Відомі англійські дослідники проблем МПрП Дж. Чешир та П. Норт наводять такий приклад. Доміцильований в Англії фран­цуз дев'ятнадцяти років одружився з англійкою, не отримавши (на порушення вимог ЦК Франції) дозволу на шлюб живого на цей час свого батька. Пізніше він на цій підставі отримав рішення францу-Іького суду про скасування зазначеного шлюбу і уклав у Франції новий шлюб. І його колишня англійська дружина уклала в Англії новий шлюб, який (знов-таки пізніше) було визнано англійським судом недійсним на тій підставі, шо англійка, згідно з англійським законом, вважалася на момент укладення нового шлюбу одруже­ною з французом'.

Спроби знайти розв'язання проблеми «шкутильгаючих розлу­чень» на уніфікованому рівні успіху не мали. Можна, щоправда, вказати на дві Гаазькі конвенції (в яких Україна участі не бере):

1) Про врегулювання колізій законів та юрисдикцію стосовно розірвання шлюбу та судового розлучення подружжя від 12 червня 1902 р. та

2) Про визнання розлучень та рішень про окреме проживання подружжя від 1.06.1970 р.~

Однак, перша з цих Конвенцій свою дію припинила, а друга не зібрала великої кількості учасників.

З огляду на зазначені вище труднощі, що виникають в ситуації

Див.; ЧешІІ/j Дж.:. Норм П. Международное частное право / Пер. с М.:Пр₀фесс, 1982.-С. 41-42.

'Див : Международное частное право: Сборник документов.—С. 674-680,

am л.-

413

подібних розлучень, судова практика вирооила досить просте, але дуже ефективне рішення, підставою якого є звичайний здоровий глузд: розірвання змішаного шлюбу можливе лише у випадках, коли воно задовольняє- вимоги обох колідуючих національних правопорядке. До речі, ще більш жорсткий варіант цього правила відтворено у Кодексі Бустаманте: подружжя може звернутись з позовом про судове розлучення лише у тому випадку, коли це роз­лучення дозволяється як за особистим законом кожного з подруж­жя, так І за законом суду.

Цей підхід навіть отримав спеціальне позначення - кумулятив­не застосування колідуючих законів. Щоправда, деякі автори (не без підстав) зазначають, що подібний підхід протирічить головній ідеї колізійного регулювання - вибору права серед двох чи більше колідуючих правопорядків. Проте, оскільки ця критика не супро­воджується внесенням позитивної та в такій же мірі ефективної пропозиції, судова практика цією критикою нехтує.

2. У нашому національному законодавстві розрізняються випад­ки недійсного шлюбу та шлюбу, який визнається або може бути визнаним недійсним за рішенням суду.

Недійсним є шлюб, зареєстрований:

• з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстровано­му шлюбі;

» між особами, які с родичами прямої лінії споріднення, а та­кож між рідними братом і сестрою;

• з особою, яка визнана недієздатною.

У таких випадках, за заявою заінтересованої особи орган дер­жавної реєстрації актів цивільного стану анулює актовий запис про шлюб, при чому він анулюється навіть у разі смерті осіб, з якими було зареєстровано шлюб, а також розірвання цього шлюбу.

---

Шлюб визнається недійсним за рішенням суду:

• якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чо­ловіка;

• в разі його фіктивності.

У законі пояснюється, що згода особи не вважається вільною, зокрема, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотич­ного, токсичного сп"яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або як­що шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства. Стосовно другого випадку зазначено, що шлюб є фік-

414

Іивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком аоо одним з них без наміру створення сім'ї й набуття прав та обов'язків подружжя. Нарешті, шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням су­ду, якщо він був зареєстрований:

• між усиновлювачєм та усиновленою ним дитиною за відсут­ності рішення про скасування усиновлення;

• між двоюрідними братом та сестрою, між тіткою, дядьком та племінником, племінницею;

• з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків;

• з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб.

Недійсним шлюб є від дня його державної реєстрації і тягне за собою встановлені в законі наслідки, хоча недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов'язків батьків і дитини, яка народилася у цьому шлюбі.

3. За чинним сімейним законодавством України шлюб припи­няється внаслідок смерті одного з подружжя або внаслідок розі­рвання шлюбу. В останньому випадку розірвання шлюбу здійсню­ється державним'органом реєстрації актів цивільного стану на під­ставі спільної заяви подружжя після спливу одного місяця від дня її подання. За заявою одного з подружжя в таких випадках шлюб розривається, якщо інший з подружжя:

• визнаний безвісно відсутнім;

• визнаний недієздатним;

• засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки.

Судовий порядок розірвання шлюбу передбачено у випадках:

• фіктивного шлюбу;

• за наявністю у подружжя дітей.

На підставі рішення суду та Свідоцтва про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України, актовий запис про укладення шлюбу анулюється державним органом реєстрації актів цивільного стану.

4. За Мінською конвенцією у справах про розірвання шлюбу за­стосовується законодавство Договірної Сторони, громадянами якої с подружжя у момент подання заяви. Якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - іншої Дого­вірної Сторони, застосовується законодавство тієї Договірної Сто­рони, установа якої розглядає справу про розірвання шлюбу.

415

Нагадаю, що за цією Конвенцією документи, які на території однієї Договірної Сторони виготовлені і посвідчені установою або спеціально нате уповноваженою особою в межах їх компетенції та за встановленою формою і скріплені гербовою печаткою, прийма­ються на території інших Договірних Сторін без будь-якого спеці­ального засвідчення.

---

5. Дещо громіздке І певною мірою казуїстичне регулювання пи­тань припинення шлюбу та визнання Його недійсним, що містило­ся в Сімейному кодексі України, в Законі від 23.06.2005 р. знач­ною мірою спрощено. Згідно зі ст. 63 цього Закону припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються пра­вом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу. А наступ­ною статтею встановлено правило, за яким недійсність шлюбу, укладеного в Україні або за її межами, визначається правом, яке застосовувалося відповідно до статей 55 (право на шлюб) І 57 (укладення шлюбу в консульській установі або дипломатичном) представництві) цього Закону (див. вище гл. 20.1.7).

20.4. Правовідносини між батьками та дітьми

З досить широкого кола питань, які складають зміст зазначених відносин, буде розглянуто лише такі три:

1) усиновлення;

2) громадянство дитини та

3) аліментні зобов'язання.

]. У загальному випадку батьки дитини розподіляються на два великих класи, що позначаються як фактичні іа юридичні батьки.

Щодо дитини, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, у багатьох законодавствах (в тому числі і в українському) презюмується, що вона походить від подружжя, яке, таким чином, визнається факти­чним батьком та матір'ю такої дитини. Більше того, згідно зі ст. 122 Сімейного кодексу України, дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя, за винятком, коли до спливу зазначеного строку матір зареєструвала повторний шлюб, коли вважається (ст. 124 СК України), що батьком дитини є чоловік її матері у повторному шлюбі. Спростування такої презумпції за за­конодавством більшості держав світу можливе лише в судовому порядку (за тих чи інших законодавче встановлених обмежень).

До речі, Законом від 23.06.2005 р, встановлено (ст. 65), що

416

встановлення батьківства визначається осоОистим законом дитини на момент її народження.

Юридичними батьками у міжнародному приватному праві вважаються особи, які здійснили усиновлення. Усиновленням є оформлення спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина або дочки¹ і воно є важли­вим інститутом кожної правової системи. Загальними принципа­ми його здійснення вважаються:

• таємниця усиновлення;

• рівність прав батьків та дітей незалежно від того, чи е вони кровними родичами за походженням, чи вважаються такими за усиновленням.

Зрозуміло, що цей інститут стає ще більш важливим у випад­ках міжнародного усиновлення, внаслідок чого робились спроби уніфікувати відповідні питання. Із загальних документів можна назвати Конвенцію ООН про права дитини від 20.11.1989р.,' проте в ній колізійні питання не вирішуються І взагалі вона но­сить більше публічно-правовий характер. Безпосереднє відно­шення до приватноправових аспектів батьківства мають такі кон­венції:

---

• Гаазька конвенція про юрисдикцію, застосовне право та ви­знання рішень про усиновлення. 1965 p.;^J

• Гаазька конвенція про захист дітей та співробітництво в га­лузі міжнародного усиновлення. 1993р.⁴

Україна участі в цих Конвенціях не бере.

Перша з названих Конвенцій, головним чином, присвячена ви­рішенню процесуальних питань усиновлення, зокрема критеріям розмежування компетенції відповідних органів держав-учасниць в галузі вирішення справ з усиновлення, вимогам до усиновлювачів га усиновлюваних і т. ін. За загальним правилом компетентні ор­гани мають юрисдикцію, встановлену національним законодав­ством, хоча вони повинні враховувати будь-яке положення щодо заборони на усиновлення, яке може міститись у законодавстві ін­шої дєржави-учасника, та процедури отримання згоди на усинов­лення. Скасування усиновлення можливе за будь-якою з підстав,

Лив.. Кодифікація приватного (цивільної о) права України,- С. 278. " Див.: Закони України. Міжнародні договори України. Т. 14.- С. 10 26. ' Див.: Международное частное право: Сборник документов.- С. 669-674. 'Лив.: Там само. С. 712-721.

417

передбачених законом держави, суд якої є компетентним на роз­гляд відповідного питання.

У другій із зазначених Конвенцій проголошується протизакон­ність будь-яких засобів збагачення при вирішенні питань усинов­лення і дозволяється лише оплата необхідних витрат, з урахуван­ням гонорарів осіб, які беруть участь в організації усиновлення. Для того, щоб упорядкувати процес підбору дітей та усиновлення, Конвенцією пропонується створення центрального державного органу у державах-учасницях, який наглядав би за дотриманням Конвенції та створював спеціальні інституції (наприклад, агент­ства з влаштування дітей у сім'ї"), які цим займалися б.

Конвенція застосовується у випадках, коли дитина, яка постій­но проживає в одній Договірній державі (держава походження), переїхала, переїжджає або повинна переїхати в іншу Договірну державу (приймаюча держава), а головною метою Конвенції е створення гарантій для того, щоб Іноземне усиновлення здійсню­валось в інтересах дитини та забезпечувалося б визнання усинов-лювань, здійснених на підставі Конвенції, в Інших державах-

учасницях.

Однак дані Конвенції не зібрали великої кількості учасників, внаслідок чого більшість відповідних питань продовжує вирішува­тись на підставі застосування колізійного методу.

2. З урахуванням демографічної ситуації в Україні, регулювання цих питань у чинному сімейному законодавстві відрізняється пев­ною неординарністю і не тільки з огляду на чисельність статей, що йому присвячено.

Насамперед слід відзначити, що поряд з великою кількістю ма­теріальних і процесуальних норм стосовно усиновлення, в ньому міститься і цілий ряд колізійних норм.

Взагалі у розділі VI Сімейного кодексу України, який тепер має назву «Особливості усиновлення за участю іноземців та осіб без громадянства» запроваджена вкрай складна класифікація як уси-новлювачів, так і усиновлюваних. Цс випадки, коли:

---

2.1, Має місце усиновлення громадянином України дитини, яка теж є громадянином України, але проживає за межами України. Це усиновлення здійснюється в консульській установі або диплома­тичному представництві України. Хоча у такому випадку не зазна­чено право, якому це усиновлення підкоряється, є всі підстави вважати, що ним буде право України.

2.2. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, але

418

проживає за межами України, якщо усиновлювач не с громадяни­ном України.

Для такого усиновлення точно не зазначено орган, який його ідійснює. Проте вказано, що для такого усиновлення потрібен до­звіл Центру з усиновлення дітей. Наскільки можна зрозуміти зако­нодавця, мова йде про Центр з усиновлення дітей при спеціально уповноваженому центральному органові виконавчої влади в галузі освіти (ст. 214 Сімейного кодексу України).

2.3. Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином Украї­ни, здійснене у відповідних органах держави, на території якої проживає дитина.

Тут ситуація стає ще більш складною. У законі сказано, шо таке усиновлення «є дійсним за умови попереднього одержання дозво­лу Центру з усиновлення дітей». Якби мова йшла про визнання в Україні рішення відповідного органу іноземної держави, ще мож­на було б висувати подібну вимогу. Але обумовлсння у такий спо­сіб недійсності зазначеного рішення компетентного іноземного органу, який приймає Його за принципом lex for і, може бути розці­неним відповідною державою як втручання в її внутрішні справи або як недружній акт.

2.4. Усиновлення в Україні дитини, яка є громадянином України.

Таке усиновлення здійснюється на загальних підставах, вста­новлених гл. 18 цього Кодексу, з урахуванням таких спеціальних правил:

• дитина повинна перебувати не менш як один рік на обліку у Центрі з усиновлення дітей (якщо усиновлювач с родичем дитини або дитина страждає на хворобу, що внесена до спеціального пе­реліку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України, усиновлення може бути їдійснено до спливу цього строку);

• дитина може бути усиновлена іноземцем, якщо протягом од­ного року з моменту взяття ЇЇ на облік у Центрі з усиновлення ді-гей не виявилося громадянина України, який бажав би її усинови­ти або взяти під опіку чи піклування до себе в сім'ю;

• переважне право на усиновлення дитини громадянина України мають іноземні, які є родичами дитини або громадянами держав, з якими Україна уклала договір про надання правової до­помоги;

• на усиновлення дитини іноземцем потрібна згода Центру з усиновлення дітей, і воно проводиться за умови забезпечення дити­ні прав в обсязі не меншому, ніж це встановлено законами України.

419

За усиновленою дитиною зберігається громадянство України до досягнення нею вісімнадцяти років.

2.5, Усиновлення дитини, яка с іноземцем І проживас в Україні здійснюється громадянами України або іноземцями, які прожива­ють в Україні, на загальник підставах.

---

Смотрите также файлы

• Философия Силлабус.doc

• 26. Методика расчета численности работающих и площади ремонтной мастерской..doc

• Русские соотечественники в Иордании.pdf

• Понятие о сорняках и засорителях Лекция 4.docx

• Сборник ЭН-2.doc