Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 17514
Скачиваний: 5
• Типовий контракт про дистриб'юторство (публікація МТП №518).
5. Не стоїть осторонь від намагань вирішити проблеми, пов'язані з комерційним посередництвом, і Україна. Зокрема, у новому ГК України існує главаЗІ, що має назву «Комерційне посередництво (агентські відносини) у сфері господарювання». В ній визначено, що комерційне посередництво (агентська діяльність) е підприємницькою діяльністю, яка полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійснення ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє..
За агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні {суб'єктові, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок. Агентський договір повинен визначити сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами. Договором має бути передбачена умова щодо території, в межах якої комерційний агент здійснює діяльність, визначену угодою сторін. У разі, якщо територію дії агента в договорі не визначено, вважається, шо агент діє в межах території України.
Принципово важливими є положення ст. 298 ГК України, згідно з якою комерційний агент повідомляє суб'єкта, якого він представляє, про кожний випадок його посередництва в укладенні угод та про кожну укладену ним в інтересах цього суб'єкта угоду. Угода, укладена від імені суб'єкта, якого представляє комерційний агент, без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження, вважається схваленою цим суб'єктом за умови, якщо він не відхилить перед третьою особою ДІЇ комерційного
317
агента. Наступне схвалення угоди суб'єктом, якого представляє агент, робить угоду дійсною від дня її укладення.
Згідно з новим ГК України комерційний агент не мас права передавати комерційну інформацію, одержану від суб'єкта, якого він представляє, без згоди цього суб'єкта, використовувати її у власних інтересах чи інтересах інших осіб всупереч інтересам суб'єкта, якого він представляє, як при здійсненні комерційним агентом своєї діяльності в інтересах зазначеного суб"єкта, так і після припинення агентських відносин з ним. Комерційний агент несе відповідальність за розголошення конфіденційної інформації відповідно до закону та договору.
Новим законодавством передбачено також, що комерційний агент несе відповідальність у повному обсязі за шкоду, заподіяну суб'єктові, якого він представляє, внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків, якщо Інше не передбачено агентським договором. Знову ж таки, якщо тільки інше не передбачено агентським договором, комерційний агент не гарантує суб'єктові, якого він представляє, виконання третіми особами зобов'язань за угодами, укладеними за його посередництва.
У разі порушення агентського договору суб'єктом, якого представляє комерційний агент, останній має право на одержання винагороди у розмірах, передбачених агентськими договором, а також на відшкодування збитків, понесених ним внаслідок невиконання або неналежного виконання договору другою стороною.
Не можна відзначити, що законодавство України в цій сфері відносин не містить ніякого колізійного регулювання. Відсутнє воно навіть в Законі від 23.06.2005 р.
Контрольні запитання
1. Що розуміється під агентською угодою і які особливості договору комерційного посередництва Вам відомі?
2. Які види агентів відомі МПрП та яким є їх правовий статус?
3. Яким чином здійснюється правове регулювання агентських відносин у МПрП?
4. Якими є положення чинного цивільного законодавства України щодо агентських відносин?
Глава 16 Міжнародні перевезення
Ні здійснення зовнішньоторговельних операцій, ні науково-технічне чи будь-яке інше співробітництво держав або окремих суб'єктів відповідних держав неможливе без встановлення між цими державами регулярних транспортних зв'язків, які дістали назву міжнародних сполучень, за допомогою яких здійснюються міжнародні перевезення вантажів, пасажирів та їх багажу. На думку дослідників, продаж транспортних послуг чи їх купівля на світовому ринку означає участь транспорту в операціях невидимого експорту або імпорту. На відміну від продукції інших галузей народного господарства, продукція транспорту не має речовинної форми, проте вона матеріальна за своїм характером, бо у процесі переміщення витрачаються матеріальні ресурси'.
У нашій вітчизняній літературі наголошується, що в сучасних умовах гнучка, надійна, недорога транспортна система, яка дозволяє здійснювати міжнародні перевезення, набуває вирішального значення, що обумовлюється як постійним зростанням транснаціональних потоків товарів, послуг, капіталів, робочої сили, так і збільшенням міжнародного транзиту вантажів. Для багатьох держав перевезення транзитних вантажів стало важливим джерелом експортних послуг, валютних надходжень до бюджету, створення додаткових робочих місць, а Україна посідає важливе місце у мережі транспортних сполучень, оскільки через її територію проходить кілька коридорів, які дають змогу в найкоротші строки спрямовувати вантажопотоки з Азії до Європи і навпаки.
1В.1. Особливості та види міжнародних перевезень
\. Спочатку регулювання міжнародних перевезень здійснювалось на національному рівні. Нерідко, особливо на морському та автомобільному транспорті, у такому вигляді перевезення, якщо про це прямо не зазначено у перевізному документі (накладній чи
' Див.; Международное частное право: Учебник / Под ред. Г. К. Длштрче-
.-С. 402.
; Див.: Фединяк Г. С, ФедипякЛ. С. Цит. праця- С. 325. 327.
319
квитку відповідно), підкоряються і тепер праву тієї держави, до якої відсилає колізійна норма.
Але поступово з'ясувалося, що колізійний метод правового регулювання далеко нездатен вирішити всіх питань, які виникають у випадках перевезень, що здійснюються в межах територій різних держав. Тому держави почали укладати між собою відповідні двосторонні договори, головною мстою яких було створення єдиних умов перевезення вантажу чи пасажирів їх територіями. Це певною мірою сприяло розвитку міжнародних сполучень, проте подібні договори більш-менш ефективно діяли лише у сусідському сполученні. Хоча в таких випадках держави намагались максимально враховувати те спільне, що містилось у законодавстві обох держав, все ж перевезення чітко розподілялось на два етапи і, як правило, ці етапи оформлювались укладенням двох самостійних угод:
а) для переміщення вантажу чи пасажирів до прикордонної станції укладався договір перевезення згідно з внутрішніми правилами держави відправлення;
б) після перетинання кордону перевезення здійснювалось за правилами відповідної іноземної держави.
Таким чином, по суті, зазначені двосторонні домовленості держав спрощували лише перетинання вантажем або пасажирами державного кордону, та, якщо це передбачалось, сприяли більш легкому переоформленню перевізних документів або встановлювали єдину форму цих документів. Однак вантаж або пасажир можуть прямувати через територію більш ніж двох держав і тоді розбіжності у національному транспортному праві знов ставали суттєвою перешкодою на шляху здійснення міжнародних перевезень.
Тому, починаючи з кінця XIX сторіччя, міжнародна практика розвивається у напрямі укладення багатосторонніх міжнародних договорів (так званих транспортних конвенцій), які з більшою чи меншою повнотою намагались створити єдині умови для міжнародних перевезень вантажу, пасажирів і багажу, поступово звужуючи, таким чином, сферу застосування національного права та колізійного методу правового регулювання.
Сьогодні на всіх видах транспорту вже діють ті чи інші багатосторонні угоди, які, разом з відповідними двосторонніми домовленостями держав, регулюють процес організації та здійснення міжнародних перевезень. Доречно зазначити, що подібні угоди в бага-Іьох випадках застосовуються і тими державами, які формально
320
в цих угодах участі не беруть, проте вимушені з тих чи інших причин імплементувати їх положення в національне законодавство. Як зазначає у даному зв'язку Л. П. Ануфрісва1, цей процес навіть отримав серед спеціалістів спеціальне позначення - інфільтрація уніфікованих норм МПрП у національні правові системи.
2. Під договором перевезення у цивільному праві розуміється угода, за якою одна сторона (перевізник) бере на себе зобов'язання за обумовлену плату здійснити переміщення вантажу, пасажира чи його багажу у зазначене в договорі місце. На відміну від цього визначення, яке є, безумовно, правильним з точки зору будь-якого національного законодавства, під міжнародним перевезенням, з урахуванням зазначеного вище, доктриною розуміється перевезення вантажу, пасажира або його багажу, що здійснюється між двома чи більше державами на умовах, встановлених укладеними між цими державами (чи за їх участю) міжнародними договорами.
Необхідно підкреслити, що зазвичай міжнародне перевезення пов'язане з переміщенням вантажу, пасажира або багажу з території однієї держави на територію іншої, тобто - з перетинанням державних кордонів. Проте зазначене перетинання, за сучасними уявленнями, не є необхідною ознакою міжнародного перевезення: якщо таке переміщення здійснюється на умовах відповідної транспортної конвенції, проте вантаж було в-Ірачено до початку перевезення або наслідком перевезення стало спричинення тілесного ушкодження пасажиру ще на території держави відправлення, ці перевезення не втрачають характеру міжнародних, хоча фактично перетинання вантажем або пасажиром державного кордону ще не мало місця. Тобто, як підкреслює Г. Ю. Федосеева, «міжнародність» у таких випадках доводиться наявністю відповідних правових документів".
Чинна система транспортних конвенцій, що регулюють міжнародні перевезення будь-яким з існуючих видів транспорту, включає міжнародні угоди трьох типів:
а) про загальні принципи та організацію відповідних міжнародних сполучень;
б) про встановлення єдиних умов (протягом всього перевезення) переміщення вантажів, пасажирів та їх багажу;
в) про полегшення транспортних зв'язків між державами (сто-
Дигі.: Ануфриева Л. П Цит. праця,- С. 264. Див.: Федосеева Г. Ю. Цнт. праця.-С. 175.
321
совно порядку користування та повернення залізничних вагонів або контейнерів, щодо уніфікації митних процедур, податкового режиму і т. ін,).
Зазначені угоди зазвичай розробляються під егідою відповідних спеціалізованих установ ООН, таких, як ІСАО, ЇМО та їм подібні.
В угодах першого та другого типу, як правило, містяться однакові (уніфіковані) матеріально-правові норми, що визначають порядок організації та здійснення відповідних міжнародних сполучень, головні умови перевезень на всьому шляху прямування вантажу, пасажирів чи їх багажу. Вони включають:
• загальні вимоги щодо перевізної документації;
• правила стосовно порядку прийому та видачі вантажів або багажу;
• умови відповідальності перевізника та
• норми щодо процедур пред'явлення до перевізника претензій та позовів.
Ці угоди зазвичай є міждержавними або міжурядовими, тоді як деякі з угод другого типу та майже всі - третього укладаються, як правило, на міжвідомчому рівні.
3, Головною особливістю транспортних конвенцій є те, що встановлене ними правове регулювання перевезень має, у більшості випадків, імперативний характер. Що стосується колізійного регулювання, то тільки інколи в конвенціях передбачаються спеціальні вказівки про застосовні колізійні норми. До того ж, нерідко такі вказівки містяться у перевізних документах, внаслідок чого сфера застосування загального колізійного регулювання стає значно обмеженою. Причому, у випадках відсутності конвенційного регулювання застосовне право визначається переважно у такі способи:
• у спорах, пов'язаних з відправленням вантажу або пасажира, застосовується право держави відправлення;
• у справах, пов'язаних з отриманням вантажу у кінцевому пункті чи прибуттям пасажира - право держави призначення;
• у всіх інших випадках - право держави перевізника або lexflagi.
До речі, згідно зі ст. 44 Закону від 23.06.2005 р. у разі відсутності згоди сторін про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право, яке має вирішальне значення для змісту договору, і стороною, що повинна здійснити виконання, що таке значення має, у випадку договору перевезення визнано перевізника.
4. Міжнародні перевезення мають певні відмінності залежно віл
322
того, що саме перевозиться за відповідним договором - вантаж, пасажир чи його багаж. Окрім цієї класифікації, у МПрП використовуються і деякі інші, оскільки вони теж впливають на зміст договору перевезення.
По-перше, перевезення може здійснюватись лише одним перевізником, а може, особливо у випадках змішаних перевезень (тобто перевезень, що здійснюються за допомогою різних видів транспорту), бути здійсненим двома або декількома перевізниками. В останньому випадку розрізняють перевезення:
• у прямому сполученні;
• у непрямому сполученні та
• декількома послідовними перевізниками.
При перевезенні у прямому сполученні укладається один договір перевезення з одним перевізником, який є обов'язковим для всіх інших можливих соперєвізникїв. При цьому, перевізником видається єдиний транспортний документ, а всі основні умови перевезення залишаються незмінними протягом всього перевезення. Оскільки це досить зручно для іншої сторони, подібні договори останнім часом набули широкого розповсюдження.
У випадках непрямого сполучення кожен із співперевізників, які необхідні для здійснення перевезення, укладає з відповідною стороною власний договір, застосовуючи свою транспортну документацію та встановлюючи свої умови перевезення. Це є незручним для пасажира або особи, що відправляє вантаж, внаслідок чого практикою вироблено такий різновид договору про непряме перевезення, як сполучення з перевідправкою, коли інша сторона надає право першому з перевізників укладати всі необхідні у подальшому договори із співперевізниками.
Перевезення декількома послідовними перевізниками відрізняються від непрямого сполучення тим, що хоча кожен із співперевізників застосовує свою транспортну документацію і встановлює свої умови перевезення, це робиться в межах, так би мовити, «генеральної» угоди щодо перевезення в цілому, внаслідок чого деякі важливі умови, такі, наприклад, як відповідальність співлєрєвізників, залишаються єдиними, чим власникам багажу або пасажирам надаються певні переваги. Так дане питання вирішено, наприклад, у ст. ЗО Варшавської конвенції про міжнародні повітряні перевезення.