Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 17489
Скачиваний: 5
' Див.: Федосеева Г. Ю. Цит. праця.- С. 214.
'' Див. Международное частное право: Краткий курс,- С. 198.
399
принципово неможливо вести мову про сімейні відносини взагалі. Майнові стосунки подружжя, відносини, пов'язані з вихованням дітей, з розірванням шлюбу і т. ін. мають розглядатися окремо1. Головні з цих питань будуть висвітлені далі.
20,1. Укладення шлюбу
1. Коли мова йде про укладення шлюбу, слід, насамперед, розрізняти матеріальні вимоги щодо вступу до шлюбу та формальні умови дійсності шлюбу. Під матеріальними вимогами вступу до шлюбу розуміються шлюбна дієздатність, а також існуючі в певних правових системах обмеження на можливість укладення шлюбу.
Повна шлюбна дієздатність виникає з моменту досягнення певного віку, який, зазвичай, с різним для чоловіків і жінок. Так, згідно зі ст. 22 Сімейного кодексу України, шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіків - у вісімнадцять років. Проте, у різних правових системах шлюбний вік не співпадає за своїми межами. Наприклад, у Франції, він складає для чоловіків 18 років, а для жінок - 15 років, в той час як законодавством Йемену цей вік взагалі визначається індивідуально у кожному окремому випадку. Наприклад, десятирічний хлопчик і дев'ятирічна дівчина можуть бути визнані повнолітніми і, відповідно, мати право укласти шлюб, за умови досягнення ними статевої зрілості2.
Ситуація зі шлюбною дієздатністю осіб у МПрП має певну складність. З одного боку, важко сперечатись з Л. Раапе, який зазначив, що не наша справа вирішувати, чи Mat: жінка-іноземка потрібну для укладення шлюбу фізичну та духовну зрілість". Проте, з іншого, ми не повинні забувати про свій правопорядок, і якщо законодавці притримуються у цьому питанні принципово різних точок зору, суд не повинен забувати про інститут застереження про публічний порядок.
Слід мати на увазі й те, що як положення стосовно шлюбної дієздатності, так і обмеження стосовно можливостей на укладення шлюбу, про які мова піде нижче, встановлюються у національних законодавствах імперативне, внаслідок чого, аби уникнути небажаних правових наслідків, що можуть мати місце, слід використо-
1 Див.: Толстых В. Л Цит. праид.-С. 184. " Див.: Фм^осеева Г. Ю. Цит. праця.- С. 215.
' Див.: Раапе Я. Цит. праця.- С. 226.
400
вувати положення про дію імперативних норм у МПрП (див. iyi. 5.4.1). Це питання особливо актуально постає у випадках визнання у певній державі шлюбу, укладеного за участю іноземців за кордоном.
Безумовною вимогою для укладення шлюбу є та, за якою особи, які мають намір його укласти, не повинні знаходитися у іншому законному (зареєстрованому) шлюбі. До речі, це, мабуть, єдина вимога, яка формулюється майже в усіх правопорядках однаково.
Ще однією вимогою щодо осіб, які укладають шлюб, є те, що вони не повинні бути родичами або свояками. Проте, останні відносини не за всіма законодавствами є перешкодою до укладення шлюбу. Родинні відносини як такі, що унеможливлюють укладення шлюбу, хоча і відомі всім правопорядкам, однак визначаються по-різному: в одних це тільки прямі родичі, в інших І прямі, і побічні, при чому коло і тих і інших може визначатися по-різному. Наприклад, в одних правопорядках заборонено шлюб між дядьками та племінницями, тітками та племінниками (ЦК Франції"), в інших - ні; бокові кровні родичі не можуть укладати шлюб до третього ступеня споріднення (Франція), до четвертого - Бол-! арія, або тільки до другого - Україна, тим часом як в Угорщині подібний шлюб взагалі буде визнаним дійсним і т. ін.
За законодавством великої кількості держав безумовною вимогою для укладення шлюбу є добровільно і належним чином висловлена згода на його укладення, хоча в інших, наприклад за законодавством Йемену, вона ніякого значення не має.
Нарешті, в законодавствах окремих держав існують і специфічні вимоги щодо укладення шлюбу. Так, за ЦК Іспанії не можуть укладати шлюб особи, які визнані винними у смерті подружжя; за ЦК деяких держав встановлено «траурний строк», протягом якого жінка не може вийти заміж після смерті чоловіка чи розірвання шлюбу з ним (у Франції він дорівнює 300 днів, у Німеччині -10 місяців тощо1); низкою законодавств передбачено більш або менш широке коло хвороб, які перешкоджають укладенню шлюбу. В. Л. Толстих добавляє, що деякими законодавствами забороняється укладення шлюбу між особами похилого віку й молодими людьми, між особами різної конфесійної приналежності, між співучасниками перелюбства2.
Див.: ФедипякГ. С, ФединякЛ. С. Цит. праця.-С. 214. Див.: Толстых б. Л Цит. праця.- С. 185.
401
На останнє зауважу, що у більшості держав під шлюбом розуміється «союз чоловіка і жінки», хоча в деяких державах це не є обов'язковим. Наприклад, у Голландії дозволеними є одностаттєві шлюби.
2. Під формальними умовами дійсності шлюбу розуміються вимоги, які є обов'язковими для процедури його здійснення. За цими умовами всі держави світу можуть бути розподіленими на такі групи:
• держави, в яких офіційно визнається тільки шлюб, зареєстрований у державних органах (Франція, Бельгія, Голландія тощо);
• держави, де офіційно визнається як громадянський, так і церковний шлюб, коли право вибору форми укладення шлюбу залишено на розсуд осіб, що укладають шлюб (Австралія, Англія, Бразилія та ін.);
• держави, в яких укладення шлюбу можливе лише у церковній формі (Греція, Кіпр та деякі інші);
• держави, де визнаються шлюби «common law marriage» (за загальним правом - деякі штати США, ряд провінцій Канади). У цьому випадку достатньо добровільного волевиявлення стати чоловіком І жінкою та фактичного початку виконання шлюбних відносин.
У названих групах держав діють різні правила укладення шлюбу. В Англії шлюб можливий після спливу 48 годин з моменту подання заяви, у Франції - після 10 днів. В одних правопорядках після подання заяви необхідне оголошення про майбутній шлюб, в Інших - це не вимагається; одні законодавства передбачають інститут заручин, інші - ні; в одних правопорядках має місце попередня перевірка заяви з видачею відповідним чиновником дозволу (сертифікату) на укладення шлюбу, в інших цього не вимагається; за одними правилами необхідним є попереднє медичне обстеження, за іншими воно не потрібне; нарешті, в одних законодавствах на шлюб з іноземцями необхідним є попередній дозвіл органів державної влади (Індія, Ірак, Італія, Швеція тощо), в інших цього не вимагається.
3. З наведених даних випливає, що умови укладення шлюбу в різних державах досить часто можуть не співпадати, внаслідок чого шлюб, укладений з дотриманням всіх вимог в межах певного правопорядку, зовсім не обов'язково буде визнаним в Іншому, а це призводить до виникнення явища, яке отримало назву «шкутильгаючих шлюбів», то. з міжнародно-правової точки зору, вкрай
402
небажано. За очевидною неможливістю створення матеріально-правових уніфікацїй щодо всіх зазначених та інших особливостей процесу укладання шлюбу, міжнародне приватне право зосередило свою увагу на уніфікації колізійного регулювання відповідних питань. У зв'язку з цим можна назвати такі універсальні конвенції:
• Нью-Иоркську конвенцію про згоду на вступ у шлюб, мінімальний шлюбний вік, реєстрацію шлюбу від 10.12.1962 р.1;
• Гаазьку конвенцію про укладення і визнання дійсності шлюбів від 14.03.1978р.2
Однак ці конвенції, з одного боку, не знайшли (особливо друга) широкого розповсюдження, а з іншого - Україна в них участі не бере.
Найбільш відомими регіональними уніфікаціями є Кодекс Бус-тамантс, учасником якого є 15 латиноамериканських держав, та Мінська конвенція (10 держав СНД). Зокрема в Мінській конвенції (ст. 26) встановлено, що умови укладання шлюбу визначаються для кожного з майбутнього подружжя окремо за законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої він є, а для осіб без громадянства - законодавством Договірної Сторони, яка є місцем їх постійного проживання. Крім того, стосовно перешкод на укладення шлюбу повинні бути дотриманні вимоги законодавства Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб.
4. З урахуванням зазначеного більш цікавим є питання визначення колізійної норми, яка підлягає застосуванню щодо укладення шлюбу, та особливості формулювання таких норм у різних національних законодавствах. За останньою ознакою виокремлюються щонайменше три системи законодавчих актів.
Найстарішого і, мабуть, найпоширенішою є система lex loci (-'debratioms, за якою вирішальне значення надається місцю укладення шлюбу. Головні принципи цієї системи зводяться до таких двох положень:
• шлюб, дійсний у місці його укладення, є дійсним у будь-якому іншому місці;
• навпаки, шлюб, недійсний у місці його укладення, повинен «У'ги визнаним недійсним будь-де.
Якщо друга частина формули заперечень не викликає, то щодо г'сршої відомі обмеження. Наприклад, у Кодексі Бустаманте з цього приводу зазначено, що держава, законодавство якої вимагає для
п Дин.: Международное частное право: Сборник документов.- С. 667-669. : Див.: Там само.- С. 699-704.
403
шлюбу здійснення релігійного обряду, може відмовити у визнанні дійсності шлюбів, укладених їх громадянами за кордоном без дотримання зазначеної форми.
Інша система підкоряє- шлюб особистому закону особи, що його укладає.
Ця система маг той суттєвий недолік, що залишається не зовсім зрозумілим, який саме закон повинен застосовуватись у випадку змішаних шлюбів. Аби усунути це непорозуміння, останнім часом національні законодавці формулюють правило на кшталт того, що відтворено у ст. 37 угорського Указу про міжнародне приватне право: якщо особисті закони осіб, які укладають шлюб, є різними, шлюб буде дійсним лише у тому випадку, коли дотримані матеріально-правові умови його укладення за особистим законом кожної з цих осіб. Що стосується формальних вимог дійсності шлюбу, то вони визначаються за правом, яке с дійсним у місці та під час укладення шлюбу .
Останньою, є так звана змішана система визнання шлюбу, коли застосовним вважається або закон громадянства, або закон доміцилію, або, нарешті, комбінація одного з цих законів та закону місця укладення шлюбу.
Яскравим прикладом застосування цієї системи є так звана шкала Кегеля, шо запроваджена в німецькому цивільному законодавстві і яка замінила традиційну для цієї системи права колізійну прив'язку до громадянства чи місцезнаходження чоловіка. Ця шкала передбачає прив'язки в такій послідовності: спільне дійсне гро-, мадянство подружжя; за його відсутності - останнє спільне громадянство, якщо один з подружжя його зберіг; за відсутності такого -останнє сумісне місце проживання, якщо один з подружжя мешкає там і зараз; за відсутності всіх цих елементів - найтісніший зв'язок Із правом певної держави. Таким чином, створюється реальна можливість вибору прив'язок, а отже, і можливість легального та ефективного вирішення колізійної проблеми'.
5. Коли йдеться про змішані шлюби, слід мати на увазі, шо серед них окремо виділяється такий різновид, як закордонний шлюб. Під ним розуміється шлюб громадянина відповідної держави з іноземною особою, та шлюб громадян цієї держави між собою, які укладені поза межами території відповідної держави. Під цс по-
1 Див.: Международное частое право: Иностранное законодательство. С, 238. - Див.: Кисіль В. /. Цнт. праця.- С. 272 - 273.
404
няття підпадає і шлюб двох іноземців, який укладається в третій країні. В багатьох законодавствах такі випадки регулюються спеціально.
Найбільш поширеною формою укладання подібних шлюбів є так звані консульські шлюби, тобто шлюби, що укладаються в дипломатичних або консульських установах відповідних держав за кордоном. Для того щоб такі шлюби отримали визнання на території держави перебування консула, необхідно щоб консул мав на це повноваження своєї держави та згоду держави акредитації на те, щоб консул укладав ці шлюби на її території як між громадянами держав, які досягли відповідної згоди, так І громадянином своєї держави з особою із третьої держави. Подібна «легалізація» діяльності консула забезпечується шляхом укладення між відповідними державами консульських конвенцій, коли на засадах взаємності в них вирішуються всі відповідні питання.
6. Щодо українського національного регулювання процедури укладення шлюбу слід зазначити, що згідно зі ст. 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Релігійний обряд шлюбу не породжує відповідних юридичних прав і зобов'язань, окрім випадків, коли цей обряд відбувся до створення або відновлення зазначених державних органів. Державна реєстрація шлюбу підтверджується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
Шлюб в Україні грунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, які можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. У шлюбі між собою не можуть перебувати:
• особи, які є родичами прямої лінії споріднення;
• рідні як повнорідні (що мають спільних батьків), так і непов-норідні (мають тільки спільну матір або тільки спільного батька) брат і сестра;
• двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник чи племінниця;
• усиновлювач та усиновлена ним дитина.
Про реєстрацію шлюбу до зазначеного вище органу подасться іаява, а особи, що цю заяву подали, повинні повідомити одна одну про стан свого здоров'я, причому, держава забезпечує створення умов для медичного обстеження зазначених осіб.
Особи, які подали заяву про реєсірацію шлюбу, вважаються зарученими. Заручини не створюють обов'язку вступу в шлюб. Проте,
40?
особа, яка у подальшому відмовилась від шлюбу, зобов'язана відшкодувати Іншій стороні витрати, шо були нею понесені у зв'язку з припливанням до реєстрації шлюбу та весілля, за винятком випадків, коли ця відмова була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої чи нареченого або приховуванням певних істотних обставин (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо).
Шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня подання відповідної заяви. Однак, у разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання заяви. Шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Що стосується нашої держави, то слід мати на увазі, що змітані шлюби, про які йдеться, на території України дозволялись не завжди. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради колишнього СРСР від 15.12.1946 р- вони були заборонені. На думку А. А. Попова, це, певною мірою, пояснювалось епідемією змішаних шлюбів, які укладалися військовослужбовцями окупаційних військ на окупованих територіях. Ним же наводиться приклад стосовно британських окупаційних військ, службовці яких за три роки {1947-1950) уклали 7500 шлюбів з німкенями1.
Скасована ця заборона була 26.11.1953р. після смерті «вождя народів». Натомість, для укладення такого шлюбу у кожному окремому випадку зацікавлена особа повинна була отримати спеціальний дозвіл. Проте, в Указі від 26.11.1953 р. не було зазначено жодного владного органу, на який покладалось би зобов'язання цей дозвіл надавати. Тому принципово така ситуація в Україні була спрощена тільки після проголошення нею незалежності, а точніше -з прийняттям нового Сімейного кодексу.