В цілому позитивна філософія почала виконувати енциклопеди­чне завдання. Вона аналізувала конкретні результати інших наук, не використовуючи при цьому метафізики, психології, релігії. Щодо пси­хології, наприклад, Конт вважав, що людини не може бути одночасно об'єктом і суб'єктом дослідження. Слід сказати, що з появою позити­візму зародилася така наука як соціологія.

Далі студент повинен перейти до поняття юридичного позитивізму та його вплив на розвиток вчення про природне право. Цей матеріал роз­міщений у книзі «Природне та надприродне право» [43, с. 108-127].

Завдання для самоконтролю

/. Що таке позитивізм?

2. В чому полягає культурно-філософський раціоналізм?

3. Яким є значення юридичного позитивізму для розвитку суспільства?

Цінним для глибокого розуміння філософії права є четверте пи­тання семінарського заняття «Синергетична дія природного права».

Спочатку необхідно вияснити поняття синергетики. Зокрема, енергетика (від грецьк. - який діє обопільно, узгоджено) - напрям і загальнонаукова програма міждисциплінарних досліджень, котрі ви­вчають процес самоорганізації та становлення нових упорядкованих структур у відкритих фізичних, біологічних, соціальних, когнітивних (пізнавальних), інформаційних, екологічних та інших системах [52, с.580-581]. Тобто, йдеться про вивчення загальних закономірностей процесів переходу від хаосу до порядку і навпаки (процеси самоорга­нізації і самовільної дезорганізації) [53, с.770]. Термін введений І. Пригожиним (Бельгія) і Г.Хакеном (ФРН) на рубежі 60-70 рр. XX ст.

Під самоорганізацією в синергетиці розуміються процеси вини­кнення макроскопічно впорядкованих просторово-часових структур у складних нелінійних системах, які перебувають у далеких від рівнова­ги станах, поблизу особливих критичних точок - точок біфуркації (то­чки роздвоєння, різні варіанти подальшого розвитку як джерело інно­вацій і диверсифікацій), навколо яких поведінка системи стає нестій­кою. Це означає, що в цих точках система під впливом самих незнач­них впливів, чи флуктацій (коливань, змін, збурень, відхилень, точок максимальної чуттєвості системи як до зовнішніх, так і до внутрішніх імпульсів) може різко змінити свій стан (перехід від хаосу до порядку) [33, с.546], що речовинно-енергетичні процеси системи спрямовуються її інформаційним полем; система поводить себе так, що напрошується висновок: кожний елемент системи несе інформацію про результат майбутньої взаємодії з іншими елементами [52, с. 581].

Тобто, йдеться тільки про відкриті системи, які перебувають у неврівноваженому стані. Лише у таких системах можливі процеси само­організації, які виникають не завдяки якихось зовнішніх впливів, а завдяки внутрішнім властивостям самої системи. Тому хаос не розгля­дається як стан невпорядкованості, а як невпорядкованість із властиво­стями надскладної організованості [1, с.323-324].

---

Становлення синергетики призвело до відкриття переваги про­цесів нестійкості у світі, оскільки людина живе у світі нестійких про­цесів. При наближенні системи впритул до точки біфуркації ситуація змінюється принципово. Флуктації стають аномально-сильними і за­кон великих чисел порушується (система стає неврівноваженою, нестій­кою), необхідність зрощується з випадковістю. Відбувається ефект посилання флуктацій. Але мова йде не про будь-яку випадковість, а лише про ту, яка існує в умовах розвитку із загостренням за наявністю при цьому нелінійного зворотного зв'язку. У лінійній парадигмі випа­дковість тлумачиться як зовнішня, неістотна перешкода реалізації до­мінантного вектора еволюції. У нелінійних же системах саме випадко­ві флуктації у відношенні до даної системи стають іманентними чин­никами еволюції. Синергетики знімає альтернативність і альтернатив­ність необхідності та випадковості, так само як внутрішнього і зовнішньо­го. З позицій синергетики існує єдність мікро- і макросвіту. Встановлено, що біосфера в цілому і окремих своїх елементах існує у неврівноважених системах, звідси - широка зацікавленість досягненнями синергетики. Адже, суспільна реальність (соціум) як предметний аспект людської жит­тєдіяльності (суспільні інститути) виступає по відношенню до окремої людини як зовнішній феномен. Тому наш діалог з Природою буде успіш­ним, якщо він відбувається всередині Природи [19, с. 902-905].

Звідси випливає, що виникнення людини і високоорганізованого суспільства закладено в найфундаментальніших константах природи і розвиток Всесвіту має такий характер, що спрямовується світовим ро­зумом [52, с.581]. При цьому негативним тенденціям у суспільстві не­обхідно протиставити високий рівень культури членів цього суспільс­тва, їх високу духовність, яка у формі флуктації ефективно вплине у кризових ситуаціях (точках біфуркації). Це стосується зокрема позити­вного та природного права.

Далі студент повинен розглянути право з позиції рівноваги й нерівноваги, стабільності й нестабільності, революції й еволюції, ево­люції й коеволюції, примусу й свободи, лінійності й нелінійності, ви­падковості й закономірності, організації й самореалізації, закритої й відкритої систем. Видається, що позитивне право маже мати дві сис­теми: закриту і відкриту, а природне - тільки відкриту. У рівноважно­му стані закритої системи (реалізація однієї або декілька правових норм) складність поведінки людини полягає у внутрішніх лінійних інте­ресах. Коли ж оцінити поведінку людини незалежно («здалеку» від рівно­ваги), то можна побачити цілу систему дій. Тобто оцінка «здалеку» вияв­ляє зовнішній бік рівноважної системи дій, її нелінійність. Це добре ін­терпретує своєрідний щоденник поведінки, при аналізі якого можна оці­нити кожен вчинок зокрема і всю систему разом. Справа в тому, що на «віддалі» від рівноваги у діях людини враховується час, простір, здійсню­ється перспектива на майбутнє, яка має нелінійний характер.

---

Доведено, що електрохімічні процеси головного мозку, з одного боку, є мозаїка думок - з іншого, є двома системами настільки ж якіс­но взаємопов'язаними, наскільки принципово незводимими одна до одної [19, с. 902]. Адже збагнути нелінійний зворотній зв'язок у діях людини досить складно.

Синергетичний закон, який поглинає (а інколи й заперечує) діалек­тичний закон, відображений у природному праві як відкритій, нелінійній, нестійкій системі. Людина не завжди усвідомлює, що незначне порушен­ня норм природного права може призвести до великих негативних змін і наслідків. Тому синергетична дія природного права утворює, нові аттрак­тори (центри утворення нових структур у нестійких системах) у вигляді гіпотез про онтологію та деонтологією людини. Для цього студентам по­трібно творчо використати лекційний матеріал та монографію доцента Т.З. Гарасиміва «Девіантна поведінка: філософсько-правовий вимір» [10].

Завдання для самоконтролю

/. Синергетика - це наука про хаос, чи самоорганізуючі процеси?

2. Хто з вчених ввів в обіг термін «синергетика» ?

3. В чому полягає рівновага і нерівновагау праві?

Семінарське заняття 4. Реалізація норм природного права

План

1. Деонтологія духовного права.

2. Імперативні засади природного і морального права.

3. Співвідношення канонічного і природного права.

4. Аксіологічні ознаки почуттєвого та інтуїтивного права. Підсумок.

Ключ-завдання

Насамперед необхідно глибоко вникнути у поняття «реалізація норм права», що висвітлено у загальній теорії права. Тут важливо зу­пинитися не тільки на традиційних формах реалізації, а й власних, дискусійних. Необхідно вивчити поняття «духовність», «імператив­ність», «моральність», «канонічність», «почуття», «інтуїція», які засто­сувати до реалізації норм природного права.

Методичні рекомендації

Розглядаючи перше питання «Деонтологія духовного права» спо­чатку необхідно уточнити поняття духу людини. Для цього необхідно ви­вчити матеріал із навчального посібника «Філософія права» [46, с. 51-66].

Крім того, слід зазначити, що філософія Гегеля скерована на ро­зуміння природи духу. Центральним в його дослідженнях стало понят­тя абсолютного духу, що позначено головним суб'єктом розвитку сві­тобудови (природи, історії, суспільства, держав, моралі, права). Для абсолютного духу всі без винятку цивілізаційні і культурні форми - це прояв скритої від безпосереднього споглядання його направляючої активності, засоби демонстрації його креативних (ідеалістичних) мож­ливостях. Природно-правова думка завжди з незмінною увагою відно­силася до проблеми духу. Юридичний позитивізм, на відміну від неї, цю проблему ігнорував за її явно метафізичний характер [8, с.103].

Далі треба розкрити зміст понять «вітальність» та «духовність».

Під віталізмом розуміють біологічне, натурфілософське вчення, яке виходить із особливої життєвої сили як визначального чинника у розумінні феномена життя [52, с. 93], погляд, згідно якого в основі органічного життя, в основі всіх проявів життя лежить особлива життєва сила, від якої повинні залежати всі прояви життя [51, с. 77]. Вітальність, сукупність вроджених властивостей і здібностей, які забезпечують її жит­тя в природі. До змісту вітальності входять такі природні ознаки, як тілес­ність, чуттєвість, смертність, статевовікові особливості, які складають стихійну, без свідому основу людського існування пов'язану із землею, природою, космічним життям у вигляді людської тілесності - це мате­ріальний субстрат, просторово локалізована фізична діяльність. Вона не знає відмінностей між добром і злом, красою і потворністю, при­стойністю і ганебністю, дозволеним і забороненим, оскільки перебуває на тому рівні, де поняття, які відповідають цим відмінностям, але ще не функціонують, тобто на рівні безсвідомого [8, с.50].

---

Важливо знати, що життя і дух - це дві цілком самостійні, ні один до одного, ні до жодного спільного кореня не зведені сили; прос­торово-часова (космічна) сила життя протистоїть позапросторово-часовому духу. Існують два місця сплетення одного і другого: акт ро­зуміння і акт волі. Тому дух виступає таким станом речей, внаслідок якого відбувається те, що із події виникає діяльність [51, с.146].

Студенти повинні зрозуміти, щоб скерувати дух і вітальність у при­родно-правовий напрям, необхідна певна властивість людини - духовність.

Духовність - сукупність властивостей і якостей, які дозволяють людині повноцінно існувати у світі культури, в нормативно-ціннісних сферах [8, с. 103], категорія людського буття, що виражає його здат­ність до творення культури та самотворення [52, с.179], поняття яке узагальнено відображає цінності (смисли) і відповідний їм досвід, які протилежні емпіричному («матеріальному», «природному») існуванню людини або відмінні від неї [13, с.131].

Духовність - як соціальне явище - розпочинається з усвідомлення людиною свого власного існування в світі і з віри в добродійність світу у відповідь на добродійність людини, продовжується на співжиття зі світом і завершується любов'ю до світу, з яким людина досягає гармонійної єд­ності. Духовність є комплексом якостей людини, який формується індиві­дуальними і поза індивідуальними зусиллями, та включає в себе знання, почуття, емоції, осмислення, співпереживання та вірування, що зосере­джуються в душі людини. Формулою духовності виступає гармонійна єдність трьох складових - Віри, Надії, Любові [4, с.345-347].

Тепер потрібно довести, що духовність звеличує людину, пере­шкоджає вітальності порушувати онтологічні приписи. Для цього духов­ність повинна перебувати постійно у природно-правовому просторі.

Висвітлюючи зміст духовного права, слід особливу увагу звер­нути на його деонтологію. Розкривши причини утворення фальшивого духовного права та причини порушення дійсного духовного права, пояснити різницю деонтології духовного права.

Завдання для самоконтролю

/. У чому полягає зміст вітальності і духовності ?

2. Що таке «реалізація норм права» ?

3. Порівняйте категорії «духовність» і «душевність»

Приступаючи до другого питання «Імперативні засади приро­дного і морального права» слід зазначити, що у поняття «імператив­ність» входять такі властивості як владність, наказовість, веління, обов'язковість, прямолінійність, законність, безумовність тощо.

З появою кантівської «Критики чистого розуму» імператив - це загально значимий моральний припис, на противагу особистому прак­тичному принципові (максимі); правило яке виражає повинність (об'єктивний примус чинити так, а не по-іншому). Гіпотетичний (гада­ний) імператив має силу лише при певних умовах; категоричний (стве­рджуючий) імператив відображає безумовну повинність, він встанов­лює форму і принцип, який потрібно наслідувати у поведінці. Катего­ричний імператив, або імператив моралі, формулюються Кантом таким чином: «Чини так, щоб і сила твоєї волі у будь-який час могла б разом з тим стати принципом всезагального законодавства». Тут закладено таке, що людина принципово не могла не хотіти. Вона скоріше пови­нна хотіти, щоб понад високу всезагальну значимість у її вчинках було ще щось власне, що на її місці ніхто інший не міг би чи не повинен був робити. Якщо вона відмовляється від цього, то вона є просто однією із багатьох номерів, який можна замінити будь-яким іншим; її особисте існування не потрібне, не має сенсу [51, с. 172-173].

---

Далі потрібно перейти до нормативності природного права як лаконічного звернення до^людини чинити, жити за приписом Природи. Причому, така імперативність закликає людину не до конкретної, обов'язкової, а багатоальтернативної поведінки, до власного вибору способу життєдіяльності, який практично не піддається видимому зов­нішньому аналізові. Імперативність природного права спонукає люди­ну до формування власної максими, яка не підвладна зовнішнім впли­вам, але яка не суперечить природним нормам, здоровому глузду та життєдіяльності інших людей. Тобто імперативна норма природного права є індивідуальною, але не шкідливою для оточуючих і не руйнів­ною для Всесвіту. В цьому полягає велика сила імперативності, яка, на перший погляд, прямо не проявляється, діє нелінійно, синергетично.

Необхідно зазначити, що держава намагається надати найбільшу си­лу моральним приписам у, так званому, моральному праві. Зосередивши увагу на понятті морального права, слід спочатку дати йому визначення, сформулювати дефініції, які розглядалися на лекції. Але при цьому варто присвятити увагу моральним нормам у позитивному праві (морально-правові норми), професійно-етичним нормам (кодекси честі, присяги, мора­льні зобов'язання та ін..), вдатися до аналізу звичаєвого права, яке панувало на Україні впродовж віків, фольклорного права українського народу, мен­тального права, які є здебільшого зовнішнім виявом природного права.

Імперативність морального права випливає із імперативності при­родного права, хоча не завжди адекватно відображає зміст самого приро­ дного права. Це пояснюється тим, що моральне право (на відміну від при­родного права) творить людина. Людина може посилити або послабити імперативність, що не завжди виправдано. Але моральні норми еволюцій­ним шляхом часто підсвідомо набувають природної імперативності, яка й повинна бути зафіксована у позитивному праві. Тоді моральний імператив перетворюється у правовий імператив, державний примус [35, с.7].

Бажано здійснити класифікацію правового імперативу, зокрема, імперативу морального права. Зокрема, пропонується розглянути аб­солютний і відносний, внутрішній і зовнішній імператив.

Абсолютна імперативність морального права, яка не суперечить природному праву, є найбільш бажаною, оскільки усуваються прога­лини у праві і право більше наближається до досконалості. Абсолютну імперативність мають ті моральні норми, які регулюють найбільш сус­пільно значущі відносини. В інших випадках моральний імператив втрачає силу або діє вибірково. Потрібно зазначити, що відносна імпе­ративність моральних норм у праві найбільш поширена. Вона більшою мірою розрахована на свідомість, сумління, вихованість, людяність, що нерідко призводить до негативних правових наслідків. Тому і з'являється імперативність позитивного права, яка в окремих випадках може й нехтувати мораллю.

---

Смотрите также файлы

• Информатика - Лекция.doc

• Рим пр дневное.doc

• Запрещенная история - целиком.doc

• Методичка (Історія України).doc

• Әлеуметтану - 1 бөлік.doc