ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 17.11.2021
Просмотров: 1644
Скачиваний: 2
Основні навички оратора:
-
вибір літератури;
-
вивчення обраних джерел;
-
складання плану;
-
володіння собою;
-
орієнтація в часі.
Основні вміння оратора:
-
самостійно готувати виступ;
-
зрозуміло й переконливо викладати матеріал;
-
уміти відповідати на запитання слухачів;
-
підтримувати контакт з аудиторією;
-
використовувати різні технічні засоби навчання.
Як бачимо, застосування концептуального, тактичного й стратегічного, а також закону моделювання аудиторії допоможуть риторові підготувати публічний виступ, який вимагає словесної огранки, застосування знань про мовленнєвий закон, про який піде мова далі.
Мовленнєвий закон передбачає вираження думки в дієвій словесній формі (ДСФ). ДСФ становить собою систему комунікативних якостей мовлення (правильність, виразність, ясність, точність, ємність, стислість, доцільність).
Зупинимось на характеристиці комунікативних якостей мовлення.
Правильність – це володіння нормами літературної мови (орфоепічними, орфографічними, граматичними, лексичними). Цицерон писав так: «... уміти правильно говорити... ще не заслуга, а не вміти – вже ганьба, тому що правильне мовлення, на мою думку, не стільки достоїнство вправного оратора, скільки властивість кожного громадянина».
Основними шляхами, які сприяють розвитку правильного мовлення, є тренінги (вправи), робота з різними словниками та спеціальною лінгвістичною літературою, написання листів, слухання та аналіз взірцево правильного мовлення, про що писали класики риторичного мистецтва, зокрема Ф. Прокопович, М. Ломоносов.
Специфіка правильного мовлення полягає в тому, що воно покликане передусім упливати на свідомість людини, активізуючи роботу лівої півкулі головного мозку. Однак для того, щоб мовлення стало дієвим, воно повинне бути виразним.
Виразність – це така комунікативна якість, завдяки якій здійснюється уплив на емоції, на почуття аудиторії, тобто за допомогою якої включається права півкуля головного мозку.
До засобів виразності можна віднести засоби художньої образності (порівняння, епітети, метафори і под.), фонетичні засоби (інтонація, тембр голосу, темп мовлення, дикція), приказки, прислів’я, цитати, афоризми, крилаті слова та вирази, а також нелітературні форми національної мови (територіальні, соціальні діалекти, просторіччя), якщо вони вживаються суб’єктом усвідомлено та доцільно, оживлюючи, а не спотворюючи мовлення, синтаксичні фігури (звертання, риторичне запитання, інверсія, градація, повтор, період). Це також емоційно-експресивні засоби, напр., стилістично забарвлені слова, поєднання антонімів в одній фразі, риторичні звертання й питальні речення, попарно з’єднані сполучником однорідні члени речення, лаконічні безсполучникові речення, у т. ч. у складі фразеологізмів, засоби суб’єктивної оцінки як вияв особистого ставлення оратора до висловлюваного. У більшості видів публічних виступів, за винятком суто ділових, важлива й образність: абстрактні поняття, закони, висновки, цифровий матеріал в усному висловлюванні сприймається важко. Яскраві порівняння, образи художньої літератури, крилаті вислови сприяють усуненню цієї перешкоди. І навпаки, слід всіляко уникати зайвих слів, штампів, канцеляризмів, які утруднюють сприймання, викликають негативну емоційну реакцію.
Дієва форма виявляється і в такій мовленнєвій якості, як ясність.
Ясність – це така комунікативна якість, яка забезпечує адекватне розуміння сказаного (без деформацій), не вимагаючи від співрозмовника особливих зусиль при сприйнятті.
Причини, що зумовлюють неясність мовлення:
-
порушення мовцем норм літературної мови;
-
перенасиченість мовлення термінами, іноземними словами тощо;
-
індивідуальне слововживання.
Основний шлях розвитку ясності мовлення – сам процес спілкування.
Ясність мовлення багато в чому зумовлена точністю мовлення.
Точність – це комунікативна якість мовлення, яка виявляється у використанні слів відповідно до їх мовних значень. Ця якість виробляє в людини звичку називати речі своїми іменами.
Точність мовлення зумовлена цілим рядом причин як екстралінгвістичного, так і лінгвістичного характеру (знання суб’єктом предмета мовлення, його політичні установки – вигідно чи невигідно називати речі своїми іменами, багатство чи бідність активного словникового запасу мовця).
Точність найтісніше пов’язана з наступним комунікативним аспектом – стислістю.
Стислість – це така комунікативна якість мовлення, яка виявляється у відборі мовних засобів для вираження головної думки, тези, тобто стислість формує вміння говорити по суті. На це вміння давні греки звертали особливу увагу: «Усе, що ви сказали спочатку, нами забуте, бо це було давно. А кінець вашого мовлення нам незрозумілий, бо забутий початок». Багатослів’я деформує процес комунікації, перетворює його в демагогію, у результаті чого дискредитується саме слово як найважливіший спосіб спілкування.
Нарешті, дієвість словесної форми визначається її доцільністю.
Доцільність – це особлива організація мовних засобів, яка зумовлює відповідність мовлення меті та умовам спілкування. Основний спосіб розвитку доцільності – виступ з однією й тією самою темою в різних типах аудиторій. Ця якість, як жодна інша, відточує, шліфує мовне чуття суб’єкта, допомагає ефективно керувати поведінкою аудиторії.
Отже, кожна з названих комунікативних якостей мовлення становить собою обов’язковий компонент системи ДСФ, тобто виражає ту чи іншу сторону мисленнєвого процесу: створення концепції передбачає орієнтацію на правильність, точність, стислість мовлення; моделювання аудиторії – на ясність та доцільність мовлення; побудова програми реалізації концепції – на правильність, точність, стислість, доцільність мовлення; тактичне обґрунтування стратегії – на правильність, виразність, ясність, доцільність, стислість мовлення.
Специфіка мовленнєвого закону риторики полягає в тому, що цей закон фокусує в собі цінний досвід різних лінгвістичних дисциплін (стилістика, прагматика, основи культури мовлення, лінгвістика тексту та ін.) по створенню повноцінної комунікації й завдяки цьому стає тією базою, яка дозволяє людині оволодіти грамотним процесом говоріння й навіть піднятися до рівня мистецтва живого слова.
Мовленнєвий закон, як і інші закони риторики, що діють сукупно, чинні для різних видів публічного мовлення.
Таким чином, успішність виголошення публічного виступу залежить від структури доповіді, її змістового наповнення, вдало дібраних прикладів, наочних засобів, що передбачає ретельну підготовку ритора до виступу перед аудиторією.
4. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій. Мовленнєві, стилістичні і комунікативні принципи презентації
У своїй професійній діяльності дипломати, фахівці зовнішньої політики, економісти та юристи, менеджери постійно стикаються з необхідністю виступати публічно. Поширеною формою таких виступів є презентація, тобто виступ перед аудиторією з метою представити ідею, проект, програму тощо; проінформувати про хід виконання або результати проведеної роботи; переконати аудиторію у правильності підходу або позиції, у перевагах запропонованої програми тощо. Поняття презентація вживається у двох значеннях:
-
Дія, акція (загальновживане значення): показ нового товару, представлення широкому загалу нової інформації (книжки, колекції мод, кінофільму) як рекламна, популяризуюча акція. Іншими словами, презентація – це демонстраційні матеріали практично для будь-якого публічного виступу – від доповіді керівникові до рекламної акції або лекції перед слухацькою аудиторією.
Проведення презентації як акції може супроводжуватися показом документу-презентації для більшої наочності та демонстрації об’єктів і подій, які не можуть бути в певний час безпосередньо представлені аудиторії. Презентація завжди передбачає живе спілкування в режимі діалогу. На відміну від інших видів реклами, презентація передбачає початкову зацікавленість аудиторії в отриманні інформації та добровільне відвідування місця проведення її.
Презентація надає додаткову можливість швидкого зворотного зв’язку, аналізу статистики, проведення опитувань, анкетування. Правильно організована презентація сприяє суспільному визнанню, підвищенню популярності, зміцненню іміджу компанії, корисним і цікавим знайомствам.
-
Документ, створений за допомогою комп’ютерної програми PowerPoint. Синонімами терміну «презентація» у цьому розумінні є поняття «комп’ютерна презентація» та «мультимедійна презентація».
Презентація як комп’ютерний документ являє собою послідовність змінюючих один одного слайдів, тобто електронних сторінок. Демонстрація такого документу може відбуватися на екрані монітору комп’ютера чи на великому екрані за допомогою спеціальних пристроїв – мультимедійного проектора, плазменного екрана, мультимедійного плато, телевізора тощо. Глядачі бачать чергування зображень, на кожному з яких можуть бути текст, фотографії, малюнки, діаграми, графіки, відеофрагменти, і все це може супроводжуватися звуковим оформленням – музикою чи голосовим коментарем диктора. Частіше демонстрація презентації супроводжує доповідь окремої людини.
При демонстрації об’єкти можуть відразу відображатися на слайдах, а можуть з’являтися на них поступово, у певний час, визначений доповідачем для підсилення наочності доповіді та акцентування на особливо важливих моментах її змісту. При потребі доповідач може порушити визначену заздалегідь послідовність демонстрації слайдів і перейти до будь-якого з них у довільному порядку.
У літературі не існує загальновизнаної класифікації презентацій за типом змісту та оформленням. Так, Л. Й. Ястребов пропонує класифікувати презентації за ступенем їх «оживлення» різними ефектами. Він виокремлює такі групи презентацій:
-
офіційна презентація – різного роду звіти, доповіді тощо перед серйозною аудиторією, в якій необхідним є строгий дизайн, витриманість, єдиний шаблон оформлення для всіх слайдів, вимагається чітке структурування та розміщення на слайдах усіх тез доповіді;
-
офіційно-емоційна презентація. Така презентація має на меті передати слухачам деяку офіційну інформацію та надихнути їх, переконати в чомусь. Напр., таку презентацію можна зробити на батьківських та колективних зборах;
-
«плакати». У цьому випадку презентація складається тільки з ілюстративного матеріалу. На слайдах – тільки ілюстрації з мінімумом підписів, комп’ютер використовується як звичайний слайд-проектор. Уся робота з пояснення змісту покладається на доповідача. Дуже бажаний єдиний шаблон оформлення;
-
«подвійна дія». На слайдах презентації, крім зображень, використовується текстова інформація. Вона може або пояснювати вміст слайду або його «розширювати»;
-
інтерактивний семінар створюється для проведення семінару в режимі діалогу з аудиторією. Стають допустимими різноманітні анімації, рухомі малюнки, фотографії, що обертаються, об’єкти навігації, і особливо – варіативні презентації: відповіді слухачів, їх реакції на запитання й твердження передбачають різні варіанти проведення презентації;
-
електронний роздатковий матеріал. Матеріал презентації має викладатися вичерпно, докладно, оскільки у слухача немає можливості перепитувати доповідача. Додатковий матеріал може міститися в гіперпосиланнях або у спеціальних примітках до слайду. Якщо презентація призначена для самостійної роботи, її інтерфейс, навігація по слайдах, можливості розгалуження повинні бути добре продумані та обґрунтовані;
-
«інформаційний ролик». Ролик має демонструватися самостійно й незалежно від доповідача, причому автоматично повертатися до його початку. Увесь показ проходить в автоматичному режимі. Презентація містить матеріали інформаційно-рекламного характеру, наочні матеріали, розраховані на швидке сприйняття. Напр., така презентація може використовуватися на виставках. Добре, коли така презентація супроводжується дикторським пояснюючим текстом, що звучить з колонок.
Презентації можна класифікувати і за такими ознаками:
-
за кількістю медіазасобів: мультимедіа (звуки, зображення, відеофрагменти); текстова (з мінімальним ілюструванням); комбінована;
-
за призначенням: комерційні (здебільшого рекламного характеру); інформаційні; навчальні тощо.
За об’єктом презентації розрізняють такі її типи:
-
презентація організації (фірми, акціонерного товариства, корпорації, громадської організації тощо). Мета: створення іміджу фірми серед ділових кіл, створення або відтворення сприятливого образу фірми, реклама імені фірми. За своєю суттю така презентація є частиною рекламної кампанії організації;
-
презентація товару. Мета: інформування цільового ринку про нову марку, товар або послугу; ознайомлення споживачів з новими можливостями товару, режиму роботи магазину тощо; досягнення віддання переваги марці та ін.;
-
презентація проекту. Мета: інформування слухачів про проект, визначення зворотної реакції, пошук зацікавлених у підтримці розроблення та реалізації проекту. Під час презентації має бути продана ідея, проект або продукція. Цей вид презентації найбільш вимогливий до форми подання, змісту й підготовки, оскільки передбачає переконання аудиторії в необхідності розроблення або втілення проекту. Слухачами найчастіше є група осіб, які на основі цієї презентації повинні ухвалити рішення щодо розроблення проекту. Часто такий вид презентації водночас є й першим контактом з інвестором. Вимоги: оскільки в більшості випадків термін проведення такої презентації обмежений (максимум
15 хв.), презентатор повинен уміти за декілька хвилин донести до слухачів переваги та відмінні риси своєї ідеї, проекту. Оскільки він не знає аудиторії, він повинен під час презентації розпізнати «невербальні» ознаки реакції слухачів і використовувати пов’язану з цим важливу (цінну) інформацію. Особливі вимоги висуваються до структури презентації та засобів упливу: мова рухів, риторика, жестикуляція та структура допоміжних засобів (слайди, дошки тощо). Хід презентації: 1) привітання; представлення презентатора; 2) презентація згідно з обраною структурою; 3) запитання та відповіді; 4) висновки; 5) коротка подяка за увагу та прощання;
-
презентація результатів (обсягу й змісту виконаних робіт). Мета: представити значущість результатів своєї праці, надати певній вузькій групі осіб звіт, ознайомити з результатами виконаних робіт. Така презентація менш вимоглива до дотримання певних правил підготовки й цілком може бути спонтанною, якщо заздалегідь підготовлено та впорядковано необхідні дані, а презентатор добре знайомий із цим матеріалом. Зазвичай майже всі слухачі презентатору знайомі, але він може впливати на їх склад. Презентація результатів часто є приводом для подальших замовлень. Вимоги: упевнений виступ і знання проекту/проектів, на яких базується доповідь, уміння маніпулювати засобами інформування. Доцільно перейти до дискусії й провести її. Допоміжні засоби: проектор, дошка, підручні засоби. Хід презентації: 1) привітання; 2) формулювання мети презентації, представлення перебігу та тривалості її; 3) формулювання мети проекту (так, як це визначено у проекті); 4) доповідь згідно з основною структурою; 5) перехід до дискусії через постановку запитань; 6) ведення дискусії; 7) підбиття підсумків дискусії; 8) оголошення подальшого перебігу подій; 9) подяка за увагу та прощання. Тривалість – мінімум 30 хв., максимум – 60 хв. плюс час на дискусію;