Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 17501
Скачиваний: 5
• відмови конкурсанта, який виграв тендер, віл укладення відповідної угоди у подальшому.
Гарантія виконання. Така гарантія забезпечує належну поставку товару, виконання робіт та надання послуг, зокрема з дотриманням строків, вимог щодо якості і т. ін.
Гарантія повернення авансу, яка застосовується переважно у випадках експортних поставок.
Гарантія платежу - наприклад, аваль векселя.
Митна гарантія, що застосовується на випадок введення у тій чи іншій державі тимчасових митних режимів.
Судова гарантія, або гарантія на покриття можливих судових витрат, яка передбачена в законодавстві великої кількості держав.
Гарантія забезпечення позову, що застосовується, наприклад, для визволення товару з-під арешту. Практиці відомі і деякі інші
види гарантій.
8. У нашому національному законодавстві розрахункам за акредитивом присвячено § 3 глави 74 нового ЦК України. За визначенням, яке міститься у ст. 1093 ЦК у разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням клієнта (платника) - заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи --
бенефіціара.
За чинним цивільним законодавством розрізняються покритий та непокритий акредитиви. У разі відкриття покритого акредитива при його відкритті бронюються грошові кошти платника на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку, а у разі відкриття непокритого акредитива оплата за акредитивом при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника гарантується за рахунок
358
банківського кредиту. Проводиться також розрізнення між відкличним та безвідкличним акредитивом, та вводиться правило, за яким на прохання банку-емі гєнта виконуючий банк може підтвердити безвідкличний акредитив шляхом прийняття додатково до зобов'язання банку-емітента -зобов'язання провести платіж відповідно до умов акредитива.
Далі (ст. 1096 ЦК) встановлюються правила виконання акредитиву, за якими для отримання платежу одержувач грошових коштів подас до виконуючого банку документи, які передбачені умовами акредитива, що підтверджують виконання всіх умов акредитива. Підкреслено, що у разі порушення хоча б однієї з цих умов виконання акредитива не проводиться.
Таким чином, у нашому цивільному законодавстві відтворено певну кількість тих положень, про які йшлося вище щодо міжнародних розрахунків з використанням акредитива.
17.3. Розрахунки за інкасовими дорученнями
1. Розрахунки за допомогою інкасових доручень є не тільки однією з найстаріших форм розрахунків, а й однією з найбільш поширених форм. Тому вони значно перебільшують питому вагу розрахунків за акредитивом та за платіжним дорученням, разом взятих. У зв'язку з цим Міжнародна торгова палата уніфікувала звичаєву практику сталих відносин за цим видом розрахунків у вигляді Уніфікованих правил по інкасо, чинна редакція яких (1995р.) введена в дію з 1.01.1996р. (публікація МТП №522)'. Дані Правила застосовуються до всіх інкасо, якщо вони (у вигляді посилання URC 522) включені до тексту інкасового доручення і є обов'язковими для всіх сторін, що беруть у ньому участь, якщо тільки спеціально не обумовлено інше. Проте, на відміну від Уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів, вони застосовуються лише тоді, коли це не суперечить положенням федерального, республіканського або місцевого законодавства та/або їх правилам, які мають обов'язковий характер.
Згідно з цими Правилами, «інкасо» (collection) означає операції, які здійснюються банками на підставі отриманих інструкцій з документами, з метою:
Лив.: Международное частное право. (Действующие нормативные акты).-
(' л;т лл-І ~- 4-ї/—-»-t І.
359
• отримання платежу та/або акцепту векселя, або
• надання комерційних документів проти платежу та/або проти акцепту векселя, або
• надання документів за інших умов.
Для цілей даних Правил термін «документи» означає фінансові та/або комерційні документи. «Фінансові документи» - це перевідні векселі, прості векселі, чеки та інші подібні документи, які використовуються з метою отримання грошового платежу. «Комерційні документи» - це рахунки-фактури, транспортні документи, товаророзлорядчі документи або будь-які інші документи, що не є фінансовими документами.
Сторонами за інкасо, згідно з Правилами, є:
1) «довіритель» - сторона, що доручає1 банку обробити інкасо;
2} «банк-рсмітент» - банк, якому довіритель доручає обробку інкасо;
3) «інкасуючий банк» - будь-який банк, що бере участь у обробці Інкасо, але не є банком-ремітентом;
4) «представницький банк» - інкасуючий банк, що робить подання платнику;
5) «платник» - особа, якій робиться подання згідно з інкасовим дорученням.
З урахуванням вищесказаного стає можливим визначити інкасо таким чином: це договір, за яким особа, що має право вимагати здійснення платежу (довіритель), доручає банку, у якому вона має рахунок (банку-ремітенту), надати особі, що зобов'язана здійснити платіж або акцент векселя (платнику) через банк платника (представницький банк) документи за умови отримання платежу або акцепту векселя.
2. Правила розрізняють «чисте інкасо» (інкасо фінансових документів, яке не супроводжується комерційними документами) та «документарне інкасо», коли:
• обробка фінансових документів супроводжується рухом комерційних документів;
• обробка комерційних документів має місце сама по собі (без одночасної обробки фінансових документів).
Інкасо виконується в один І таких способів: а) отримання платежу у будь-який з обумовлених у дорученні способів (отримання чека, боргової розписки тощо);
6) акценту платником перевідного векселя;
в) надання платнику комерційних документів проти платежу;
г) надання платнику комерційних документів проти акцепту ним перевідного векселя;
д) надання йому комерційних документів за інших умов, визначених у інкасовому дорученні.
Із зазначеного випливають переваги даної форми міжнародних розрахунків. Для покупця - це можливість здійснити платіж проти документів, тобто - після того, як він переконався, що товари вже направлені на його адресу чи навіть прибули в його державу. Для продавця (постачальника) існує гарантія того, що ні документи на відправлений товар, ні сам товар не будуть передані платникові до того, як він здійснить обумовлений платіж.
3. За зазначених умов значно зменшуються або навіть усуваються всі відомі ризики, пов'язані з міжнародними розрахунками. Залишається, щоправда, ризик невідповідності документів, бо відповідальність банків і у даному випадку с обмеженою. Проте, він зменшується завдяки тому, що за інкасо передбачається надання зазначених у дорученні документів на певний час у розпорядження платника, завдяки чому він мас реальну можливість переконатися у їх справжності та вірогідності, тобто - у їх відповідності.
Однак у випадках інкасо з'являється новий специфічний ризик - втрати або псування товару внаслідок того, що він надійшов раніше, ніж відповідні комерційні документи. Втім, цього ризику можна уникнути, якщо скористатись правом відправлення товару безпосередньо на адресу представницького банку, на його консигнацію чи на його наказ, попередньо отримавши згоду банку на це (ст. 10 А Правил), або шляхом відповідного страхування вантажу.
На практиці інколи застосовується і такий вид інкасо, який дістав назву «прямого», під яким розуміються випадки, коли довіритель направляє інкасове доручення безпосередньо представницькому банку, в якому він мас свій рахунок. Проте, ці випадки не є поширеними тому, що вони можливі лише за участю великих міжнародних компаній, які мають рахунки і у відповідних центральних банках і в їх філіях у різних державах. Можливо саме тому кони прямо в Уніфікованих правилах не передбачені.
4. На відміну від правового регулювання розрахунків за акредитивом, порядок здійснення розрахунків за інкасовими дорученнями (§ 4 глави 74 чинного ЦК України) не справляє враження бездоганного. Наскільки можна зрозуміти законодавця, у цих розрахунках банк-емпітент за дорученням клієнта здійснює за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту
360
361
платежу. Проте, в Уніфікованих правилах (ст. 7) мова йде про надання документів проти платежу (Д'Р) і проти акцепту (Д/А), коли акцепт перевідного векселя розглядається як самостійна форма платежу. Поняття «акцепт платежу» Уніфіковані правила не знають.
Банк-е.чітент, який одержав інкасове доручення, згідно з чинним цивільним законодавством, має право залучити для його виконання інший банк (виконуючий банк).
Всі Інші норми цього параграфа мають більш процедурний характер. У цьому відношенні слід звернути увагу лише на те, що випадки застосування та порядок здійснення розрахунків за інкасовими дорученнями встановлюються законом, банківськими правилами та звичаями ділової о обороту.
17.4. Розрахунки із застосуванням векселів і розрахункових чеків
1. У міжнародній торгівлі розрахунки з використанням векселів і чеків набули широкого розповсюдження завдяки деяким особливим якостям даного виду цінних паперів. Справа в тому, що платіж векселем або чеком є умовним, коли борг вважається погашеним тільки після оплати зазначених документів. Це надає можливість експортерові отримати документ, який він може перетворити на гроші у будь-який час (у межах визначеного у відповідному документі строку), тоді як покупець отримує- право на відстрочення платежу.
Стосовно векселя Існує думка, за якою він являє собою не що інше, як «торгові гроші», що виникають внаслідок своєрідного кредитування продавцем покупця1. Інакше кажучи, продавець задовольняється не негайною оплатою поставленого ним товару (наданих послуг), а обіцянкою покупця здійснити платіж, яка, при цьому, надасться у спеціальній формі.
За формою надання зазначеної обіцянки вона може бути простою: цс нічим не обумовлене зобов'язання покупця сплатити на вимогу або в обумовлений час у майбутньому визначену суму грошей. Зовні це нагадує звичайну боргову розписку. Проте, ця
Диз., наприклад: Ильин В. В., Макееч А. В . Литовский Е. А. Вексельное право. Обшиє положения и юридический комментарий. Изд. 2-е. перераб. и до-пол.- М.: Концерн «банковский Деловой Центр». 1998.- С. 18.
362
розписка складається за строгою формою, завдяки чому вона певною мірою втрачає персональний характер, чим значно спрощується процедура включення боргового зобов'язання, яке в ній міститься, у загальний цивільний оборот - у випадках відступлення від права вимоги, наприклад, у боржника виникає беззаперечне зобов'язання здійснити зазначений у зобов'язанні платіж на користь пред'явника розписки, який, за презумпцією, вважається законним ЇЇ володарем. Такого типу документ саме І вважається простим векселем, за яким боржник позначається як векселедавець, а особа, на користь якої платіж повинен бути сплаченим,-векселеотримувач.
Перевідний вексель (тратта) відрізняється від простого тим, що це - документ (складений у передбаченій законом формі), у якому міститься наказ векселедавця (трассанта) іншій особі (платнику, або трассату) сплатити за вимогою або у певний час в майбутньому зазначену у векселі суму грошей першому держателеві векселя (ремітенту). Тобто, тут обіцянка сплатити борг дається вже не конкретній особі, а будь-якому законному володареві, завдяки чому вона стає одностороннім зобов'язанням, яке дещо нагадує зобов'язання держави за випущеними нею облігаціями займів.
Можливість вільної передачі права на грошову вимогу, яка виникає у випадку перевідного векселя, реалізується шляхом вчинення володарем векселя особливого напису (зазвичай на звороті векселя), який має назву індосаменту. Зазначений індосамент може містити вказівку на конкретну особу, на користь якої ІІереусту-пається вексель (іменний індосамент). Якщо ж такої вказівки не міститься, індосамент вважається бланковим, і такий індосамент є найбільш природною формою передачі векселя: він перетворює вексель у цінний папір на пред'явника, повністю урівнюючи його з паперовими грошима.
Слід мати на увазі, що сила векселя міститься у ньому самому: є вексель - є і кредитор; не Існує векселя - не існує зобов'язання здійснити платіж. При цьому, немає ніякого значення, на підставі якого конкретного договору вексель виник і яким чином його отримано. Держатель векселя має право звернутися з позовом до боржника за векселем, не посилаючись на підстави виникнення вексельного зобов'язання і не доводячи наявності цієї підстави1.
Дий.: Крисько Й. Е.. ЖушмиІІ В. П., Чалії: Н. В. Акции и некссля и экономическом обороте Украины: Учебно-справочное пособие.- X.: Эспада. 1949. • С. 132.
363
Саме завдяки цим своїм властивостям вексель, через індосамент, робить борги ліквідними, бо таким чином виникає можливість повернення векселя до векселедавця навіть без здійснення будь-яких платежів безпосередньо у грошовій формі.
2. У зв'язку з тим, що однією з найважливіших вимог стосовно векселя є вимога щодо його форми, а ця вимога, як і процедури обертаємості векселів, встановлюються на рівні національного законодавства, у міжнародному приватному праві виникає безліч спірних питань. Тому досить давно було зроблено спробу здійснити уніфікацію норм, застосовуваних у цій сфері регулювання. Маються на увазі три Женевські конвенції від 7.06.1930р.:
• Про запровадження Уніфікованого закону про пєреказні векселі та прості векселі1;
• Про врегулювання деяких колізій законів про пєреказні векселі та прості векселі2;
• Про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів".
Законами від 6.07.1999 р. Україна приєдналася до всіх цих Конвенцій.
Згідно зі ст. 1 першої із зазначених Конвенцій, держави-члени зобов'язуються ввести в дію на своїх територіях по приналежності або в одному з його справжніх текстів, або на своїй національній мові, Уніфікований закон, який становить додаток І до цісї Конвенції.
Уніфікований закон розрізняє перевідний (переказний) та простий векселі, хоча визначень їх не містить. Щоб скласти уявлення про них та проілюструвати значимість формальних вимог щодо векселів, зазначимо, що, відповідно до цього Закону, перевідний вексель повинен містити:
• найменування «вексель», включене у самий текст документа, висловлене тією мовою, якою цей документ складено;
• просту та нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму;
• найменування того, хто повинен платити (платник);
• зазначення строку платежу;
• позначення місця, де повинно бути здійснено платіж;
^ Див.. Ильин В. В. ч др. Цит. праця.- С. 105-114. : Див.: Там само.- С. 114-120. '' Див.: Там само.- С. 120-124.
364
• найменування того, кому або за наказом кого платіж має бути здійснено;
• зазначення дати та місця складення векселя;
• підпис того, хто видав вексель (векселедавця).
А далі йде норма, за якою документ, в якому відсутнє будь-яке з цих позначень, не має (за деякими винятками) сили перевідного векселя. У зв'язку з цим у нашій літературі підкреслюється, що формальний характер векселя полягає в тому, шо зобов'язання повинно бути оформленим у вигляді письмового документа, в якому містяться всі передбачені для векселя законом реквізити. Вся Інформація про вексель повинна бути відображена у самому векселі. За відсутності письмової форми відсутнім є саме вексельне зобов'язання'.