Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 17497
Скачиваний: 5
Стосовно випадку, коли у місці здійснення делікту та в місці настання його наслідків діють різні правопорядки (тобто у випадку так званих деліктів, що діють на відстані), як, наприклад, транскордонні катастрофи на АЕС, то згідно з пануючою точкою зору
1 Днн,: КохХ.. Motive У.. Вшіклер фон Моренфеяьс П. Цит. праця. - О 176-177.
Дне.: Толстых В. Л. Цит. пращі.- С. 179. 3 Див.: Кисічь В. І. Цит. праця. С, 269. J Див.: КохХ.. Ма,~ч\-с У., ВшІк.Іер фон Мореифеяьс П. Цит праця. - С. 180.
372
компетентним є право, найбільш сприятливе у конкретному випадку для потерпілого (так званий принцип повсюдної відповідальності). У подібних випадках, на думку більшості, потерпілий с компетентним у судовому процесі зробити вибір права на свій розсуд. Якщо ж він цього не робить, суд визначає найбільш сприятливе право в силу своїх службових обов'язків (ex officio) .
Щоправда, у праві США. як вже зазначалось (див. гл. 4.6), у таких випадках у якості головної, а інколи -- єдиної колізійної прив'язки застосовується право держави, з яким деліктні правовідносини мають «найбільш суттєвий зв'язок». Саме так це питання вирішене, наприклад, у Другому Зноді колізійної о права США (1971).
Хоча свого часу Л. Раапе вважав, що принцип місця заподіяння шкоди є примусовим, внаслідок чого в деліктному праві не існує автономії волі сторін", тепер ситуація змінилась. Г. Ю. Федосеева стверджує, що принцип «автономії волі» нині вже використано в праві деяких держав. Завдяки цьому учасники деліктних відносин отримали можливість підкорити статут деліктного зобов'язання тому правопорядку, що враховує інтереси обох сторін'1. В. І. Кисіль вважає це нетиповим підходом до вирішення колізій у сфері деліктів і зазначає, що одним з небагатьох прикладів у цьому відношенні є ст. 133 швейцарського закону про МПрП, де зазначається, що в будь-який час після настання події, яка завдала шкоди, сторони можуть домовитися про застосування закону суду. На думку цитованого автора, цс положення є унікальним прикладом односторонньої колізійної норми, що грунтується на критерії автономії волі (можливість вибору права обмежується тут одним-елиним правопорядком - lex fan)4.
Окрім цих. більш-менш поширених засобів регулювання деліктних зобов'язань у національних законодавствах, у доктрині зазначається також на використання закону місця проживання (або громадянства) потерпілого5, місця реєстрації транспортного засобу6, до яких можна добавити також закон прапора судна для
Лив.: Кох X., Магнус У., Вшіклер фон Моренфельс П Цит праця. С. і 77. Див.: Раапе Л. Международное частное прано / Сокр. пер. с предисл. -7. /S. Лупца- М: Иностр. лит. 1960- С. 525. "'Дин.; ФедосеекаГ. Ю. Цит. праця.-С. 190.
Див.: Кисіль В. І. Цит праця.- С. 270. 'Див.: Фі-декеєва Г. Ю. Цит. праця.-С. 190. ''Див.; Кох X.. Магнус У. Винкяер фан МореІІф&Іьс П. Цит. праця.-С. 179.
-» ~71
373
випадків спричинення шкоди у відкритому міжнародному просторі.
5. Зазначене розмаїття можливих рішень, пов'язаних з регулюванням деліктної відповідальності, призвело до того, що в державах, лє кодифікувалось МПрП, вироблялись норми, в яких законодавці намагались узагальнювати рішення щодо широкого спектра можливих практичних ситуацій. У якості прикладу можна навести положення § 32 угорського Указу «Про міжнародне приватне право». За ним:
(1) Відповідальність за шкоду, завдану не у зв'язку з договором, визначається за правом, яке діяло в місці та під час здійснення спричинившої шкоду дії або бездіяльності, якщо інше не передбачено цим Указом.
(2) Якщо це вигідніше для потерпілого, застосовним може бути визнано право держави, на території якої шкода наступила.
(3) Якщо місцем проживання спричинителя шкоди та потерпілого є одна й та сама держава, застосовується право цієї держави.
(4) Якщо за правом місця спричинившої шкоду дії чи бездіяльності відповідальність обумовлена наявністю навмисної вини або необережності, здатність нести відповідальність визначається або за особистим законом спричинителя шкоди, або за правом місця вчинення правопорушення'.
18.2. Міжнародно'Правове регулювання деліктної відповідальності
\. У сучасному МПрГТ виникла ще одна, окрема група колізійних питань, яка є наслідком поширення відповідальності за спричинення транскордонних деліктів на засадах так званої «абсолютної вини», тобто, коли відповідальність за заподіяну шкоду, за певних умов, настає навіть без вини заподіювача шкоди. У сучасній практиці певні аспекти таких відносин все більше регулюються шляхом укладення універсальних міжнародних договорів, так що навіть з'явилася можливість вести мову про міжнародне деліктне право, шодо якого, як стверджується, у судовій практиці та доктрині чітко простежується тенденція класифікувати окремі види правопорушень, такі як відповідальність за зіткнення суден, шкоду навколишньому середовищу тощо. Відповідно до цієї класифікації
Див.: Международное частное право: Иностранное чаконодательство.- С. 237.
374
тією чи іншою мірою модифікується загальний статут деліктного зобов'язання'.
Взагалі існує досить велика кількість конвенцій універсального рівня (хоча не всі вони набули загальної чинності), в яких розглядаються питання відповідальності за вчинення тих чи інших видів деліктів, з яких можна назвати такі:
• Римська конвенція 1952 р. про шкоду, заподіяну Іноземними повітряними судами третім особам на поверхні2 та Монреальський протокол !978 р. до неї;
• Брюссельська конвенція про відповідальність операторів ядерних суден, 1962 p.;
• Конвенція про цивільну відповідальність у сфері морських перевезень ядерних матеріалів, 1971 p.;
• Конвенція про цивільну відповідальність за шкоду, завдану під час перевезення небезпечних вантажів автомобільним, залізничним та внутрішнім водним транспортом, 1990 р.3;
• Конвенція ООН про відповідальність операторів транспортних терміналів у міжнародній торгівлі, 1991 р.4;
• Міжнародна конвенція про відповідальність і компенсацію за шкоду у зв'язку з перевезенням морем небезпечних та шкідливих речовин,1996 р.
Цими та іншими міжнародними договорами здебільшого створені матеріально-правові норми і тільки інколи розглядаються колізійні питання. Проте існують і спроби уніфікації власне колізійного регулювання деліктних зобов'язань, прикладом яких є Гаазька конвенція про право, що підлягає застосуванню при дорожньо-транспортних пригодах (1971). Щоправда, в ній беруть участь лише 19 держав (Україна згоду на обов'язковість щодо цієї Конвенції не надавала).
2. Окремо слід зупинитися лише на таких міжнародних угодах цього рівня, по-перше, тому що вони набули загальної чинності, а по-друге, вони є чинними і для України.
Першою з них є Віденська конвенція про цивільну відновідаль-
Див.: КохX., Магнус У., Винклер фон МореІІфельс //.- Цит. праця.-- С. 180. " Див.: Действующее международное право. В трех томах: Т. З,- М.: И'зд-во Моск. независ. ин-та между пар. права, 1997.-С. 615-624.
Див.: Международное частное право: Сб. документов.- М.: БЕК, 1997.-С. 387-400.
Див.; Там само.— С. 400—409,
375
ність за ядерну шкоду від 21-05.1963 р.1, до якої наша держава приєдналася згідно з Законом від 12.07.1996 р.
Відповідно до ст. 4 цієї Конвенції відповідальність оператора ядерної установки є абсолютною. Лише у випадках, коли він доведе, що збитки від ядерної шкоди виникли повністю або частково чи як наслідок грубої необережності, чи як наслідок дії або бездіяльності особи, що діяла з наміром завдати шкоду, компетентний суд може, якщо це передбачено його національним законом, звільнити оператора повністю або частково від його обов'язку сплатити відшкодування шкоди, завданої такій особі.
За Конвенцією, оператор звільняється від відповідальності лише у випадках, коли:
• ядерний інцидент є наслідком збройного конфлікту, воєнних дій, громадянської війни або повстання;
• цей інцидент виник як наслідок тяжкого стихійного лиха виняткового характеру (І то лише за умови, якщо національне законодавство не передбачає протилежного).
Другою є Базєльська конвенція про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням від 22.03.1989 р., в якій зараз беруть участь 156 держав. Україна приєдналася до цієї Конвенції згідно з Законом від 1.07.1999 р.
Конвенцією визначені відходи, що вважаються небезпечними, умови здійснення їх транскордонних перевезень, передбачається зобов'язання держав-членів щодо надання дозволу виробнику чи скспоріеру на початок здійснення перевезення, визначено, за яких умов такі перевезення вважаються протизаконним оборотом тощо. Конвенцією встановлено, зокрема, що будь-яке транскордонне перевезення небезпечних чи інших відходів покривається страхуванням, залогом або іншою гарантією на вимогу держави імпорту чи держави транзиту, що є. сторонами цієї Конвенції. Конвенція містить Додатки, в яких подані технічні вимоги до транскордонних перевезень небезпечних відходів або до процесів їх видалення, до інформації, яка повинна надаватись для здійснення зазначених перевезень та встановлено процедуру арбітражного врегулювання спорів, що можуть виникнути під час цих перевезень та видалення.
Принциповою особливістю як цих, так і інших конвенцій, то регулюють питання деліктної відповідальності, є те, що завдяки
вимозі про страхування цивільної відповідальності у зацікавлених осіб виникає можливість пред'явлення позову про відшкодування збитків безпосередньо до страховика, навіть не звертаючись s ним до заподіювача шкоди.
3. Що стосується Міжнародної конвенції про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою 1969 р., то з нею для України склалась неординарна ситуація. По-перше, колишній СРСР був учасником цієї Конвенції з 1975 p., а це означає, що вона була чинною для нашої держави до моменту проголошення Україною незалежності. Та свого правонаступництва стосовно цієї Конвенції Україна у встановленому порядку не оформила.
По-друге, пізніше до цієї Конвенції було прийнято Протокол [976 р. та Протокол 1992 р. про поправки. Коли щодо першого з цих документів залишається невідомим, чи давав СРСР згоду на його обов'язковість, чи не надавав, то стосовно другого очевидно, що він такої згоди надати не міг. Україна своєї згоди на обов'язковість для неї цих Протоколів не надавала.
27 листопада 1992 р. у Лондоні було вироблено Зведений текст Міжнародної конвенції про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою, згідно зі ст. XII ter якої заключними положеннями Конвенції стали статті 12-18 Протоколу 1992 р. За таких умов даний Зведений текст є кодифікацією, виробленою з метою полегшення користування положеннями Конвенції 1969 р. і, відповідно до Віденської конвенції 1969 р. про міжнародні договори, він не потребує від держав-членів прийняття окремого акта про надання ними згоди на обов'язковість цього документа. Проте, це зовсім не означає, що держава, яка не є учасником Протоколу 1992 p., шляхом приєднання до Зведеного тексту може стати учасником всіх відповідних угод.
У вітчизняній літературі зауважувалось, що згідно з Законом від 4.07.2002 р. Україна приєдналася до Конвенції від 27.11.1992 р.1. Однак, при цьому не було враховано, що, по-перше, такої конвенції взагалі не існує, а є тільки Зведений текст конвенції 1969 p.. виготовлений 27.11.1992 р. І, по-друге, не було проаналізовано юридичну природу українського закону з точки зору його відповідності вимогам міжнародного права. Між тим, саме вади закону дали змогу депозитарію Конвенції і Протоколу 1992 р. до неї (Генеральному секретарю Міжнародної морської організації)
Див.: 'Закони України. Міжнародні поговори України. Т. 14.- С. 543 552
376
Дин.: Федшіяк Г. С.. ФединякЛ. С ЦІІт. праця.- С. 427.
377
не враховувати Украшу як офіційного учасника відповідних домовленостей на добавлення до тих 90, що нині сі ановлять їх коло.
4. З регіональних угод, які стосуються питань деліктної відповідальності, для України особливе значення має Мінська конвенція, що укладена в межах СНД, відповідні норми якої містяться у ст. 42. За нею зобов'язання стосовно відшкодування шкоди, окрім тій", яка випливає з договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія чи інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Якщо ж заподіювач шкоди та потерпілий є громадянами однієї Договірної Сторони, застосовується законодавство цієї Договірної Сторони.
Конвенцією встановлено, що стосовно зазначених зобов'язань компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія чи інша обставина, що послужили підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Проте, одночасно передбачено право потерпілого звернутись з позовом до суду тієї Договірної Сторони, на території якої відповідач має постійне місце проживання.
5. Іншим шляхом вирішення питань деліктної відповідальності є укладання відповідних двосторонніх договорів між заінтересованими державами, головним чином - це договори про взаємну правову допомоіу- Україна на сьогодні пов'язана двома типами таких договорів.
По-перше, це договори про взаємну правову допомогу, які укладені Україною після проголошення нею незалежності. Таких договорів зараз Існує дев'ять з такими країнами: Грузією, Китаєм, Литвою. Молдовою, Польщею, Естонією, Латвією, Монголією і Узбекистаном. По-друге, це договори про взаємну правову допомогу, укладені колишнім СРСР, щодо яких оформлено правона-ступництво України (докладніше про це див. гл. 22.3.3).
Однак слід мати на увазі, що в деяких із цих договорів спеціальні вказівки щодо деліктної відповідальності відсутні. З іншого боку, запропоновані в них рішення щодо конкретних питань деліктної відповідальності між собою далеко не завжди співпадають. Наприклад, згідно зі ст. 35 Договору між Україною і Республікою Польща у деліктних зобов'язаннях компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої мас місце проживання або юридичну адресу відповідач. Компетентним є також суд тієї Договірної Сторони, на території якої мас місце проживання або юридичну
378
адресу позивач, якщо на тій же території знаходиться майно відповідача. Між тим, відповідно до ст. 33 аналогічного Договору з Литовською Республікою у таких випадках компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мали місце вчинок чи інша обставина, що послужили підставою для вимоги про відшкодування збитків. Але потерпілий може подати позов також в суд Договірної Сторони, на території якої має місце проживання відповідач.
За таких умов зазначені договори, якщо розглядати їх у сукупності, важко вважати певними уніфікаціями питань, пов'язаних з деліктною відповідальністю.
18.3. Питання деліктної відповідальності у національному законодавстві України
1. Матеріально-правові норми, пов'язані з деліктною відповідальністю, вміщені у главі 82 чинного ЦК України. Слід зазначити, що ця глава, яка налічує 45 статей, на відміну від попереднього ЦК України, значно розширила і деталізувала положення, що стосуються видів шкоди, підстав виникнення відповідальності, умов та процедур, пов'язаних з відшкодуванням шкоди. Зокрема щодо видів шкоди, у вітчизняній доктрині зазначається, що поряд з традиційними, тобто відомими раніше нашому цивільному законодавству деліктами, чинному законодавству відомо шість нових складів деліктів1.