Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 17481
Скачиваний: 5
(піклувальником).
Правовідносини між опікуном (піклувальником) та особою, яка перебуває під опікою (піклуванням), визначається правом держави, орган якої призначив опікуна (піклувальника). Якщо особа, яка перебуває під опікою (піклуванням), проживає в Україні, застосовується право України, якщо воно є більш сприятливим для цієї особи.
Опіка (піклування), встановлена над громадянами України, які проживають за межами України, визнається дійсною в Україні, якшо проти встановлення опіки (піклування) або проти її визнання немає законних заперечень відповідної консульської установи або дипломатичного представництва України.
Щодо особи, яка не є громадянином України і перебуває в Україні, або її майна, Ідо знаходиться на території України, у разі потреби в інтересах опіки чи піклування можуть бути вжиті заходи для захисту прав та охорони майна відповідно до права України. Про це невідкладно сповіщається дипломатичне представництво або консульська установа держави, громадянином якої є відповідна особа.
чт-
Контрольні запитання
1. Як класифікуються і які конкретно вимоги стосовно укладення шлюбу у МПрП Вам відомі?
2. Яким чином регулюється у МПрП питання дійсності змішаних шлюбів?
3. Якими є і яким чином регулюються особисті немайнові відносини подружжя?
4. Як будуються майнові відносини подружжя за МПрЛ?
5. Якими є підстави і як здійснюється припинення шлюбу у МПрП?
6. Що Вам відомо про інститут усиновлення за МПрП?
7. Які інші питання правовідносин між батьками та дітьми породжують колізійні проблеми у МПрП?
8. Якими є. підстави та процедура встановлення опіки у МПрП?
Див.: Україна в міжнародш-правових відносинах. - С. 993.
426
Глава 21 Спадкові відносини
У межах будь-якого правопорядку природним явищем е смерть фізичних осіб, яка припиняє правоздатність людини і відкриває спадщину. Проте, хоча у такому випадку людина перестає існувати фізично, значна кількість цивільних відносин, в яких вона була носієм прав і обов'язків, переживає людину, І вони мов би відкриваються, готові перейти під вольовий диктат іншої особи ,
Але на иьому однаковість ситуації закінчується, оскільки далі в дію вступають притаманні кожному окремому правопорядку національні особливості, пов'язані з традиціями, які, в свою чергу, обумовлені дією історичних, етнічних, релігійних та інших факторів, внаслідок чого правове регулювання зазначених відносин надто ускладнене. До того ж, ці особливості стосуються всіх основних етапів процесу успадкування, починаючи з визначення складу спадщини І закінчуючи процедурою вступу у володіння майном.
21.1. Основні колізійні питання, пов'язані зі спадкуванням
Із великої кількості питань, що виникають у процесі спадкування, в подальшому будуть розглянуті лише деякі, а саме ті, що постають у МПрП найчастіше.
І. Склад спадщини. Зміст спадкування, яким би чином воно не визначалось, зводиться до правонаступництва у зв'язку зі смертю фізичної особи. Однак, що конкретно має бути об'єктом правонаступництва, тобто з чого саме складається спадщина, у різних законодавствах вирішується по-різному.
У багатьох законодавствах цей об'єкт позначається як все майно, що залишилось після померлого. Дещо інакше склад спадщини визначається у чинному ЦК України (ст. І218), за якою до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. В наступній статті міститься перелік прав та обов'язків, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, внаслідок чогс вони не входять до складу спадщини. Це, зокрема:
• особисті немайнові права;
Див.: Кодифікація приватного (цивільного) прана України,- С. 282.
428
• право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
• право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або Іншим ушкодженням здоров'я;
• права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;
• права та обов'язки особи як кредитора або боржника (якщо вони є нерозривно пов'язаними з особою спадкодавця і у зв'язку з цим не можуть бути виконані іншою особою).
Особлива ситуація з визначенням складу спадщини має місце в англо-американському праві, якому відомий інститут так званих перших грошей. Наприклад, у США це право на перші долари, за яким один з подружжя, що пережив іншого, успадковує все майно померлого, якщо воно не перебільшує фіксованої вартості, розмір якої, як зазначає О. С. Скарідов, коливається від 2 тис. дол. у штаті Нью-Йорк до 100 тис. дол. в Південній ДакотІ1. Зрозуміло, інші спадкоємці залучаються до успадкування тільки у випадках, коли спадщина за вартістю перебільшує встановлені відповідним правом суми.
2. Правовий режим майна у складі спадщини. У більшості держав світу у складі спадщини виокремлюють рухоме та нерухоме майно з різним режимом успадкування: нерухомість підкоряється закону місця її знаходження, тим часом як успадкування рухомого майна підпорядковується особистому закону спадкодавця (Франція, Бельгія, Англія, США, КНР та ін.). В інших державах (Австрія, Греція, Італія, Португалія, Японія та ін.) регулювання спадкових відносин засновується на підставі єдності всіх компонентів, що складають спадщину, і до неї в цілому застосовується або закон громадянства спадкодавця, або закон місця його останнього проживання.
3. Форма спадкового розпорядження. Існує два головних різновиди спадкового розпорядження - успадкування за законом або за заповітом. У різних правових системах ці різновиди використовуються:
• одночасно;
• поодинці (або тільки успадкування за законом, або тільки за заповітом);
• альтернативно (на вибір спадкодавця).
Однак, деяким законодавствам відома така форма спадкового розпорядження, як договір про успадкування. Причому, подібні
Див.; Скарг/doe А. С. Цит. праця.-С.
429
договори відрізняються один від одного залежно від того, хто цей договір виконує, чи самі спадкоємці, чи тільки один з них, чи для цього призначається спеціальна особа («лушеприказник», «адміністратор» тощо).
4. Форма заповіту. Взагалі під заповітом (will) у МПрП розуміється волевиявлення спадкодавця, спрямоване на визначення юридичної долі його майна після смерті, то складене у формі, яка приписана законом . Таким чином, особливість заповіту полягає в тому, що він є хоча і односторонньою, проте цивільно-правовою угодою, внаслідок чого до форми такої угоди у різних державах висуваються різні вимоги. В одних для чинності заповіту вимагається нотаріально посвідчена письмова форма спадкового розпорядження, тим часом як в інших перевага віддається так званій олографічній формі, коли власноручно складений заповіт вважається справжнім волевиявленням спадкодавця, яке не потребує ніякого посвідчення. Наприклад, згідно зі ст. 922 Цивільного кодексу Нідерландів, заповіт, укладений підданим Королевства Нідерландів, повинен маги олографічну форму, навіть якщо заповіт укладено закордоном. Тобто, форма заповіту за цією статтею визначається виключно правом Нідерландів2. З іншого боку, у Франції, наприклад, заповіт може бути укладений у формі публічного акта.
5. Визначення спадкоємців. Це питання є одним із самих складних в успадкуванні, тому що в різних правових системах по-різному вирішуються питання про коло родичів, які мають право брати участь в успадкуванні (класи, або так звані парантсли родичів). Не Існує єдності й у питанні про те, чи входить до цього кола той із подружжя, що пережив покійного, чи він виокремлюється з нього кола, отримуючи спеціальний статус. До того ж, як правило, зазначених класів родичів існує декілька, внаслідок чого встановлюється спеціальний порядок і процедура призову їх до успадкування. Нарешті, в різних правових системах не завжди співпадають системи розподілу спадщини між спадкоємцями в цих класах.
Існують І деякі інші, менш значимі, розбіжності у правовому регулюванні спадкових відносин. Необхідність знайомства з усіма такими питаннями в сучасній Україні обумовлюється зокрема тим,
Див.; Свиридов А. С. Цит. праця.- С. 535.
Див/ МюллерсоІІ Р. А. Международное публичное и международное частное право: соотношение и віаимодсйствие / Советский ежегодник международного права. 1985.-М.: Наука, 1986.-С. 71.
430
що. як стверджується', за кордоном зараз мешкає біля ЗО млн наших співвітчизників, внаслідок чого відповідні питання неодноразово виникали і постійно будуть виникати на практиці.
21.2. Правове регулювання спадкових відносин
1. Складність уніфікації зазначених вище та інших розбіжностей у національному регулюванні спадкових відносин, які відрізняються значним консерватизмом2, зумовлює не досить велику кількість міжнародних договорів у цій сфері. На універсальному рівні можна назвати такі конвенції:
• Гаазька конвенція про колізії законів стосовно форми спадкових розпоряджень від 5.10.1961 р.
• Гаазька конвенція про міжнародне управління спадковим майном від 2.S0.1973 р.4 та
• Вашингтонська конвенція, що передбачає уніфікований закон про міжнародний заповіт від 26.10.1973 р,
Україна в жодній із зазначених конвенцій участі не бере.
Тільки перша з цих конвенцій набрала чинності (біля тридцяти держав-учасниць). У ній, в інтересах спадкодавця, перелічено цілу низку правопорядків, за приписами яких щодо форми може бути складеним спадкове розпорядження1'. Зокрема його може бути складено у формі, передбаченій законом:
• місця укладення заповіту (lex loci actus)',
• держави, громадянином якої був заповідач на момент укладення заповіту або смерті;
• держави місця проживання в час укладення заповіту або смерті;
• держави, в якій заповідач мав постійне місце проживання в час укладення заповіту або смерті.
Що стосується успадкування нерухомого майна, то достатньо, щоб заповіт відповідав вимогам закону місця знаходження нерухомості (lex situs).
Конвенцією встановлено, що питання про те, чи мав заповідач доміцилій в тій чи іншій державі, вирішується за правом відповідної
Див.: Попов А. А Цит. праця.- С. 158. " Див.: Международное частное право: Учебник для вузов.- С. 415.
Див.: Международное частное право: Сборник документов. - С. 664-667. 4 Див.. Там само.- С. 684-694. 'Див.: Кох X., Магнус У., Вчнклчр фон М&ренфельс П. ЦиІ. праця,- С. 123.
43!
держави, та передбачено право держав не застосовувати уніфікований закон у випадку, коли він суперечить їх публічному порядку.
Незважаючи на те що Вашингтонська конвенція не набрала чинності (а для цьото достатньо, щоб всього п'ять держав стани її учасницями), положення цієї Конвенції в цілому схвально сприймаються у доктрині МПрП. Зокрема Л. Г. Варшоломгдзе зазначає, що встановлена нею міжнародна форма заповіту в цілому відповідає двом основним вимогам: не порушує національного законодавства договірної країни і дає максимальні гарантії заповідачеві щодо його волевиявлення. По-перше, міжнародний заповіт гарантує правову захищеність заповідача шляхом усунення проблеми пошуку застосовного права серед країн, що прийняли його. По-друге, заповідач, обравши цю форму, може бути впевненим у тому, що вона буде визнана чинною в усіх договірних країнах. Потрете, виключається відмова від міжнародного заповіту, якщо він укладений за формальними вимогами іноземної держави. Нарешті, важливою практичною перевагою міжнародного заповіту є те, то він може складатися будь-якою мовою .
2. Дещо успішнішими с уніфікації спадкових норм, здійснені на регіональному рівні, серед яких найвідомішими, знов-таки, залишаються Кодекс Бустамантс (1928) та Мінська конвенція (1993).
У кодексі Бустамантс регулюванню спадкових відносин присвячено глави III-V Розділу III, в яких містяться норми щодо успадкування взагалі, про заповіти та про процедуру успадкування. Загальним (ст. 144) є правило, за яким успадкування як за законом, так і за заповітом, включаючи питання призвання до успадкування, розміру спадкових зборів та матеріальної дійсності спадкових розпоряджень, будуть регулюватись, за встановленими Кодексом винятками, особистим законом спадкодавця незалежно від характеру майна та місця його знаходження2.
Що стосується Мінської конвенції, то в ній, перш за все, встановлено принцип рівності успадкування громадян Договірних Сторін як за законом, так І за заповітом, на територіях інших Договірних Сторін (принцип національного режиму). Право на успадкування рухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої спадкодавець мав своє останнє постійне місце проживання, а щодо нерухомого майна - законо-
1 Див.. Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми,- С. 112.
' Див.: Международное частное право; Иностранное тконодательство. С. 765.
432
давством Договірної Сторони, на території якої це майно знаходиться. Здатність особи до укладення та скасування заповіту, а також форма заповіту та його скасування визначаються правом тієї країни, де спадкодавець мав місце проживання в момент складення акту. Проте, заповіт чи його скасування не можуть бути визнані недійсними через недотримання форми, якщо вона задовольняє вимогам права місця його складення.
За Конвенцією у справах про успадкування рухомого майна компетентними є установи Договірної Сторони, на території якої мав місце проживання спадкодавець у момент смерті, а щодо нерухомого майна - установи Договірної Сторони, на території якої цс майно знаходиться.
3. Питанням успадкування присвячена книга шоста чинного ЦК України. Головні положення цієї книги зводяться до такого.
Спадкуванням визнається перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), і воно здійснюється за заповітом або за законом. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути також юридичні особи та Інші учасники цивільних відносин.
Цивільним законодавством передбачено певний пріоритет заповіту, оскільки встановлено, що право на успадкування мають особи, визначені у заповіті, І тільки у разі його відсутності, визнання недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право спадкування за законом одержують особи, зазначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. На думку наших дослідників, це пояснюється тим, що заповіт безпосередньо пов'язаний із правом приватної власності - правом розпорядження1.