ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 17.11.2021
Просмотров: 2674
Скачиваний: 5
М.
І- Зібера
(1844
- 1888 рр), який певний час перебував в
еміграції у Швейцарії. Соціологічні
інтереси Зібера зосереджені навколо
проблем суспільства, суспільного
розвитку, народо-ішселення,
історичноїсоціології.
Учений
стверджував, що еволюційний порядок
с\ спільних відносин зумовлений поступом
економічних відносин, а всі політичні,
юридичні та духовні явища в суспільстві
є надбудовою пал економічними відносинами.
Зібср отстоював стіснений розвиток
суспільства, зробив порівняльний аналіз
общинною і капіталістич-ного суспільства.
Досліджуючи
первісне
суспільство, Зібер виділив характерні
риси М.І.Зібер
общинної
організації первісних народів, які
вступають у річк\ суперечність із
сучасною йому європейською цивілізацією:
Фвипадковий
і
непостійний
характер праці та споживання, Фвідсутність
шляхів сполучення між різними піеменаип.
В
таких умовах особа фактично позбавлена
свободи. А сучасна цивілізація створює
умови для розвитку свободи особистості.
В питанні про тенденцію зростання
народонаселення Зібер критикує погляди
Т.Мальтуса
і
Дж.Мілля.
Основна
праця Зібера "Вибрані
економічні
твори'.
Одним
з найяскравіших українських дослідників
у галузі соціології був М.
М. Ковалевський (1851-1916
рр). Вже 17-річним юнаком він познайомився
з "Курсом
позитивної
філософії" О.
Конта. Майже 25 років Ковалевський
займався науковою діяльністю за
кордоном. Він мав можливість оцінювати
погляди сучасних йому соціологів не
тільки за їх творами. Більшість з них
він знав особисто - Спенсера,
Льюіса, У ордо де І'рефа, Тарда, Дюркгейма,
Маркса та
ін. Він був членом Міжнародного
соціологічного товариства, певний
час навіть головою, безпосереднім
учасником його конгресів, членом ряду
соціологічних інститутів і автором їх
видань. З цього приводу іноді М.
Ковалевського не вважають представником
української соціології. То наголошують
на його європеїзмі, то видають за
представника російської соціологічної
думки. Але Ковалевський є типовим
представником обширпої течії історичної
і соціологічної думки України, яка
відображала інтереси українського
лібералізму 80-90-х років. Соціологічні
студії Ковалевського найменше є
"російськими". Як зазначав Я. С.
Тімашеву книзі
"Вступ
в історію соціології"
(Лондон,
1947 р.), Ковалевський повністю порвав з
російською традицією і створив свою
соціологічну систему, яка фунтусться
на всебічному вивченні соціальних,
політичних, юридичних та економічних
систем.
Значний
внесок М. Ковалевського у розвиток
Хсторико-порівняльного
методу в соціології, який
він розглядав як могутню зброю боротьби
проти суб'єктивізму Саму ж історію він
вивчав із соціологічної точки зору.
Істориком Ковалевський став
з метою кращого опанування соціологією,
органічно поєднував у собі історігка.
з
одного
боку,
і соціолога - з другого. Наявність такого
поєднання в його працях дозволяє
сказати, що в історії він соціолог, а в
соціології - історик. Соціологічна
проблематика - центральна в його творах.
В
останні роки свого життя М. Ковалевський
багато працював над курсом соціології
як вчення про суспільні явища "Сучасні
соціології". Вся
його наукова діяльність була пронизана
"соціологічним
духом ". Для
нього характерніш було прапіення до
синтезу, до широких узагальнень. Він
розіля дав соціологію як нау ку про
організацію й еволюцію суспільства,
вимагав включити в завдання соціології
вивчення не тільки прогресу, а й періодів
занепаду, регресу, дисгармонії між
окремими сторонами суспільства.
Серед
українських мислителів кінця XIX - початку
XX ст, безумовно, провідне місце займає
/. Я.
Франт (1856-1916
рр), демократ, геніальний митець слова,
який відігравав величезну роль у
розвитку національної та соціальної
свідомості українського народу. В ряді
праць І. Франко "прагнув
проаналізувати генезу творення людської
суспічьностГ і
держави, вірив у майбутню справедливість,
новий соціальний порядок матеріального
і духовного прогресу суспільства.
і.
Франко
був активним проповідником національної
самостійності України.
Він
вийшов з Української ради-кальної
партії і взяв участь у творенні
націонал-демократичної партії, навіть
допоміг скласти її програму. Його
світогляд опирався па основи гуманізму,
раціоналізму і демократизму. 1. Франко
порвав з федералістичними традиціями
Костомарова і Драгомано-ва і став
борцем за повну політичну
незалежність
України. Відомий із своїх праць про
Україну американський дослідник К.
Манінг назвав і.
Франка
"скульптором
модерної української нації ".
Значний
внесок у подальший розвій української
соціології
Найпослідовніше
поглибив свої історичні досліди
соціологічними студіями А/. С.
Грушевський (1866-1934
рр). Він вперше почав застосовувати в
українській історіографії
історико-соціологічний
метод, розроблений
на межі XIX і XX ст. європейськім
позитивізмом. Перебування М. Гру
шевського у Парижі в 1903 р. на студіях
мало переломне значення для його
творчості, він з історика
соціально-економічних та суспільних
явищ перетворився на історика-соціолога.
Основа соціологічних інтересів
М.Грушевського - ^фактори
соціальної еволюції, 1*
закони
зробили такі видатні
українські вчені, як М. С. Гру шевський,
Б. О. Кістяківський,
С. С. Дністрянський,
М. І. Туган-Барановський та ін.
суспільного
розвитку, ♦суш*
соціології
тощо.
Критично оцінюючи «хідні соціологічні
теорії (О. Конта, Г.Спенсера, К. Маркса
та ін). М. І ру шевський обгру нтував
неможливість моністичною розуміння
історії, а також неправомірність
застосування природничого розуміння
закону для пізнання соціальної
реальності. У суспільстві можуть діяти
лише емпіричні закони, які виключають
автоматичність і механічність соціального
процесу, оскільки слід рахуватися з
психологією, елементами доцільності
і моральної регуляції
М.Ірушевський
людської
спільноти. Крім того, наведені закони
діють лише в окремих сферах соціального
життя.
Соціальний
процес у цілому характеризується певним
ритмом, тенденціями, формами. Завдання
соціології саме в тому і полягає, щоб,
відкидаючи мінливе, вішадкове, вибирати
типове, постійне, те, що становить
властиву основу соціального ритму.
М.
Грушевський
Український
вчений обгрунтував думку про те, що
характерними тенденціями соціального
розвитку є диференціація
та
інтеграція.
Чергування
цих тенденцій відбувається під впливом
комбінування факторів, проте у
визначеному соціальному просторі і
часі можуть переважати то економічні,
то релігійно-психологічні фактори та
ін. Отже, М. Грушевський, по суті,
відстоював розуміння коливальної
динаміки суспільної еволюції, яке є
близьким сучасним посткласичним
теоріям. У праці "Початки
громадянства''(1921
р.) він критикував суперечливі теорії
про початкову суспільну еволюцію,
застосовуючи для порівняння й українські
матеріали.
Видатним
представником груші українських
соціологів, які досліджували
право,
Б,
Кістяківський дійшов висновку, що
перенесення природничо-наукового
мислення в соціологію не дозволяє
Пізнати особливості соціального світу,
які відрізняють його від світу природи.
Реальність, яку маг вивчати соціологія,
є, крім економічних відносин, свідомості
та її уявлень, дії
людей,
зумовлені соціальною дійсністю та її
культурними
формами.
Звернення до цієї реальності - умова
здобуття Б.О.Кістяківський
соціологією
статусу самостійної науки, відокремлення
її від соціальної
філософії.
насамперед як суспільне
утворенім, був
Б. О. Кістяківський (1868-1920рр.).
У своїх
поглядах він еюлюціонував
від захоплення марксизмом до
неокантіанегва. Праці його
важливі
передусім тим, що він перший глибоко
вшікав у
методологічні
питання:"('успііьаиво
і особистість" (1899
р.) . - «
"(оциспьная
наука її прано" (1916
р.), "Право
и наука о У
праве"
(1918
р.) та ні
Галузь
соціології - це галузь достовірного в
соціальних явищах, а тому її точка зору
полягає не у визначенні різних
можливостей, а в установленні необхідного.
Б.
О. Кістяківс ьки ії
З
цих позицій Кістяківський критикував
М. Михайловського, для якого домінуючим
критерієм при поясненні соціальних
явищ була категорія можливості.
Близько
до зазначеної групи українських
соціологів стояв і С.
С. Дністрянський (1870-1935
рр.). У своїх працях "Звичаєве
право й соціальні зв'язки" (1902
р.), "Погляд
на теорії правота держави" (1925
р.), "Загальна
наукаправа ії політики"
(1926
р.), "Соціальні
форми права" (1927
р.) він висунув теорію
зв'язків.
Соціальні
зв'язки, на його думку, виникають з
необхідності задоволення людьми своїх
потреб. Історико-соціальні зв'язки
розвиваються від найменні простих
(родини) до найбільш складних, якими є
наріді держанії. Соціальними зв'язками
є також * церква.
яУпокоління,
♦ суспільні класи і стани тощо.
Умова успішною функціонування соціальних
зв'язків - наявність норм, які виникають
з внутрішнього переконання про взасмн)
залежність людей в процесі задоволення
своїх потреб. Кожний соціальний зв'язок
живе своїм особливим життям, має свої
особливі цілі і засоби їх досягнення.
Одна
й та ж особа належить до різних соціальних
зв'язків, виконує в них різні обов'язки
і дотримується різних правил.
С.
Дністрянськії
Ці
твердження дають підставу для висновку,
що в соціологічних студіях С.Дністрянського
в Імпліцитному стані наявні ідеї теорії
статусу і ролей. Саме
з позиції теорії соціальних зв'язків
учений розглядав право як соціальне
утворення.
Вагомий
внесок у розвиток української соціології
зробив видатний ученніі-економісг.
мислитель і патріот А/. /. Тугап-Барановський
(1865-1919
рр.), який вважав, що без соціології
немає сучасної науки про суспільство.
У працях "Основи
політичної економії". "Суспільні
основи кооперації''. "Втне ідей
політичної економії на природознавство
та філософію", "Психологічні
фактори суспільного розвитку" та
інших він обгрунтував роль господарства
в соціальному житті. Господарство він
визначав як сукупність людських дій,
спрямованих на зовнішній світ для
створення матеріальної обстановки,
необхідної для задоволення людських
потреб.
Вирішальне
значення господарства у суспільному
житті грунтується не тільки на тому,
що люди, як вважав марксизм, перш ніж
займатися політикою, наукою, мистецтвом,
релігією, повинні їсти, пити і одягатися,
а й на тому, що політика, наука тощо
мають свою матеріальну основу, яка
створюється господарством.
^Отже,
підсумовуючи розвиток української
соціології у початковий період (протягом
другої половини XIX ст), приходимо до
висновку, що ряд видатних учених
досліджували і публікували свої праці
із суспільних наук, що безпосередньо
стосувалися проблем соціології. Однак
ці праці не були побудовані на наукових
принципах і на методології новітньої
соціологічної теорії. Ні один з них не
дав повної теорії суспільства та його
суті, досліджуючи тільки окремі проблеми
суспільного життя. Основного завдання
- побудувати суто теоретичну чи
конкретно-соціологічну систему - вони
перед собою й не ставили. Свою увагу
вони зосереджували на засвоєнні
суспільною думкою України західних
соціологічних теорій і поширенні
соціологічних поглядів серед широких
верств.
Розвиток
вітчизняної соціології в післяжовтневий
період 1917
р. не припинився, хоча й був неоднозначним.
Соціологічні студії здійснювалися в
умовах повної інтегрованості в радянську
соціологічну науку. Водночас українська
соціологічна думка зазнавала досить
відчутний вплив світової соціології,
зокрема, соціологічних шкіл США та
Європи, де процес подальшого розвитку
соціологічного знання в силу певних
історичних умов проходив інтенсивніше.
Слід
зазначити, що перші роки більшовицького
режиму в Україні збіглися з періодом
прискорення інституціоналізацїї
соціології. Деякий час створювалися
соціологічні наукові та навчальні
заклади, проводилися теоретичні та
прикладні дослідження. Наукова і
науково-видавнича праця із соціологічних
проблем у 20-ті роки майже повністю
зосередилась у Всеукраїнській академії
наук (далі - ВУАН).
Організації
соціологічних студій в установах ВУАН
присвятив свою діяльність М.
Грушевський,
повернувшись в Україну у 1924
р. Найближчими співробіттижами та
прихильниками його поглядів в галузі
соціологічних студій були И.
Гермайзе,
У* Увага!
Основний
підсумок початкового періоду полягає
в тому^^
У"^т.о
були
закладені основи української соціологічної
традиціь^^ ^^^Виникла гостра потреба
вивчати і зрозуміти нові суспільні
явища та науково *гхх.
пояснити.
Після велетенських суспільних і
державних катаклізмів та найбільших^ч,
^соціологічних експериментів в історії
людства в перших десятиліттях XX ст.
українська ^^суспільно-політична
відродженська думка дійшла переконання:
відродження X.
народу
як суспільний процес може бути зрозумілим
і поясненим лише ;г
х.
соціологічно,
і навіть основне питання практичної
політики -^Ч-
куди
і якими шляхами повинен іти народ - може
знайтиуг
