ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 22.08.2024
Просмотров: 1347
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
Тема 1. Філософія, її походження, проблематика та функції......16
Тема 2. Філософія стародавнього сходу...42
Тема 3. Антична філософія................. 61
Тема 4. Західноєвропейська філософія середньовіччя............81
Тема 5. Філософія відродження..............99
Тема 6. Філософія нового часу............. 116
Тема 7. Німецька класична філософія...............141
Тема 8. Історико-філософський процес у європі XIX ст……162
Тема 9. Зарубіжна філософія XX ст………...178
Тема 10. Нарис історії української філософії .... 213
Тема 11. Проблема буття у філософії................257
Тема 12. Свідомість як філософська проблема .277
Тема 13. Людина та II буття як предмет філософського осмислення.. 300
Тема 14. Філософія особистості................................329
1.2. Поняття та типологія світогляду. Світогляд і філософія
1.3. Особливості історичного виникнення філософії. Філософія і міфологія
Міфологічний світогляд і філософія
1.5. Структура та функції філософського знання. Провідні позиції у філософії
2.2. Джерела, провідні ідеї та напрями філософської думки Стародавньої Індії
2.3. Канонічні джерела, провідні ідеї та напрями філософії Стародавнього Китаю
6.4. Б. Спіноза та г. Лейбніц -тотожність і відмінність їх вчень про субстанцію
Тема 4 німецька класична філософія
7.2. Іммануїл Кант - творець німецької класичної філософії. Основні ідеї і. Канта
8.4. Фрідріх Ніцше та ідеї "філософії життя"
9.1. Загальні особливості духовних процесів та розвитку філософи у XX ст.
9.2. Сцієнтистські напрями у зарубіжній філософії XX ст.
9.4. Культурологічні та історіософські напрями у філософії XX ст.
9.5. Релігійна філософія XX ст.
Тема 10 нарис історії української філософії
10.1. Українська філософія як органічна складова української духовної культури.
10.2. Провідні філософські джерела та філософські ідеї часів Київської Русі
10.3. Україна - Європа: духовні зв'язки Відродження. Поява професійної філософії в Україні
10.4. Особливості філософських курсів Києво-
10.5. Університетська філософія в Україні XIX ст.
10.6. Особливості розвитку української філософії XX ст.
11.2. Проблеми буття в історико-філософському окресленні. Категоріальні визначення буття
Тема 11. Проблема буття у філософії
11.3. Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття (філософське окреслення)
Тема 12 свідомість як філософська проблема
12.2. Проблема походження свідомості
Сучасні концепції походження свідомості
12.3. Ідеальний статус буття свідомості. Свідомість і мова
12.4. Структура та функції свідомості
13.1. Проблематичність людського буття. Життя, буття та існування як характеристики людини
13.2. Проблема походження людини: сперечання еволюціонізму та креаціонізму
13.5. Проблема смерті та безсмертя людини у філософсько-світоглядному окресленні
14.1. Співвідношення понять "людина - індивід -особа - особистість - індивідуальність" .
Тема 15 проблема пізнання у філософії
15.1. Поняття пізнання та його види
15.3. Проблема істини в пізнанні. Істина та якісні характеристики знання
15.4. Людина і пізнання. Істина і правда
План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:
16.1. Особливості методологічної ситуації в сучасній філософії
16.3. Проблема методу та методології в сучасній філософії
16.5. Поняття науки та її суттєві ознаки. Методи і форми наукового пізнання
Тема 17 діалектика як загальна теорія розвитку і метод та її альтернативи
17.1. Діалектика як складова філософії, теорія та метод
17.2. Вихідні складові теорії діалектики: рівні діалектичного мислення, принципи, категорії
17.3. Співвідношення діалектики із метафізикою, релятивізмом, софістикою, догматизмом та еклектикою
17.4. Визначення та оцінки діалектики в історії філософії
18.4. Людина та історія. Роль особи в історії
Після вивчення матеріалу теми Ви повинні
19.1. Онтологія соціального. Поняття та зміст соціальних якостей
19.2. Поняття суспільства. Співвідношення суспільства і природи
19.4. Людина і суспільство: основні аспекти взаємозв'язку
Тема 20 культура та цивілізація
План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:
20.1. Причини загострення питання про культуру наприкінці XIX - в перший половині XX ст.
Сучасна аналітична філософія, а також наукознавство значною мірою базуються на використанні математичної логіки, поєднуючи її із проведенням аналізу мови науки.
Методи категоріального аналізу. Ці методи застосовують для дослідження засобів та результатів наукової та дослідницької діяльності. Йдеться про виділення із певного комплексу знань їх так званого категоріального каркасу, тобто категорій. Категорії у спрощеному варіанті - це основні, найбільш загальні понятті певної науки. Більш точно це ті поняття, що окреслюють якісну специфіку предмету пізнання певної галузі знання, тому лише за переліком категорій ми досить часто можемо сказати, про яку галузь пізнання йдеться (наприклад, якщо ми назвемо такі категорії: крапка, лінія, відрізок, кут, площина та ін., стане ясно, що йдеться про геометрію).
^Оскільки категорії характеризують якість предмету пізнання (або знання), то, можна сказати, що вони фіксують ті пункти в нашому мисленні, через які ми обов'язково повинні пройти, якщо хочемо рухатись в межах певної предметної сфери, або обминаючи які ми не зможемо правильно окреслити предмет нашої уваги.
ЪОтже, категоріальний аналіз передбачає: а) виділення категорій даної галузі знання чи пізнання; б) встановлення типів зв'язків між ними; в) системний розгляд співвідношення категорій, оскільки останні виправдовують себе лише в системі; відсутність системних зв'язків між: категоріями свідчить або про те, що наше пізнання непевне, фрагментарне, або ж просто помилкове. Методи категоріального аналізу можна використовувати у будь-яких науках. В межах системно-структурного аналізу по-сьогодні досліджуються зв'язки так званих загальнонаукових категорій.
Метод системно-структурного аналізу. Цей метод має досить широке застосування з тої простої причини, що він вимагає розглядати будь-що як таке якісно цілісне утворення (систему), яке складається із певних складових (елементів), що включені в цілком певні сталі зв'язки між собою (структура). Такому підходу підлягає будь-що, а особливо ті явища, які, наприклад, не можна піддати математичному обчисленню (соціальні, психічні та ін.). Метод системно-структурного аналізу мав і має численні деталізації та окремі розробки. Сюди можна віднести:
>системні дослідження (тут наголос падає на системність, системну якість та ін.);
У функціональний аналіз (тут на перший план виходять ті функції, які можуть виконувати системні об'єкти);
У метод комплексного підходу (що вимагає залучати до аналізу всі елементи певного цілого).
Нарешті, на грунті системно-структурного підходу виникли такі авторитетні в сучасній філософії та культурології методи, як структуралізм (К. Леві-Стросс) та деконструкція (Ж. Деррида). Завдання структуралізму його творець, французький антрополог та культуролог К. Леві-Строс вбачав у тому, щоби виділити найперші сталі одиниці у діяльності людського інтелекту. Для цього він вдався до вивчення міфології, оскільки саме в міфі людина не лише сповіщає певний зміст, а й не володіє методами його вибудовування, тобто тут свідомість виказує те, що працює у ній в якості її вихідних утворень. Врешті з'ясувалося, що таким утворенням (або структурою) постає діяльність медіації - опосередкування: людина наштовхується в своєму сприйнятті дійсності на певні кричущі, несумісні альтернативи, які вона намагається звести до більш простих та звичних опосередкувань (наприклад, таємницю народження та смерті звести до посіві та жнив).
^Структуралізм мав широке застосування у соціології, політології, культурології, у мистецтвознавстві, особливо - у літературознавстві; він дозволив пояснити, чому саме у пізнанні відбувається рух зведення невідомого до відомого. Деконструкцію часто розглядають як особливий варіант структуралізму, оскільки тут також стоїть завдання виділити найперші утворюючі чинники тексту, але шляхом своєрідного розкладання тексту на його первинні елементи.
Від діяльності М. Хайдеггера у XX ст. починається поширення такого методу, як герменевтика та герменевтичний дискурс. Справа у тому, що М. Хайдеггер, прийшовши до висновку про те, що людина завжди перебуває "при-бутті", вважав, що її основним завданням стає не опанування буттям (що неможливо), а його розтлумачення. Мистецтво ж тлумачення того, що є прихованим, від часів олександрійської філософської традиції називалося герменевтикою (не плутати із екзегетикою як способом входження у глибинний зміст священних текстів!).
-fc Згідно із герменевтикою основним завданням людини постає внутрішнє прояснення, розтлумачення ситуацій власного життя. Найпершою умовою такого підходу є прийняття подібних ситуацій як таких, що виводять у відкритість, доступність дещо неочевидне. Герменевтика передбачає: а) проведення співвідношень міме текстом, підтекстом та контекстом; б) виявлення людського змісту у будь-яких текстових утвореннях; в) здійснення процедур розуміння на основі первинного прийняття того змісту, з яким стикається людина в своїх спілкуваннях із дійсністю.
Нарешті, варто прояснити особливості таких методів, як трансцендентальна аналітика: йдеться про дослідження змісту таких понять, які називаються трансценденталіями: на відміну від уні-версалій, тобто узагальнень, трансценденталії утворюються шляхом включення змісту певних часткових понять в єдину лінію зв'язків і, таким чином, разом із збільшенням обсягу таких понять збільшується і їх зміст (в універсаліях же навпаки: чим ширшим є їх обсяг, тим біднішим зміст).
Трансцендентальний аналіз передбачає виділення типів " зв 'язку, в який включаються часткові змісти, проведення їх • ідеалізації, введення будь-якого часткового змісту в тотальну та непорушну цілісність, яку несе трансценденталія.
& Отже, методологічна панорама сучасної філософії ще раз засвідчує нам її поліфонічний характер, її схильність до терпимого прийняття різноманітних варіантів філософствування. Окрім того, це є безумовним свідченням складностей сучасного людського світооріє-нтування та самоосмислення, наявності різноманітних вимірів сучасної онтологічної ситуації людини. Реальність сучасної людини
постає все більше суб 'єктивно акцентованою, духовно заглибленою, такою, в якій вже неможна провести однозначні межі між: реальним у традиційному сенсі та віртуальним, людським та позалюдсь-ким, - все це і відображає методологічна ситуація сучасної філософії.
Діалектико-логічного методу (або методу розгляду діалектики)
буде присвячений наступний розділ.
16.5. Поняття науки та її суттєві ознаки. Методи і форми наукового пізнання
Весь хід нашого розгляду пізнавальної проблематики привів до необхідності докладніше з'ясувати суттєві особливості наукового пізнання, адже немає сумніву в тому, що наукове пізнання сьогодні є найрезультативнішим і найавторитетнішим. Ми досить часто, обговорюючи якісь складні питання, посилаємося на науку, чекаємо саме від неї або рішучих підтверджень деяких суджень і позицій, або безсумнівних їх спростувань.
Наука виникає як спеціалізований та спеціально культивований вид пізнавальної діяльності, як свідоме нарощування техні-ко-технологічного аспекту пізнання та свідомості. За загальним погодженням сучасних дослідників, наука починається там і тоді, де й коли техніко-рецептурні знання про те, як слід діяти, щоб отримати певний результат, починають обґрунтовуватись, доводитись, аналізуватись. Загалом наука виникає як розроблення і фіксація внутрішньої необхідності у предметній діяльності людини. А тому вона повинна вбирати в себе принаймні такі змістові компоненти: за змістом її можна поділити на: > знання про світ, > про алгоритми дій та дійових операцій та знання про можливості людини в її ставленні до світу. Звідси випливає загальна класифікація наук:
" науки про форми та сфери існуючого (природознавство, історія, соціологія, етнографія, анатомія, психологія та ін.);
^науки логіко-методологічного напряму (математика, логіка, теорія систем, програмування та ін.);
гуманітарні науки (філософія, культурологія, філологія, релігієзнавство, естетика та ін.).
Лише беручи всі ці наукові напрями в комплексі, ми можемо скласти виправдане уявлення про науку взагалі. В загальному плані термін "наука" використовується у трьох основних значеннях: 1) в найширшому значенні - як будь який свідомо відфіксова-ний досвід (в такому випадку ми кажемо "Це буде мені наукою"); 2) в нормативному значенні - як сукупність достовірних, перевірених та обгрунтованих знань у будь-якій сфері пізнання; 3) у вузькому значенні - як природознавство, в якому домінує логіко-ма-тематичний апарат. Свого часу І. Кант виголосив тезу про те, що в кожній галузі знання рівно стільки науки, скільки в ній є математики. Математизоване природознавство, починаючи з XVII ст., стає у Європі взірцем науки як такої. Тому є своє пояснення, бо саме таке спрямування наукового натхнення призвело до швидкого технічного прогресу в Європі. Але таке тлумачення науки невиправдано звужує її зміст та функції.
Спираючись на розглянуті особливості науки, ми, разом із дослідниками в галузі наукознавства, можемо виділити такі її
суттєві ознаки:
■^ наявність проаналізованого та систематизованого достовірного знання, узагальненого до ступеня вираження у ньому суттєвих зв язків пізнаваної предметної галузі (відкриття та дослідження законів тих явищ, що вивчаються) ;
гї єдність у цьому знанні функцій описування, пояснення та передбачення;
■^ наявність методологічно-операційної складової частини, за допомогою якої можна як перевіряти наявні знання, так і отримувати нові;
•Ь єдність кічькісного та якісного аналізу досліджуваного предмета;
->• наявність особливої мови з точним закріпленням змісту за кожним терміном;
•Ь категоріальний каркас знання, тобто наявність орієнтовно-конструктивних понять, єдність яких дає якісне окреслення предмету пізнання; сукупність категоріальних визначень отримує назву фізичної, хімічної, біологічної та ін. реальності;
■^ наявність вихідних принципів та аксіом, загальнофіїософських припущень, що лежать в основі кожної науки, надаючи її змісту та викладу характеру системної єдності;
•Ь задоволення певної соціальної потреби.
У дещо спрощеному виразі характерні ознаки науки подають як єдність її мови, структури (в тому числі- і логіки) та функцій.
У реальному суспільно-історичному існуванні наука постає у трьох проявах:
певна сукупність знань, відомостей, інформації;
діяльність, спрямована на продукування таких знань;
сукупність соціальних колективів, інститутів та установ, що забезпечують здійснення зазначеної діяльності; серед численних наукових об'єднань особливого значення надають поняттю "наукове співтовариство" - це певна сукупність людей, що реально включені у взаємну діяльність в межах певної галузі наукового пізнання або в межах науки в цілому.
Знову-таки, у спрощеному варіанті наука постає як знання (1), діяльність (2), інститути (3),
Звернемо увагу на найважливіші особливості науки як пізнавальної діяльності.
Наукове пізнання постає як усвідомлене та свідомо організоване, тобто знання про те, як продукувати, нагромаджувати та поліпшувати знання це стає можливим за допомогою методу, як генетичного складника науки.
За Р. Декартом, науковий метод - це порядок і послідовність пізнавальних дій, що їх свідомо обгрунтовують та цілеспрямовано застосовують.