і які можуть бути більш складними, універсальними, узагальнюючими, ніж ті, що існували до цього. Це відповідно потребує формулювання нових максим поведінки як всередині соціального інституту, так і в міжінститу ціональїшх взаємодіях всередині соціальної системи.

Заздачимо також, що в ході трансформаційних процесів вшшкає проблема більш швидкого формування нових стандартів поведінки, що підвищує вимоги до адаптивних властивостей соціальної системи людини, її здатностей засвоювати нову соціальну реальність. Глибокі зміни в характері соціальних інститутів вимагають тривалих часових періодів, бо неможливо швидко змінити свідомість, психолоіію і поведінку людей, скажімо, змінити у них колективістську психологію, що формувалась за часів існування так званого соціалізму, на індивідуалістську, без якої людина вумовах ринкових відносин не в стані виборювати свої власні інтереси, конкурувати з іншими тощо.

Якщо діяльність соціального інституту сприяє інтеїрації людини у суспільні відносини, то її називають (рункціональною. Якщо соціальний інститут не сприяє або навіть заважає задоволенню потреб системи суспільства в цілому, то його діяльність може бути охарактеризована як дисфункиійна. Наростання дисфункцій значної кількості соціальних інститутів може привести до незворотньої дезорганізації і руйнування соціальної системи. Залежмо від сфер соціальних відносин виділяють такі соціальні інститути: О економічні, які забезпечують відтворення і розподіл матеріальних благ, організацію

праці, грошовий обіг і т. д.; О політичні або інститути, пов'язані зі встановленням, виконанням і підтримуванням

влади. Політичними інститутами є уряд, парламент, політичні партії і т. д.; ■=> соціальні або суспільні у вузькому значенні цього слова. Суспільними в широкому значенні словає всі види інститутів. Під соціальними розуміємо всі ті, які організуються добровільним об'єднанням, - місцеві товариства, клуби і товариські установи, "цере­моніальні" інститути, тобто способи взаємної поведінки членів товариства з нерівним становищем і т. п. Це можуть бути способи привітання, святкування іменин, способи звернення до вищих посадових осіб та інші;

інститути стратифікації, які визначають розміщення позицій і ресурсів;

виховні і культурні, тобто всі інститути, створені для зміцнення і розвитку культури,

для соціалізації кожного покоління, для передачі йому культурних цінностей суспільства

як цілого (родинні інститути, сім'я, школа, наукові інститути і т. п.); ■=> релігійні, які регламентують відносини людей з представниками релігійних структур

(служителів церкви); відтворення (інститути шлюбу і сім'ї).

Ця класифікація не є вичерпною, вона не охоплює чимало інститутів, однак включає так звані "головні соціальні інститути ", які регулюють основні суспільні функції, які характерні для всіх типів цивілізацій.

Значна частина спеціалістів вважає, що найбільш суттєвий вплив на характер змін у суспільстві здійснюють інститути економіки і політики. Перші створюють

---

матеріальний базис розвитку суспільних відносин, бо бідне суспільство не може розвивати науку, освіту і культуру, а отже, підвищувати духовний та інтелекту­альний потенціал суспільних відносин. Другі створюють закони і реалізують шіадні функції, що дозволяє виділити пріоритети і фінансувати розвиток певних сфер суспільства. Проте, до не менших соціальних змін може зумовити розвиток соціальних інстіпутівосвіти і культури, які будуть стимулювати економічний прогрес суспільства і розвиток його політичної системи.

Соціологічний аналіз передбачає виявлення не лише того, які саме інститу­ти в які часові періоди і чому здійснювали і здійсшоють домінуючий вплив на характер суспільних відносин, але й виявлення взаємного зв'язку та інтеграції інститутів, шляхів забезпечення "еластичності" інститутів у процесах змін і суспільного розвитку, особливо коли система соціальних інститутів стає фак­тором, що гальмує розвиток суспільства. *

Поняття "інститут" - одне з центральних у соціології, тому вивчення інсти-туціональних зв'язків є одним із головних наукових завдань, які стоять перед соціологами.

Із соціальними інститутами тісно пов'язані соціальні організації - штучно сконструйовані спільноти людей. Соціальна організація - це в широкому понятті будь-яка організація в суспільстві; у вузькому понятті - соціальна підсистема організації.

Термін "організація" (від франц. ого.апіза1іоп. пізньолат. ог°.апізе -повідомляю, улаштовую) має декілька значень: Фелемент соціальної структури суспільства; Фяк вид діяльності якої-небудь групи;

Фяк сутність внутрішньо/упорядкованості, узгодженості функціонування елементів системи.

В соціології головним поняттям є елемент соціальної структури. Соціальну організацію розуміють як систему відносин, які об'єднують якусь кількість таких елементів (груп) для досягнення певної мети. Промислове підприємство, банк, ресторан, школа і т.п. - види соціальної організації.

За розмірами соціальні організації бувають дуже великими (сотні тисяч людей), великими (десятки тисяч), середніми (від декількох тисяч до декількох сотень), дрібними або невеликими (від сто до декількох осіб). Соціальні організації

- проміжний тіш об' єднання людей між великими соціальними групами і малими. Іншими словами, на них закінчується класифікація великих груп і починається класифікація малих.

Важливою характеристикою соціальної структури є її рангові параметри. Американський соціолог П.Блау запропонував систему параметрів, за якими можна визначити приналежність індивіда до певних соціальних груп або спільнот сучасного відкритого суспільства, а також позицію означених груп та індивідів

- їх членів, у суспільній системі в цілому.

---

Групи, які виділяються за номінальними параметрами, сггоиймаїстться у сусгальстві як рівноцінні, такі, які творять горизонтальну диференціацію соціального простору, його неієрархічігу організацію. Групи, які виділяються за ранговими параметрами, відображають вертикальну диференціацію, тобто надають своїм членам переваги, привілеї у взаємодіях з представниками інших груп, сприймаються суспільною свідомістю як більш чи менш престижні.

Розподіл параметрів на номінальні та рангові відповідає найважливішим характеристикам соціальної структури суспільства: його гетерогенності (горизонтальна диференціація суспільства) та нерівності (вертикальна диференціація, стратифікація). Гетерогенність відображає ідеї, закладені в принципі природної рівності людей, що лежить в основі сучасних концепцій їх манізмл та демократії. Всі люди є рівними від народження, незважаючи на свої статеві, расові, етнічні характеристики. В процесі співжиття у соціальному просторі з іншими оаюистостями, самореалізовуючисьта розкриваючи свої таланти, індивід власними зусиллями, відповідно до того, яку користь він приносить суспільству, заслуговує псиної винагороди - переміщення у більш престижну та привілейовану соціальну групу.

Па підставі номінальних параметрів неможливо рані у вати індивідів, тобто розмістити їх вище або нижче у соціальній ієрархії. Наприклад, не можна твердити, що індивід X: чоловік, білий, українець, греко-католик, житель Львова, студені Національного університету «Львівська політехніка», симпатик блоку "Наша Україна", займає лише на підставі цих характеристик вище чи нижче місце на «соціальній драбині», ніж індивід У: жінка, мулатка, протестантка, жителька Києва, студентка Києво-Могилянської академії, прихильниця Соціалістичної партії О.Мороза.

В сучасних умовах, у відкритому суспільстві, розподіл людей за ранговим принципом у межах відзначених номінальних параметрів розглядається як несправедливість, дискримінація. Приналежність індивідів до певних соціальних спільнот, що виділяються за номінальними параметрами, суттєво впливає на обсяг, інтенсивність, спрямованість та грорми їх життєдіяльності у соціальному просторі, обмежуючи чи активізуючи її.

Наприклад, молода людина, яка проживає у віддаленому від наукових, промислових та культурно-освітніх центрів селі, де соціальна інфраструктура недостатньо розвинута, матиме набагато менші можливості для набуття освіти, фахової кваліфікації у багатьох видах професійної діяльності, а, отже, і її стартові позиції на початку соціальної кар'єри будуть істотно нижчими, ніж у міського жителя. Це вимагає від неї набагато більших зусиль, цілеспрямованості, винахідливості для того, щоб переміститися у вищу в соціальній ієрархії рангову групу, ніж ті зусилля, які будуть затрачені жителем міста.

Віднесення соціальних характеристик індивіда до номінальних чи рангових є не абсолютним. В інших типах суспільств ці характеристики можуть набувати якісно іншого характеру. Рангові характеристики можуть ставати номінальними, а номінальні - ранговими. Наприклад, ще донедавна у багатьох країнах статева характеристика розглядалася як рангова: жінка трактувалася як істота нижча у

---

соціальному плані, ніж чоловік, вона була позбавлена ряду громадянських прав, а її життєва сфера обмежувалася дітьми, кухнею, церквою. Живучість цього пережитку в суспільній свідомості дає підстави не лише сучасним феміністкам, а й багатьом дослідникам констатувати обмеження прав жінки у нинішньому « чоловічому суспільстві».

І 0 Рангові параметри не що інше, як характеристики соціальної 11 структури, що грунтується на нерівності (вертикальній диференціації).

Це знаходить свій вираз у тому, що по кожному з наведених вище рангових параметрів можна скласти систему статусів, кожен з яких за рангом буде вищим від одних статусів і нижчим від інших. Вертикальну диференціацію соціальної структури творять групи та спільноти, що виникають внаслідок неоднакового володіння людьми деякими важливими матеріальними і духовними благами, від яких залежить їх суспільний статус та життєві можливості: ^особистого розвитку та навчання і виховання своїх дітей, ^перспективи зайняття певного суспільного становища (вищого або нижчого), яке відповідно розширює або звужує соціальні потенції індивіда. Нерівність веде до формування «соціальної драбини», по якій люди рухаються вгору, забезпечуючи собі, своїм дітям кращі життєві умови та ширші можливості, або вниз, де ці можливості значно звужуються.

Щодо типів соціальних структур, то вони визначаються характером суспільно-економічної системи, в межах якої ця система функціонує. І якщо суспільство переживає процес соціального зламу, стан перехідного періоду, то кардинальні, якісні зміни в соціальній структурі стають неминучими. Вони й реформують економічну, політичну і духовну сфери життєдіяльності суспільства, значною мірою самі визначають їх. Саме ці процеси спостерігаються на території колишнього СРСР, у т.ч. в Україні.

Основні тенденції перетворень соціально-класової структури в нашому суспільстві характеризуються 'зростанням кількості зайнятих у приватному секторі, бізнесі, особливо молоді, менеджерів, 'поглибленням соціальної диференціації, 'появою принципово нових соціальних груп (фермерів, підприємців, банкірів тощо), ' зміною соціальної структури, соціальних пріоритетів.

За рівнем добробуту в сучасному українському суспільстві можна виділити три основні страти: вищу, середню і нижчу.

За нашими оцінками в Україні середній клас становить всього 12-15 відсот­ків дієздатного населення. На Заході - більше 60 відсотків.

А.Гальчинський, радник Президента України, директор Національного інституту стратегічних досліджень

До останніх, як правило, попадають безробітні, пенсіонери, які не мають
додаткових доходів, працівники збанкрутілих підприємств та фірм і ті, хто
94 РОЗДІЛ 4.

---

місяцями не отримує заробітну платню і т.д.

♦ Отже, суспільство є складноструктурованою та багатовимірною будовою. Кожна особистість від народження до кінця свого життя в ньому може бути охарактеризована через набір шіастивих їй приписних та набутих статусів та відповідних їм соціальних ролей, а отже об'єктивно вона є членом одночасно багатьох соціальних груп та спільнот, які разом з соціальними інститутами та соціальними організаціями, системою соціальних відносин взаємодій і складають соціальну структуру суспільства.

4. 2. Соціальна стратифікація: поняття та види

Стратифікацію можна визначити як структуровані нерівності між різними групуваннями людей. Стратифікацію можна уявити ж геологічне нашару­вання різшгх скельних порід земної поверхні. В такому разі сучасне суспіль­ство можна розглядати ж ієрархію "пропорцій" - з привілейованими нагорі й знедоленими внизу

Е.Гіденс

У сучасному суспільстві існують групи, які мають значно більші ресурси багатства і влади, ніж інші, а отже, перебувають щодо них у більш привілейованому становищі. Іноді в буденному житті індивіди, що входять у ці групи, не уявляють собі ані розмірів та меж такої групи, ані власного статусу у цій складній соціальній системі. Однак без наукових знань реальної соціальної структури, характеру розподілу цінностей між різними групами і ступеня нерівності між ними неможливо зрозуміти, як функціонує і розвивається суспільство. Сукупність знань, які характеризують саме ці аспекти соціального життя, на думку вчених належать до теорії соціальної стратифікації.

* Соціальна стратифікація - це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, яка існує в певному суспільстві в даний історичний проміжок часу. Таку ієрархічно побудовану структуру соціальної нерівності можна уявити як розподіл суспільства па страти ( від лат. зігаїит - іпаст, прошарок).

Розшароване, багаторівневе суспільство можна порівняти з геологічними нашаруваннями фунту або різнокольоровими пластами кондитерського виробу. Порівняно з простим нашаруванням соціальна стратифікація має принаймі дві суттєві особливості:

Ьпо -перше, стратифікація є ранговим розшаруванням, коли вищі верстви знаходяться у більш привілейованому становищі, ніж нижчі (стосовно ресурсів і можливостей розвитку);

---

Смотрите также файлы

• РГР ВСТВ стац.doc

• MS_Word_2008.doc

• Навчальна практика з маркетингу.doc

• 1.doc

• istoriya_Ukrayini_shpori_2.doc