ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 29.07.2020
Просмотров: 6331
Скачиваний: 3
28
дійсною природою людини і тим перетворенням, якого вона зазнала в умовах феодально-абсолютистського ладу.
У німецькому Просвітництві в порівнянні з французьким дещо зміщені акценти щодо розуміння культури: морально-антрополо-іічна проблематика, що передбачає вживання терміна «культура», переважає над соціально-політичною проблематикою, яка вкладається у термін «цивілізація». Крім того, розум розглядається німецькими просвітителями не як суб'єктивиа здатність людини до пізнання, а як об'єктивна підстава самої дійсності («божественний розум»), що внутрішньо узгоджує природний та історичний моменти. Вказані особливості досить чітко проявились у наукових працях И. Г. Гердера (1744—1803).
Виходячи з визнання Бога як єдиної «розумної» основи природи й історії, Гердер намагається пояснити суть культури як вияв у людині божественного порядку, що існує в природній та історичній реальності. У зв'язку з цим він покладає великі надії на просвіту і виховання, які сприяють передачі культурних цінностей через засвоєння традиції.
Генезис людини, який передбачає передачу традиції, її засво-єння і застосування, на думку Гердера, можна назвати культурою (тобто обробітком грунту) або просвітою (як образ світла); отже, різниця між народами освіченими, культурними і некультурними не якісна, а тільки кількісна (Гердер И Г Идеи к философии истории человечества. М., 1977). Тому мислитель рішуче відкидає Концепцію європоцентризму, оскільки вона, на його думку, спот-, ворює уявлення про історію неєвропейських народів.
Розглядаючи історію людства як історію культури, Гердер виділяє етапи, що включають культуру народів Сходу, Греції, Риму і Середньовіччя. При цьому висловлюється оригінальна думка про національну своєрідність культур і культурну єдність людства.
Геніальна ідея криється у постановці Гердером питання про неспівпадіння мети, яку люди ставлять перед собою, і тими результатами, з яких складається ланцюг історичних подій. На шля-ху пошуку гуманного ідеалу люди зазнають невдач і страждань від. наслідків власних помилок. Відступи людства від вибраного шляху філософ пояснює тим, що люди не завжди правильно розуміли висунуті ними цілі та ідеали і тому часто не могли реалізувати ті принципи, які складають суть соціального буття. На думку Гердера, шлях культурного прогресу, який відкриває мож-ливості кращого використання розуму, і головне — розвитку людяності, лежить через оману й невдалі експерименти. Сучасність підтвердила справедливість роздумів мислителя.
Німецькі культурологічні школи. Першим зрозумів неможливість обгрунтування просвітницького ідеалу «розумної людини» І, Кант (1724—1804). Думка про торжество розуму, згідно з по-глядами Канта, породжена більш фундаментальними засадами,
29
аніж ті, що їх пропонували просвітителі, оскільки природа людини не може бути підставою для побудови розумного суспільства. Виходячи з розмежування світу природи і світу свободи, Кант підкреслює, що перший підпорядкований природній необхідності, а другий підвладний законам свободи. Отже, культура — це здатність індивіда піднятись від емпіричного чуттєвого існування до морального буття, при якому людина дістає змогу діяти вільно й ім'я мети, яку вона сама ставить перед собою відповідно до морального обов'язку. На відміну від просвітителів, які вважали, що людина добра від природи, Кант продовжує лінію Гоббса: людина зла. Він виділяє у ній три види задатків: задатки тваринні (праг нення до самозбереження і продовження роду, потяг до спілкування), що спричиняють виникнення грубих пороків; задатки лю дяиості (прагнення до признання власної гідності в очах інших, перевага над іншими), з яких виникають ревність і суперництво як пороки культури; задатки особи (здатність розуміти і поважати моральний закон), з яких випливає можливість чинити свавілля
Людина може розвивати ці задатки протягом не лише індивідуального, а й родового життя, передаючи знання і досвід віл, покоління до покоління. Вдосконалюючи свої задатки, здібності І вміння, вона творить культуру. Культурний прогрес іде через антагонізми, породжені суперечливою природою людини, яка, з одного боку, схильна спілкуватися з іншими людьми, а з другого — самоізолюватись від них, чинити опір їм. Враховуючи це, Кант наголошує, що становлення і розвиток культури відбувається за рахунок існуючих антагонізмів суспільного життя, а не завдяки вродженому прагненню людини до щастя.
Як і Руссо, Кант критикує цивілізацію, оскільки вона безжа лісна до окремої людини, хоч і дає великі переваги всьому люд-ському родові. Цивілізація забезпечує зовнішні атрибути шано-бливості і ввічливості, але позбавляє людину внутрішньої мораль-ної досконалості, бо цивілізовані форми життя засновані не на свободі, а на формальній дисципліні, яка зовнішнім чином регламентує життя у суспільстві. Тому цивілізація не звільняє людину від влади егоїстичних інтересів, не усуває антагонізми між людь-ми. Отже, історія культури, за Кантом, починається з виходом людства із «природного стану» і завершується переходом його у «моральний стан». У цих межах культура переходить ряд етапів, на кожному з яких виконує специфічні функції щодо формування людини: на початку свого розвитку вона підносить людину над «грубістю» і «тваринністю» власної природи; на наступному етапі — вдосконалює задатки і здібності, включає їх у. цивілізацію («культура вміння»); нарешті, забезпечує моральне виховання особи («культура виховання»), у процесі якого вона набуває здатності керуватись у своїх вчинках почуттям морального обов'язку.
Кантівське розуміння культури не давало відповіді на питан-
30
ня, як досягти такого морального стану, коли б людина була вілю-ною від природного і чуттєвого. Проблему гармонізації чуттє
вого і морального намагаються розв'язати представники роман
тичної концепції культури. На думку Ф. Шіллера, мета культури полягає у вдосконаленні єдності між фізичним і моральним, чуттєвим і розумним, насолодою і обов'язком у процесі виховання людини Глибоко відчуваючи колізії свого часу, які виражалися в суперечностях держави і церкви, у відокремленні насолоди від праці, засобів від мети, зусилля від нагороди, мислитель вбачає велику роль мистецтва у тому, що лише воно може відновити цілісність людини, згладити гостроту конфлікту між її фізичним: і духовним життям. Якщо для просвітителів ідеалом була людина, яка узгоджувала свої дії з вимогами природи, то для романтиків ідеалом є геній, який силою свого суб'єктивного бачення творить світ за законами краси, долаючи тим самим розірваність реальності.
Започаткована Ф. Шіллером традиція знайшла своє відображення у представників філософії німецького романтизму—А. Шле-геля (1767—1845), Ф. Шлегеля (1772—1829), Новаліса (1772— І801). Критикуючи сучасну цивілізацію як ворожий людині суспільний стан, романтики протиставили їй світ феноменів, ви--тіюрених художньою уявою, — поетичні символи, містичні сновидіння тощо, бо в світі художніх образів, на їх думку, людина звільняється від земного, буденного, віддається владі поетичної імпровізації та інтуїції.
Характерною рисою романтизму є поетична ідеалізація минулого, в першу чергу середньовіччя, абсолютизація людської суб'єктивності, не зв'язаної ніякими зовнішніми обставинами. Свобода індивідуальної творчості, вважали романтики, складає суть культури, надає їй у кожну епоху неповторного, унікального, індивідуального обличчя. В романтичному трактуванні культури таїлась небезпека відриву свободи від необхідності, реального від ідеального.
Г. В. Гегель (1770—1831) зробив спробу зняти протилежність-між просвітницькою і романтичною концепціями культури. Сут-ність культури, на його думку, визначається не наближеністю існування людини до закономірностей природи, не суб'єктивними фантазіями геніїв, а наближенням до світового цілого, яке включає в себе як природу, так і суспільну історію. Але через те, що ця загальність є породженням інобуття світового духу, процес залучення до нього можливий лише у формі філософсько-теоре-тичної свідомості, понятійного мислення.
Гегель розглядає історію культури як, історію розвитку духу, починаючи від становлення індивідуальної суб'єктивності (суб'єктивний дух) і закінчуючи досягненнями в сфері релігії й філософії (абсолютний дух). Під таким кутом зору він виділяє в сві-
31
товій історії чотири періоди: східний світ (Китай, Індія, Персія, Єгипет); грецький світ; римський світ; германський світ. Ці періоди характеризуються ним за аналогією з життям окремої лю-дини як дитинство, підлітковість, юність, змужніння і старість.
У східному світі не було суб'єктивної свободи, східні народи знали, що вільна лише одна людина — деспот. Народи Китаю й Індії, на думку Гегеля, належать до неісторичиих, тому що тут немале «самостійності духу», а отже, немає прогресу, це світ ди-тинства. У Персії вже «дух прощається з природою», а в Єгипті «насильно з'єднані обидва суперечливі елементи дійсності: зану-рений у. природу дух і прагнення його до визволення» (Гегель Г. В. Соч. В 14-ти т. Т. 8, с. 203); ці країни уособлюють підлітковий вік людства.
У
грецькому світі формуються індивідуальність,
усвідомленні
свободи, виникають
суспільні і державні інститути, що
носять тут
форму художньої творчості;
це світ юності. Римська держава -
період
змужніння історії; особа тут виступає
як суб'єкт правових
відносин, "дух
перебуває у стані розірваності і шукає
виходу біля
джерел філософії й
християнської релігії.
Нарешті, германські народи завдяки християнству усвідомлюють, що свобода — основна властивість людської природи. Саме тут, на завершальному етапі історії, де знята суперечність між державою і церквою, свобода знайшла собі опору, «своє поняття про те, як здійснити істину».
Еволюціоністські концепції культури. Серед інших концепцій прогресивного розвитку культури заслуговують уваги ідеї еволю-ціонізму, які знайшли своє відображення у працях американсь-кого вченого Л. Моргана (1818—1881) і англійського вченого Е. Тейлора (1832—1917). Цей напрямок пов'язаний з узагальнен-ням матеріалів етнографічних досліджень, на основі яких були визначені закономірності історичного розвитку культури.
Еволюціоністи наголошують на єдності людського роду і, як наслідок цього, на спільності світових культур при всій багато манітності їх форм. В еволюціоністських концепціях культури привертає увагу думка, що всі народи на однакових стадіях сво-го розвитку мають подібні потреби і для задоволення цих потреб створюють подібні або трохи відмінні одна від одної форми куль-турного життя. Виходячи з вивчення історії первісного суспіль-ства, еволюціоністи переконували, що розвиток людства проходив прямолінійно, від простого до складного, породжував універсаль-ні стадії, властиві всім людям. Людство однорідне за природою лише перебуває на різних ступенях розвитку культури. Поки наро
ди живуть окремо один від одного, кожний з них самостійно ство-
рює відповідні засоби реалізації культурних потреб, а з виникне» ням контактів між країнами виникає обмін досягненнями куль
32
тури. Отже, єдність людської психіки зумовлює розуміння і за-своєння культурних цінностей.