Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 17505
Скачиваний: 5
Головною особливістю розрахунків саме у МПрП є те, що експортери та імпортери або інші відповідні суб'єкти транснаціональних комерційних відносин вступають у розрахункові стосунки на безготівкових засадах, використовуючи для цього банки або інші фінансові установи, що вимагає здійснення спеціальних, певною мірою відокремлених від зовнішньоекономічних контрактів, відносин, сутність яких зводиться до належного оформлення, пересилання, оброблення товаророзпорядчих документів та здійснення платежів. Зміст прав та зобов'язань, що в таких випадках виникають між сторонами розрахункових відносин, та розподіл відповідальності між ними залежать від конкретної форми розрахунків, що використовується.
Взагалі під формою розрахунку у міжнародній комерційній практиці, розуміється умова платежу, що регулюється нормами МПрП та має певні особливості стосовно порядку зарахування коштів на рахунок кредитора, видів використовуємих платіжних документів, а також процедури документообороту. Вибір сторонами міжнародного комерційного контракту тієї чи іншої форми розрахунків впливає як на процес реалізації товару, так і на оборотність грошових коштів, а тому, кінець кінцем, обумовлює ефективність самої комерційної угоди'.
Проте, хоча конкретна форма розрахунків, за якою буде здійснено платіж, обирається сторонами, все ж їм притаманні і певні спільні риси. Так, основною для міжнародних розрахунків є договір дору-
Див.: Ерпьиева Н. Ю. Цит. праця.- С. 106-107.
345
Див., наприклад: Международное частное право; Учебник для вузов. С. З
06.
чсння у різновиді вчинення однією особою (зазвичай банком) від імені та за рахунок іншої (принципала) певних юридичних дій, тобто - агентський договір. Агент, в свою чергу, для виконання такого доручення може користуватися послугами інших банків (фінансових установ). При цьому, за угодою, банк може надавати принципалові певні додаткові послуги, такі, як кредитування, надання гарантій платежу і т. ін. Нарешті, залучення до посередництва банків має своїм наслідком те, що останні у процесі виконання доручення нерідко застосовують свої власні правила, що вважапься припустимим.
Наступна спільна риса міжнародних розрахунків полягає в тому, що звичайний для будь-яких розрахунків ризик неналежного виконання зобов'язань, зокрема - ризик неплатежу покупця, у випадку транснаціональних відносин, значно зростає. Тому, для мінімізації таких ризиків або їх усунення в процесі міжнародних розрахунків практикою вироблено цілий ряд правил стосовно конкретних процедур виконання міжнародних платежів та створення гарантій їх отримання заінтересованими контрагентами.
Можна зазначити і на те, що у міжнародному торговому обороті дуже нечастими є випадки, коли певна дія однієї сторони, наприклад, поставка товару, надання послуги тощо, і отримання платежу за її здійснення, збігаються у часі. Частіше має місце або здійснення платежу після отримання товару (послуги) чи здачі його перевізникові (свосрідне «кредитування» покупця), або попередня оплата майбутніх дій, коли «кредитується» постачальник.
Нарешті, слід зауважити й на те, що зобов'язання, які виникають при здійсненні міжнародних платежів, рідко регулюються міжнародними угодами. Внаслідок цього зазначені платежі регулюються або правом, обраним сторонами, або відповідним національним правом. Проте, міжнародний обіг коштів створив, все ж, деякі загальні правила, що стали звичаєвими нормами, які знайшли своє закріплення у документах Міжнародної торгової палати, а тому застосовуються, як правило, у багатьох країнах.
17.1, Міжнародний переказ коштів
і. Це найпростіша форма міжнародних розрахунків. Вона застосовується, переважно у випадках разових платежів за контрактом, платежів у зв'язку із задоволенням претензій щодо якості, | вимог стосовно неустойки, відсотків річних тощо'.
346
Міжнародний (або міжнародний банківський - remittance) переказ, який ще нерідко позначають як міжнародний кредитний переказ, являє собою таку форму розрахунків, за якою банк (банк пере-казника) виконує, згідно з договором та за обумовлену винагороду, від імені та за дорученням особи, рахунок якої є у даному банку, переказ грошових коштів в інший банк (банк бснефіціара) на користь особи, зазначеної у дорученні (бенефіціара).
З правової точки зору міжнародний переказ складається з трьох, певною мірою самостійних, етапів, а саме:
• доручення переказника своєму банку (договір доручення);
• доручення банку-переказника банку бенефіціара, яке супроводжується власне переказом коштів. За своєю суттю це доручення є наказом банку-переказника своєму контрагентові здійснити платіж;
• виконання доручення банком бенефіціара шляхом зарахування коштів на рахунок бенефіціара чи в Іншій обумовлений спосіб та повідомлення заінтересованих осіб про зазначене виконання.
До речі, якщо між банком переказника і банком бенефіціара відсутні прямі зв'язки, виконання здійснюється за допомогою бан-ку-посередника, з яким банк переказника укладає окрему угоду про надання відповідних послуг.
2. Як вже зазначалось, міжнародні розрахунки нерідко супроводжуються різними ризиками. У випадках застосування даної форми розрахунків цими ризиками можуть бути:
а) ризик неплатежу покупця, який обумовлюється, головним чином, його відмовою сплатити борг або неплатоспроможністю;
б) ризик держави покупця виникає як наслідок можливого введення в його державі обмежень валютного характеру.
Відомими засобами попередження цих двох видів ризиків, які зазвичай обумовлюються у тексті відповідного договору, є:
• отримання достовірної інформації про особу покупця та стан його комерційної діяльності;
• попередня оплата поставок (хоча вона, в свою чергу, може Інколи призвести до ризику непостачання цього товару);
• постачання товару партіями та
• страхування на випадок неплатежу;
в) транзитний ризик, тобто ризик втрати чи пошкодження товару в процесі його доставления покупцеві.
Засобами попередження цього ризику є:
• використання спеціалізованих експедиційних контор і
347
г) курсові ризики, шо виникають внаслідок падіння курсу валюти договору (валюти ціни).
Єдиним засобом для уникнення таких ризиків є обрання стійкої валюти платежу, коли ціна договору (контракту) вираховується і сплачується в цій стійкій валюті за її курсом у відношенні до валюти коніракту ча реально існуючим на момент здійснення платежу курсом (див. гл. 12.4.6).
3. Взагалі будь-які форми розрахунків, у тому числі розрахунки за допомогою міжнародного переказу коштів, здійснюються, перш за все, з урахуванням застосовуваних норм національного законодавства та згідно з розробленими банками правилами та звичаями. Проте, певні рекомендаційні акти в цій сфері все ж існують. Це, перш за все:
• Правове «Руководство» ЮНСІТРАЛ про електронний переказ коштів (1987);
• «Руководство» Міжнародної торгової палати стосовно міжнародного міжбанківського переказу коштів Іа компенсації (1990);
• Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародні кредитні перекази (1992).
Особливе значення серед цих документів має Типовий закон ЮНСІТРАЛ, прийнятий 14.05.1992 р. на XXV сесії Комісії як модель для розроблення державами відповідного національного законодавства. До речі, на його підставі було розроблено прийняту 27.01.1997 р. спеціальну Директиву ЄС з цього ж приводу.
Типовий закон регулює міжнародні перекази, що здійснюються за платіжними дорученнями тоді, коли банк-переказник та банк-отримувач знаходяться в різних державах. При цьому, під платіжним дорученням розуміється безумовний наказ переказника, незалежно від його форми, банку-отримувачу передати у розпорядження бенсфіціара встановлену чи ту, шо підлягає встановленню, грошову суму.
Кредитний переказ, згідно з Типовим законом, включає цілий ряд банківських операцій, що здійснюються з метою передачі коштів у розпорядження бенефіїїіара, починаючи з надання платіжного доручення «переказодавцем» і закінчуючи акцептом цього доручення банком бенефіціара в інтересах отримувача коштів.
Згідно з цим законом, банк бенефіціара виконує платіж за власний кошт. Після цього він отримує право здійснити відшкодування шляхом:
• списання коштів з рахунка банку-переказника (або, у відповідних випадках, банку-посередника) у своєму банку;
• зарахування коштів на свій рахунок в банку-переказнику (банку-посереднику);
• зарахування коштів на свій рахунок у третьому банку.
До речі, у подальшому ЮНСІТРАЛ запропонував до тексту Типового закону проект колізійної норми такого змісту: права та обов'язки, шо випливають з платіжного доручення, регулюються правом, яке обрали сторони договору, а за відсутності такої домовленості застосовується право держави банку-отримувача платежу.
4. Що стосується регулювання питань, пов'язаних зі здійсненням розрахунків із застосуванням платіжних доручень, то у новому ЦК України йому присвячено спеціальний параграф (§ 2) глави 74. Основні положення даного параграфа зводяться до наступного.
За платіжним дорученням (ст. 1089 ЦК) банк зобов'язується відповідно до доручення платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту. Новелою у цьому відношенні є те, що зазначені положення можуть застосовуватися, за певних умов, навіть до осіб, які не мають рахунка в цьому банку. Встановлено також, що зміст і форма платіжного доручення та розрахункових документів, що надаються разом з ним, мають відповідати вимогам, встановленим законом і банківськими правилами.
Банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну суму банку одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні, та повинен негайно інформувати платника на його вимогу про виконання платіжного доручення. Порядок оформлення та вимоги до змісту такого повідомлення встановлюється законом, банківськими правилами або договором між банком і платником.
У ст. 344 ГК України міститься спеціальна стаття про міжнародні розрахункові операції, де зазначено, що суб'єктами міжнародних розрахунків с експортери, імпортери і банки, які вступають У відносини, пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів та операційним оформленням платежів. Міжнародні розрахунки ре-['У-тюються нормами міжнародного нрава, банківськими звичаями І правилами, умовами зовнішньоекономічних контрактів, валютним іаконодавством країн - учасниць розрахунків. Порядок розрахун-
348
349
ків і ведення банківських рахунків встановлюється договорами, що укладаються уповноваженими на це банками.
Встановлено також, що міжнародні розрахунки здійснюються через установи банків, між якими г кореспондентські відносини (банки, що мають домовленість про проведення платежів та розрахунків за взаємним дорученням)- Наскільки можна зрозуміти законодавця, це правило виключає можливість виконання платіжного доручення кліснта у випадках, коли його може здійснити лише банк, з яким той національний банк, в якому клієнт має рахунок і тому дає доручення, не має кореспондентських відносин з банком бенсфщіара. Але тоді залишається не зовсім зрозумілим співвідношення цього правила з вимогами ч. 2 ст. 1091 ЦК України, в якій зазначено, що банк має право залучити інший банк (виконуючий банк) для виконання переказу грошових коштів на рахунок, визначений у дорученні клієнта.
77.2. Міжнародний акредитив
1. Найбільш повним визначенням акредитива є те, що міститься в Уніфікованих правилах та звичаях для документарних акредитивів (редакція 1993 р., публ. МТП № 500)', за яким «документарний акредитив» (documentary credit} означає будь-яку угоду, як би вона не була названа або позначена, згідно з якою банк (банк-емітент), діючи на прохання і на підставі інструкції клієнта (заявника) або від свого імені:
• повинен провести платіж третій особі (бснефіціару) або його наказу, або повинен сплатити чи акцептувати векселя (тратти), що виставлені бенефіціаром, або
• уповноважує інший банк провести такий платіж, сплатити і акцептувати переказні векселі (тратти), або
• уповноважити інший банк негоціювати (купити або врахувати) перевідні векселі проти передбачених документів при дотриманні строків та умов акредитива.
З цього визначення очевидно випливає, що акредитивне доручення, перш за все, адресоване відповідному банку, який повинен на умовах, зазначених у цьому дорученні:
• виставити акредитив та
• здійснити платіж.
1 Див.: Международное частное право. (Действующие нормативные акты).-С. 409-437.
350
Проте, в ньому неявно присутня певна адресація до бенефіціара (зокрема постачальника), який повинен здійснити передбачені в акредитиві дії та надати передбачені на підтвердження їх здійснення документи до спливу терміну цього акредитива, що якраз і позначається терміном «проти передбачених документів».
2. Згідно з визначенням, у акредитивних відносинах, окрім бан-ку-емітента, тобто того, в якому наказодавець акредитива має рахунок, можуть брати участь ще три види банків-поссрєдників:
• авізу ючий;
• виконуючий;
• підтверджуючий.
Авізуючий банк здійснює псредання акредитиву від банку-емітента до виконуючого банку. Згідно з Уніфікованими правилами, до його функції належить лише перевірка «з розумною ретельністю» акредитива за зовнішніми, тобто суто формальними, ознаками. Внаслідок цього у нього не виникає ніяких зобов'язань перед бенефіціаром.
Виконуючий банк - це банк, який має повноваження банку-емітента на здійснення акредитива, тобто той, що безпосередньо здійснює платіж, акцептує чи сплачує переказні векселі або него-ціює їх. Проте слід наголосити, що й він не несе перед бенефіціаром ніякої відповідальності за платежі: він лише може направити документи безпосередньо банку-емітенту й запросити у нього платіж (навіть тоді, коли акредитив повинен бути виконаним іншим банком). Єдиним винятком з цього правила є випадок, коли виконуючий банк підтвердив акредитив.
Тільки зобов'язання підтверджуючого банку є, згідно з Уніфікованими правилами, незалежними зобов'язаннями перед бенефі-иіаром. Банк здійснює підтвердження, тобто надає гарантію виконання акредитива на підставі повноважень, наданих банком-емітентом, внаслідок чого він стає стороною в акредитиві, що означає, з одного боку, що без його згоди акредитив не може бути змінено або анульовано, а з іншого - він стає відповідальним за Здійснення акредитива, отримуючи право на відшкодування всіх витрат банком-ємітентом.