Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 17491
Скачиваний: 5
1 Див.: Лстю !. І. Міжнародне приватне право: Навч. посіб,- К.: МАУП, 2000.- С. 200-204.
Знову постають питання:
• чому громадяни України мають це право тільки у період тимчасового перебування за кордоном? До речі, такого обмеження на трудову діяльність не знає Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 p., учасником якого є Україна;
• хіба законодавство країни перебування стосовно умов працевлаштування повинно корегувати свої положення щодо іноземців з огляду на положення держави громадянства мігранта?
Норми аналізованої статті Закону взагалі здатні певною мірою дивувати. Наприклад, у ч. 2 ст. 10 Закону зазначено, що інтереси громадян України, які тимчасово (виділено мною.- В. Ч.) працюють за кордоном, захищаються угодами, що укладаються між Україною та іншими державами. Це що, натяк іноземному законодавцю, щоб він вивів наших співвітчизників з-під захисту права держави перебування? Чи це пропозиція відповідному законодавцю встановити заборону щодо громадян України укладати трудові договори з місцевими роботодавцями на постійних засадах? Чи, нарешті, це взагалі щось інше?
8. До речі, двосторонніх міжнародних договорів України із зазначених питань існує не так вже багато. У вітчизняній літературі зазначено, що Україною укладено двосторонні договори про працевлаштування і соціальний захист громадян з Молдовою (1993), Росією (1993), Білоруссю (1995), Вірменією (1995), Латвією (1997) та договори про взаємне працевлаштування працівників з Польщею (1994), Чехією (1996) і Литвою (1997)'. Ще декілька подібних договорів було укладено пізніше.
Про зміст питань, що вирішуються за такими договорами, можна скласти уяву на прикладі Угоди між Урядом Російської Федерації та Урядом України про трудову діяльність і соціальний захист громадян Росії та України, які працюють за межами своїх держав, 1993 р."
Цією Угодою передбачено, зокрема, таке.
І. Робітники країни виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами і несуть зобов'язання за законодавством цієї Сторони (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, робочого часу і часу для відпочинку, захисту та умов праці і т. ін.).
•Див.: Закони України. Том 1.-С. 252-26W.
392
Див.: Фединяк Г. С.. Фєдиияк Л С. Цит. праця,- С. ЗОЇ.
~ Дні!.: Международное частное право: Учебное пособие / (Сост. Д. В. Зады-.- X.: Консум, 1998.- С. 630-633.
393
2. Трудовий стаж, включаючи стаж, що нараховується у пільговому порядку та інший подібний стаж, взаємно визнається Сторонами.
3. Нарахування зазначеного стажу здійснюється за законодавством Договірної" Сторони, де робота виконувалась.
4. Сторони визнають дипломи, свідоцтва та інші документи державного зразка про рівень освіти та кваліфікацію, що видані відповідними компетентними органами, без легалізації.
У доктрині зазначається, що в цих договорах передбачаються й колізійні норми, зокрема з прив'язкою до законодавства держави місця працевлаштування з таких питань, як оформлення трудового договору, віку, з якого допускається прийняття на роботу, обсягу прав та обов'язків сторін тощо1.
9. На мій погляд, більш досконалим є колізійне регулювання трудових відносин у договорах України про взаємну правову допомогу у тих випадках, коли воно в цих договорах міститься. У якості прикладу пошлюсь на спільну ст. 42 договорів про взаємну правову допомогу України з Республікою Молдова та Республікою Польща, зміст якої зводиться до такого.
Сторони трудових відносин можуть підкорити їх обраному за взаємною згодою законодавству. Якщо вибір законодавства не здійснено, тоді укладення, зміна, скасування і закінчення трудових відносин, а також вимоги, що випливають з них, регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої робота є, була або мала бути виконана. Якщо працівник виконує роботу на території однієї Договірної Сторони на підставі трудових відносин, які пов'язують його з головним підприємством на території іншої Договірної Сторони, укладення, зміна і закінчення трудових відносин, а також вимоги, що випливають з них, регулюються законодавством цієї Договірної Сторони".
Слід зауважити, що останнім часом робляться спроби уніфікувати окремі питання, що випливають з трудових відносин, на регіональному (у нашому випадку - в межах СНД) рівні. Наприклад, Законом України від 1.07.1999 р. ратифіковано Угоду про взаємний залік до загального трудового стажу та вислуги років служби в органах і установах прокуратури в державах-учасницях СНД.
10. З викладеного вище випливає, що й нашого законодавства
Див.: Федипяк Г С, ФедшІякЛ. С. Цит. праця. С. 302.
2 Не іроіуміло, щоправда, куди в останньому положенні подівалося «скасування» трудових відносин, шо у попередньому передбачалось.
394
цілком стосується докір: колізійні норми вітчизняного права, що регулюють трудові відносини, недостатньо повно регулюють всі можливі ситуації, з якими може спіткатися вітчизняний правоза-стосовник . Удосконалити стан речей намагалися розробники книги VIII проекту нового ЦК України, в якій запропоновано окрему статтю (1589), де передбачались такі положення.
Сторони трудового договору можуть у письмовій формі обрати право країни, що застосовується до грудового договору. Ця пропозиція супроводжувалась слушною новелою, за якою такий вибір не може погіршувати становище працівника порівняно з імперативними нормами права країни, яке підлягало б застосуванню за відсутності вибору права.
Далі зазначена стаття пропонувала рішення деяких інших колізійних питань, які висвітлювалися раніше. Передбачалося, наприклад, що в разі відсутності вибору права сторонами договору до трудових відносин застосовується:
• право країни, у якій працівник звичайно виконує свою роботу за договором, навіть якщо він перебуває у відрядженні на певний строк для роботи за кордоном;
• право країни, у якій знаходиться звичайне місце діяльності підприємця, через якого був найнятий працівник, якщо працівник переважно здійснює роботу не в одній країні;
• при здійсненні роботи на судні або в літаку право країни прапора або іншого розпізнавального знака, під яким судно або літак курсує, якщо з усіх обставин не випливає, що трудові відносини мають більш тісний зв'язок із правом іншої країни. До речі, останнє правило позначається в доктрині як «відступне застереження»" на користь права третьої держави, і воно зобов'язане своїм виникненням застосуванню принципу гнучкого колізійного регулювання до трудових відносин.
Жодна з цих пропозицій нашим законодавцем поки що не сприйнята.
У розділі VIII Закону від 23.06.2005 p., який мас назву «Колізійні норми щодо трудових відносин», містяться три стаггі. У першій з них (ст. 52) сформульовано загальне правило, згідно з яким до трудових відносин застосовується право держави, у якій виконується робота, якщо інше не передбачено законом або міжнарод-
Див.: Толстых В. Л. Цит. праця.- С. 206.
Див.: Ких X., Магнус У.. Вшіклер фон Мо/ІеІІфельн П. ЦиІ. праця.- С. 237.
395
ним договором України. Наступні статті Закону містять винятки І нього загального правила.
Відповідно до ст. 53 цього Закону трудові відносини громадян України, які працюють за кордоном, регулюються правом України в разі, якщо:
- громадяни України працюють у закордонних дипломатичних установах України;
- громадяни України уклали з роботодавцями - фізичними або юридичними особами України трудові договори про виконання роботи за кордоном, у тому числі в їх відокремлених підрозділах, якщо це не суперечить законодавству держави, на території якої виконується робота;
- це передбачено законом або міжнародним договором України.
Ст. 54 Закону, навпаки, містить норму, за якою трудові відносини іноземців та осіб без громадянства, які працюють в Україні, не регулюються правом України в разі, якщо:
- іноземці та особи без громадянства працюють у складі дипломатичних представництв іноземних держав або представництв міжнародних організацій в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України;
- іноземці та особи без громадянства за межами України уклали з іноземними роботодавцями - фізичними чи юридичними особами трудові договори про виконання роботи в Україні, якщо інше не передбачено договорами чи міжнародним договором України.
Не важко бачити, що відповідей на більшість з тих питань, про які вище йшлося, Закон від 23.06.2005 р. не містить.
18.3. Деякі зауваження щодо регулювання питань соціального
забезпечення
1- 3 широкого кола питань, пов'язаних із соціальним забезпеченням, на особливу увагу заслуговують дві сфери:
- право на охорону здоров'я та
- право на пенсійне забезпечення.
У національних законодавствах існують чималі розбіжності яї щодо складових цих сфер правового регулювання, так і щодо обсягу кожної з них. Наприклад, одні законодавці вважають протезування складовою медичної допомоги, тим часом як інші виводять його за межі соціального забезпечення.
У зв'язку з цим Міжнародна організація праці докладає чимало
зусиль, аби уніфікувати відповідні положення. Як гфиклад, можна назвати такі документи:
• Конвенція 118 про рівноправність громадян країни та іноземців І осіб без громадянства у галузі соціального забезпечення,
1962р.;
• Конвенція 157 про встановлення міжнародної системи збереження прав у галузі соціального забезпечення, 1982 p.;
• Конвенція 48 про запровадження міжнародної системи співробітництва у збереженні прав мігрантів на пенсію по інвалідності, старості та на випадок втрати годувальника, 1935 р.
Проте, як ці конвенції не ратифікувались колишнім СРСР, так вони залишаються не ратифікованими Україною і тепер.
2. Українським законодавством встановлено різний правовий режим у цьому питанні для іноземців, які постійно проживають в Україні, та тимчасово прибулих. Згідно з Законом України «Про правовий статус Іноземців» від 4.02.1994 р. іноземці, які на законних підставах постійно проживають в Україні, користуються медичною допомогою на рівні з громадянами України (ст. 10 Закону). Питання надання медичної допомоги іноземцям, які тимчасово прибули до України, регулюються Постановами Кабінету Міністрів України від !7.09.1996р. та від 17.09.1997р.,1 якими встановлено спеціальний порядок надання таким іноземцям медичної допомоги на платних засадах.
Що стосується права на соціальний захист, зокрема на отримання пенсій та інших видів соціальної допомоги, то, незалежно від виду проживання, іноземці мають право, згідно з Законом від 4,02.1994р., на отримання захисту відповідно до законодавства України і міжнародних договорів України. Це положення міститься і в Законі України «Про пенсійне забезпечення» від 5.11.1991 р.2, але в ньому мова йде як про іноземців, так і осіб без громадянства. Проте в обох зазначених Законах не передбачено ніяких конкретних положень про порядок нарахування пенсій або інших соціальних виплат іноземцям.
3. Міжнародних договорів України в сфері соціального забсзпе-'ення взагалі невелика кількість. Та й почали вони укладатись
тільки останнім часом. Наприклад, 23.08.1995 р. було укладено
285.
( Дик.: Международное частное право: Учебное пособие,- С. 143- 147. Див.; Закони України. Том 2.- К.: Ін-т наконодавілва ВРУ, 1996.- С. 254-
397
Угоду між урядом України та урядом Республіки Молдова про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення1. Законом від 17.12.1997р. ратифіковано Угоду між Україною і Королівством Іспанія про соціальне забезпечення громадян, але головним питанням цієї Угоди с порядок перерахування пенсій іспанцям-репатріантам з кола «іспанських дітей», що опинились на території колишнього СРСР внаслідок громадянської війни в Іспанії у 1936-1939 pp. Дещо пізніше (19.03.1999 р.) Верховна Рада ратифікувала Договір між Україною і Латвійською Республікою про співробітництво в галузі соціального забезпечення, проте він має загальний, тобто - публічно-правовий характер.
Колізійні питання, що можуть постати у зв'язку з соціальним забезпеченням у чинному законодавстві України ніяким чином не вирішуються. Скоріш за все, вони так і будуть розглядатись на засадах взаємності, а тому - розв'язуватись украй повільно.
Контрольні запитання
1. Назвіть принципові положення Міжнародної конвенції про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей?
2. У чому полягають особливості правового регулювання питань праці мігрантів у МПрП?
3. Які колізійні питання у сфері трудових відносин виникають у МПрП і в які способи вони вирішуються?
4. Що Ви можете сказати про стан їх врегулювання у нашому національному законодавстві?
5. Які питання виникають у сфері соціального забезпечення стосовно мігрантів і в які способи вони зараз вирішуються?
Див.: Международное частное право: Учебное пособие. С. 642-647.
398
Глава 20 Шлюбно-сімейні відносини
Інститут шлюбу, який є правом інтимного самовизначення осіб, породжує цілий комплекс різноманітних особистих та майнових прав, що виникають внаслідок його укладення або розірвання, до цих пір несе на собі відбиток історичних, економічних, етнографічних, культурних, релігійних та інших традицій, які притаманні тому чи іншому суспільству. Наприклад, в одних суспільствах реалізується концепція так званого полігамного шлюбу, тим часом як в інших шлюб розглядається лише як добровільний моногамний союз чоловіка й жінки. Тому, як зазначає Г. Ю. Федосеева, сфера сімейно-шлюбних відносин є унікальною, бо ні процес уніфікації, ні існування міжнародних звичаїв не здатні стерти ту специфіку в регулюванні, котра обумовлена національними нормами, що сягають коренями в історичні та релігійні традиції різних народів і націй .
З іншого боку, процеси міграції населення, розвиток ділових, культурних, наукових, нарешті - звичайних стосунків між представниками різних держав призводять до непоодиноких випадків укладення змішаних шлюбів, тобто шлюбів між особами, що є іноземцями стосовно один одного. А в таких випадках гостро постають питання щодо шлюбної дієздатності, кола прав і обов'язків подружжя як щодо один одного, так і щодо дітей або батьків та низки інших аспектів відносин, породжуваних шлюбом.
Нарешті, слід наголосити й на тому, що в сучасній Україні, внаслідок проголошення курсу на побудову так званого відкритого суспільства, подібні питання давно вже переросли межі суто «академічних» і перейшли до кола невідкладних практичних завдань. Немалу роль стосовно цього відіграв і розпад колишнього СРСР, який водночас перетворив велику кількість шлюбних та сімейних відносин, що раніше регулювались внутрішнім радянським законодавством, у відповідні відносини за участю іноземних осіб .
Як вважає В. Л. Толстих, сімейні відносини є складними як за своїм суб'єктним складом, так і за змістом. Для цілей МПрП