Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 17471
Скачиваний: 5
5. Зазначене дає підстави для висновку, за яким міжнародний цивільний процес, певною мірою, є передумовою МПрП як такого, бо, якщо тільки суди всіх держав відмовляться від компетенції на розгляд цивільних справ, ускладнених іноземним елементом, або у всіх таких випадках буде застосовано принцип lex fori, саме існування МПрП стане проблематичним. З іншого боку, міжнародний цивільний процес є засобом реалізації норм МПрП, оскільки тільки завдяки йому визнаються або захищаються права осіб, що виникли в межах іноземного правопорядку. Проте, розглядаючи конкретні справи, суд завжди застосовує норми свого процесуального права, внаслідок чого складається враження, що міжнародний цивільний процес взагалі не існує, а є тільки певна кількість (сукупність) національних цивільних процесів.
Однак, розглядаючи за національним цивільним процесом справу, що ускладнена іноземним елементом, кожен суд не може не брати до уваги особливості, що виникають у тій справі, яка ним розглядається. По-перше, він має з'ясувати правовий статус фізичних або юридичних осіб, які є іноземною стороною у справі. По-друге, суд повинен здійснити заходи, які є необхідними для забезпечення розгляду справи по суті - викликати у засідання необхід-
Див.: Елисеев Н Г. Гражданское процессуальное право зарубежный стран: Источники, судоустройство, подсудность: Учебное пособие,- М.'. Статут,2000.-С. 16-17. ~ Див.: Шак X. Цит. праця. С. 1-5.
448
\ Дин.: Шак X. Цит. праця.- С 6. ^ Див.: Там само.- С. 10. | Див.: Там само,- С. 11. Див.: Кис/ль В. I. Циі. праця.- С. 14.
449
них іноземних осіб, витребувати докази, що знаходяться ча кордоном, надати необхідні судові доручення іноземним органам тощо. Зрозуміло, що у всіх цих випадках йому необхідна допомога іноземних владних органів, частіш за все - судів. Крім того, після винесення ним рішення може виникнути необхідність виконання цього рішення іноземним судом.
За таких умов «міжнародний цивільний процес» можна тлумачити як національний судовий процес, ускладнений іноземним елементом, тобто таким, що здійснюється за тією чи Іншою допомогою іноземних судових органів. І тоді, якщо добавити до цього розгляд відповідних справ міжнародним комерційним арбітражем, що уявляє собою окрему, самостійну сферу міжнародного цивільного процесу, стає можливим певною мірою скласти собі уяву про те явище, яке цим терміном позначається у нашій доктрині і яке пропонується закріпити у майбутньому українському законодавстві.
Тому у подальшому, коли мова буде йти про міжнародний цивільний процес, завжди буде розумітись, по-перше, що міжнародний комерційний арбітраж - це хоча і відокремлена, самостійна сфера правового регулювання, проте така, яка генетично пов'язана з міжнародним цивільним процесом, є його складовою. По-друге, що стосується власне цивільного процесу, то будь-яка спроба дати дефініцію його поняття поки-що приречена на недосконалість. Разом з тим (з певною мірою умовності) можна зазначити, що міжнародний цивільний процес, поряд з міжнародним комерційним арбітражем, складає спеціальну частину МПрП, в якій міститься сукупність принципів і норм, що регулюють взаємозв'язок та взаємодію національних судових та інших державних органів у справі визнання та/або захисту оспорюваних чи порушених цивільних прав, які випливають із відносин, до фактичного складу яких входить відповідний іноземний елемент.
Інакше кажучи, це сукупність принципів та норм, які регулюють спеціальні питання судочинства у цивільних справах, що ускладнені іноземним елементом1. Я особливо наполягаю на позначені «спеціальні питання судочинства» ось чому. У російській',
1 Див.: Івеков В- П. Международное частное право: Курс лекций,- М: Нор-ма-Инфра-М, 1999.- С. 429.
2 Див., наприклад: Богуславский М. М. Между на родное частное прано: Учебник.-3-е изд., перераб. и доп.-М.: Юристь, 1499- С. 352.
450
а потім і у нашій вітчизняній доктрині нерідко можна зустріти визначення міжнародного цивільного процесу такого змісту; це сукупність питань процесуального характеру, пов'язаних із захистом прав іноземців і Іноземних юридичних осіб у суді чи арбітражі. Особисто я не вважаю подібне визначення точним. Захисту може і не бути. Більш того, як буде показано нижче, у випадку відмови у наданні права на судовий захист, він взагалі виключається. Проте спеціальні питання судочинства - надавати чи не надавати іноземній особі право на захист, і коли надавати, то - у якому обсягу, а якщо ні - то за яких саме підстав, і у цьому випадку залишаються.
22.2. Загальне уявлення про міжнародну підсудність
І. Встановлюючи правила щодо юрисдикції своїх судів на території держави, кожна з держав, на підставі принципу суверенітету, визначає межі їх юрисдикційних повноважень не звертаючи ніякої уваги на такі ж правила, встановлені в іншій державі, якщо тільки вона не має наміру наслідувати їх як певний взірцевий варіант. Торкаючись цього питання X. Шак зазначає, що ча виключенням відповідних міжнародних договорів, правові спори не розподіляються якимось центральним органом між окремими державами, напроти, кожна держава, виходячи зі своїх національних правил міжнародної підсудності, бере на себе стільки правових спорів, скільки їй здається доречним. Така свобода не обмежується ніякими загальними нормами міжнародного права. З Іншого боку, жодна держава не зацікавлена у марнотрацтві дорогоцінних ресурсів своїх судів на винесення рішень, котрі не будуть визнані ніде за кордоном, та й всередині держави не зможуть бути виконаними2.
Звідси, цілком логічно випливає висновок, за яким відповідь на питання про те, чи має право національний суд розглядати справу, до фактичного складу якої входить іноземний елемент, слід шука-ги у своєму національному законодавстві. Саме так розмірковував ще на початку минулого сторіччя відомий російський дослідник Т. М. Яблочков, коли писав: «Суди застосовують, за відсутності відповідних державних договорів, туземні позитивні закони про
Див., наприклад: Попон А А. Международное частное право Учеб. пособие^- 2-е изд., доп. и перераб.- X.: Каравелла, 2000.- С. 195. : Див.: ШакХ. Цит. праця.- С. 88.
451
підсудність. Суддя не має права і не зобов'язаний брати до уваги чужоземні норми про підсудність. Він не повинен бентежитись тим, що, можливо, його рішення не буде визнаним в Іноземній державі»1.
Проте, якщо кожен суд саме так і буде розмірковувати, то той «конфлікт компетснцій», який у таких випадках виникне, ніколи не буде вирішеним, що за сучасних умов не є прийнятним. Яким же чином можуть бути розв'язані колізії, що виникають у міжнародному пивільному процесі?
2. Щоб краще зрозуміти проблему міжнародної підсудності, сформулюю такі два запитання:
а) Чи може суд певної країни розглядати позов щодо відповідача, який не має постійного місця проживання в його державі?
б) Чи має право суд цієї країни розглядати справу про розірвання шлюбу, який було укладено між громадянином його держави та
іноземцем?
Шукаючи відповіді на ці та подібні їм питання, слід мати на увазі, що взагалі-то будь-який національний суд має юрисдикцію на розгляд таких справ, якщо тільки їх сторонами є особи його державної приналежності. Тому, на мій погляд, недоречно ставити питання, як це нерідко робиться, чи має у таких випадках національний суд юрисдикцію на розгляд відповідної справи. У загальному вигляді, як правило, обидва (чи декілька) судів, правові системи яких вступили у колізію між собою, цю юрисдикцію мають. Більш коректно ставити питання про те, який з них є компетентним на розгляд саме цієї конкретної справи у кожному окремому випадку. До речі, якраз цей термін останнім часом застосовується і у міжнародних договорах України. Наприклад, ст. 29 Мінської конвенції має назву «Компетентність установ Договірних Сторін», і в ній вирішено, які саме суди є компетентними на розгляд справ про розірвання (зокрема - змішаних) шлюбів.
Слід зазначити Й те, що подібне слововикористання чітко відрізняє поняття «міжнародна підсудність», коли воно використовується у міжнародному цивільному процесі, від аналогічного терміна, який є застосовним у міжнародному публічному праві, де ним позначаються, як правило, такі дві ситуації:
• підсудність справи міжнародним судовим органам;
Яйлп'Ікок Т. М. Курс международного гражданского процессуального пра-па,- Ярославль, 1904. С 59.
452
• спеціальна підсудність у випадках скоєння міжнародних злочинів, коли юрисдикція виникає, згідно з досягнутими домовленостями, у судових органів двох чи більше держав одночасно.
Таким чином, як я вважаю, під міжнародною підсудністю слід розуміти компетенцію судових органів певної держави на розгляд конкретної цивільної справи у випадках, коли до її фактичного складу входить той чи інший іноземний елемент. При чому, слід погодитись з В. В. Гавриловим, який зазначає, що за допомогою норм про міжнародну підсудність встановлюється не судовий орган, який мас право вирішити відповідний спір, а компетенція судової системи держави в цілому стосовно розгляду такої спірної ситуації. Тільки після підтвердження такої компетенції на підставі процесуального законодавства цієї держави буде визначена конкретна судова інстанція, яка має повноваження розглядати спір, що виник між сторонами1. Однак, встановлення предметної і територіальної підсудності згідно з певним національним законодавством вже не є проблемою власне міжнародної підсудності.
Необхідно зазначити, що міжнародна підсудність у наведеному розумінні, хоча і є засобом вирішення колізій, що виникають між різними правовими системами, все ж відрізняється від тих, за допомогою яких вирішуються колізії між цими системами у сфері матсріально-правового регулювання. Як відомо з попередніх частин цього курсу, останній вид колізій долається шляхом:
• створення відповідної уніфікованої матеріально-правової норми, яка заміщує собою чинні на національному рівні положення у випадках, коли відповідні відносини ускладнені іноземним елементом; або
• застосування передбачених у національному законодавстві колізійних норм, які дозволяють замість відповідної норми національного права використати іноземне право.
Проте, як вже зазначалось, міжнародного цивільно-процесуального кодексу поки що не створено, а спеціальних міжнародних угод у сфері міжнародного цивільного процесу (за винятком міжнародного комерційного арбітражу) існує не досить значна кількість. Так, як на один із нечисленних прикладів можна послатись на Угоду дсржав-учасниць СНД від 20.03.1992р. «Про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяль-
Див.: Гавра юв В В Международное частное право.- М.: Норма-Инфра-М. 2000.- С. 232.
ностІ»', що була ратифікована Україною 19.12.1992 p.. якою встановлено, що за загальним правилом позивач повинен звертатись 'j позовом за місцем знаходження або місцем проживання відповідача, хоча, одночасно. r ній містяться і окремі винятки з цього правила, такий, наприклад, як положення, за яким спори про укладення, зміну або розірвання договору будуть розглядатися за місцем знаходження постачальника.
Колізійний же метод, у його чистому вигляді, внаслідок публічного характеру цивільно-процесуальних норм, не може бути у міжнародному цивільному процесі застосовним. Слід погодитися у цьому зв'язку із В. П. Звєковим, який зазначає, що процесуальне право - це публічне право, і дія його норм за загальним правилом виключає постановку колізійного питання та застосування в силу колізійних норм іноземних процесуальних правил . За таких умов вирішення колізій у цій сфері, яке отримало назву «визначення» або «встановлення» міжнародної підсудності, може бути здійснено лише на рівні національних законодавств або шляхом укладення відповідних міжнародних договорів. Яким же чином це робиться на практиці?
22.3. Принципи (критерії) визначення міжнародної підсудності
1. Визначення міжнародної підсудності на рівні національних законодавств здійснюється за допомогою використання сталих принципів (або, що одне й те ж, критеріїв), об фунту вання яких слід шукати у міжнародній звичаєвій практиці. Мета, якій формулювання цих критеріїв підпорядковане, полягає у забезпеченні можливості здійснення судового розгляду цивільних справ, ускладнених іноземним елементом, та/або визнання чи виконання судового рішення, винесеного в іноземній державі. Кількість таких критеріїв не є великою і найбільш поширеними з них вважаються
такі.
І. Встановлений підсудності за ознакою громадянства сторін або сторони у спорі. Цей критерій є звичайним у тих випадках, коли національне законодавство вже використало у своєму колі-
Див.: Международное частное право. Действующие нормативные акчы. С, 5^8-562. Майте на увазі, що у Іштонанін раніше роботі М. М. Бої уславсі.кого і Международное частное право.- С. 454). внаслідок, очевидно, друкарської помилки, цю Угоду датовано 1993 р.
" Див.: Зееков В. П. Цнт. праця.- С. 431.
454
зійному праві прив'язку lex patriue, тобто його використання обумовлюється дотриманням певної логіки у загальній побудові національної правової системи.
II Встановлення підсудності за ознакою місця проживання відповідача. У багатьох право порядках цей критерій відіграє роль головного саме завдяки своїй практичній спрямованості. Правило actor seguitw forum rei {позивач звертається в суд за місцем проживання відповідача) свідомо покладає на позивача тягар подання позовної заяви у чужий для нього суд, оскільки він є тим, хто оспорює status quo. З іншого боку, місце проживання являє собою гарну прив'язку для міжнародної підсудності, оскільки позов у місці, де зосереджені життєві інтереси відповідача, буде менш за все його обтяжувати, полегшуючи йому свій захист, а позивач, зазвичай, може розраховувати на те, щоб знайти там основну частину майна, на яке може бути звернено стягнення, зауважує X. Шак1.
III. Встановлення підсудності за ознакою присутності відповідача або наявності його майна на території держави суду. Повинно бути зрозумілим, що фактична присутність відповідача у таких випадках ніяк не пов'язується з місцем його проживання, а наявність майна відповідача на території держави суду надає певну гарантію можливого виконання в майбутньому відповідного рішення цього суду.
IV. Інколи міжнародна підсудність, особливо у випадках з нерухомістю, встановлюється за ознакою місця знаходження спірної речі. Доцільність такого критерію, скоріш за все, пояснень не вимагає.
V. Нарешті, у якості останнього, відкритого критерію інколи виступає будь-який зв'язок спірної справи з територією відповідної держави. Це може бути, наприклад:
• місце проживання споживача;
• місце спричинення шкоди;
• місце виконання договору і т. ін.
Майте на увазі, що незважаючи на зовнішню схожість цих критеріїв з деякими з колізійних прив'язок, що використовуються у матеріальному цивільному праві тих чи інших країн, ці критерії не t такими прив'язками. По-перше, питання, пов'язані з визначенням міжнародної підсудності, вирішуються нарівні національного законодавства імперативна По-друге, слід чітко усвідомлювати.
Лип.; ШІІкХ. Цит. праця.-С. 91.
455
що маючи справу з колізійною нормою, суд встановлює, чи повинно бути застосовним право його держави, чи, навпаки, відповідна справа підкоряється праву іноземної держави і в такому випадку - праву якої саме держави. Між тим, коли цей суд вирішує питання, пов'язані із встановленням міжнародної підсудності, він лише окреслює межі свосї компетенції і зовсім не цікавиться питанням, чи існує відповідний компетентний суд !! якійсь Іноземній державі, чи його взагалі немає.