По-друге, використання прямого методу регулювання створює більшу визначеність (передбачуваність) можливої правової по­ведінки учасників відповідних відносин. Кожна зі сторін, озна­йомившись з доступною для неї міжнародно-правовою нормою, може з великим ступенем ймовірності чекати, що інша сторона буде належним чином використовувати свої (передбачені цією нор­мою) права та виконувати відповідні обов'язки. Причому, завдяки загальній відомості, застосування уніфікованої міжнародно-право­вої норми певною мірою посилює визначеність ситуації і для пра-возастосовних органів.

Нарешті, даний метод дозволяє досягти більшої адекватності регулювання порівняно з відсилочним колізійним методом. У ви­падках застосування колізійного методу право однієї держави стає регулятором відносин, що склалися на території іншої держави, що очевидно не відповідає принципу їх суверенної рівності та незалеж­ності, внаслідок чого подібний стан речей вважається небажаним з точки зору законодавства чи теорії права у будь-якому правопоряд-

ку. Втім,

у випадку застосування прямого методу, нова норма

міжнародного права і виникає, і підлягає застосуванню за згодою кожного із суверенів, чим знімаються всі питання, пов"язанні з «чу-жерідністю» норми, яка застосовується внаслідок виконання колі­зійного припису у тому чи іншому окремому випадку.

3. Викладені переваги прямого методу регулювання відносин, До фактичного складу яких входить іноземний елемент, дають мож­ливість оцінити загальне значення процесу уніфікації для сучасно­го МПрП.

По-перше, завдяки уніфікації створюється єдине регулювання відповідних, зокрема - зовнішньоторговельних відносин. При цьому, до уваги беруться особливості міжнародних економічних ^sb язків, що є суттєвими, однак не завжди враховуються у процесі національного правового регулювання. Більш того, новітні види

71

ювнішньоекономічних контрактів можуть взагалі не регулюватись національним правом, і тоді лише завдяки уніфікації відповідні стосунки можуть набути належного правового регулювання. Мо­жна послатись на такий приклад, як договір факторингу, який ши­роко застосовується у світовій практиці, залишаючись інститутом, невідомим законодавству багатьох держав світу. В цьому разі сто­рони (за окремою угодою) можуть підпорядковувати свої відноси­ни Отавській конвенції про міжнародний факторинг (1988) і у та­кий спосіб здійснити певне правове регулювання своїх відносин.

По-друге, в процесі уніфікації нерідко вдається належним чи­ном врахувати інтереси таких учасників зовнішньоторговельного обороту, як продавець та покупець, перевізник і власник вантажу і т, ін., котрі часто суперечать один одному. Внаслідок цього стає можливим виробити більш вдале регулювання зазначених відно­син, порівняно з тим регулюванням, яке існує на тому чи іншому національному рівні.

---

Нарешті, по-третє, уніфікація норм міжнародного цивільного процесу посилює охорону прав учасників зовнішньоторговельного обороту. Цим не тільки досягається більша впевненість сторін що­до угод, що укладаються між ними, а й полегшується діяльність суду чи міжнародного комерційного арбітражу при розгляді відпо­відних спорів.

Але при цьому слід мати чітке уявлення щодо меж та характеру норм, які виникають внаслідок процесу уніфікації цивільно-проце­суальних норм. Оскільки цивільний процес є сферою публічного права держав, цілий ряд важливих питань, таких, як порядок пред'явлення позову, процедура судового розгляду справ, порядок винесення рішень чи ухвал, порядок їх оскарження та деякі інші не піддаються, принаймні тепер, уніфікації. Коли ж уніфікація дося­гається, наприклад - стосовно порядку та процедур виконання до­ручень іноземного суду, внаслідок уніфікації створюються, як правило, імперативні норми.

Навпаки, що стосуггься міжнародного комерційного арбітражу, де за характером діяльності вимагається більш одноманітні проце­дури, з метою певної стабілізації практики розгляду спорів та усу­нення можливих прогалин у регулюванні досягнуто ряд уніфіка-цій. таких, наприклад, як Європейська конвенція про зовнішньо­торговельний арбітраж (1961). Однак у результаті таких уніфікацій створюються переважно диспозитивні норми, що обумовлюється договірним характером процедури арбітражного розгляду спорів.

Контрольні запитання

в чому полягає сутність

1. Чим обумовлюється необхідність методу уніфікації у МПрП?

2. Які види уніфікованих норм створюються завдяки процесу уніфікації?

З- Якими є головні форми застосування результатів процесу уніфікації у практиці держав?

4. Хто саме готує- та здійснює процес уніфікації норм у МПрП?

5. Завдяки яким перевагам процес уніфікації набув широкого застосування у сучасному МПрП?

6. У чому полягає значення процесу уніфікації для МПрП?

Глава 4

Методи правового регулювання

в міжнародному приватному праві:

колізійний метод

Прямий метод регулювання має, хоча тільки й один, проте сут-тгвий недолік. Справа е тому, що застосування цього методу не завжди можливе. Наприклад, для уніфікації на універсальному рівні віку, з якого у фізичної особи виникає повна цивільна дієзда­тність, необхідно досягти згоди між великою кількістю держав з найрізноманітнішими правої І орядками, такими, наприклад, як Ін­дія, Китай, ряд мусульманських країн тощо. Зрозуміло, що подібну уніфікацію можна чекати досить-таки довго, а може, навіть, не до­чекатися ніколи.

Втім, відповідні відносини виникають і потребують вирішення, яке не може бути відкладеним на невизначений термін. Внаслідок цього, за відсутністю кращої альтернативи, законодавці та право-застосовні органи вимушені звертатися до так званого колізійного методу. Останній майже завжди здатен у таких випадках прийти на допомогу.

---

4.1. Колізійний метод регулювання

1. Як вже неодноразово наголошувалося, головною проблемою МПрП є вибір права, що підлягає застосуванню для врегулювання приватних відносин у випадках, коли вони ускладнені іноземним елементом. Причому, проблема вибору нрава в МПрП Існує зав­жди. У загальному вигляді ця проблема, як вважає X. Шак, зво­диться до вибору середнього курсу між національним відпоюван­ням принципу lex fort та «акробатичними» спробами МПрП знайти пункти стикання¹. Якщо такий пункт знайдено, держава викорис­товує прямий метод правового регулювання і проблема набуває форму вибору державою між своїм і міжнародним правом, коли вибір робиться на користь останнього. Підставою для такого вибо­ру є міжнародно-правове зобов'язання відповідної держави.

Але як бути у випадках, якщо для врегулювання відповідних відносин, що вийшли за межі одного правопорядку, уніфікованої міжнародно-правової норми ще не створено, і, до того ж, для цих випадків відсутнє (або не визнане певним правопорядком) регу­лювання на підставі міжнародного звичаю?

Тоді у кожної з держав, які можуть претендувати на правове врегулювання цих відносин, залишається лише дві можливості:

а) застосовувати своє власне право або

б) дозволити врегулювати відповідні відносини згідно з правом іншої заінтересованої у такому врегулюванні держави.

Причому, оскільки у даному випадку мова йде про міжнародні відносини, використання колізійного методу може, на думку В. В. Гаврилова, привести до «проецювання» спірних відносин до законодавства будь-якої держави .

І в цих випадках проблема вибору залишається, хоча зміст такого вибору дещо змінюється: держава, знов-таки, обирає між своїм та іншим правом. Проте, це інше право буде вже не міжнародним, а іноземним правом. Якими ж можуть бути підстави, що обумовлю­ють вибір того чи іншого з зазначених вище варіантів вибору?

2. Наявність у певних відносинах Іноземного елементу не при­водить автоматично до застосування іноземного права. Держава може вирішити, що в окремих випадках зазначені відносини ма­ють бути врегульованими нормами свого національного права. Підставою для подібного вибору можуть бути безпека держави, основи встановленого в ній правопорядку тощо. Яскравим при­кладом таких випадків є норми національних законодавств щодо виключної підсудності тих чи інших категорій справ саме націо­нальним судам відповідної країни.

Проте, розсуд держави у цьому варіанті вибору права не є не­обмеженим. Ще Л. А. Лунц зазначав, що держава взагалі-то засто­совує лише власне право. Проте, вона може визнати суб'єктивні права, засновані на іноземному законі (vested rights). Причому, та­ке визнання відбувається з огляду на comity - міжнародну ввічли-вість . Подібна точка зору була свого часу узагальнена у так званій доктрині «придбаних прав», згідно з якою безпідставна відмова Держави у визнанні суб'єктивних прав, що виникли на основі норм Іноземного правопорядку, буде порушенням принципу міжнарод-

---

¹ Див.: ШакХ. Цит. праця.-С. 8.

, Див : Гаврилок В. В. Цит. праця.- С. 75-76. " Пир • /ї,.,,„ п і п..т п_ПЧІІп .. с І<Р

А^ГЮ. . .// brf I II- L-lrll. • L| .••••• ' • І —

74

75

ної ввічливості, тобто - може бути розцінено заінтересованою державою як недружній акт.

У зв'язку з питанням, Ідо розглядається, не зайвим буде зауважи­ти, що в доктрині МПрП взагалі висловлюється думка про те. то comity стае відтворенням такого загальновизнаного принципу між­народного права, як принцип співробітництва¹. Можна також пого­дитися з думкою Л. А. Лунца про те, що необхідність для кожної держави визнавати в певних межах право, яке виникає внаслідок дії іноземних цивільно-правових законів, означає, що колізійне право для кожної держави є необхідним засобом організації свосї участі в міжнародному спілкуванні: жодна з держав-учасниць цього спілку­вання не може обійтись без колізійних норм . З цього випливає, що відмова від застосування для врегулювання відповідних відносин права іноземної держави може мати місце лише як обмеження дії принципу співробітництва, тобто за певних умов, які повинні бути визнаними міжнародним публічним правом. «Іншими словами»,- як зазначає В. Л. Толстих,- «існують певні закони взаємодії націо­нальних правопорядків, які й обумовлюють зміст МПрП»\

3. За таких умов держава, за загальним правилом, здійснює ви­бір на користь іноземного права. Саме процес вирішення питання про тс, право якої держави підлягає застосуванню для врегулю­вання тих чи інших конкретних відносин, пов'язаних з наявністю в них іноземного елементу, якраз і отримав назву колізійного регу­лювання. Як слушно зауважив Є. Т. Усенко. зміст даного методу зводиться до одностороннього «санкціонування однією державою застосування владних актів (законів) інших держав на своїй тери­торії чи визнання юридичних наслідків цих актів» .

Слід особливо наголосити, що дозвіл на застосування іноземно­го права налається саме національним законодавцем. У зв'язку з цим доцільною видається думка В. П. Звєкова про те, що колізійна норма, яка робить можливим застосування іноземного прана, це прояв самообмеження суверена, який видав цю норму, що обумов­лено вимогами цивільного обороту. Воля до такого самообмежен­ня повинна бути відтвореною у формі акта, що має найвищу юри-

Дин.: Ануфриева Л. Л. Цит. праля.-С. 173. * Див.: Луп ч А. А. Цит. праця.- С. 185. ' Див.: Толстых 8. Л. Цит. праця .-С, 12.

Усенко Е. Т. Международное и внутригосударственное право // Советский ежегодник международного права, 1977,- М.: Наука. 1979.- С. 83.

76

дичну силу, бо наслідком цього самообмеження є допущення дії іноземного закону, який виражає волю Іноземного суверена, у віт­чизняному «правовому» господарстві¹.

Інакше кажучи, кожна держава виражає тільки свою волю, коли дозволяє за відповідних умов застосувати на своїй території інозем­ний правопорядок. Проте, оскільки це роблять всі законодавці, виходить, що колізійні норми відображають, з одного боку, існу­вання розходжень та розмаїття правопорядків держав, а з іншого -певну взаємодію всіх національних правових систем світу. Під­креслюючи останній аспект застосування колізійного методу, Ю. А. Тихомиров зазначає, що у сучасному світі здійснюється стикання, взаємодія і своєрідне взаємопроникнення норм Інозем­них законодавств. Сприятливою умовою для цього стає свого роду юридична готовність кожного з них до «зустрічі» з нормами від­повідних галузей іноземних законодавств³.

---

Щоб було більш зрозумілим, про що йде мова, зішлюсь на такий приклад. Статтею 18 Закону від 23.06.2005 р. встановлено, що ци­вільна дієздатність фізичної особи визначається її особистим зако­ном, яким (ст. 16) вважається право держави, громадянином якої вона є. Це означає, що у випадку, коли відносини пов'язані з присут­ністю в ній іноземного громадянина, наприклад - англійця, питання стосовно його дієздатності повинно вирішуватися відповідно до ан­глійського права, де, як відомо, встановлено, що повної дієздатності фізична особа досягає у 21 рік,⁴ а не у 18, як це, у загальному вигля­ді, встановлено нашим національним правом. Звідси випливає важ­ливий наслідок: у випадку застосування прямого методу правового регулювання правозастосовному органу достатньо знати норму від­повідного міжнародного договору або, навіть, лише норму націо­нального права, коли в ньому норму міжнародного договору належ­ним чином транформовано, тоді як при застосуванні колізійного методу без звернення до положень відповідного Іноземного права такому органу не обійтись.

До речі, нерідко колізійний метод має свої зручності. Якщо взя-

^ Див.: Заекав В. П. Цит. праця.- С. 105.

~ Див.: Ануфриева Л. П. Цит. праця,- С. 173.

Див.. Тихомиров Ю. А. Коллизионное право: учебное и научно-практиче­ское пособие.- М.: Ин-т законол-ва и сравнительного правоведения при Прави­тельстве РФ, 2003- С. 309.

Див.: Романов А К. Правовая система Англии- Учео" пособие.- М.: Дело. 2000,- с. 197.

77

ти наведений приклад, коли певна фізична особа опинилася на те­риторії іноземної держави, тобто потрапила у межі юрисдикції іншої держави, вона, щоб підкорятися законам цієї держави, по­винна з цими законами хоча б ознайомитися для того, щоб мати уявлення про межі своєї дієздатності. Тим часом у наведеному прикладі колізійний метод підкоряє вирішення даного питання праву держави громадянства і цим одразу досягаються дві суттєві переваги. З одного боку, правозастосовний орган може вдатися до презумпції, за якою іноземець право своєї держави вже знає. А з іншого, що значно важливіше, рішення, яке буде винесено щодо спору із застосуванням права громадянства іноземця у таких ви­падках, повинно мати юридичну силу в обох відповідних правопо-рядках, бо воно не порушує законодавчі приписи стосовно дієздат­ності фізичних осіб жодної з цих держав.

4.2. Необхідність застосування колізійних норм. Колізійне право

1. Незважаючи на розвиток процесу уніфікації норм МПрП та його досягнення, про що йшлося у попередній главі, деякі сфери цієї галу-ЗІ права залишаються поки що ледь зачепленими даним процесом.

Зазначене стосується, перш за все;

• питань, пов'язаних з дієздатністю фізичних осіб та право-суб'єктністю юридичних осіб;

• загальних положень зобов'язального права;

• спадкового та

• сімейного права,

---

Смотрите также файлы

• Философия Силлабус.doc

• 26. Методика расчета численности работающих и площади ремонтной мастерской..doc

• Русские соотечественники в Иордании.pdf

• Понятие о сорняках и засорителях Лекция 4.docx

• Сборник ЭН-2.doc