Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 17483
Скачиваний: 5
3. Яким чином визначається дієздатність іноземних громадян У сучасному МПрП?
4. Яким чином регулюється правове становище тимчасово прибулих іноземців у МПрП?
5. Як визначається правовий статус біженця у МПрП?
170
^ Дин.: ГудеІІІІ-Гилл Г. С. Статус беженца а международном праве.- С. 449. Див.: Відомості Верховної Ради України.- 2001.-№47.-Ст. 250.
171
Глава 8 Юридичні особи
Юридична особа є ключовою фігурою у міжнародному приватному праві. Полібно до того, як стосовно фізичної особи головним є питання про право- та дієздатність останньої, так і щодо юридичної особи, перш за все, постає питання щодо її правосуб'єктноеті. Повинно бути зрозумілим, що принципово правосуб'єктність юридичної особи визначається за правопорядком держави, з яким ця особа пов'язана фактом свого виникнення. Проте, як і у випадку фізичної особи, питання про виникнення чи відсутність у юридичної особи правосуб'ектності інколи е досить-таки складним.
Наприклад, право, за яким правосуб'єктність юридичної особи та її зміст у континентальних державах Західної Європи (Франція, ФРН, Італія, Швейцарія тощо) визначається за законом місця знаходження адміністративного центру цієї особи, в той час як у країнах так званого загального права (Велика Британія, США та деякі інші) - за законом держави місця реєстрації статуту юридичної особи. Саме тому одна й та ж організація, що має. статут, який зареєстровано у Канаді, а місце дислокації правління - в Іспанії, буде визнана у Франції іспанською, а в Англії - канадською юридичною особою.
Тобто, у даному випадку, завдяки наявності іноземного елементу у приватних відносинах, виникає ситуація, коли, як зазначається, одним і тим же фактичним обставинам може бути дана різна юридична оцінка, внаслідок чого, згідно з правом різних держав, може бути дана різна відповідь на одне й те саме питання1. Подібні питання у доктрині МПрП прийнято позначати як статутні, а оскільки відповіді на них у різних правопорядках, як правило, різняться, вони створюють підстави для виникнення колізійних питань.
8.1. Особистий статут юридичної особи
І. Правове становище (статус) юридичної особи теоретично може визначатись річними правопорядками:
• тим, з яким цей статус пов'язаний генетичне, тобто правопорядком, в межах якого відповідна юридична особа виникла:
Див.: Международное частное прано: Учебник / Под ред Г. К. Дмшп-l>itettov.~ С. II.
I 72
• тим, у межах якого дана юридична особа фактично здійснює свою підприємницьку діяльність.
Проте, зазначені можливі варіанти встановлення правосуб'єкт-ності юридичної особи мають різне змістовне навантаження. Як наголошує Т. М. Нешатаєва, у першому випадку мова йде, власне, про визнання правосуб'єктності юридичної особи, тоді як у другому - про допуск її до здійснення господарської діяльності на території відповідної держави та про умови такої діяльності .
Матимемо на увазі, що друге питання зводиться до поділу юридичних осіб на «своїх» і «чужих» (резидентів та нерезидентів, за термінологією нашого законодавства), коли з метою здійснення валютного контролю, встановлення режиму оподаткування, ліцензування тощо іноземні юридичні особи ставляться в інші умови І осподарювання, ніж національні або інші «свої» (резиденти). Це питання, зрозуміло, вирішується згідно з відповідним національним законодавством. Ним же встановлюються умови допуску іноземних юридичних осіб до здійснення господарської діяльності на своїй території.
Що стосується першого із зазначених питань, го вважається беззаперечним положення, за яким юридична особа отримує свій статус і правосуб'єктність не взагалі, а тільки завдяки її «прив'язаності» до того чи іншого правопорядку. Саме це питання позначається у доктрині МПрП терміном встановлення «національності» юридичної особи, щодо якого Г. К. Дмитрісва вважає, що категорія «національність» у застосуванні до юридичних осіб с умовною, неточною внаслідок того, то вона не може мати вихідного змісту -тобто, особливого правового зв'язку з державою, який знаходить своє відтворення в інституті громадянства. Однак її використання, особливо з метою відокремлення вітчизняних правосуб'єктних утворень від іноземних, є зручним, коротким, поширеним засобом позначення, який особливих заперечень не викликає2.
2. Таким чином, національність юридичної особи визначає як факт утворення саме юридичної особи, так і межі її правоздатності
Див.: Heiuamaeea Т. Н. Международное частное право и международный Іраждамский процесс: Учебный курс в трех томах.- М.: Иэдат. дом «Городец», 2004.-С. 135
" Див.: Международное частное право: Учебник / Под ред. Г. К. Дмитриевой. С. 220-221.
173
і дієздатності, що якраз і позначається терміном «правосуб'скт-ність» юридичної особи, або, інакше кажучи, дозволяє встановити ЇЇ особистий статут. За сталим міжнародним звичаєм, цей статут може бути лише одним, а тому його слід визначити в межах якогось правопорядку, після чого він отримує екстериторіальну дію1. Звідси випливає, що основними статутними питаннями, які допомагає вирішити зазначена вище умовна категорія, є такі:
• чи е дане утворення юридичною особою, чи, навпаки, це лише сукупність певної кількості фізичних осіб;
• у який спосіб юридична особа повинна виникати, реорганізуватись або припиняти своє існування (в останньому випадку -яким має бути доля ліквідаційного залишку);
• якою є її організаційно-правова структура;
• для якого виду діяльності ця особа створена;
• яким є механізм прийняття рішень органами цієї юридичної особи;
• яким f правове становище представництв та філій даної юридичної особи та деякі Інші.
Не підлягає сумніву, що всі зазначені питання по-різному вирішуються в різних правових системах. У вітчизняній літературі зазначається, що є лише один спосіб виникнення юридичних осіб -відокремлення майна, яке може відбуватися як разом із об'єднанням осіб, так і без такого. Зауважується, у цьому зв'язку, шо такі категорії, як оперативне управління, повне господарське відання, державне чи казенне підприємство, у сьогоднішньому їх розумінні, відійдуть в історію. «Якщо держава поки що займається господарською діяльністю, то вона має це робити на тих самих засадах, що й фізична чи юридична особа приватного права. Тобто через господарські товариства, а не через якісь підприємства, які не є власниками у ринковому просторі» .
Проте форми зазначеного відокремлення майна бувають різними, що, своєю чергою, у той чи інший спосіб впливає на правовий статус юридичної особи. Тому особистий статут юридичної особи встановлюється шляхом визначення її державної приналежності'1.
' Дин.: Ермолаев В. Г., Сиеакав О. В. Международное частіше право: Курс лекций.-М.: Былина. 1998.-С. 53.
Див.: Кодифікація приватного (цивільного) права України.- С. 132.
! Див.: Ерпылева Н. Ю. Международное частное право: Учебник для вузов -М.: Nota Bene. 1999.-С. 76.
174
Підґрунтям необхідності встановлення державної приналежності юридичної особи є така думка: якщо тільки держава дозволяє створення юридичної особи, то й правова система відповідної держави повинна регулювати правосуб'єктність такої особи1. Таким чином, реальний зв'язок юридичної особи з відповідним правопорядком стає головним критерієм визначення національності юридичних осіб. Однак встановлення цього зв'язку в МПрП стає завданням нетривіальним і для його вирішення запропоновано, щонайменше, п'ять засобів, а саме:
2.1. Місце створення (під яким зазвичай розуміється місце реєстрації) юридичної особи. Оскільки у юридичної особи може бути лише одне місце реєстрації (для його зміни необхідною є ліквідація такої особи в одній державі і реєстрація її в іншій), цей критерій, покладений в підґрунтя так званої теорії інкорпорації, створює враження простого, а тому - й вкрай привабливого. Втім, оскільки засновники юридичної особи можуть довільно обрати державу місця реєстрації і навіть не здійснювати в ній ніякої діяльності, вимоги зв'язку юридичної особи з правопорядком держави реєстрації виконується не завжди. Більш того, цей критерій може надати заінтересованим особам можливість для обходу закону2.
2.2. Місце знаходження органу управління юридичної особи. Фактично, у цьому випадку мова йде про два різновиди зв'язку юридичної особи з правопорядком держави:
• місце фактичного знаходження юридичної особи (теорія «статутної» осілості);
• місце знаходження керівних органів юридичної особи (теорія «фактичної» осілості).
В обох цих випадках зв'язок юридичної особи з певним правопорядком посилюється, тому багато авторів схильні надавати перевагу (особливо у другому із зазначених різновидів) цьому критерію порівняно з критерієм місця створення юридичної особи.
Однак застосування зазначених вище критеріїв інколи призводить до суттєвих колізій. Справа в тому, що різні законодавці використовують різні з цих критеріїв. Внаслідок цього виникає явище, яке Н. Ю. Єрпильова позначила як відокремлення особистого статуту від національності юридичної особи. В обгрунтування зробленого висновку вона навела такі приклади.
Див.: Точстых В. Л. Цит. праця.-С. 147. Див.: Там само.
175
Якщо юридична особа утворена в Бельгії, де використовується критерій осілості, а у подальшому її адміністраіивний центр перемістився до США (критерій інкорпорації"), тоді дана юридична особа у Бельгії буде визнана американською і навпаки, тобто, вона певною мірою втратить свою початкову (так би мовити «генетичну»,- В. Ч.) національність. З іншого боку, коли юридичну особу утворено у США, а її управлінський центр переміститься до Бельгії (Німеччини і т. ін.), тоді у США вона залишиться американською, а у Бельгії - бельгійською, тобто, поряд з генетичною вона отримає ще одну національність. Нарешті, якщо юридичну особу утворено у державі, де застосовугться критерій інкорпорації (Австрія), і її адміністративний центр переміщується до аналогічної правової системи (у Швейцарію, наприклад), тоді, як в Австрії, так І у Швейцарії вона буде вважатись австрійською, тобто, вона матиме «неповну» національність1.
2.3. Місце здійснення основної діяльності. У цьому випадку зв'язок між юридичною особою та відповідним правопорядком стає, як правило, реальним, тобто зазначена вище вимога виконується повністю. Може, тому, роль цього критерію поступово збільшується, і він все частіше використовується в уніфікаціях. Так, його використано як основу визначення закону, якому підпорядковується юридична особа, у Конвенції про договори міжнародної кушвлі-продажу товарів 1980 p., Конвенціях про міжнародний фінансовий лізинг та про міжнародний факторинг (1988) і деяких інших.
2.4, Національність осіб, що входять до органів управління юридичною особою. У випадку з юридичною особою нерідкими с випадки, коли національність засновників юридичної особи І національність самої цієї особи не збігаються. Аби мати змогу керувати юридичною особою в інтересах засновників, останні забезпечують заміщення необхідної кількості керівних посад особами своєї національності, на діяльність яких вони, наприклад шляхом виплати заробітної плати, можуть реально впливати. Подібні міркування було покладено в основу теорії контролю, завданням якої є встановлення того правопорядку, з яким дана юридична особа реально пов'язана.
Як зауважує В. І. Кисіль, даний криісрій здебільшого застосовувався в часи світових війн, коли важливо було розрізняти «сво-
Див.: ЬрпыленаИ. Ю. Цит. праця. С. 77-78.
їх» і «ворожих» юридичних осіб. Звісно, до ворожих зачислялися юридичні особи, контрольовані громадянами ворожих держав1.
Поясню зазначене на прикладі справи Даймлера, яка розглядалась англійським судом ще у 1916р. Обставини цієї справи зводились до такого. В Англії було засноване товариство з продажу автомобільних шин, капітал якого складався з 25 тис. акцій. За англійським правом (доктрина інкорпорації), це акціонерне товариство слід було визнати юридичною особою англійського права. Проте, тільки одна з цих акцій належала англійцю, а всі інші -громадянам Німеччини (з якою Велика Британія перебувала на той час у стані війни). На цій підставі суд відмовив у визнанні даного акціонерного товариства англійською юридичною особою, пославшись на те, що її діяльність контролювалась Іншою юридичною особою, яка була розташована на території ворожої іноземної держави.
Щодо даної теорії у доктрині висловлюються протилежні думки. Одні вчені вважають, що теорія контролю допомагає у випадках, коли потрібно встановити, кому в дійсності належить юридична особа . Інші, навпаки, зауважують, що застосування принципу контролю, коли, як образно зазначається в літературі, скидається маска чи вуаль з юридичної особи, що дозволяє визначити реальну приналежність юридичної особи до тієї чи іншої держави, в дійсності може призвести до нестабільності3. Тому, незважаючи на уявну простоту такого підходу, застосування критерію контролю для визначення національності юридичних осіб у чистому вигляді надмірно ускладнене4.
2.5. Національна приналежність капіталу юридичної особи. У МПрП непоодинокими є випадки, коли одна юридична особа, наприклад - транснаціональна корпорація (ТНК), утворює так звані Дочірні підприємства, які функціонують в межах різних правопо-рядків, отримуючи в них статус юридичних осіб. Будучи юридичне самостійними, такі юридичні особи фактично керуються материнською компанією. Тобто, даний критерій, по суті, повністю виису-
176
Див.: Кисіль В. І. Цит. праця. С. 24R
" Див., наприклад. Суворов Л. Л. Проблема отличия личного статуса юридического лица от его государственной принадлежности в современном международном частном праве // Журнал международного частного права.- 1995.-№ 3(9).-С. 4.
Див.: Международное частное право: современные проблемы. С, 207.
Див/ Гакрилов В. R. Цит. праця. - С 118.
177
L
ється в теорію контролю, і він широкого розповсюдження не знайшов. Тим більш, що у випадку акціонерних товариств, які вийшли на світовий ринок, встановлення національної приналежності капіталу стає самостійною і вкрай складною проблемою.
В. В. Гаврилов, вивчаючи зазначені критерії, дійшов висновку, за яким у сучасному світі жоден з них не є безумовним. Розуміючи це, деякі держави пішли шляхом використання декількох з них .
3. Цим шляхом розвивається і наше вітчизняне законодавство. Так, у ст. 25 Закону від 23.06.2005 р. встановлюється загальне правило про те, що особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи, під яким розуміється держава, в якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави (теорія інкорпорації). А далі зазначається, що за відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи (теорія «фактичної» осілості). Наведені положення ст. 25 являють собою необхідну передумову застосування наступної статті цього ж Закону, відповідно до якої цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи. В ній відтворене загальновизнане положення МПрП, за яким, як слушно зауважила О. Р. Кибенко, юридична особа не може мати за кордоном більше прав, ніж надається її особистим статусом". Проте, в цьому положенні неявно присутній і інший аспект: якщо певна організація не визнана юридичною особою в державі свого походження, її статус вже визначено - вона не є суб'єктом права цієї іноземної держави, а тому, за буквальним текстом ст. 26 Закону, вона не має цивільної правоздатності та дієздатності. Інакше кажучи, вона не повинна визначатися суб'єктом МПрП.
Буземовно, відповідний іноземний суверен може визнати (за дотриманням необхідних формальностей) цю організацію суб'єктом свого національного права- Однак таке рішення до сфери МПрП відношення не має: воно є питанням внутрішнього права відповідної держави.