ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 16.11.2021
Просмотров: 771
Скачиваний: 2
У кістковій тканині розрізняють клітинні елементи (остеобласти, остеоцити і остеокласти) та міжклітинну речовину (осеїнові волокна й осеомукоїд). Осеомукоїд містить глікопротеїни (серед яких специфічний білок кісткової тканини остеонектин) та протеоглікани. Незвапнований міжклітинний матрикс кісткової тканини має назву остеоїду (передкістки). Характерною особливістю кісткової тканини є виключно високий (до 70%) вміст у її складі міжклітинної речовини неорганічних сполук, серед яких найбільше солей кальцію - гідроксиапатитів (Са10(РО4)6(ОН)2) та фосфатів (Са3(Р04)2). Міцність кісток залежить від високого вмісту побудованих з колагену і типу осеїнових волокон, що утворюють пучки.
Остеобласти - клітини неправильної кубічної або полігональної форми розміром близько 15-20 мкм. Цитоплазма їх базофільна внаслідок високого вмісту РНК, має добре розвинуті елементи гранулярної ендоплазматичної сітки та комплексу Гольджі. Це відносно мало диференційовані одноядерні клітини, в яких здійснюється синтез глікопротеїнів і протеогліканів осеомукоїду. Остеобласти трапляються переважно в місцях утворення кісткової тканини; у дорослому організмі це глибокі шари окістя, а також ділянки регенерації кісткової тканини.
Остеоцити розвиваються з остеобластів. Це високодиференційовані одноядерні клітини витягнутої форми розміром близько 15x45 мкм. Остеоцити розміщені в кісткових лакунах (порожнинах) у складі звапнованого міжклітинного матриксу кісткової тканини. Від тіл остеоцитів відходять розгалужені відростки, які пронизують міжклітинну речовину й контактують з відростками сусідніх клітин. Цитоплазма остеоцитів слабко базофільна, що свідчить про зниження рівня синтетичних процесів порівняно з остеобластами. Стовбурові остеогенні клітини, напівстовбурові клітини, остеобласти й остеоцити утворюють диферон (гістогенетичний ряд клітин) кісткової тканини.
Остеокласти - великі багатоядерні клітини неправильної округлої форми, попередниками яких можуть бути малодиференційовані клітини кісткового мозку, а також моноцити крові. Основна функція остеокластів - резорбція (розсмоктування) кісткової тканини. Діаметр цих клітин 90 мкм і більше, у цитоплазмі налічується від трьох до кількох десятків ядер. Цитоплазма остеокластів оксифільна або слабко базофільна, містить значну кількість лізосом і мітохондрій. Остеокласти лежать у заглибинах на поверхні кісткового матриксу, що мають назву лакун Гаушипа. На поверхні клітини, що прилягає до місця руйнування кістки, розрізняють дві зони: покриту складками плазмолеми зону адсорбції і секреції ферментів (так звану гофровану облямівку) і замикальну зону, яка ізолює ділянку контакту від прилеглої тканини. Механізм руйнівної дії остеокластів на кісткову тканину пов'язують з виділенням цими клітинами вуглекислого газу, з якого під впливом ферменту карбоангідрази утворюється вугільна кислота, здатна розчиняти солі кальцію. Остеоїд перешкоджає взаємодії остеокластів з неорганічними компонентами кістки. Для успішної резорбції необхідна секреція остеобластами колагенази - ферменту, який руйнує шар остеоїду і забезпечує доступ остеокластів до мінерального матриксу кістки.
Залежно від способу організації колагенових волокон у кістковій тканині розрізняють два її види - пластинчасту та грубоволокнисту. Для пластинчастої кісткової тканини характерним є паралельне розташування пучків колагенових волокон з формуванням, так званих, кісткових пластинок. Залежно від орієнтації останніх у просторі пластинчасту кісткову тканину поділяють на компактну (у ній відсутні порожнини) та губчасту (кісткові пластинки утворюють розміщені під кутом одна до одної трабекули з формуванням характерної губчастої структури). З компактної кісткової тканини побудовані діафізи трубчастих кісток, з губчастої - плоскі кістки, епіфізи трубчастих кісток. Пластинчаста кісткова тканина складає переважну більшість кісток організму. -
Для грубоволокнистої кісткової тканини характерне невпорядковане (різнонаправлене) розміщення пучків осеїнових волокон, оточених звапнованим осеомукоїдом. Між пучками осеїнових волокон у лакунах осеомукоїду залягають остеоцити. Грубоволокниста кісткова тканина локалізується переважно у скелеті зародка, а в дорослому організмі - лише в ділянці швів черепа та у місцях прикріплення сухожиль до кісток.
Будова трубчастих кісток. Діафіз (- це центральна частина, епіфіз - периферійне закінчення трубчастих кісток. У ділянці діафіза кістки існує три шари: окістя (періост), власне кістка та ендост (внутрішній шар).
Рис.1. Діафіз трубчастої кістки
Окістя складається з поверхневого волокнистого шару, утвореного пучками колагенових волокон, та глибокого остеогенного шару (в ньому розміщені остеобласти та остеокласти). За рахунок окістя, яке пронизане судинами, здійснюється живлення кісткової тканини; кісткові елементи глибокого остеогенного шару забезпечують ріст кістки у товщину, її фізіологічну та репаративну регенерацію.
Власне кістка діафізу побудована з компактної кісткової речовини, у якій кісткові пластинки (від 4 до 15 мкм завтовшки) утворюють три шари: зовнішніх генеральних пластинок, остеонний та внутрішніх генеральних пластинок.
Під окістям розміщений шар зовнішніх генеральних пластинок. Ці пластини розташовані навколо діафізу, але повних кілець не утворюють, перекриваючись іншими шарами. Основна товща стінки кістки - це остеонний шар. Кожний остеон являє собою кісткову трубку діаметром від 20 до 300 мкм, у центральному каналі (каналі Гаверса) якої лежить так звана живильна судина і локалізовані остеобласти й остеокласти. Навколо центрального каналу концентрично розміщено 5-20 кісткових пластинок. Колагенові волокна у кісткових пластинках кожного шару мають паралельну орієнтацію. Пучки колагенових волокон у сусідніх пластинках розміщені під кутом один до одного, що сприяє зміцненню остеона як структурного елемента кістки.
Між кістковими пластинками у лакунах знаходяться тіла остеоцитів, які анастомозують своїми відростками, розміщеними у кісткових канальцях. Остеонний шар можна уявити собі як систему паралельних циліндрів - остеонів, проміжки між якими заповнені вставними кістковими пластинками. Через окістя до остеонного шару проходять так звані проривні судини, а також пучки колагенових волокон. Від ендосту остеонний шар відокремлений шаром внутрішніх генеральних пластинок. Останній є аналогом зовнішніх генеральних пластинок, але він менш розвинений. Ендост - тонковолокниста сполучна тканина, збагачена остеобластами й остеокластами, яка обмежує кістковомозкову порожнину. Гаверсові канали діафіза сполучаються між собою, а також з кістковомозковою порожниною і поверхнею кістки системою поперечних каналів.
Епіфіз кістки утворений губчастою кістковою тканиною. Поверхнево вкритий окістям, під яким розміщений шар генеральних пластинок. Кісткові пластинки у товщі епіфіза формують систему розміщених під кутом одна до одної трабекул, порожнини між якими заповнені ретикулярною тканиною і гемопоетичними клітинами. Подібну до епіфіза будову мають і плоскі кістки скелета.
25 характеристика залозистого епітелію. Групи залоз. Типи секренції.
Залозистий епітелій (epithelium glandulare) – це один із видів епітеліальних тканин, які утворюють в організмі людини та тварин залози, що виробляють біологічно активні сполуки: секрети чи гормони. Клітини залозистого епітелію називають секреторними, залозистими клітинами, або гландулоцитами. Для позначення клітин ендокринних залоз більш уживаним є термін ендокриноцити або спеціальна назва клітин даної залози (наприклад: клітини Лейдіга (сім’яники); спонгіоцити (кора наднирників); тироцити (щитовидна залоза), пінеалоцити (епіфіз). Клітини екзокринних залоз також можна називати екзокриноцитами (гландулоцитами). В організмі розрізняють такі залози внутрішньої секреції: гіпоталамус, гіпофіз, епіфіз, щитовидна залоза, околощітовідние залози, підшлункова залоза, надниркові залози, яєчники і сім'яники, жовте тіло, плацента, вилочкова залоза. Инкреторная діяльність властива також і багатьом органам організму, тому що в них є окремі спеціальні клітини, інкретірующіе біологічно активні речовини типу гормонів. Сукупність цих ендокринних клітин утворює дифузну ендокринну систему.
Кожна залоза внутрішньої секреції синтезує і виділяє в кров свої специфічні гормони, які розносяться по організму, надходять до органів і здійснюють свою дію - посилення або пригнічення функції, проліферації, диференціації, обміну речовин і енергії. Для забезпечення пристосувального ефекту потрібна певна, оптимальну на даний момент концентрація гормону в крові. Певна концентрація гормонів у крові підтримується завдяки інформації, що надходить з рецепторів судин і тканин по каналах зворотного зв'язку в центр регуляції діяльності залоз внутрішньої секреції, розташований в гіпоталамусі.
Спеціальні рецептори сприймають менші і більші концентрації гормону, інформація надходить в гіпоталамус, тут формується програма дії. Вона до одних залоз надходить по еферентних нервових волокнах, до інших - за участю нейросекретів: ліберинів або статинів, які через місцеву кровоносну систему надходять в гіпофіз, тут утворюються гормони тропів, що надходять у загальний кровообіг до відповідних залоз, де і викликають пристосування швидкості синтезу і виділення гормону згідно потребам.
Складаються на певний період фактичні оптимальні концентрації окремих гормонів у крові тварини називаються гормональним статусом.
26 будова і форма кісток скелету.
Органами кісткової системи є кістки різних форм та розмірів. Ускелеті сільськогосподарських тварин налічується понад 200 кіс-ток: у коня їх 200—209, у великої рогатої худоби — 200—206, усвиней — 275—284, у овець — 184—208. За формою кістки бувають довгі трубчасті, довгі зігнуті, корот-кі, пластинчасті й мішані. Довгі трубчасті кістки входять до складу скелета кінцівок. Вонивиконують функції важелів опори й руху. Трубчаста будова кісткизбільшує її міцність і полегшує її масу. Вони вдвічі твердіші за гра-ніт: 1 см кістки витримує навантаження до 2000—2400 кг. Така зна-чна міцність і пружність кістки зумовлена поєднанням її органічноїречовини (осеїну) і неорганічних речовин — мінеральних солей. У кожній трубчастій кістці розрізняють два кінці: проксималь-ний і дистальний епіфізи та середню частину — тіло кістки з кіст-ковомозковою порожниною, або діафіз. Епіфізи потовщені, маютьсуглобові поверхні, вкриті гіаліновим хрящем, діафіз кістки вкри-тий зовні окістям. Довгі вигнуті кістки — це ребра, що утворюють бокові стінкигрудної клітки. Своєю чергою, грудна клітка є захистом і опороюдля органів грудної порожнини — серця і легень, є опорою для ту-луба і бере участь в актах видиху і вдиху. Короткі кістки поділяються на симетричні й асиметричні. Докоротких симетричних кісток належать хребці, які утворюють ускелеті тулуба хребет; до коротких асиметричних — кістки кінці-вок: зап'ястя і заплесна, які виконують функції опори, руху й ресо-рну функцію. Пластинчасті кістки розміщені в черепі і утворюють порож-нини (черепну, носову і ротову), які виконують переважно захиснуфункцію для розміщених у них органів та опорну. Пластинчастимикістками є також лопатка і тазові кістки, до яких прикріплюєтьсябагато м'язів; вони виконують функцію важелів руху. На кістках є різні утвори: відростки, горби, гребені, шорсткості,блоки, вирости, ямки, жолоби, або борозни, щілини, вирізки, ходи,канали. До цих утворів прикріплюються сухожилки м'язів і зв'язки.Крім того, кістки мають поверхні, краї, кути, на кінцях голівку, підголівкою шийку. За внутрішньою будовою кожна кістка зовні вкрита надкісни-цею (окістям), крім суглобової поверхні, вкритої гіаліновим хря-щем. Під окістям розміщена компактна і губчаста кісткові речови-ни, побудовані з кісткової тканини, всередені кістки — порожнина,заповнена червоним кістковим мозком, який є органом кровотво-рення.Окістя складається з щільної сполучної тканини, зовнішній шарїї містить багато грубих волокон, серед яких проходять судини інерви, що живлять кістку та зумовлюють її чутливість. Внутрішнійшар її містить особливі клітини — кісткоутворювачі — остеоблас-ти й кісткоруйнівники — остеокласти. Остеобласти, розмножую-чись, перетворюються на нові кісткові клітини — остеоцити, за ра-хунок яких кістка росте в товщину з боку надкісниці. Остеокласти, навпаки, руйнують кісткову речовину там, де не-має силового навантаження, що виникає під дією зовнішніх сил накістку (сила маси, робота м'язів).
Червоний кістковий мозок складається, переважно, з ретикуля-рної тканини, де утворюються і розвиваються клітини крові — ери-троцити, лейкоцити та кров'яні пластинки. З віком у старих тваринчервоний кістковий мозок у діафізах кісток перероджується в жов-тий кістковий мозок, що складається, переважно, з жирової ткани-ни жовтог о кольору і втрачає функцію кровотворення. На епіфізахтрубчастих кісток червоний кістковий мозок не перероджується вжовтий і залишається органом кровотворення. Більшість кісток скелета утворюються з хряща. Спочатку вхрящовий зачаток кістки вростають кровоносні судини, а разом зними й кісткоутворювальні клітини. Так виникають центри закос-тенінь. Потім остеокласти руйнують хрящ, а остеобласти, навпаки,утворюють на місці зруйнованого хряща кісткову тканину. На ріст і розвиток кісток тварин впливають різні чинники, особ-ливо годівля, утримання, тренування тощо. Неповноцінна годівлятварини негативно позначається на розвитку кісток скелета. Принестачі в раціоні мінеральних речовин, вітамінів виникають захво-рювання: остеодистрофія (у дорослих тварин), рахіт — у молодня-ка, які проявляються розм'якшенням кісток та їх викривленням.При обмеженому русі тварин (гіподинамії) також виникаєрозм'якшення кісток.
Хімічний склад і фізичні властивості кісток. Свіжі кістки мі-стять до 50 % води, 15 % жирів, 13 % органічної речовини (осеїну) ідо 22 % мінеральних речовин. Серед мінеральних речовин у кіст-ках найбільше сполук кальцію, фосфору, фтору. З віком співвідно-шення між органічною і неорганічною речовинами змінюється і за-лежить від віку, статі, виду тварини, положення кістки в скелеті,умов годівлі та утримання. У молодих тварин кістки міцні і пружні,а в старих — крихкі. Міцність 1 см кістки на стискання становить1400 кг, а на злам — 1055 кг
27 загальна характеристика скелету тварин та його поділ. Розвиток в онто та філо генезі
Поділ скелета на частини та відділи скелет тварини прийнято поділяти на дві частини: осьову і пе-риферичну. До осьового скелета належать: скелет голови, або че-реп, скелет тулуба і скелет хвоста. Скелет тулуба, своєю чергою,поділяється на шийний, грудний, поперековий і крижовий відділи. Периферичний скелет складається зі скелета двох пар кінцівок:передніх (грудних) і задніх (тазових). Скелет кожної кінцівки складається зі скелета пояса — плечо-вого або тазового і скелета вільного відділу кінцівок — грудної аботазової. Скелет плечового пояса складається тільки з однієї кістки —лопатки; тазового — з трьох парних кісток: клубової, сідничної ілобкової, які, зростаючись між собою, утворюють тазову, або без-іменну, кістку. У скелеті вільного відділу кінцівок розрізняють три ланки: пер-ша складається з плечової кістки в грудній кінцівці і стегнової кіст-ки — у тазовій; друга — з двох кісток передпліччя (променевої таліктьової) у грудній і з двох кісток гомілки (великої гомілкової імалої гомілкової) — у тазовій кінцівках; третя — лапа (передня ізадня), яка, своєю чергою, поділяється на три ланки: верхню — кіс-тки зап'ястя в грудній кінцівці і кістки заплесна в тазовій кінцівці;середню — кістки відповідно п'ясті й кістки плесна; нижню — кіс-тки пальців (три фаланги в кожному пальці: путова, вінцева, копи-това, або ратична).