Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 17515
Скачиваний: 5
Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми.- С. 181
310
став, на які компенсація розповсюджується: агент зобов'язаний відшкодувати збитки, що обумовлені характером угоди - це збитки, що виникають саме з економічних причин, таких, наприклад, як неплатоспроможність покупця, коли він об'єктивно нездатен сплатити обумовлену договором ціну. Проте, дана гарантія не розповсюджується на випадки відмови покупця сплатити передбачену ціну на тій підставі, що принципал належним чином не оформив договір купівлі-продажу товару, хоча й виконав його.
2. Комісіонер. Комісіонери - це особливий клас незалежних агентів, яким притаманна така особливість: внутрішньо, тобто у стосунках з принципалом, вони є звичайними агентами, тоді як зовні (у стосунках з третіми особами) вони є продавцями або покупцями, що діють від свого власного імені. Зрозуміло, що у випадках договору комісії у принципала ніяких договірних відносин з третіми особами не виникає, внаслідок чого він, з одного боку, не може вимагати від них ніякого відшкодування, а з іншого - він не несе перед третіми особами ніякої відповідальності за будь-які дефекти, що можуть мати місце у товарах, які були придбані ними у комісіонерів.
3. Торговий агент. Нерідко закордонні агенти отримують повноваження або пропонувати товари принципала, або приймати замовлення на придбання зазначених товарів, про що вони доповідають принципалові. Замовлення у всіх цих випадках виконує сам принципал. Проте, зовсім не обов'язково, щоб всі ці замовники отримували товари безпосередньо зі складів принципала. Для належного обслуговування замовлень покупців принципал може мати мережу іншого роду агентів, а саме: осіб, які мають для зберігання товарів необхідні приміщення, умови та персонал. Цим особам, за окремими угодами - так званими договорами консигнації - надається право отримувати необхідні товари у принципала, зберігати їх у своїх приміщеннях та здійснювати (за певних умов) їх видачу користувачам. Саме такі агенти (консигнатори) і отримали позначення торгових, і в них, до речі, можуть отримувати товари різні інші агенти принципала, наприклад- комісіонери.
Головне питання щодо діяльності торгових агентів зводиться до визначення меж їх повноважень. Справа в тому, що такі агенти можуть здійснити акти розпорядження товарами принципала всупереч його волі або не маючи на це належних повноважень. Зрозуміло, що у випадках, коли недобросовісно діють як торговий агент, так і отримувач товару, відповідальність обох за спричинену
принципалу шкоду сумнівів не викликає. Складнішою е ситуація, коли отримувач, а особливо - покупець товару є добросовісно діючою особою. У таких випадках судова практика визнає угоди добросовісного покупця дійсними за дотримання двох умов:
• покупець не знає про відсутність у агента необхідних повноважень;
• він не міг і здогадатись про це у зв'язку з тим, що торговим агентом не були порушені звичайні правила лілового обороту.
Зрозуміло, що коли принципал у подальшому схвалив дії торгового агента щодо подібних випадків, зазначені питання юрачають свою актуальність.
4. Торговий (експортний) дім. Однією з особливостей даного виду агентів є те, що ними виступають лише юридичні особи (фірми), якими укладаються два договори:
• з Іноземним представником (це звичайна агентська угода);
• ч місцевим виробником чи іншим постачальником відповідного товару, в якому проявляють зацікавленість Іноземні клієнти, що їх буде розшукувати агент фірми.
Стосовно договорів з місцевим постачальником, торговий дім може укладати з ним одну з таких видів угод:
а) розміщення замовлення покупця у постачальника супроводжується його фінансуванням (придбанням товару у власність, у тому числі шляхом попередньої оплати замовлення);
б) розміщення замовлення здійснюється шляхом укладення звичайної агентської угоди з постачальником, коли договір постачання буде укладатись постачальником (принципалом) безпосередньо з запропонованим фірмою покупцем;
в) розміщення замовлення іноземного покупця у постачальника з гарантією стосовно ціни товару, що буде відправлено покупцеві постачальником. Проте, слід наголосити, що гарантія покупцеві надається тільки щодо незмінності ціни (а ніяк не стосовно якості товару, своєчасності його надходження і т. ін.).
Практично торгові (експортні) фірми укладають угоди, використовуючи як зразки два типи проформ:
• договір замовлення товарів у постачальника під свою відповідальність Іа
• договір про передачу товарів зарубіжного експортера національним клієнтам (покупцям).
5. Експедитор. Експедиторами с особи, які зобов'язуються за плату і за рахунок клієнта виконати або організувати виконання
визначених за договором послуг, лов язаних з перевезенням вантажу. За специфікою своєї діяльності експедитори накопичують спеціальні знання стосовно існуючих маршрутів вантажних перевезень; різних нюансів, пов'язаних з відправленням вантажів - зі збереженням, пакуванням та обробкою того чи Іншого виду багажу на різних видах транспорту; правилами роботи митниць вдома і за кордоном, зокрема зі ставками митних тарифів Іа застосовними системами знижок щодо цих тарифів; правилами роботи морських та повітряних портів, залізничних станцій тощо.
Послуги експедитора мають особливу цінність для тих учасників цивільного обороту, що здійснюють експортну торгівлю, не маючи у складі своїх підприємств власних експедиційних контор або відділів. Укладаючи у таких випадках договір експедиції, принципал не тільки спрощує для себе процедури експортної відправки вантажів, а й, як правило, надавши агентові належні повноваження, саме через експедитора здійснює всі свої стосунки з клієнтами.
Проте слід мати на увазі, що експедитор і сам може виступати у якості принципала, укладаючи спеціальні агентські угоди з іншими експедиторами, які можуть допомагати йому виконувати свої власні зобов'язання перед принципалам. Тому, в разі необхідності, треба чітко з'ясовувати той статус, у якому експедитор діє у кожному окремому випадку.
6. Морський агент. Це досить специфічний вид агентів з найрізноманітнішими функціями. Як свідчить О. С. Скарідов, Асоціація морських організацій поргу Антверпен дає таке визначення морського агента: «Морський агент - це особа, якій від Імені та за дорученням власників суден, фрахтовиків. капітанів суден доручено наглядати за діяльністю судна та вести справи останнього, забезпечуючи у найширшому розумінні всі дії, що є необхідними для здійснення транспортних операцій, включаючи митне оформлення та взаємодію з іншими організаціями, зокрема, з отримувачами та відправниками вантажів, виконання будь-яких справ, які мають безпосереднє відношення до доручення, а також надання посередницьких послуг у якості представника перевізника при укладенні фрахтових угод»1.
Проте, навіть це вельми широке визначення далеко не охоплює всіх тих функцій, які в дійсності морські агенти виконують.
Див.: Скаридрв А. С. Цит. праця.- С. 218.
313
Досить зазначити, що власники суден нерідко доручають їм укладати договори на портове буксирування, лоцманське проведення суден, бути посередником у процесі укладання договорів фрахтування суден, їх ремонту або переобладнання, узгоджувати ціни та умови постачання палива, судових мастил, питної води та харчування у портах відправлення, прибуття та заходу суден і т. Ін.
7. Комівояжер (або, як його ще нерідко називають - «мандруючий агент»). Епоха розповсюдження товарів за допомогою власне комівояжерів, що їздили цілим світом, продаючи товари принципала, давно вже минула. У сучасному розумінні, комівояжер - це особа, яку принципал відряджає за кордон зі зразками своїх товарів. Це робиться, зазвичай, у разі необхідності організації експонування товарів принципала на міжнародних виставках.
Більш поширеною формою використання певного різновиду даного виду агентів є місцеві незалежні дилери, які придбавають товар у іноземного власника спеціально з метою його подальшого перепродажу на місцевому ринку. Договори, які з цією метою укладаються, дістали назву дистриб'юторських, і їх прийнято визначати як строкові договори з перепродажу товарів, що укладаються постачальником (особою, яка виробляє товар) і дистриб'ютором з наданням останньому певних виключних прав та допомоги . Є підстави вважати, що своїм виникненням дис-триб'юторські договори зобов'язані складнощам, пов'язаним з отриманням комівояжером місцевої ліцензії, та великою вартістю його послуг.
15.3. Правове регулювання агентських угод
Оскільки правове регулювання агентських угод на національному рівні або відсутнє, або недостатнє, або суперечливе, відповідні питання вирішуються шляхом уніфікації. На універсальному рівні на них міститься певна відповідь у нижченаведєних двох конвенціях.
1. Женевська конвенція про представництво в міжнародній купівлі-ІІродажу товарів від 17.02.1983 р. Конвенція набуде чинності після отримання депозитарієм документів, які свідчать про надання згоди на її обов'язковість для десяти держав. Однак поки що таких держав тільки п'ять і з 1997 р. кількість їх не збільшується. Україна до Конвенції не приєдналася.
1 Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми-С. 191.
314
Дану Конвенцію було розроблено УНІДРУА і, на думку розробників, вона, після набуття чинності, стане доповненням до Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980р. Конвенція буде застосовуватись у випадках, коли принципал і третя особа мають свої підприємства у різних країнах і коли агента уповноважено укладати договори купІвлі-продажу з цими третіми особами або представляти їх принципалу для укладання ним договорів безпосередньо. Однак Конвенцію побудовано (ст. 5) на принципі широкого застосування автономії волі сторін, які мають можливість як обрати для регулювання своїх відносин положення іншого правопорядку, так і виключити із застосування між ними окремі положення цієї Конвенції.
Конвенція регулює широке коло питань, пов'язаних з договорами торгового представництва, зокрема визначає повноваження агента (торгового представника), умови їх припинення, а також правові наслідки угод, укладених агентом, для принципала. Зокрема, у ст. 14 Конвенції міститься правило: «Коли поведінка принципала переконує третю особу добросовісно вірити в те, що агент уповноважений діяти від імені принципала і що він діє у межах такого повноваження, принципал не може пред'явити вимоги до третьої особи з посиланням на відсутність повноважень у агента».
Конвенцією закріплено також правило про можливість, на розсуд принципала, розкрити себе і втрутитися у справу в тих випадках, коли уповноважений ним агент укладає з третьою особою договір від свого власного імені.
2. Гаазька конвенція про право, застосовне до договорів про представництво та договорів з посередниками від 14.03.1978 р. Хоча дана Конвенція не зібрала великої кількості учасників (її членами є Аргентина, Нідерланди, Португалія та Франція), вона все ж 1.05.1992 р. набула загальної чинності. Україна в даній Конвенції участі також не бере.
Ця Конвенція застосовується до широкого кола агентських угод, проте тільки тих, які належать до сфери комерційного представництва. Вона віддає перевагу праву, обраному сторонами, навіть якщо воно точно не визначено. За відсутності вказівки щодо обраного сторонами права Конвенцією встановлено, що:
• агентський договір підкоряється особистому закону агента або закону держави, на території якої він має своє комерційне підприємство;
315
• якщо в агента або принципала існує декілька підприємств, агентський договір підкоряється праву тієї держави, на території якої розташовано підприємство, що має з агентськими відносинами найбільш тісний зв'язок;
• додатково зазначено, що агентський договір підкоряється праву держави, де агент здійснює свою основну діяльність, за умови, що принципал мас в цій державі своє підприємство чи постійне місце проживання.
Що стосується відносин між агентом І третьою особою, між принципалом і третьою особою, то, за загальним правилом, вони підкоряються праву держави, в якій знаходилось підприємство агента у момент здійснення ним своїх функцій.
3. Можна зазначити й на те, що стосовно агентських угод Існують і рекомендаційні норми, які були розроблені під егідою Міжнародної торгової палати:
• Типовий комерційний агентський контракт (публікація МТП №496, 1991 p.);
• «Руководство» по укладанню комерційних агентських контрактів (публікація № 410, 1983 p.);
• Коментар до Типового комерційного агентського контракту (публікація МТП № 512).
Типовий контракт було розроблено, як зазначено в преамбулі до нього, у зв'язку з тим, що гармонізація у сфері міжнародного торгового посередництва розвивається повільно, охоплюючи лише деякі сфери відносин, внаслідок чого необхідним було створити уніфіковані правила складання агентського контракту. Цей документ складено з урахуванням практики міжнародної торгівлі та принципів, визнаних більшістю національних законодавств. Тому у підвалини його побудови покладено правило, за яким агентські відносини регулюються національним законодавством, виходячи з визнаних у міжнародній торгівлі загальних положень.
4. У зв'язку ч курсом України на інтеграцію до ЄС доречно зауважити, що в праві ЄС існує своя регламентація агентських відносин. Це, перш за все, Конвенція про їакон, застосовний до договірних зобов'язань, що укладена в межах ЄС (Рим, 19.06.1980 p.). Далі йдуть директива Ради ЄС від 18.12.1986р. Хе 86/653 та ще раніше видане Повідомлення Комісії ЄС від 24.12.1962 р., в яких вирішується ряд питань, пов'язаних з можливим обмеженням агентськими угодами конкуренції на Спільному ринку. Нарешті, існують ще Директива ЄС № 1983/83 про договори ексклюзивного
316
дистриб'юторства, та Директива № 123/85 стосовно договорів з дистриб"юторства автомобілів.
До речі, зроблений раніше висновок про те, що дистриб'ютори починають розглядатися як певний особливий вид незалежних агентів, підтверджується не лише зазначеним, а й тим, що під егідою Міжнародної торгової палати розроблено два окремих документи:
• «Руководство» МТП по складанню міжнародних контрактів про дистриб'юторство (публікація МТП № 441) та