Файл: ONDR-konsp.doc

Російський дослідник Б. Бірюков класифікував науки за методами, що застосовуються в наукових дослідженнях (описові, емпіричні, експериментальні, дедуктивні, точні та ін.), за відношенням до практики (теоретичні, «чисті» й прикладні) та за використанням математичних методів (дедуктивні і недедуктивні).

Класифікація наук, запропонована Г. Фоллмером, вибудовувалася за критерієм їх функцій у системі наукового знання, виокремлюючи науки про дійсність, структурні науки та метадисципліни. До наук про дійсність він зарахував фізику, хімію, психологію, мовознавство, називаючи їх природничими, соціологію та інші гуманітарні — науками про культуру. Науками про структури (формальні системи) Фоллмер вважав логіку, математику, інформатику, теорію автоматів, кібернетику, теорію систем, теорію ігор і теорію формальних мов. Метанауками (науками про пізнання і теорії) — теорію науки і семіотику. Поза цією класифікацією, на його думку, опинилися нормативні (право, етика, естетика), історичні (історія, археологія, інтерпретація філософських текстів) і прикладні науки (медицина, техніка, психіатрія, педагогіка).

Наприкінці XX ст. майже традиційним стало вживання термінів «класична», «неокласична» та «постнеокласична» у контексті історичної періодизації розвитку науки. Одним з перших таку періодизацію здійснив відомий російський філософ В. Стьопін у 1987 р., досліджуючи наукові революції у процесі розвитку наукового знання. За його твердженнями, в історії природознавства простежуються три стійкі етапи.

1. Класичне природознавство (XVII ст. — рубіж XIX і XX ст.).

2. Формування неокласичного природознавства (кінець XIX — перша половина XX ст.).

3.Неокласичне природознавство типу НТР.

Ця класифікація ще не послуговувалася терміном «постнеокласична наука» для характеристики третього етапу в розвитку знань. Проте пізніше, аналізуючи розпиток науки і зміну типів наукової раціональності, В. Стьопін використовував цей термін і уточнив періодизацію розвитку природознавства. Так, на певних етапах розвитку докорінно змінювалися нормативні структури наукового дослідження філософських засад науки, що знаменувало здійснення, за його висловлюванням, глобальної революції в ній. Таких революцій в історії розвитку природознавства відбулося чотири. Перша пов'язана зі становленням класичного природознавства у XVII ст., коли формувалася механістична картина природи. Друга припадає на останні десятиліття XVIII — першу половину XIX ст., зумовивши перехід до нового стану природознавства — дисциплінарно організованої науки, коли механістична картина світу втрачає статус загальнонаукової і постає проблема класифікації наук (період розвитку науки між цими революціями В. Стьопін назвав класичною наукою). Третя глобальна революція охоплює кінець XIX — середину XX ст. і визначає становлення некласичного природознавства, яке сформувало ідеали та норми некласичної науки, що характеризувалися розумінням відносної істинності теорій та картини природи, виробленої на повному етапі розвитку природознавства. Четверта революція розпочалася в останню третину XX ст. і триває донині, засвідчуючи нові радикальні зміни в засадах науки, що зумовлюють зародження постнеокласичної науки.

Таке видокремлення історичних етапів у розвитку науки підготовлене дослідженнями у сфері методології науки, здійсненими представниками західної філософії науки, передусім австрійським філософом, соціологом Карлом-Раймондом Поппером (1902—1994), американським істориком Томасом Куном (1922—1996), англійським математиком, філософом Імре Лакатосом (1922—1974), американським філософом і методологом науки Полем Фейєрабендом (1924—1994) та іншими вченими, які переосмислили підхід до логіко-методологічного аналізу розвитку наукового знання.

Лекція №3. Загальна послідовність та основні елементи наукових досліджень

3.1. Алгоритм науково-дослідного процесу

Науково-дослідний процес — це чітко організований комплекс дій, спрямований на отримання нових знань, що розкривають суть процесів і явищ у природі і суспільстві, з метою використання їх у практичній діяльності людей.

Кожне наукове дослідження виконують згідно із певним науковим напрямом, що відповідає якісь дисципліні, комплексу дисциплін або спеціальності. Науковий напрям може бути, наприклад, технічним, біологічним, економічним і т. д. з можливою подальшою деталізацією. Структурними одиницями наукового напряму є комплексні проблеми, теми, наукові питання.

Під науковою проблемою розуміють комплекс теоретичних і практичних завдань, які потрібно розв’язати для досягнення певної важливої та актуальної для суспільства мети. За своєю суттю проблема є відображенням суперечності між потребою в нових знаннях і відомими шляхами їх отримання; вона виникає тоді, коли людська практика стикається із труднощами або навіть уявною неможливістю досягнення мети. За обсягом розв’язання та актуальністю проблема може бути глобальною, національною, регіональною, галузевою і т.д.

Комплексна проблема — це сукупність проблем, що відносяться до різних галузей і мають різну природу, але об'єднаних однією метою.

Тема наукового дослідження є складником проблеми. У результаті досліджень за темою отримують відповіді на певну низку наукових питань, які охоплюють частину проблеми. Узагальнення результатів виконання комплексу тем у рамках деякої проблеми може дати її розв’язок в цілому.

Під науковими питаннями розуміють невеликі наукові завдання, що відносяться до конкретної теми наукового дослідження.

Важливе значення в науковому дослідженні мають пізнавальні завдання, що виникають під час вирішення наукових проблем. Емпіричні завдання спрямовані на виявлення, точний опис, докладне вивчення різних факторів досліджуваних процесів та явищ. У наукових дослідженнях вони можуть розв’язуватись шляхом спостережень та (або) експериментів. Теоретичні завдання, спрямовані на виявлення та вивчення причин, зв'язків, залежностей, що дають змогу встановити поведінку об'єкта, визначити його структуру та основні характеристики з врахуванням розроблених наукою принципів і методів пізнання. У зв’язку із цим, завдання на підготовку і проведення дослідження формулюють так, щоб його можна було перевірити емпірично.

Практично всі наукові дослідження, що проводяться за різними науковими напрямами, дозволяють розв’язати окремі чи комплексні проблеми, при цьому використовується певна методологія. Дослідження можна класифікувати за окремими ознаками. Наприклад, за цільовим призначенням їх ділять на фундаментальні, прикладні і розробки.

Фундаментальні дослідження спрямовані на відкриття та вивчення нових явищ і законів природи, на створення нових принципів функціонування технічних пристроїв та керування ними. Метою таких досліджень є розширення наукового знання суспільства, встановлення того, що може бути використано в практичній діяльності людини. Подібні розробки проводяться на межі відомого й невідомого; їм притаманний найвищий ступінь невизначеності.

Прикладні дослідження спрямовані на визначення способів використання законів природи для створення нових і вдосконалення існуючих пристроїв та технологій. Метою цих досліджень є встановлення того, як можна використовувати в практичній діяльності наукові знання, отримані в результаті фундаментальних досліджень. Прикладні дослідження, у свою чергу, поділяють на пошукові, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи.

Пошукові роботи спрямовані на пошук шляхів створення нової техніки або технології на основі способів, запропонованих у результаті фундаментальних досліджень. Результатом науково-дослідних робіт є нові технології, дослідні установки, прилади тощо. Дослідно-конструкторські роботи завершуються підбором оптимальних конструктивних характеристик, розробленого технічного пристрою.

У результаті фундаментальних і прикладних досліджень утворюється нова наукова та науково-технічна інформація. Процес перетворення цієї інформації у форму, придатну для впровадження в практику, називають розробкою.

Взаємозв'язок між основними класами наукових досліджень за цільовим призначенням можна представити у вигляді схеми (рис. 4.1).

Наукові дослідження класифікують також за: видами зв'язку із виробництвом; ступенем важливості; джерелами фінансування; тривалістю виконання тощо.

За видами зв'язку із виробництвом наукові дослідження поділяють на роботи, спрямовані на створення нових технологічних процесів, машин, конструкцій, підвищення ефективності виробництва, поліпшення умов праці, розвиток особистості тощо.

За ступенем важливості для народного господарства розрізняють наукові дослідження, що виконуються за спеціальними постановами Президента та Уряду України; у межах програм державного та міждержавного рівнів, планів HAH України; за планами галузевих міністерств і відомств; за планами та ініціативою дослідницьких організацій і колективів.

За джерелами фінансування дослідження поділяють на роботи, що фінансуються з коштів державного бюджету; у межах господарських угод і

договорів; позабюджетних фондів та коштів; власних коштів підприємств та організацій.

З
а тривалістю проведення наукових досліджень розрізняють короткотермінові (до 1 року) та довготермінові роботи.

Таким чином, кожне наукове дослідження може класифікуватися за багатьма ознаками. Наприклад, наукове дослідження за темою: "Розробка пропозицій щодо підвищення техніко-економічних показників роботи вугільних шахт" може бути охарактеризоване як прикладна короткотермінова науково-дослідна робота, спрямована на підвищення ефективності виробництва, що виконується за планом галузевого відомства з фінансуванням на підставі господарської угоди.

Науково-дослідний процес будь-якого класу, виду, з різноманітними ознаками проходить за загальною схемою у три стадії (рис. 4.2).

На підготовчій стадії вивчають стан об'єкта і виконують організаційно-методичну підготовку дослідження.

Вивчення стану об'єкта дослідження передбачає конкретизацію теми та попереднє визначення теоретичних передумов її розробки. Конкретизуючи тему, визначають її місце в науковій проблемі; встановлюють зв'язок із суміжними темами або з іншими дослідженнями, що виконувалися раніше чи плануються до виконання; визначають та обґрунтовують об'єкти дослідження. Розгляд теоретичних передумов передбачає вивчення стану об'єкта дослідження, наукової новизни й практичної цінності, а також гіпотез, що висуваються під час реалізації роботи.