Форфейтинг. Це особливий вид факторингового договору, змі­стом якого є придбання фактором у постачальника перевідних чи простих векселів боржника з майбутнім строком сплати, які авальовані (тобто на які існує гарантія) певним банком держави боржника.

4. ЗІ сказаного випливає, що договір факторингу є окремим, ціл­ком самостійним видом договорів, внаслідок чого факторингові ^відносини не охоплюються межами відомих форм правового регу­лювання. Зокрема, від інституту звичайної відмови від права вимоги (еідступлення права вимоги) факторинг відрізняється тим, шо він:

• завжди є двостороннім;

завжди укладається на платних засадах на підставі договору купівлі-продажу;

¹ є формою фінансування постачальника, внаслідок чого пред­метом даного договору виступають лише тільки грошові зо-°ов'язання.

Хоча

головним у договорі міжнародного факторингу є забезпе-

-ння постачальнику оплати за здійснення експортної поставки,

303

цей договір не можна ототожнити ні з договором займу взагалі, ні з кредитною угодою зокрема, оскільки у договорі факторингу:

• предметом угоди є не гроші, а тільки право вимоги щодо сплати певних сум грошей;

• прибутком фактора є не періодичні платежі з відсотками, а різниця між сплаченою постачальникові сумою, та тією, яка буде фактично стягнутою з дебітора;

• у договорі займу або у кредитній угоді завжди беруть участь дві сторони, тоді як у договорі міжнародного факторингу їх три, внаслідок чого складається ситуація, за якої гроші реально нада­ються одній стороні, в той час як стягуються -з іншої.

5. Правове регулювання факторингу здійснюється, перш за все, Оттавською конвенцією про міжнародний факторинг, яка була розроблена УНІДРУА і підписана 28.05.1988р. одночасно з Кон­венцією про міжнародний фінансовий лізинг. Хоча в зазначеній Конвенції бере участь невелика кількість держав, вона у 1995 р. все ж набула загальної чинності. Це суттєво тому, що у доктрині міжнародного приватного права неодноразово висловлювалась думка, за якою ця Конвенція не тільки містить відповіді на деякі важливі питання, пов'язані з регулюванням факторингових відно­син, в яких використано досвід та практику різних національних правових систем з урахуванням вимог сучасного міжнародного економічного обороту, а й запропоновано рішення деяких з таких питань, які поки що не знайшли вирішення на національному рівні¹.

За Конвенцією, факторинг поділяється на «внутрішній», тобто такий, що здійснюється в межах території однієї держави, та між­народний, коли зобов'язальні вимоги, відстуттлсні за контрактом фактору (цесіонарію) випливають з контракту купівлі-продажу товарів між постачальником та дебітором, які мають свої комер­ційні установи в різних державах. Важливим є обмеження, за яким ці держави, а також держава, в якій цесіонарій має свою установу, повинні бути учасниками Оттавської конвенції, або контракт купів­лі-продажу товарів і договір факторингу підкоряються праву дер­жави - учасниці Конвенції. Конвенція не визнає так званого «при­хованого» факторингу, а у випадку збігу вимог кредиторів, напри­клад, у випадку банкрутства боржника, вимоги фактора мають перевагу перед іншими вимогами.

---

Див., наприклад: АтфриеваЛ. П. Цит. праця.- С. 319

304

Оскільки Конвенція, природно, не вирішила всіх питань, пов'язаних зі здійсненням факторингових відносин, вона дозволяє їх вирішення на підставі загальних принципів, на яких вона засно­вана, або, за їх відсутності,- на основі положень визначеного на підставі колізійних норм національного права.

6. Що стосується національного регулювання інституту факто­рингу, то О. С. Скарідов зауважив, що йому взагалі невідомі краї­ни, в законодавстві яких цей інститут було б запроваджено¹. У віт­чизняній літературі стверджується, що можливість прийняття спеціального закону про факторинг обговорюється лише в парла­ментській комісії Італії". Проте, подібне твердження, принаймні нині, не зовсім відповідають дійсності. Новому ЦК Російської Фе­дерації цей інститут, під назвою «Фінансування під відступлення від грошової вимоги», вже відомий. Був він відомий і праву Украї­ни. Наприклад, ще 04.05.1992 р. Національний банк України видав спеціальні Методичні рекомендації щодо надання комерційними банками факторингових послуг підприємствам та організаціям відповідно до рішення Правління НБУ від 22.04.1992 р. № 2. З прийняттям же нового ЦК України зазначене регулювання тепер встановлено і на законодавчому рівні (глава 73 ЦК).

Згідно зі ст. 1077 ЦК, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпоря­дження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу (ст. 1078 ЦК) може бути право грошової вимоги, строк платежу за якої настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне у майбутньому (майбутня вимога).

У наступних статтях Кодексу визначається, зокрема, що клієн­том у договорі факторингу може бути фізична або юридична осо­ба, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, а фактором - банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підпри­ємницької діяльності, яка відповідно до закону має прано здійсню­вати факторингові операції. Встановлено також, що боржник зо­бов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав

Див.: Скаридов А. С. Международное частное право: Учеб, пособие.- СПб.: Изд-во Михайлова В. А., изд-во «Полиус», 1998.- С. 142.

" Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми.- С 105.

305

від клієнта або фактора письмове повідомлення про відстуїшення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначе­на грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому мас бути здійснений платіж.

Стосовно колізійних питань факторингових відносин, то, відпо­відно до Закону від 23.06.2005 p., сторони самі можуть обрати право, що застосовується до їхнього договору, крім випадків, коли вибір права заборонено законами України. У разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право сторони, що повинна здійс­нити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, якою, за Законом, визнано фактора.

---

Контрольні запитання

1. Які особливості властиві «неназваним» контрактам?

2. Що розуміється під договором франчайзингу і з яких компо­нентів може складатися франшиза?

3. Яким чином регулюються франчайзингові відносини за но­вим ЦК України?

4. У чому полягає сутність договору міжнародного лізингу і в які способи здійснюсгься його правове регулювання на універса­льному рівні?

5. Що слід розуміти під договором міжнародного факторингу та якими є права і зобов"чзання сторін за цим договором?

6. Які види факторингу Вам відомі?

Глава 15 Комерційне посередництво

Представництво у сфері комерційних відносин є засобом, за до­помогою якого підприємець має можливість займатися безпосе­редньо бізнесом, переклавши організаційну та іншу роботу, пов'яза­ну з цим бізнесом, на інших осіб - своїх представників. З іншого бо­ку, інтерес до комерційного представництва актуалізується самою специфікою МПрП. Так, в експортній торгівлі як продавець, так і по­купець майже ніколи не мають можливості діяти особисто, внаслідок чого вимушені звертатись до поедут відповідного закордонного по­середника. У зв'язку з цим у доктрині МПрП поширеною є думка, за якою міжнародна торгівля взагалі може здійснюватися тільки завдя­ки наявності посередників між договірними сторонами'.

Проте особливість представництва саме у комерційній сфері досить швидко переконала в тому, що такий відомий національ­ним правовим системам інститут, як договір доручення, не задово­льняє всіх вимог ділового обороту, тому звичайне представництво поступово перетворилось у представництво на комерційних заса­дах, тобто - в комерційне представництво.

15.1. Агентська угода

1. Представник у міжнародній торгівлі зазвичай іменується агентом, а його відносини з експортером або імпортером регулю­ються так званою агентською угодою, головною особливістю якої є те, що вона укладається конфіденційно.

На думку Г. В. Цірата, під агентською угодою слід розуміти до­говір між незалежним комерційним посередником (агентом) та власником товарів (принципалом), згідно з яким агент за певну винагороду користується тривалим повноваженням вести перего­вори та укладати договори купівлі-продажу товарів від свого імені або від імені принципала та в інтересах принципала. Згадане три­вале повноваження може мати виключні просторові, часові та суб'єктивні характеристики².

307

' Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми.-С. 103. "Лив. Там само.-С. 189.

Корисно мати на увазі, по-перше, що. на відміну віл звичайного договору доручення, агентська угода завжди укладається на плат­них засадах, коли агент за свою діяльність отримує винагороду. У випадках, пов'язаних з експортною торгівлею, ця винагорода, як правило, визначається у вигляді комісійних від ціни проданого особисто аіентом або за його участю товару. По-друге, агентські угоди висувають певні додаткові вимоги щодо осіб, які можуть обиратися як агенти. Справа в тому, що агент, за певних умов, отримує суттєві права на розпорядження товарами довірителя (принципала), наприклад, надавати клієнтам кредит, отримувати від них гроші за проданий товар, причому - в розмірі, не більшо­му, ніж обумовлена продажна ціна товару, тощо. Внаслідок цього великого значення набувають особиста репутація, фінансове ста­новище та деякі інші дані про агента, щодо яких принципал му­сить мати якнайчіткіше уявлення.

---

2. З правової точки зору агент, як будь-який повірений,- це особа, що уповноважена іншою особою (у нашому випадку -принципалом) представляти його або діяти від його імені у відно­синах з третіми особами. В міжнародній торгівлі експортер надає агентові повноваження в одній з таких форм:

* агент може бути уповноваженим представляти принципалу третіх осіб зі своєї території, проте рішення щодо можливого укладення договору приймається не агентом, а самим принципа­лом;

• агент має повноваження сам укладати зазначені договори від імені принципала (так званий незалежний агент).

Практично відносини принципала з його агентом можуть вини­кати як з письмової або усної угоди, так і з поведінки сторін (шля­хом вчинення відповідних конклюдентних дій). Проте, у будь-якому випадку, щоб дії агента зобов'язували принципала, вони повинні бути здійсненими лише в межах наданих йому принци­палом повноважень. Причому, повноваження агента можуть бути визначені прямо, але можуть бути й такими, що тільки розуміються.

Прямо визначені повноваження можуть бути наданими принципалом агентові в будь-якій формі. Повноваження, що ро­зуміються, являють собою такі повноваження, які, хоча і не ви­значені прямо, проте є необхідними для виконання агентом дору­чення принципала. Так, якщо, наприклад, агент здійснює продаж товарів, виготовлених на підприємстві принципала, то він інколи має право зберігати відповідні товари протягом певного часу на;

308

своєму складі, оо Інакше, як тільки з'явиться пропозиція покупця, він буде не в змозі її задовольнити і, тим самим, виконати дору­чення принципала.

Окрім прямо визначених та Іаких, що розуміються самі по собі, потреби ділового обороту призвели до виникнення у агента ще й так званих повноважень за необхідністю, які з'являються у аген­та тоді, коли він володіє товарами принципала, але має. щодо них обмежені повноваження. У найбільш поширеному вигляді цс си­туації, коли:

а) виникає така надзвичайна комерційна ситуація, коли пере­вищення наданих агентові повноважень необхідне для належного захисту інтересів принципала,

б) для агента не існує практичної можливості у розумний строк отримати від принципала необхідні вказівки.

3. З конфіденційного характеру агентської угоди випливає, що агент зовсім не зобов'язаний розкривати сутність чи особливості здійснюваного представниціва перед третіми особами. У стосун­ках з останніми можливими є варіанти поведінки агента, а саме:

• агент укладає угоди з третіми особами від свого власною імені, що позначається як дія за нерозкритого (imdiscloitsed) принципала;

• він сповіщає третіх осіб про факт існування принципала, проте не називає прізвища останнього (дія за неназваного - un­named- принципала);

• агент і повідомляє про наявність принципала, і називає його (тобто, діє безпосередньо за названого - named - принципала)¹.

---

Перший з наведених випадків можливої поведінки агента має особливе значення. Справа в тому, що у нерозкритого принципала є лраво за будь-яких причин розкрити себе, а це дозволяє йому звернутися з позовом безпосередньо до покупця, наприклад тоді, коли агент не в змозі або не повинен відшкодувати принципалові збитки, спричинені діями покупця. З Іншого боку, аналогічне пра­во виникає і у покупця, якщо він, у той чи інший спосіб, дізнається про наявність принципала та ідентифікує його особу.

За агентською угодою певні права можуть надаватися для здійс­нення їх агентом особисто або навіть виключно, коли сфера засто­сування цих прав не обмежується. Проте, його правомочність на Здійснення обумовлених договором дій може бути обмежена, як

Див: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми.- С. 174.

309

вже зазначалось, певною територією (територіальне представни­цтво). Цей розподіл має своїм наслідком те, що у випадках терито­ріального представництва, не обумовленого особистим здійснен­ням наданих за угодою повноважень, агент, зазвичай, отримує винагороду у вигляді комісійних відрахувань з усіх продажів, здійснених на відповідній території. Тобто, ці продажі можуть бу­ти результатом організованих агентом дій третіх осіб, вдалих рек­ламних акцій тощо.

І нарешті: агентський договір за сучасних умов є досить поши­реним явищем не тільки у сфері міжнародної торгівлі, а й у цілому ряді інших, зокрема у мореплавстві, науково-творчій діяльності (імпресаріо, антрепренери), шоу-бізнесІ, туристичній діяльності тощо. Справа в тому, що ті переваги, які отримує кінцевий спожи­вач (більша різноманітність товарів, можливість надання більшої кількості послуг щодо обслуговування товарів - гарантійне та ре­монтне обслуговування, - можливість зниження споживчої ціни тощо) стимулюють законодавців різних країн встановлювати певні правила, які надають сторонам збутових договорів, до яких нале­жать і агентські договори, можливість взаємно обмежувати свої права, а також обмежувати застосування антимонопольного зако­нодавства до цих договорів¹.

15.2. Види та правовий статус агентів

1. Агент делькредере (del credere). Це агент, що бере на себе зобов'язання відшкодувати принципалові будь-які збитки, які мо­жуть виникнути внаслідок невиконання чи неналежного виконан­ня своїх зобов'язань покупцем, котрого було запропоновано прин­ципалу агентом. Зрозуміло, що подібний договір є вкрай вигідним для принципала, який майже завжди недостатньо повно поінфор­мований про стан справ на ринку агента. Проте, незважаючи на певну обтяжливість для агента, даний договір застосовується на практиці, особливо на початку встановлення господарських зв'язків, коли є намір перетворити їх у довгострокові.

Оскільки за даним видом договору агент гарантує принципалу компенсацію можливих збитків, причому - не обов'язково надає дану гарантію у письмовій формі, слід зрозуміти, чим цей договір відрізняється від договору гарантії. Різниця полягає в об'ємі під-

---

Смотрите также файлы

• Философия Силлабус.doc

• 26. Методика расчета численности работающих и площади ремонтной мастерской..doc

• Русские соотечественники в Иордании.pdf

• Понятие о сорняках и засорителях Лекция 4.docx

• Сборник ЭН-2.doc