Згідно з загальними правилами (ст. 1166 ЦК) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю осо­бистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а та­кож шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшко­довується в повному обсязі особою, яка її завдала, якщо вона не доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслі­док непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом, а шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Зазначені положення дали Д. В. Бобровій підстави для виснов­ку, за яким «декларований протягом багатьох років принцип пов­ного відшкодування в недоговірних юбов'язаннях, спричинених завданням шкоди життю та здоров'ю за рахунок завдавача пере-

Див.: Кодифікація приватного (цивільного) права України,- С. 260-261.

379

творено на цивільно-правову реалію», то, як вона вважає, є знач­ним цивільно-правовим досягненням¹.

Далі у Кодексі розглядаються різні окремі випадки можливого завдання шкоди, з яких нас найбільше повинні цікавити деякі но­вели, впедені у цивільне законодавство. Так. у разі прийняття за­кону, що припиняє' право власності на певне майно, шкода, завда­на власникові такого майна, відшкодовується державою у повному обсязі.

Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнад­цяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

Що стосується неповнолітньої особи (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років), то вона відповідає за завдану шкоду самостійно на загальних підставах. Проте, у разі відсутності у такої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода від­шкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її бать­ками {усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Цей обов'язок припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття, або коли вона до досягнення повноліття стає власником майна, достатнього для відшкодування шкоди. При чому, шкода, завдана неповноліт­ньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності, від­шкодовується цією особою самостійно на загальних підставах.

2. Особливо у Кодексі регулюються питання, пов'язані з від­шкодуванням шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Визначено, що джерелом підвищеної небезпеки f діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транс­портних засобів, механізмів та обладнання, використанням, збері­ганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та со­бак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та Інших осіб.

---

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодову­ється особою, яка на відповідній правовій підставі (право власнос­ті, інше речеве право, договір підряду, оренди тощо) володіє

380

Дин.: Кшіифікація приватного (цивільного) права України.- С. 266.

транспортним засобом, механізмом, Іншим об'єктом, використан­ня, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Однак особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, лише коли вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Якщо ж виникненню або збільшенню шкоди сприяла груба необережність потерпілого, то залежно від ступеня він,и по­терпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, -також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо ін­ше не встановлено законом.

Окремо (§2 цієї глави ЦК) регулюється відшкодуванням шко­ди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. За загальним правилом ст. 1195 ЦК України, фізична або юридич­на особа, яка завдала зазначену шкоду, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також від­шкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. При цьому (ст. 1201 ЦК) особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана від­шкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та па спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати. Проте допо­мога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила за­значені витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.

Новим для нашого цивільного законодавства є порядок визна­чення доходу, втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушко­дження здоров'я фізичної особи - підприємця (ст. 1198 ЦК). Він визначається для цих випадків з річного доходу, одержаного в по­передньому господарському році, на підставі даних органу держав­ної податкової служби (у сумах, нарахованих до вирахування податків), і поділяється на дванадцять. Аналогічним чином вира­ховується і розмір доходу, втраченого фізичною особою, яка само­стійно забезпечує себе роботою (адвокатом, особою, зайнятою творчою діяльністю та іншими).

Нарешті, у разі підвищення вартості життя або збільшення роз­міру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров"я або смертю, підлягає, за заявою потерпшого, індексації чи відповідному збіль­шенню на підставі рішення суду.

3. Принципово новими в нашому законодавсіві І положення

381

про відшкодування шкоди, завданої недоліками товарів І робіт (послуг), що виокремлені у § 3 цієї глави Кодексу. Згідно з ними продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг), зо­бов'язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них. Це відшкодування не залежить від їхньої вини, а також від того, чи перебував потерпший з ними у договірних відносинах, і від такого відшкодування зазначені особи звільняються лише тоді, коли вони доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару (результатів робіт, послуг).

---

Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, підлягає відшкоду­ванню, за вибором потерпілого, продавцем або виготовлювачем то­вару, а шкода, завдана внаслідок недоліків робіт (послуг), підлягає відшкодуванню їх виконавцем. Відповідно до цих правил відшкодо­вується також шкода, завдана внаслідок ненадання повної чи досто­вірної інформації щодо властивостей і правил користування товаром.

Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), під-лягас відшкодуванню, якщо її завдано протягом встановлених строків придатності товару, робіт (послуг), а якщо вони не встанов­лені, - протягом десяти років від дня виготовлення товару чи вико­нання роботи (надання послуги). Зазначена шкода підлягає від­шкодуванню також, якщо:

* на порушення вимог закону не встановлено строк придатнос­ті товару, роботи(послуги);

• особу не було попереджено про необхідні дії після спливу строку придатності і можливі наслідки в разі невиконання цих дій.

4. Колізійні питання деліктних зобов'язань вирішено в стат­тях 49 і 50 Закону від 23.06.2005 р.

Згідно Із загальним правилом ч. 1 ст. 49 Закону права та обов'яз­ки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, ви­значаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обста­вина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, як вважається у ч. 4 цієї статті, відтворено положення швейцарського закону про МПрП, згідно з яким сторони зо­бов'язання, що виникло внаслідок завдання шкоди, у будь-який час після його виникнення можуть обрати право держави суду .

Див.: Кисіль В. !. Цит. праця,- С. 270.

382

З цього правила у частинах другій і третій даної статті зроблено два таких виключення. По-перше, право іноземної держави не за­стосовується в Україні, якщо дія чи інша обставина, що стала під­ставою для вимоги про відшкодування шкоди, за законодавством України не є протиправною. По-друге, права га обов'язки за зо­бов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди за кордо­ном, якщо сторони мають місце проживання або місцезнаходжен­ня в одній державі, визначається за правом цієї держави.

Статтею 50 Закону окремо регулюються питання про відповіда­льність за шкоду, завдану внаслідок недоліків товарів, робіт (по­слуг). Згідно з нею до вимоги про відшкодування шкоди на вибір потерпілого застосовується:

1) право держави, у якій знаходиться місце проживання або основне місце діяльності потерпілого;

2) право держави, у якій знаходиться місце проживання або місцезнаходження виробника або особи, яка надала послугу;

3) право держави, у якій споживач придбав товар або в якій йому була надана послуга.

А. С. Довгерт свідчить, що свого часу існував намір вмістити у кодифікацію також норму, за якою у випадках, коли шкоду було завдано кільком особам, право країни, що підлягає застосуванню, визначається окремо для кожної особи¹. Однак це, суттєве з прак­тичної точки зору, правило, свого відтворення в Законі від 23.06.2005 р. не знайшло.

---

Контрольні запитання

1. Якими с головні колізійні питання деліктних зобов'язань у сучасному МПрП і в які способи вони вирішуються?

2. Чим обумовлюється необхідність міжнародно-правового ре­гулювання питань деліктної відповідальності і як воно здійсню­ється?

3. Яким чином вирішені питання деліктної відповідальності у чинному законодавстві України?

Див.; Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми.- С. ЗО.

383

Глава 19 Трудові відносини

Інтернаціоналізація виробництва, посилення взаємозалежності національних економік і, як наслідок, виникнення та постійний розвиток міжнародного ринку праці, що охоплює рІзнонаправлені потоки трудових ресурсів, які перетинають національні кордони, призводять до міграції (зокрема трудової міграції) населення, що вважається однією з найхарактерніших рис минулого сторіччя. Різні автори наводять різні дані щодо сучасної кількості зареєст­рованих трудових мігрантів. Наприклад, вважається, що наприкін­ці минулого сторіччя в чужих країнах проживало 80 млн. осій, не рахуючи колишнього СРСР та Югославії, і ця цифра щорічне збільшувалась ше на один мільйон¹.

Слід зазначити, що запрошення робочої сили або, навпаки, по­шук місця роботи, є важливою складовою міграційного процес} якою обумовлюється рух робітників, наприклад, із кра'їн, що роз­виваються, або колишніх «соціалістичних» країн у промислові розвинуті держави. Проте вважати зазначене єдиною причино* міграції було б неправильно. Висловлюється думка, згідно з якої сфера міжнародних трудових відносин розширюється насамперег тому, що ТНК здійснюють свою господарську діяльність у всьом) світі і часто намагаються зменшити витрати шляхом використанн* різних рівнем заробітної плати в різних державах². До чинників міграції належать також бажання отримати належну освіту чи пройти курс навчання, необхідність возз'єднання сімей, наслідки воєнних дій, змін у характері політичного устрою держави і багато інших.

Наслідком міграції є створення більш або менш значного про­шарку іноземних громадян чи осіб без громадянства, які постійно чи тимчасово проживають на території відповідної країни, а тому бажають або вимушені вступати у трудові відносини з місцевими роботодавцями.

19.1. Міжнародно-правове регулювання питань праці

У зв'язку з тим, що право на труд у міжнародному публічному праві визнано одним із невід'ємних прав людини, його регулюван­ню присвячена велика кількість різних міжнародних угод. Хоча в них і не вирішуються безпосередньо питання, пов'язані з приват­ноправовими аспектами праці, однак встановлюються загальні правові режими (мінімальні стандарти) для людини взагалі або для певних категорій осіб, що знаходить своє відтворення у принципі, згідно з яким трудящі визнаються «слабкішою» стороною у трудо­вому контракті, внаслідок чого потребують спеціального захисту.

---

1. З точки зору регулювання правового статусу робітників-мігрантів у МПрП з міжнародно-правових угод універсального рів­ня найбільш цікавою є Міжнародна конвенція про захист прав всіх трудящих мігрантів та членів їх сімей, яку було прийнято Резолю­цією Генеральної Асамблеї ООН №45/158 від 18.12.1990р.¹, і вона, зібравши станом на 2.05.2003 р. необхідну кількість (20) ратифіка­цій та документів про підписання або приєднання, 1.07.2003 року набула чинності. Україна в цій Конвенції участі не бере.

Конвенцією охоплюється велике коло питань, які стосуються прав і свобод цієї категорії осіб. Зокрема щодо трудових прав най­головнішими є такі положення цієї Конвенції:

• нею заборонена дискримінація прав трудящих-мІгрантів у сфері трудових відносин:

• встановлено, що мігранти користуються не менш сприятли­вим поводженням, ніж громадяни держави перебування;

• трудящі-мігранти мають право створювати профспілки у державі перебування для захисту своїх інтересів;

• у країнах, де існують обмеження щодо прийому на роботу трудящих-мігрантів. ці обмеження не повинні застосовуватись до тих мігрантів, які прожили в країні перебування більше ніж п'ять років;

• трудящий-мігрант не повинен бути позбавленим права на проживання або отримання роботи чи висипатись з держави тільки на підставі невиконання зобов'язань за трудовим договором, якщо тільки виконання такого зобов'язання не було однією з умов отримання дозволу на роботу;

Див.: Международное частное право: Учебник / Под ред. Г К. Дмитрие­вой.-С. 522.

" Дин.: А'од- X., Mostiyc У.. Вичклер фон Моренфельс П. Цит. праця.- С. 234.

384

Лив.: Международные акты о правах человека: Сборник документов.- М : Норма-Инфра-М. 1999,-С. 359-390.

385

• по закінченню перебування у державі мігрант та члени його сім'ї мають право перевести всі свої заробітки та заощадження у свою вітчизну та вивезти все своє особисте майно;

• мігрант і члени його сім'ї мають право у будь-який час по­вернутися у державу свого походження та залишитися в ній.

2. Значну увагу правовому регулюванню питань міграції приді­ляє Міжнародна організація праці (МОП). Серед низки докумен­тів, прийнятих нею з зазначеного питання, на особливу увагу за­слуговують такі:

• Конвенція 97 про працівників-мігрантів (переглянута 1947 p.);

• Конвенція 143 про зловживання в галузі міграції і про забез­печення працівникам-мігрантам рівних можливостей І рівного став­лення, 1975 p.;

• Рекомендація 86 щодо працівників-мігрантів (переглянута в 1949р.);

• Рекомендація 151 щодо працівників-мігрантів, 1975 р. Хоча, певною мірою, цього ж питання стосуються і деякі інші

конвенції МОП (157, 173 тощо).

Взагалі слід мати на увазі, що за Статутом МОП, з урахуванням Філадельфійської декларації про цілі і задачі МОП (1944 ) голов­ними завданнями МОП є:

• регламентація робочого часу;

---

Смотрите также файлы

• Философия Силлабус.doc

• 26. Методика расчета численности работающих и площади ремонтной мастерской..doc

• Русские соотечественники в Иордании.pdf

• Понятие о сорняках и засорителях Лекция 4.docx

• Сборник ЭН-2.doc