Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 17486
Скачиваний: 5
Однак, те колізійне регулювання питань, пов'язаних з укладенням шлюбу, що в цьому кодексі містилося, з прийняттям Закону від 23.06.2005 р. змінено.
Згадувані вище положення Мінської конвенції в ст. 55 зазначеного Закону відтворено у такий спосіб: право на шлюб визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу. У разі укладення шлюбу в Україні застосовуються вимоги Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу. Наступною статтею встановлено. Ідо форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином України та Іноземцем або особою
Див.: Попон А. А Цит, праця.- С. 139.
406
без фомадянства. а також між іноземцями або особами без громадянства визначаються правом України.
Законом від 23.06.2005 р. встановлено також, що шлюб між громадянами України, якщо хоча б один з них проживає за межами України, може укладатися в консульській установі або дипломатичному представництві України згідно з правом України. Укладення шлюбу між Іноземцями в консульській установі або дипломатичному представництві відповідних держав в Україні регулюється правом акредитуючої держави.
Окремо (ст. 58) в Законі регулюються питання дійсності шлюбу, укладеного за межами України. Шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між громадянином України та особою без громадянства, що укладений за межами України відповідно до права іноземної держави, с дійсним в Україні за умови додержання щодо громадянина України вимог Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу. Шлюб між іноземцями, шлюб між іноземцем та особою без громадянства, шлюб між особами без громадянства, що укладені відповідно до права і поземної держави, є дійсними в Україні.
Нарешті (ст. 60), Законом встановлені правові наслідки шлюбу. Вони визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - право, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином. Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Зазначений вибір права обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя (без застосування частини другої статті 16 цього Закону, а угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним).
20.2. Особисті немайнові та майнові відносини подружжя
1. Особисті немайнові права та обов'язки подружжя є похідними від прав і свобод людини взагалі, зокрема вони випливають ЩО зі ст. 16 Загальної декларації прав людини, а потім були від-
407
гворєні та розвинені у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966р. Внаслідок цього такі права здебільшого мають відношення до міжнародного публічного права. Проте, існує два особливих питання, що стосуються саме сфери МПрП, а тому саме вони стануть предметом подальшого розгляду.
Першим з них є питання щодо вибору громадянства у шлюбі, яке стає особливо актуальним у випадках змішаних шлюбів. Оскільки, крім всього іншого, воно має суттєве значення для можливого у подальшому вибору громадянства дітей, це питання знайшло своє вирішення на універсальному рівні у такий спосіб.
Згідно з Нью-Йоркською конвенцією про громадянство одруженої жінки від 20.02.1957 р.1 держави-учасники домовились, що ні укладення шлюбу, ні його розірвання, ні зміна громадянства чоловіком протягом шлюбу не будуть автоматично впливати на громадянство жінки. Проте, у випадку подання прохання щодо зміни жінкою у таких шлюбах громадянства, у національних законодавствах буде передбачено спрощений порядок натуралізації. До речі, дана Конвенція набула загальної чинності 11.08.1958 р.
Л. А. Попов слушно зауважує, що ця Конвенція є чинною і для України2. Але він помиляється, вважаючи, що ця чинність випливає з факту правойаступництва. Справа в тому, що від імені України цю Конвенцію було підписано 15.10.1957р., а потім, згідно з Указом Президії Верховної Ради колишньої УРСР від 25.09.1958 р. ратифіковано, внаслідок чого вона набула чинності для України ще 03.03.1959р.
Другим є питання, пов'язане зі становищем осіб у шлюбі. Згідно зі згадуваною вище ст. 16 Загальної декларації прав людини чоловіки і жінки користуються однаковими правами як під час укладення шлюбу, так і під час знаходження в шлюбі або при його розірванні. Між тим, дане положення не є. беззаперечним з точки зору різних правових систем. Навіть не торкаючись питання про правовий статус одруженої жінки в країнах мусульманського права, зазначу, що у досить великій кількості держав главою сім'ї вважається чоловік, який, наприклад у Франції, має право контролювати листування своєї дружини.
2. У новому українському законодавстві підкреслено принцип рівності прав і обов'язків подружжя шляхом встановлення рівності
1 Див.: Действующее международное право: В 3-х т. Том первый.- С. 243-247. 1 Див.: Пипов А. А. Цит. праця.- С. 147.
прав на материнство і батьківство, на повагу до своп індивідуальності, на фізичний і духовний розвиток, на зміну прізвища, на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї, рівний обов'язок турбуватися про сім'ю. У ст. 56 Сімейного кодексу України виокремлено право дружини та чоловіка на особисту свободу. Згідно з нею дружина та чоловік мають право на вибір місця свого проживання, на припинення шлюбних відносин, а примушування до припинення шлюбних відносин або до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства вважається порушенням цього права і може мати наслідки, встановлені законом.
Колізійним регулюванням зазначених відносин можна вважати ст. 22 Закону від 23.06.2005 р., за якою до особистих немайнових прав застосовується право держави, у якій мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про захист таких прав, якщо інше не передбачено законом. Конкретних вказівок ні щодо особистих немайнових відносин подружжя, ні стосовно питань, пов'язаних із громадянством, цей Закон не містить.
3. Що стосується майнових прав, то міжнародному приватному праву відомі різні системи шлюбного режиму майна подружжя.
• Система роздільного майна чоловіка та жінки. Хоча вона має назву «англійська система», запроваджено її не тільки у державах англо-американського права, а й у таких країнах, як, наприклад, Австрія або Італія.
• Управління всім майном чоловіком (Німеччина, Швейцарія, Японія тощо).
• Система спільного майна подружжя (Нідерланди, ПАР, Португалія, Бразилія та ін.).
• Система спільного нажитого у шлюбі майна (Іспанія, латиноамериканські країни).
• Система спільного рухомого та спільно нажитого у шлюбі майна (Франція, Бельгія, Люксембург).
З огляду на велику кількість цих систем, була зроблена спроба їх уніфікації в Гаазькій конвенції про право, застосовне до режимів власності подружжя від 14.10.1978 р.', в якій Україна участі не бере. Згілно з Конвенцією режим власності подружжя регулюється
408
Див.: Международное частное право. Сборник документов- М.: БЕК, 1497.- С. 694-699.
409
внутрішнім правом, яке визначене подружжям до шлюбу. Подружжя може визначити лише одне з таких прав:
• право будь-якої держави, громадянином якої с один з подружжя під час такого визначення;
• право тієї держави, у якій один з подружжя має своє звичайне місце проживання під час такого визначення;
• право першої з держав, в якій один з подружжя придбає нове звичайне місце проживання після шлюбу.
Якщо подружжя до укладення шлюбу не визначило застосовне право, режим їх власності регулюється внутрішнім правом держави, в якій обоє з подружжя придбали своє перше звичайне місце проживання після укладення шлюбу. Якщо подружжя не мас свого звичайного місця проживання в одній і тій же державі та спільного громадянства, режим їх власності регулюється внутрішнім правом тієї держави, з якою, беручи до уваги всі обставини, вона найбільш тісно пов'язана. Під час шлюбу подружжя може підкорити режим їх власності внутрішньому праву іншому, ніж те, що застосовувалось раніше.
Може, саме як реакцію на зазначену кількість різних систем слід розглядати інститут шлюбного контракту, який знаходить все більш широке розповсюдження у національних законодавствах.
4. Що стосується Мінської конвенції, то в ній цим питанням присвячено от. 27, за якою особисті та майнові правовідносини подружжя визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання. Якщо ж один з подружжя проживає на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної Сторони, проте обидва вони мають одне й те ж громадянство, їх особисті та майнові правовідносини визначаються за законодавством тієї Договірної Сторони, громадянами якої вони є.
Якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - іншої Договірної Сторони, але один з них проживає на території однієї з цих Сторін, а другий - на території іншої Сторони, то їх особисті та майнові правовідносини визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мали свое останнє спільне місце проживання, а за його відсутності - за законодавством Договірної Сторони, установа якої розглядає справу.
Правовідносини подружжя щодо нерухомого майна регулюються законодавством Договірної Сторони, на території якої це майно знаходиться.
410
5. У нашому сімейному законодавстві викладено загальну норму, за якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ. набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом прав спільної сумісної власності подружжя. При чому, об'єктами цього права можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені із цивільного обороту.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджаються вони цим майном теж за взаємною згодою, як можуть за такою ж згодою розділити це майно.
Окремо (гл. 10 Сімейного кодексу України) викладені положення щодо шлюбного договору, яким регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя і за ним не може передаватись у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Якщо його укладено до реєстрації шлюбу, такий договір набирає чинності у день реєстрації шлюбу, а якщо він укладається подружжям - у день його нотаріального посвідчення. Його може бути змінено подружжям за спеціальною угодою, яка теж підлягає нотаріальному посвідченню. Розірвання або визнання шлюбного договору недійсним може бути здійснено за рішенням суду за наявністю встановлених законом підстав.
У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу; міститись домовленість про можливий порядок поділу майна, зокрема і в разі розірвання шлюбу; встановлено порядок користування житлом, що належить другому з подружжя, та звільнення житлового приміщення тим, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу тощо.
6, Колізійне регулювання зазначених питань, що встановлено Законом від 23.06.2005 p., зводиться до наступного. Згідно зі ст. 59
411
цього Закону сторони шлюбного договору можуть обрати право. що застосовується до шлюбного договору, відповідно до частини першої ст. 61 цього Закону- Зазначена частина ст. 61 Закону передбачає, що подружжя може обрати для регулювання майнових наслідків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави, у якій один з них має: звичайне місцеперебування, або, стосовно до нерухомого майна, право держави, у якій це майно знаходиться.
У другій частині цієї ж статті уточнено, що право, вибране згідно з частиною першою цієї статті, припиняє застосовуватися або змінюється за згодою сторін у разі зміни особистого закону або звичайного місця перебування того з подружжя, до особистого закону або звичайного місця перебування якого було прив'язане обране право. Нове право застосовується до правових відносин з моменту укладення шлюбу, якщо інше письмово не встановлено подружжям. Причому, відповідно до ст. 62 даного Закону, вибір права має бути здійснений у письмовій формі або явно випливати з умов шлюбного договору. Угода сторін про вибір права, що укладена в Україні, має бути нотаріально посвідчена.
У разі відсутності вибору права подружжям (ч. З ст. 61 Закону) майнові наслідки шлюбу визначаються правом, яке застосовується до правових наслідків шлюбу.
20.3. Недійсність шлюбу та його припинення
Порушення тих чисельних матеріальних вимог до укладення шлюбу, а також деяких з формальних умов, про які йшлося раніше, мають своїм наслідком недійсність шлюбу. Оскільки, як зазначалося, широко визнаних уніфікацій шодо зазначених вимог або умов не досягнуто, проблема недійсності шлюбів розв'язується на рівні національних законодавств, а у МПрП - шляхом застосування колізійного методу.
1. Щодо припинення (розірвання) шлюбу у світі існує три підходи.
Згідно з першим, відтвореним у законодавстві окремих країн (Аргентина, Ірландія, Іспанія, Колумбія) розірвання шлюбу заборонено майже за будь-яких підстав. Відповідно до другого, розірвання шлюбу можливе на підставі клопотання жінки (Єгипет, Ліван), чоловіка (країни мусульманського права) або будь-кого з подружжя, проте лише за передбачених в законі підстав, серед яких взаємна згода подружжя на розлучення не зазначена. Більшість же
412
законодавців у цьому питанні використовують презумпцію, за якою розірвання шлюбу є особистою справою подружжя, і якщо шлюб фактично не існує, відсутні будь-які розумні причини вважати його існуючим юридичне.
У більшості держав для розірвання шлюбу встановлено судовий порядок. Проте в деяких (Японія, наприклад) передбачається і по-засудовий порядок розірвання шлюбу. МПрП також відомі випадки розлучення за рішенням короля, парламенту і г, ін. Як проблема форми розірвання шлюбу у випадках змішаних шлюбів, так і, головним чином, проблема вибору права, яке є застосовним до розірвання такого шлюбу, стали підставою для виникнення явища, що отримало назву «шкутильгаюче розірвання шлюбу», коли здійснене в одній державі розлучення не визнається в іншій, наприклад, на підставі застереження про публічний порядок.