Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 17448
Скачиваний: 5
Уніфіковані колізійні норми намагаються Існуюче розмаїття колізійних способів вирішення одного й того ж питання змінити на один (або декілька), щодо застосування яких держави домовились. Наприклад, у Митній конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (1975) встановлено загальне правило (ст. 36), за яким будь-яке порушення положень цієї Конвенції тягне за собою застосування до винного у країні, в якій порушення було вчинено, передбачених законодавством цієї країни санкцій. А далі (ст. 37) уточнено, що у тих випадках, коли неможливо встановити, на якій території сталося порушення, вважається, що воно сталося на території Договірної Сторони, де воно було виявлено", а отже, і застосовуватись повинно законодавство саме цієї Договірної Сторони.
Див.: Міжнародні договори України. Том І. С. 91. Див.: Там L:avio.- С. 105 -106. ' Див.: Закони України. Міжнародні логовори України.- С. 38Н-389.
5. За характером дії уніфіковані норми поділяються на:
• імперативні та
• диспозитивні.
Імперативними, як відомо, є норми, що стають обов'язковими для будь-якого учасника відповідних відносин і відхилення від яких є неприпустимим у зв'язку з можливим настанням передбаченої для таких випадків відповідальності. До них належить більшість норм так званих транспортних конвенцій. Наприклад, Варшавська конвенція про уніфікацію деяких правил стосовно міжнародних повітряних перевезень (1929) підпорядковує перевезення пасажирів та багажу уніфікованим нормам у частині юрисдикції та застосовного права. Вона передбачає, зокрема, недійсність будь-якої домовленості сторін, за якою змінюються умови дії встановлених Конвенцією норм'.
Диспозитивні уніфіковані норми припускають відхід сторін від встановлених положень шляхом досягнення спеціальної угоди або надають їм право здійснити вибір між двома або декількома варіантами поведінки. Такі норми становлять більшість положень у названій вище Конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. Наприклад, у ч. 2 ст. 9 Конвенції міститься правило, згідно з яким за відсутності інших домовленостей вважається, що сторони мали на увазі застосування до їх договору чи до його укладання звичаю, про який вони знали чи мали знати і який в міжнародній торгівлі широковідомий І постійно додержується сторонами в договорах такого роду й відповідній галузі торгівлі2.
3.3. Органи уніфікації міжнародно-правових норм
1. Процес уніфікації міжнародно-правових норм є досить складним, а тому він ніколи не відбувається стихійно. Справа в тому, що узгодження волі суб'єктів міжнародного права, яке знаходить свій прояв у вигляді тих чи інших уніфікацій, у міжнародному праві вимагає не тільки великих зусиль, а й, перш за все, виявлення ініціативи в постановці відповідних проблем та в організації ліяльності держав у напрямі їх належного вирішення.
Див.: Действующее международное право. В трех Іо.мах. Том третий.- М.: Иід-воМоск. незав ijlt-t' \«>-І-пчи^п пгчпл ю<п_р wii-fiid
Див.: Міжнародні договори України. Том !.- К., 1997.- С. 86.
64
65
Головну підготовчу роботу щодо уніфікації норм МПрП нині здійснюють:
• органи, які виникли історично та завдяки своїй плідній діяльності здобули загальне визнання;
• органи, що створені спеціально з метою проведення уніфікації в межах відповідних спеціалізованих установ ООН чи під їх егідою.
2. Стосовно органів, які виникли історично, на особливу увагу заслуговують такі дві установи.
По-перше, це Гаазька конференція з міжнародного приватного права. Історія її виникнення (кінець XIX ст.) пов'язується з ім'ям відомого голландського юриста Т. М. Асера. Перша Гаазька конференція була офіційно скликана у 1893 р. урядом Нідерландів у столиці цієї держави, у зв'язку з чим Конференція і отримала назву Гаазької.
Після Другої світової війни (15.07.1955 р.) було прийнято Статут даної Конференції, згідно з яким Гаазьку конференцію з міжнародного приватного права було перетворено на міжурядову міжнародну організацію, в яку нині входить 62 країни. До речі, наша держава прийняла Статут цієї Конференції згідно із Законом України від і 5.05.2003 р. Гаазька конференція маг на меті прогресивну уніфікацію норм міжнародного приватного права шляхом розробки проектів конвенцій або вивчення всіх питань міжнародного приватного права, що відповідають меті Конференції. Функціонування Конференції забезпечується нідерландською постійною урядовою комісією, заснованою Королівським декретом ще 20 лютого 1897 р.
За час свого існування під егідою Конференції прийнято понад тридцять конвенцій з таких питань:
• міжнародна купівля-продаж товарів;
• сімейні стосунки;
• спадкові відносини;
• міжнародний цивільний процес.
По-друге, це Міжнародний інститут з уніфікації приватного права (УНІДРУА), який було засновано у 1926 р. на основі двосторонньої угоди між урядом Італії і Радою ЛІги Націй як допоміжний орган Ліги Націй. Після прийняття Статуту УНІДРУА (15.03.1940), його перетворено на міжурядову міжнародну організацію, що сьогодні налічує 59 країн-членів, до складу яких, щоправда, Україна не входить. Метою ціє"
66
засобів гармонізації та зближення приватного права держав або груп держав і поступова підготовка до прийняття різними державами законодавства, що містило б уніфіковані норми приватного права. З цією метою Інститут:
• готує проекти законів і конвенцій, спрямованих на прийняття уніфікованого внутрішнього законодавства;
• готує проекти угод з метою поліпшення міжнародних відносин у галузі приватного права;
• здійснює порівняльні дослідження норм приватного права;
• бере участь у роботі, яка вже здійснюється в даній галузі іншими організаціями, з якими може, у випадку необхідності, встановлювати ділові зв'язки;
• організує конференції та публікує дослідження, які вважає за необхідне широко розповсюдити.
Як свідчить Л. Г. Варшаломідзе, УНІДРУА підготував понад 70 проектів міжнародних угод у різних галузях МПрП, серед яких на особливу увагу заслуговують такі проекти конвенцій: Про уніфікований закон щодо міжнародної купівлі-продажу товарів (1964); Про уніфікований закон щодо укладення договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (1964); Стосовно договору про міжнародний туризм (1970); Про уніфікований закон щодо форми міжнародного заповіту (1973); Про представництво під час міжнародної купівлі-продажу товарів (1983); Про міжнародний лізинг (1988); Про міжнародний факторинг (1988); 3 питань викрадених або незаконно вивезених культурних цінностей (1995)'.
Проте у вітчизняній літературі, не без підстав, що зауважується, що вагомий внесок «УНІДРУА у розробку уніфікованих документів у галузі міжнародного права, цінний досвід такої уніфікації мало ще запозичується у нормотворчій діяльності українських правників» .
3. Щодо другого виду міжнародних організацій, насамперед, слід вказати на створену згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 2205 (XXI) від 17.12.1966 р. Комісію ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ), головною метою якої є сприяння прогресивній гармонізації права міжнародної торгівлі. Під егідою цієї поважної організації розроблено та прийнято цілий ряд конвенцій, зокрема Віденську конвенцію про міжнародну купівлю-продаж
^ Див,: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми.- С 97. Кодифікація приватного (ци цільного) права України / За ред, проф. Давгер-
т/І Л Ґ* L- . \Г....... .........._____її-. т<лдл ^ -І fl f
----•*-. Іч.. j hp. цС[| ф ИріЗВІІНЧИЛ ^.1 УДІЙ, ІАААЛ ' ^-r if+.
67
товарів (1980), про міжнародні перевідні векселя та міжнародні прості векселя (1988) тоню.
Серед інших спеціалізованих установ ООН велика уніфікаційна робота у сфері МПрП проводиться Конференцією ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), Всесвітньою організацією інтелектуальної власності (ВО1В), Міжнародною морською організацією (ЇМО), а також деякими іншими (МОП, ІК.АО тощо). Наприклад, ЮНКТАД займасться розробкою питань, пов'язаних з підготовкою міжнародних конвенцій у сфері морського страхування, морських перевезень, загальної аварії, уніфікує проформи чартерів, коносаментів, інших документів, що використовуються у міжнародному комерційному обороті. А Міжнародна морська організація, яка зацікавилась приватно-правовими питаннями після того, як 1967 р. трапилась аварія танкеру «Торрі Каньон», внаслідок якої біля берегів Англії вилилась у море велика кількість сирої нафти, прийняла низку важливих конвенцій, таких, як Конвенція про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою (1969) або Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та їх багажу (1974}'.
3.4. Форми застосування результат процесу уніфікації
Результати процесу уніфікації у практиці держав можуть бути застосованими в одній (або кількох) з нижченаведених форм.
1. Шляхом укладення міжнародного договору, в якому містяться розроблені та належним чином введені в дію уніфіковані норми, шо повинні застосовуватись при встановленні, здійсненні або припиненні міжнародних зв'язків суб'єктів МПрП чи в інших відповідних випадках. Цей шлях, як видається, настільки ж зрозумілий, наскільки і поширений, тому спеціальних пояснень він не
потребує.
2. Запровадженням державами у своєму національному законодавстві типових (або примірних) законів чи інших документів, які
• розроблені на виконання міжнародних договорів спеціальними міжнародними органами або
• надаються державам як рекомендації компетентними органами міжнародних організацій.
Докладніше про це див.; Ермолов В. Г., Стаков О. Н. Цит. праця. - Г. 30-31
Прикладом першого з різновидів цієї форми реалізації результатів процесу уніфікації є введення в дію державами-членами Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, який є Додатком І до Женевської конвенції 1930 р., про що раніше (див. гл. 2.5.1) вже йшла мова. Але повинно бути зрозумілим і те, що державам зовсім необов'язково ставати для цього учасником відповідного міжнародного договору: вона завжди може трансформувати положення відповідного типового закону, наприклад, коли попередня імплементація певних норм міжнародного права є умовою для вступу цієї держави до відповідної міжнародної організації.
Яскравим прикладом різновиду другої форми застосування результатів процесу уніфікації є ст. 94 Договору про заснування Європейського Співтовариства, за яким Рада, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським парламентом і Економічним та соціальним комітетом, приймає одноголосним рішенням директиви про зближення таких законів, нормативних постанов та адміністративних актів держав-членів, які справляють безпосередній вплив на створення і функціонування спільного ринку1.
3. Застосуванням міжнародних звичаїв (звичаїв ділового обороту), зокрема торгових звичаїв, які в окремих сферах міжнародного спілкування, таких, як торговельне мореплавство або міжнародні розрахунки, здобули загальне визнання та широке розповсюдження. (Дане питання раніше (див. 2.4) розглядалося спеціально.)
4. Запровадженням рекомендованих міжнародними організаціями або національними торговими палатами, промисловими чи торгівсльними асоціаціями примірних (типових, взірцевих) договорів, загальних умов, чартерів і т. ін., котрі акумулюють в собі зовнішньоторговельну практику, яка себе виправдала.
Подібні норми займають у міжнародному приватному праві особливе положення. Взагалі їх можна позначити як єдині умови рекомендаційного характеру, головне призначення яких полягає у полегшенні процесу укладання зовнішньоторговельних угод - ку-півлі-продажу товарів, ліцензійних, про фрахтування морських суден тощо.
Процедура виготовлення цих норм є різною.
ІІироку відомість і розповсюдження набули, наприклад, загальні
С.
Дни.: Європейський Союз. Консолідовані договори.- К. Porl-Poyal, 1999,-
I
умови зовнішньоторговельних угод щодо купівлі-продажу товарів, які були розроблені на початку 60-х років минулого сторіччя групою експертів Європейської економічної комісії ООН. Вони були складені стосовно головних груп товарів, що є предметом цих угод - машини та обладнання, споживчі товари, продовольчі товари і т. ін., і містять в собі найбільш суттєві умови поставки, притаманні тій чи Іншій групі товарів.
Проте, подібні норми можуть створюватись не лише під егідою відповідних міжнародних організацій, а й шляхом досягнення згоди між компетентними національними установами, перш за все -торговими палатами різних держав.
Оскільки норми даного типу суто рекомендаційні, вони можуть змінюватись залежно від конкретних обставин окремих угод. Крім того, вони мають обмежену сферу дії не тільки тому, шо застосовуються в окремих видах стосунків, а й тому, що у такий спосіб уніфікуються виключно диспозитивні норми. Тому це - найпростіший спосіб, коли повної уніфікації не спостерігається. Однак певна однаковість у вирішенні багатьох практично важливих питань все ж досягається, чим створюються умови для подальшого використання отриманих результатів у процесі власне уніфікації в одній із зазначених раніше форм. При бажанні можна знайти приклади, коли єдині умови трансформувались у більш обов'язкові правила, а потім - навіть були відображені у міжнародних договорах,
3.5. Значення процесу уніфікації для сучасного МПрП
1. Зі сказаного вище випливає висновок, згідно з яким застосування прямого методу регулювання є досить-таки зручним засобом вирішення спірних питань, які виникають чи можуть виникнути у МПрП тому, що створена за спеціальною угодою між державами нова міжнародно-лравова норма «заміщує» відповідні національні норми і повинна однаково застосовуватись у всіх державах-учасницях зазначеної угоди. До того ж, доступ заінтересованих осіб до такої норми, за загальним правилом, великих ускладнень не викликає. У свою чергу, однакове 'застосування норм міжнародного права передбачає однакове тлумачення змісту такої норми, а це мас своїм результатом більш повне та точне відтворення у практичному житті принципів міжнародної о права.
2. Окрім цього, прямий метол правового регулювання відносин, що виникають у сфері МПрП, має ще такі переваги.
70
По-перше, у випадках його застосування стає можливим у більшій мірі уникнути однобічності в процесі правового регулювання відповідних відносин. Справа в тому, що відсилання до права іноземної держави є загальним засобом регулюванням, тоді як при використанні прямого методу норма міжнародного договору, що підлягає застосуванню, завжди, як зазначалося, є нормою спеціальною, тобто, пряме регулювання стає спеціальним правовим регулюванням відповідних відносин, завдяки чому усувається велика кількість можливих спірних питань.