Файл: konspekt_finansi.doc

Фі­нан­со­ві від­но­си­ни у сфе­рі фун­к­ці­о­ну­ван­ня обі­го­вих коштів ви­ни­ка­ють у трьох випад­ках:

• в про­це­сі утво­рен­ня ста­ту­т­но­го фон­ду під­при­єм­с­т­ва;

• в про­це­сі ви­ко­ри­с­тан­ня фі­нан­со­вих ре­сур­сів на збіль­шен­ня вла­с­них обі­го­вих за­со­бів;

• при ін­ве­с­ту­ван­ні над­ли­ш­ку обі­го­вих ко­ш­тів у цін­ні па­пе­ри.

Для нарощування обігових коштів підприємство використовує як власні, так і позикові ресурси.

Фінанси безпосередньо не беруть участі у технологічному процесі виробництва, але за їх допомогою здійснюється вартісна оцінка цього прогресу: нараховується амортизація, формується фонд оплати праці, оцінюється розмір витрат обігових коштів, визначаються відрахування до централізованих фондів цільового призначення, інші витрати відповідно до чинного законодавства.

6.6. Роз­по­діл та ви­ко­ри­с­тан­ня при­бу­т­ку.

Фун­к­ці­о­ну­ван­ня під­при­ємств на за­са­дах ко­ме­р­цій­но­го роз­ра­хун­ку при­зво­дить до того, що при­бу­ток ви­сту­пає не тіль­ки як го­ло­в­ний ре­зуль­тат фі­нан­со­во-­го­с­по­дар­сь­кої діяльно­с­ті, але й як дже­ре­ло за­до­во­лен­ня рі­з­них по­треб як са­мо­го під­при­єм­с­т­ва, так і суспіль­с­т­ва в ці­ло­му.

При­бу­ток є ва­ж­ли­вим дже­ре­лом роз­ши­рен­ня ви­ро­б­ни­ц­т­ва і за­без­пе­чен­ня ін­ших внутріш­ньо-­го­с­по­дар­сь­ких по­треб; ча­с­ти­на йо­го ви­ко­ри­с­то­ву­є­ть­ся для ма­те­рі­аль­но­го стимулю­ван­ня пра­цю­ю­чих і за­до­во­лен­ня їх со­ці­аль­них за­пи­тів; постій­но зро­с­тає роль прибут­ку у фор­му­ван­ні бю­джет­них, по­за­бю­дже­т­них та до­б­ро­чин­них фон­дів. В умо­вах, ко­ли при­бу­ток за­до­во­ль­няє рі­з­но­ма­ні­т­ні по­тре­би, ва­ж­ли­вим за­вдан­ням стає роз­роб­ка еко­но­мі­ч­но обгрунтова­ної си­с­те­ми йо­го роз­по­ді­лу.

У розподілі прибутку підприємницьких структур можна виділити два етапи.

Перший - це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємство. Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом таких чинників, як визначення об'єкта оподаткування, ставок податку, надання податкових пільг. Установлення оптимальних пропорцій розподілу прибутку між державою і підприємством має велике значення для забезпечення потреб підприємства і формування фінансових ресурсів держави, тому воно є одним із центральних у фінансовій політиці кожної країни.

Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що перебуває в розпорядженні підприємства після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі розподіл прибутку може здійснюватись через попереднє формування цільових грошових фондів або спрямуванням коштів безпосередньо на фінансування витрат. Згідно з прийнятими в Україні положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку не передбачено формування за рахунок прибутку ряду цільових фондів, як це мало місце раніше, зокрема фонду нагромадження і фонду споживання.

6.7. Особливості фінансів підприємств різних форм власності та видів діяльності.

Ринкова економіка характеризується багатоукладністю господарювання. Тут репрезентовано різні форми власності: державну, колективну, приватну. Створюються також підприємства різних організаційно-правових форм господарювання: орендні, акціонерні, кооперативні, колективні, спільні, індивідуальні та інші. Наявність різних форм власності та організаційно-правових форм господарювання впливає на організацію фінансів. Це проявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньовідомчого розподілу коштів, у взаємовідносинах з бюджетом тощо.

В процесі створення та організації діяльності державних підприємств та установ за участю держави остання може виступити в якості: засновника, співзасновника та власника пакету акцій. Відповідно до форми участі держави, її органи здійснюють пряме управління підприємствами і установами та управління державними корпоративними правами.

При прямому управлінні підприємствами державні органи безпосередньо затверджують і вносять зміни до статуту підприємства призначають і звільняють його керівника, визначають порядок використання одержаних доходів. В ході управління державними корпоративними правами держава діє як акціонер або власник частки капіталу господарського товариства.

Управління державними підприємствами з боку державних органів управління передбачає також використання непрямих фінансових важелів: оподаткування, надання державних кредитів, передача майна в оренду, залучення до виконання державних програм та ін.

На казенних підприємствах (державних підприємствах, які не підлягають приватизації) органи державного управління затверджують фінансові плани та визначають порядок використання чистого прибутку (шляхом встановлення обов'язкових нормативів його розподілу), визначають умови та величину оплати праці. Казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями коштами та іншим майном, що є в його розпорядженні, крім основних фондів. При недостатності таких коштів та майна відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства несе власник.

Майно державних підприємств є державною власністю і використовується за рішенням органів державного управління. Особливістю управління майном, яке закріплене за державним підприємством, є порядок відчуження засобів виробництва.

Згідно з законодавством вони можуть бути продані іншим суб'єктам господарювання виключно на конкурентних засадах. Такі операції можуть здійснюватись через біржі, за конкурсом та на аукціонах. Порядок проведення продажу основних засобів визначає Фонд державного майна України. Одержані в результаті проведення таких операцій кошти повинні бути направлені виключно на інвестиції.

До джерел формування майна державних підприємств відносяться:

• грошові та матеріальні внески засновника;

• доходи, одержані від господарської діяльності;

• кошти, що надходять від продажу цінних паперів;

• кредити банків та інших кредиторів;

• капітальні вкладення та дотації з бюджетів;

• безоплатні та благодійні внески, пожертвування.

Організація фінансів підприємств недержавної форми власності характеризується ширшими можливостями щодо формування і використання фінансових ресурсів. У господарський оборот цих підприємств залучаються кошти засновників, акціонерний капітал, пайові внески, спонсорські кошти, фінансова допомога як держави, так і недержавних фінансових інституцій.

Вищими органами управління на підприємствах недержавної форми власності є (залежно від типу підприємства) загальні збори членів трудового колективу або акціонерів; рада директорів, засновників або інше правочинне представництво. Їм належить право розпоряджатися власністю (продавати, обмінювати, здавати в оренду, передавати безплатно), затверджувати доходи і видатки підприємства, розподіл прибутку, розмір оплати праці й вирішувати інші фінансові питання. Ділові ризики і конкуренція диктують необхідність створення резервних, страхових фондів.

Досить актуальним є питання про фінансову підтримку розвитку підприємництва з боку держави, зокрема малого бізнесу. Це може бути пільгове оподаткування або система вибіркових пільг, які встановлюються залежно від галузевої і територіальної належності підприємства, його значення для економіки держави.

Дещо інший характер мають фінанси установ і організацій соціальної сфери. Установи, які фінансуються з бюджету (школи, лікарні, поліклініки, установи культури, дитячі дошкільні установи, державні органи влади й управління тощо), називаються бюджетними. Їх фінансова діяльність пов'язана з кошторисним фінансуванням, що полягає у забезпеченні витрат за рахунок зовнішнього фінансування. Як метод організації фінансової діяльності кошторисне фінансування застосовується у тих сферах, де важко забезпечити самоокупність і прибутковість. В окремих випадках у межах одного підприємства чи організації може застосовуватись одночасно кошторисне фінансування і комерційна діяльність. Наприклад, у державних вищих навчальних закладах освіти навчання студентів здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань і на платній основі, причому ці напрями діяльності чітко розмежовуються.

6.8. Фінанси громадських організацій і доброчинних фондів

Добровільні громадські формування, що об'єднують громадян на основі єдності інтересів, уподобань тощо є некомерційними організаціями.

Вони створюються для задоволення та захисту соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів громадян. Найбільш масовими і популярними серед громадських організацій є політичні партії, професійні спілки, товариства діячів мистецтв, спортивні товариства тощо.

Доходи громадських організацій формуються здебільшого за рахунок вступних та членських внесків, надходжень від належних їм комерційних структур, від проведення платних заходів, добровільних та спонсорських пожертвувань фізичних та юридичних осіб.

Добровільні пожертвування надаються неприбутковим організаціям, доходи яких формуються виключно з добровільних пожертвувань чи з бюджетних асигнувань. Ставиться вимога цільового використання пожертвувань лише на проведення екологічної, оздоровчої, аматорської, культурної, освітньої, релігійної, наукової та благодійної діяльності.

Для політичних партій встановлені деякі обмеження. Зокрема, створені ними установи і організації можуть належати тільки до засобів масової інформації, а комерційна діяльність має бути пов'язана з продажем суспільно-політичної літератури, виробів із власною символікою, проведенням фестивалів, свят, виставок, лекцій тощо.

Політичним партіям заборонено отримувати кошти і майно від:

- іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних громадян і осіб без громадянства;

- державних органів і підприємств (крім випадків, передбачених законодавством);

- підприємств, створених на основі змішаної форми власності, в яких частка держави або іноземного учасника є більшою 20 %;

- нелегалізованих об'єднань громадян;

- анонімних пожертвувачів.

Видатки громадських формувань пов'язані із необхідністю фінансування витрат згідно статутної діяльності та її розвитку, витрат на оплату праці штатного управлінського апарату, адміністративно-господарських витрат, проведенням культурно-масових заходів тощо.

Оскільки громадські організації - це некомерційні організації, вони не сплачують податку на прибуток. Діяльність зазначених організацій регламентується виключно їх статутом.

Професійні спілки - найчисельніші самодіяльні громадські організації, метою діяльності яких є захист інтересів та прав громадян, що об'єднуються за професійною ознакою. Діяльність профспілкових організацій забезпечується за рахунок:

• вступних і членських внесків її членів;

• доходів від господарської, комерційної та іншої діяльності належних їм підприємств і організацій;

• благодійних внесків;

• коштів, що надходять від підприємств за колективними договорами.

Профспілкові організації мають право зберігати вільні кошти у банках, мати власність у вигляді будинків, готелів, обладнання та іншого майна.

Кошти, що надходять первинним профспілковим організаціям, витрачаються згідно з кошторисом на:

• культурно-виховну роботу;

• фізичну культуру і спорт;

• матеріальну допомогу членам профспілок;

• адміністративно-господарські та організаційні витрати.

Професійні спілки не сплачують податки, а підпорядковані їм комерційні організації сплачують їх на загальних умовах.

Однією з форм реалізації і розвитку благодійної діяльності в сучасних умовах є створення доброчинних фондів. Головною метою функціонування доброчинних фондів є здійснення доброчинної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій громадян.

Доброчинна благодійницька діяльність в Україні здійснюється у таких напрямах:

• поліпшення матеріального становища соціально незахищених верств населення;

• надання допомоги потерпілим від стихійного лиха, конфліктів, жертвам репресій;

• підтримка розвитку охорони здоров'я, освіти, науки, культури;

• захист і охорона навколишнього середовища;

- захист і охорона історичних пам'яток тощо.

Кожен фонд є юридичною особою. Держава не втручається у справи доброчинних фондів, але може сприяти їхній діяльності, особливо коли вони спрямовані на вирішення проблем загальнонаціонального або регіонального значення (в такому випадку можуть виділятися кошти з бюджету).

Залежно від статусу доброчинні фонди поділяються на державні і місцеві. Фонди, як і громадські формування, можуть мати у власності кошти, майно, майнові права, необхідні для здійснення статутної діяльності.

Особливість фінансів доброчинних фондів в тому, що у джерелах формування коштів переважають добровільні пожертвування та спонсорські внески. Держава може надавати допомогу та додаткові пільги.

Доходи доброчинних фондів формуються за рахунок:

• внесків членів фондів;

• благодійних внесків і пожертвувань фізичних та юридичних осіб;

• коштів, що передаються на договірних засадах фізичними та юридичними особами для фінансування конкретних програм, які відповідають завданням фонду;

• кредитів та інших позик;

• частини доходів від діяльності створених благодійними фондами суб'єктів підприємництва в межах, передбачених їхніми установчими документами.

Кошти доброчинних фондів витрачаються:

• на благодійницьку діяльність згідно статуту (виділення стипендій обдарованим дітям, організацію спортивних змагань, олімпійських та параолімпійських ігор тощо);

• оплату праці штатним працівникам;

• адміністративно-господарські та інші видатки.

В Україні добре відомі своєю благодійною діяльністю такі доброчинні фонди як "Україна - дітям", "Відродження", "Сімейне коло" та ін.

Фінансові відносини суб’єктів господарювання.

В основі фінансової діяльності підприємств лежить здійснення витрат і формування доходів. Проведення витрат забезпечується за рахунок фінансових ресурсів, які знаходяться в розпорядженні підприємств. Підсумки фінансової діяльності відображаються у фінансових результатах – прибутках чи збитках. Таким чином формується ланцюг, що характеризує механізм фінансової діяльності підприємств: фінансові ресурси – витрати – доходи – фінансові результати – збільшення (зменшення) фінансових ресурсів. (рис. 1.1.)