7. Суттєве значення, з точки зору МПрП, мають і двосторонні міжнародні договори. Взагалі, як тільки мова заходить про двосто­ронні міжнародні договори як про джерела МПрП, то зазвичай особлива увага приділяється договорам про взаємну правову до­помогу між відповідними державами'¹. Цс, безумовно, правильно, оскільки відносини, що виникають, наприклад, між суб'єктами двох різних держав, між якими укладено угоду про взаємну право­ву допомогу, майже у всіх випадках можуть бути врегульовані відповідно до цього договору.

Проте, навряд чи правильним було б обмежитися тільки цим видом двосторонніх міжнародних договорів. На двосторонніх

¹ Деякі наслідки зазначеного автором були вже свого часу наведені. Дме., на­приклад. Чубареє В. Л. Систематизація національного законодавства І точки гору ст. 9 Конституції України / Конституція України Іа проблеми систематиза­ції законодавства. 36. наукових праць: Вип. 5.- К.: Ін-т законодавства ВРУ, 1W9.-C.32 -43.

' Див.: Ані'фриева Л. Л. Цит. праця.- С. 149.

' Див., наприклад: Попон А. А. Цит. праця. - С. 23.

57

засадах держави укладають велику кількість найрізноманітніших договорів І в таких договорах також можуть порушуватись питан­ня, що мають відношення до сфери МПрП. Важко дати виключний перелік всіх видів цих договорів. Однак можна зазначити, що у поданих нижче видах договорів майже завжди вирішуються пи­тання, які належать до сфери МПрП. Це:

• консульські конвенції;

• договори про уникнення випадків подвійного громадянства;

• договори про уникнення подвійного оподаткування;

• договори про залізничні, автомобільні і т. ін. перевезення;

• торговельні угоди, угоди про товарообіг та взаємні розраху­нки І деякі інші.

8. Нарешті, джерелами МПрП можуть виступати і акти міжна­родних організацій. Яскравим прикладом цього твердження є Ар­бітражний Регламент, що був прийнятий Комісією ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНС1ТРАЛ) і який 15.12.1976 р. було схва­лено Генеральною Асамблеєю ООН для можливого використання державами у їхньому національному законодавстві, або на прийн­ятий нею ж Типовий закон про міжнародний торсовий арбітраж (1985 p.). За підрахунками В. П. Звєкова, на кінець минулого сто­річчя на зазначеному Типовому законі засновувалось законодавст­во близько 30-ти держав світу¹.

Контрольні запитання

ї. Що розуміється у МПрП під терміном «джерело права» і які формальні вимоги висуваються доктриною до цього поняття?

2. Які норми внутрішньодержавного права є джерелом МПрП і в яких документах національного законодавства вони можуть міс­титися?

3. Як слід розуміти термін «судова практика», коли йдеться про її використання як джерела МПрП?

4. Якими є головні положення доктрини трансформації та у чому полягає її значення для МПрП?

Глава З

Методи правового регулювання у міжнародному приватному праві: метод уніфікації

---

Коли у судовому провадженні перебуває справа, до фактичного складу якої входить іноземний елемент, завжди виникає колізія між різними правопорядками, що претендують на її врегулювання. В цій ситуації суд опиняється перед проблемою вибору права, яке він у даному конкретному випадку мусить застосовувати, аби за­значену справу вирішити. Такий вибір, як вже зазначалось, є, ма­буть, найскладнішим питанням МПрП. Саме тому, на думку деяких авторів, спеціалісти протягом всього часу існування МПрП ні на мить не припиняли пошуку найбільш вдалого методу вирі­шення цієї однієї з головних проблем МПрП¹.

При вирішенні даної проблеми цілком природним виглядає ба­жання замінити «різнорідні положення національного законодав­ства окремих країн системою однорідних нормативних приписів, призначених для безпосереднього врегулювання міжнародних не-міждержавних невладних відносин»". Створення таких однакових матеріально-правових норм дістало назву -- уніфікація (від лат. ІІпїе facere - робити єдиним), внаслідок чого і метод подібного ре­гулювання відповідних відносин отримав назву уніфікованого (або прямого). Як зазначає В. В. Гаврилов, спочатку цей метод за­стосовувався тільки у сфері міжнародної торгівлі - сфері, для вре­гулювання якої національне право було найменш пристосовано, а потім був розповсюдженим і на інші інститути МПрП³.

3.1. Прямий метод правового регулювання

1. З наведеного випливає, що у процесі уніфікації створюються норми, які є міжнародними за своїм характером. Внаслідок цього сутність прямого методу зводиться до заміщення відповідних норм національного законодавства двох (чи більше) правопоряд-

Див.: Звсков В. П. Цит. праця.- С. 467^168.

Див.: Международное частное право: современная практика / Сб. статей под l.^M. М. Богуславского и А. Г. Светланами- М.: ТОН-Остожье, 2000.-С. 6. ' Див.; Гаврч'Іаа В. В. Цит. праця.- С. 17. Див.: Там само.

ків, які претендують на врегулювання певних відносин, новою но­рмою. Саме вона буде застосовуватись у відповідних випадках су­дами всіх держав, що взяли участь у створенні цієї нової норми незалежно від того, в який саме спосіб вона може бути трансфор­мованою в їхні національні системи права.

Застосування даного методу, таким чином, с досить-таки зруч­ним. Більш того, процес уніфікації правового регулювання повніс­тю відповідає тенденції, яка існує об'єктивно і спрямована на все-більше поглиблення торговельних, промислових, транспортних, наукових та інших зв'язків між організаціями, фірмами та окре­мими особами різних держав. Справа в тому, що головною пере­поною подальшого розвитку таких стосунків стає невизначеність їх правового регулювання, яка має свій вияв у двох наступних різ­новидах.

По-перше, регулювання відносин, пов'язаних з наявністю в них іноземного елементу, у багатьох випадках в різних правопорядках залишається різним, при цьому, палітра рішень, що застосовують­ся в цих правопорядках. Інколи вражає своїм розмаїттям. До речі, таким же різноманіттям характеризується і судова практика засто­сування відповідних норм. Вона є різною навіть у випадках, коли законодавчі рішення збігаються.

---

Так, за свідченням Л. П. Ануфрієвої, у Франції та Бельгії, де ре­гулювання цивільно-правових відносин забезпечується одним і тим же Кодексом Наполеона, збігу рішень у практиці правозасто-сування не спостерігається'. Ще один приклад було наведено сво­го часу Р. А, Мюллерсоном. який зазначив, що Торгова палата ка­саційного суду в Парижі 4.03.1963 р. у справі Хок винесла рішення на підставі ст. 31 західнонімецького закону про векселі, не засто­сувавши ст. 130 французького торгового кодексу, хоча ці статті збігалися за своїм текстом, оскільки були включені в акти націо­нального права на виконання міжнародного договору, учасником якого були обидві зазначені держави. В даному випадку необхід­ність звернення до колізійної норми виникла якраз внаслідок того, що включене у акіи національного законодавства правило догово­ру по-різному тлумачилось і застосовувалось у цих державах".

По-друге, завдяки тому, тцо відносини у сфері міжнародних торговельних та інших зв'язків останнім часом бурхливо розвива-

Див.

-Див.

60

І.: АІп'фриеваЛ. II. Цім. праця.- С. 32. І.: МІил.'Іерсоп Р- А. Цит. праця.- С. 69.

ються. їх правове регулювання, внаслідок притаманної о праву «консерватизму», нерідко відстає віл потреб практики, внаслідок чого національні правові системи залишаються «непідготовлени-ми» до вирішення нагальних поточних питань.

Тому уніфіковані норми, які створюються завдяки укладенню міжнародних договорів, стають тією частиною МПрП, що, почи­наючи з кінця XIX сторіччя, динамічно розвивається і поступово займає все більш питому вагу у загальному регулюванні відносин, які становлять об'єкт цієї галузі правового регулювання. До речі, ше на початку 20-х років минулого сторіччя видатний український вчений В. М. Корецький неодноразово вказував на тенденцію створення уніфікованих матеріально-правових норм, передусім у галузі світової торгівлі, вважаючи, що такі норми «часто задово­льняють потреби міжнародної торгівлі краше, ніж найрозумніша система колізійних норм»¹. Поділяючи подібну думку, інші дослід­ники дійшли висновку, за яким інтернаціоналізація господарського життя викликала тенденцію до уніфікації не лише колізійних, а й матеріально-правових норм, подальший розвиток яких сприяв створенню у середині XX сторіччя цілих масивів уніфікованих норм~. Спочатку ці норми стосувались найпоширеніших видів від­носин, зокрема - у галузях торгівлі та інтелектуальної власності, але поступово сфера цього регулювання розширилась і тепер охоплює велику кількість інститутів як МПрП в цілому, так і між­народного цивільного процесу.

2. Проте, не можна не відзначити, що наприкінці цього ж сто­річчя ставлення до прямого методу регулювання у МПрП почало дещо змінюватись. У вітчизняній доктрині В. І. Кисіль висловив досить песимістичну думку, за якою уніфікація матеріального права у МПрП є доволі проблематичною і можлива на глобально­му рівні лише у далекому майбутньому. Причому, як вважає вче­ний, вона буде здійснюватись не через укладення фрагментарних міжнародних договорів, а через узвичаєння загальноприйнятих Доктринальних положень МПрП і підходів до практики правоза-стосування у колізійній сфері³.

---

¹ Див.: Кореіікіт В. М Очерки международного хозяйственного прана.- X.: Харьковский ип-т нар. хоз., 1928,- С. 76.

" Дин.; Международное частное право: современные проблемы - М.: ТЕИС, 1994.-С. 94.

' Див.: Кисіль В. І. Цит. праця.- С. 346.

Однак, попри зазначені розбіжності в оцінках процесу уніфіка­ції, він поки що триває досить активно, а тому вимагає свого ви­вчення. Більш того, даний процес, який можна позначити як «пря­му уніфікацію», доповнюється в МПрГІ процесом уніфікації на на­ціональному рівні (опосередкована уніфікація). Вона має місце у випадках, коли відповідною міжнародною організацією прийма­ються акти рекомендаційного характеру, на виконання яких (як у випадку з Типовим законом про міжнародний комерційний арбіт­раж - див. гл. 2.5.8) вносяться відповідні зміни до національного законодавства.

3.2. Природа правової уніфікації, Види уніфікованих норм

Правова природа процесу уніфікації найкращим чином може бути розкрита через обставини, що обумовлюють її необхідність. При цьому, не маються на увазі об'єктивні передумови виникнен­ня та подальшого розвитку даного процесу, про що тільки-но йшлося (див. 3.1.1). Мова піде про обставини суто юридичного характеру, а таких існує, щонайменше, дві.

1. У колізійних нормах окремих держав з одного й того ж пи­тання нерідко Існують розходження, внаслідок яких при регулю­ванні однакових або східних відносин до них можуть бути засто­сованими норми різних правопорядків, що тягне за собою різні ж правові наслідки. Як на кокрстний приклад, можна послатися на умови зовнішньоторговельного контракту, які, залежно від змісту того чи іншого національного законодавства, можуть бути підпо­рядкованими:

• закону місця укладення договору;

• закону держави продавця або

• закону місця виконання договору.

2. Право окремих держав, яке підлягає застосуванню за вказів­кою колізійної норми, може:

• встановлювати різні за змістом норми для запровадження одного й того ж, відомого обом правовим системам, інституту або

• зовсім не передбачати норм щодо врегулювання тих чи ін­ших конкретних відносин (тобто, мати прогалини у правовому ре­гулюванні).

Зрозуміло, що у всіх цих випадках значно зменшується перед­бачуваність наслідків майбутнього правового регулювання, а ті ризики, що завдяки цьому можуть реально мати місце, здатні

62

створити серйозні перешкоди для розвитку міжнародної торгівлі. Стосовно першої із зазначених ситуацій можна навести приклад, пов'язаний з Інститутом позовної давності, який відомий праву будь-якої держави. Під позовною давністю зазвичай розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність, тривалістю в три роки, встановлена, наприклад, в Авст­рії. Проте, як зазначає Б. М. Криволапое, її строки значно колива­ються І становлять: у Німеччині - ЗО років, у Нідерландах - 20, у Швейцарії та за законодавством деяких штатів США - 10, у Греції І Данії-5 років тощо¹.

---

Тобто, спектр використаних законодавцями рішень з даного пи­тання є вкрай широким, у зв'язку з чим здійснення уніфікації поло­жень про строки позовної давності виявилось досить-таки бажаним. Невипадково, що з цього питання було ухвалено спеціальну Кон­венцію про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу това­рів {1974},² якою було встановлено єдиний і не досить тривалий строк позовної давності у чотири роки, що значно зменшує гостроту питання, що постає. До речі, хоча цю Конвенцію було ратифіковано Верховною Радою України 14.07.1993 p.", згідно зі ст. 257 нового ЦК України, позовну давність встановлено тривалістю у три роки.

Ще гіршою ситуація стає у другому з наведених випадків, коли, наприклад, замість існуючого в певній державі правового регулю­вання (хай, навіть, не зовсім досконалого) за вказівкою колізійної норми застосуванню підлягає право іншої країни, в якій такого ре­гулювання не існує взагалі.

3. Саме задля усунення або зменшення негативних наслідків, що виникають у зазначених ситуаціях, почалась розробка заінте­ресованими державами єдиних (уніфікованих) правових норм, ме­тою яких стала заміна різноманітного або поповнення відсутнього на національному рівні регулювання відповідних відносин. Такі норми отримали загальновизнану назву уніфікованих, а процес їх створення почав позначатися як уніфікація (або гармонізація, за термінологією західної доктрини) правового регулювання.

Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми,- С 146.

Дна.: Международное частное право. Действующие нормативные акты,-С. 284-295.

' Див.: Закони України. Міжнародні договори України. Том 14.- К.: Ін-т за­конодавства ВРУ. 1998.-С. 171.

63

4. За предметом правового регулювання створені в результаті зазначеного процесу норми поліляються на уніфіковані

• матеріальні;

• процесуальні та

• колізійні норми.

Уніфіковані матеріально-правові норми встановлюють одна­ковий обсяг прав чи зобов'язань учасників цивільно-правових від­носин, пов'язаних з присутністю в них Іноземного елеменгу. На­приклад, статтею 31 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980) встановлено правило, за яким, коли продавець не зобов'язаний поставити товар в якомусь іншому ви­значеному місці, його зобов'язання стосовно поставки полягають у здачі товару першому перевізникові для передачі покупцеві, якщо тільки таке перевезення товару взагалі передбачено договором¹.

Уніфіковані цивільно-процесуальні норми встановлюють єдині правила стосовно вирішення тих чи інших питань у процесі розгляду спорів учасників зазначених відносин у судах або у між­народних комерційних арбітражах. Якщо звернутись до Конвенції, то можна послатись на ст. 79, в якій встановлено, шо сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого Із своїх зо­бов'язань, якщо доведе, що воно було викликане перешкодою поза ЇЇ контролем і що від неї нерозумно було очікувати взяття до уваги цієї перешкоди під час укладення договору або уникнення чи по­долання цієї перешкоди чи її наслідків .

---

Смотрите также файлы

• Философия Силлабус.doc

• 26. Методика расчета численности работающих и площади ремонтной мастерской..doc

• Русские соотечественники в Иордании.pdf

• Понятие о сорняках и засорителях Лекция 4.docx

• Сборник ЭН-2.doc