УНа першій, академічній фазі певна нація стає предметом уваги дослідників, які збирають і публікують народні пісні і легенди, прислів'я, досліджують звичаї і

вірування, складають словники, досліджують історію. РУ другій фазі -культурницькій-мова, яка раніше була предметом вивчення, стає літературної і загальновживаною у науці, технічній літературі, політиці, громадському житті, побуті і взагалі в місті (бо на селі нею користувалися здавна). ^Завершенням наїронального відродження і одночасно його політичною фазою єусвідомлення потреб політичного самоврядування та суверенності, висунення вимог власної держави та досягнення або реалізація цієї мети.

Своєрідність ситуації в Україні полягає в тому, що досягнення мети національного відродження - проголошення української самостійної незалежної держави - ще не означає остаточного вирішення завдань всіх трьох попередніх фаз відродження нації. В Україні не можна вважати повністю завершеною академічну фазу, бо нагромадження знань українського народу про себе лише розпочалося і триває. І Ідеться не тільки про повернення та очищення від фальсифікацій наукових здобутків українських соціогуманітарних наук. Слід нарощувати науковий потенціал сучасних соціогуманітарних дисциплін з метою одержання достовірної наукової інформації про націо- і державотворчі процеси в Україні. Дані сучасної науки мають стати основою державної національної політики в нашій країні.

Нині стоять і проблеми вирішення багатьох завдань культурницької фази: відродження культурних традицій, історичної свідомості, повернення в повному обсязі комунікативних функцій української мови в усіх регіонах України та на всіх щаблях суспільного життя - від Верховної Ради до школи і дошкілля, досягнення структурної повноти української культури та виведення її на світовий щабель. Нарешті, не знімаються з порядку денного завдання наповнення реальним змістом політичного самоврядування і суверенності, розбудова політико-правових норм національної свідомості як в окремих осіб спільноти, так і українського народу в цілому.

Отже, специфіка національного відроджешія в Україні полягає втому, що основні

його фази не можна вважати завершеними із досягненням основної мети - здобуттям своєї власної держави. Консолідація української нації ускладнюється наявністю багатьох проблем етнонаціонального розвитку.

Звуження сфери вживання української мови.

Поділ населення України на три великі лінгвоетнічні групи:

україномовних українців, російськомовних українців та російсь­комовних росіян. Навіть серед тих,хто вважає себе українцями, більше третини - російськомовні.

Існування різного ставлення до проблем державного суверенітету:
прихильників входження України до міжнаціонального утворення на
зразок союзу Росії та Білорусі нараховується значно більше у східному
та південному регіонах, натомість в західному і частково у північному

та центральному регіонах переважають прагнення до існування України
як самостійної незалежної держави.
Наявність різних політичних симпатій населення у цих регіонах, коли на
Сході традиційно підтримують ліві сили, а на Захооі — праві сили і почасти
центристів. Вибори до Верховної Ради у березні 2006 р. підтвердили
поляризацію населення цих регіонів України за політичними уподобаннями.

академічна

Фази

національного віл родженії я.

культурницька

політична

---

Водночас наведені проблеми, багато з яких зумовлені сшдщиною радянських
часів, не можуть перешкодиш процесам поступової консолідації українського
суспільства. Соціологи дедалі частіше фіксують факт поступового нівелювання
різниць і відмінностей серед меижашіів основшіх регіонів країни, тендешіію творення
єдиної політичної нації, всі представники якої зможуть усвідомлювати себе
українцями у сенсі громадянства, незалежно від своєї етносоціальної чи
лінгвоегнічної приналежності. Цьому сприяє й виважена державна національна
політика України, для вироблення якої великою мірою прислужилися й українські
соціологи, досліджуючи проблеми етнонаціонального розвитку суспільства і
постачаючи матеріал для ігоїшііяття законодавчих рішень і актів у цій сфері.

Етнополітнка - це діяльність держави (або її структури) у сфері етносоціального життя суспільства, що передбачає розробку і здійснення заходів, спрямованих на регулювання міжетнічних стосунків та забезпечення функціонування існуючих етнічних структур.

В.Єетух

Державна національна політика базується насамперед на Конституції України, Декларації про державний суверенітет України, Акті проголошення незалежності України, Декларації прав національностей України, а також на низці спеціальних законів. Зокрема, у Законі України "Про національні меншини" визначено статус, права та обов'язки осіб, що належать до титульної нації та інших етнонаціональїгих гру п як колективних суб'єктів. Нині українське законодавство у цій галузі, і це визнано міжнародною громадськістю, є одним з найдосконаліших у Європі.

Одним з пріоритетів державної національної політики є збереження міжетнічного миру та стабільності у суспільстві. Україна - чи не одна з республік колишньою СРСР, де не відбулося міжетнічних та міжнаціональних конфліктів та зіткнень. До інших пріоритетів цієї політики відноситься віднайдення адекватних можливостей задоволення етнічних потреб як титульної нації (української), так й інших елементів етнонаціональної структури українського суспільства, тобто національних меншин, оскільки всі вони нині перебувають на стадії етно-політичного відродження. Завданням соціології нині є ґрунтовне дослідження проблем розвитку етнічної, культурної, мовної і релігійної самобутності етнонаціональних спільнот країни, вироблення науково обгрунтованих пропозицій ] [резидентові, Верховній Раді, уряду України щодо формування і реалізації державної національної політики.

---

® Основними поняттями етносоціології є етнос і нація. Етнос - це специфічна природно-соціальна і антропологічно стала спільнота людей яка виникає і розвивається на основі єдності природно-ландшафтних умов, кровної спорідненості, мови, особливостей зовнішнього вигляду, спільної культури і релігії, яка володіє самоусвідомленням себе як соціальної солідарності і відмежуванням себе від інших спільнот

3) Нація - це паліетнічна соціальна спільнота людей, що історично склалася, яка виникла і розвивається на основі спільності їх території, економічних зв'язків, особливостей національної самосвідомості, психічного складу, єдиної уніфікованої мови в її літературній фх>рмі. поліфонічної культури з своєю системою цінностей і символів, державно-правового регулювання усіх сфер життєдіяльності

® Основні тітання розвитку етносу і нації охоплюються поняттями етногенезу і націогенезу. Етногенез - це сукупність історичних явищ і процесів, пов'язаних з формуванням і функціонуванням етносів, гцо володіють сталими ознаками, які проявляються в особливостях господарювання, мовгі, культури, психології і поведінки членів і(их етносів.

ф Націогенез - шлях розвитку наїцї як вищої форми етносу від етапу її дЬормування до

утворення власної держави ф Національне відродження - процес відновлення політичного, культурного,

економічного життя нагиї в нових умовах, пов язаних насамперед із здобуттям власної

суверенної держави.

® Державна національна політика (етнополітика держави) - це діяльність держави (абоїіструл<пгургі)усцЬеріетносоціальногожгіттясусігільсіігва, гцо передбачає розробку і здійснення заходів, спрямованих на регулювання міжетнічних стосунків та забезпечення срункціонування існуючих етнічних структур.

---

ТЕМА 15

ОРГАНІЗАЦІЯ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ, МЕТОДИ ЗБИРАННЯ ТА АНАЛІЗУ СОЦІОЛОГІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

А попередніх розділах шиюся в основному про

: і і от інчііа і а іу:еві № *

соціологічні теорії Третім важливим рівнем у структурі соціологічних Знань < знання, які одержують у наслідок первинного узагальнення Оаних конкретіїо-соніо.нігічних досліджень іКСД). А сі три рівня і доповнюють один одного, що дає змогу одержати під час вивчення соціаль­них явіїїіі і процесів науково обгрунтовані ре­зультати.

Про те. у чому полягає конкретно-соціологічне дослідження, як його краще підготувати, організуванні і провести, а, зібравши об 'єктивний емпіричний матеріал, правильно обробити, проаналїзувапш його і оформити отримані ре­зультати у відповідних документах, і йдеться у цьому розділі.

С] План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

1. Конкретно-соціологічне дослідження: поняття, етапи, види.

2. Програма і робочий план конкретно-соціологічного дослідження. Вибірка.

3. Методи збору та аналізу соціологічної інформації.

15.1. Конкретно-соціологічне дослідження: поняття, етапи, види

* Під КСД зазвичай розуміють систему логічно послідовних методологічних, методичних і організаційно-технічних процедур, підпорядкованих єдиній меті: отримати точні об 'єюпивні дані про соціальне явище чи процес.

Поняття " конкретно-соціологічне дослідження" недоречно пов'язувати лише
з гірикладною соціологією, наприклад, з вивченням * ціннісних орієнтацій
особистості, ^проблем сім'ї, ^споживання або Сформування громадської
думки. Такий підхід, на наш погляд, звужує можливість соїцологічного пізнання,
залишає в тіні його теоретико-методологічігу спрямованість, апріорі обмежує
258 РОЗДІЛ 14.

---

можливості соціології як науки, ігнорує одну з важливих сторін емпіричного пізнання - роль теоретичних концепцій у прикладних дослідженнях які визначають не лише якість соціологічного аналізу, а й висновки самих конкретно-соціологічішх досліджень. У конкретно-соціологічному дослідженні не повинно бути суворої дихотомії: теорія і емпірія. Формальшш поділ можесггоичшпгги розрив між теорією і прикладними дослідженнями в соціології, завадити соціологам-практикам теоретично осмислити власні дані, примушуючи представішків теоретичного напряму "працювати" на рівні абстракції, ідеалізованих об'єктів, що віддаляє їх від соціальної реальності.

Увага!

У 1949 р. побачила світ книга відомого

американського соціолога-теоретика Роберта Мертона "Соціальна

теорія і соціальна структура" де її автор виступив із заявою про

необхідність взаємодії емпірії з теорією і зазначав, що кінець

40-х років є етапом реалізації цього побажання.

*Отже, КСД - це процес, який охотює теоретико-методологічні й емпіричні рівні пізнання, тобто йдеться про діалектичний процес, у якому поєднуються дедуктивний індуктивний методи пізнання, гцо забезпечує цілісність пізнання і уявлень про соціальні явища.

Не треба ототожнювати і протиставляти одне одному такі різновиди соціоло­гічного дослідження, як теоретичне й емпіричне, кожне з яких має свій гносеологічний статус і методологічну роль у структурі соціологічного дослідження:

я> для теоретичного соціологічного дослідження вирішальне значення має глибоке узагальнення нагромадженого матеріалу в галузі соціального життя;

•=> в центрі емпіричних соціологічних досліджень знаходиться само нагромадження, збір фактичного матеріалу у вказаній галузі (на підставі опитування, аналізу документів, спостереження, даних статистики і т. д.) і його первинна обробка, включаючи і початковий рівень узагальнення.

Що стосується відмінностей між фундаментальними і прикладними соціоло­гічними дослідженями, то основою для такого поділу є відмінність у цілях і зав­даннях, які ставлять перед ними: одні спрямовані на побудову і вдосконалення теорії та методології, на збагачення основ самої соціологічної науки, інші - на вивчення практичних рекомендацій у цій галузі. І ту й іншу спрямованість можуть мати як теоретичні, так і емпіричні дослідження.

Соціологічне дослідження треба відрізняти від соціального дослідження. Соціологічні дослідження складають "ядро " більш широких соціальних досліджень -суспільствознавчих досліджень.

І& Соціальними є дослідження, які проводяться і в інших суспільних
науках - в економічній науці, політології, правознавстві, етнографії,
демографії, культурології, психології і т. д.
Соціологія ніколи не була і не є монополістом на такі дослідження, в тому
числі і на конкретно-соціальні, емпіричні. На рівні емпіричних, конкретно-соці-
альних досліджень в інших суспільних науках і емпіричних соціологічних студій
ОРГАНІЗАЦІЯ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ 259

---

Смотрите также файлы

• РГР ВСТВ стац.doc

• MS_Word_2008.doc

• Навчальна практика з маркетингу.doc

• 1.doc

• istoriya_Ukrayini_shpori_2.doc