Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 17450
Скачиваний: 5
У якості прикладу можна послатись на рекомендаційні списки арбітрів Міжнародного комерційного арбітражного суду та Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України, серед яких 4 академіки та 2 члсни-кореспонденти академій наук, 19 докторів юридичних наук, професорів, 15 кандидатів юридичних наук, доцентів, 3 заслужених діячі науки і техніки, 12 заслужених юристів України, які, до того ж, представляють не тільки Україну, а й Австрію, Болгарію, Великобританію, Македонію, Німеччину, Норвегію, Польщу, Росію, Словакію, США, Фінляндію. Францію. Хорватію, Чехію. Швецію і Югославію1.
2. Безумовно, маючи можливість обрання арбітрів з подібних переконливих списків, сторони арбітражного процесу впливають на сул, виключаючи можливість участі у справі недостатньо кваліфікованих арбітрів, чим, певною мірою, сприяють винесенню за спором справедливого рішення. Однак цим, так би мовити безпосереднім впливом на арбітрів, справа не закінчується. Зацікавленість сторін у справедливому вирішенні спору знаходить своєрідне відображення у ставленні самих арбітрів до справи: певні моральні, а головним чином - матеріальні результати, що виникають внаслідок визнання тієї чи іншої особи арбітром, «примушують» його діяти у процесі розгляду спору об'єктивно, неуперєджено і у найбільш справедливий спосіб, оскільки у випадку винесення несправедливого рішення ця особа може втратити зазначений статус (її просто перестануть запрошувати до розгляду спорів).
" Див.: Международный коммерческий арбитраж к Украине: чаконодатель-ctiio и практика •' Под общ. ред. И. Г. Побирченко.- К.: 1н Юре. 2000.- С. 5.
525
3. У випадках арбітражного розгляду сторони мають майже необмежену можливість визначати процедуру здійснення арбітражного провадження, зокрема надавати рекомендації арбітрам щодо визнаваних ними фактів як доказів по справі. Слід зауважити, що арбітри завжди вкрай уважно ставляться до узгодженої волі сторін, оскільки саме завдяки їй вони тільки і стають арбітрами у справах. До того ж, арбітражне провадження завжди здійснюється не на очах публіки, мовою, щодо якої досягнуто домовленість сторін, а винесене арбітрами рішення може бути опубліковане виключно за попередньою взаємною згодою сторін.
4. Арбітражний розгляд спорів е менш заформалізованим, внаслідок цього - більш швидким, а завдяки зазначеному га відсутності у цьому розгляді другої чи якоїсь іншої інстанції, він стає відносно і дешевшим та майже завжди остаточним засобом вирішення комерційних спорів. Тобто, як зазначається у цьому зв'язку, сторони віддають перевагу завершеності, а не педантичній юридичній чіткості процесу1.
5. Нарешті, система міжнародних конвенцій забезпечує майже повну можливість примусового виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу. Зокрема, О. В. Брунцева вважає, що за Нью-Иоркською конвенцією, забезпечується виконува-ність арбітражного рішення практично у всьому світі".
Отже, зростаюча популярність арбітражного розгляду комерційних спорів, про яку раніше зазначалось, пояснюється не лише певною недовірою до національних судових засобів вирішення таких спорів, а й власними перевагами арбітражу, які, на мою думку, є вкрай суттєвими.
26.4. Види міжнародного комерційного арбітражу
Міжнародні комерційні арбітражі прийнято класифікувати на види за порядком створення (виникнення) та залежно від характеру спорів, для вирішення яких арбітражі створюються.
І. Залежно від порядку утворення міжнародні комерційні арбітражі поділяються на постійно діючі та арбітражі ad hoc (лат.-на випадок, для кожного окремого випадку).
Постійно діючі міжнародні комерційні арбітражі зазвичай ство-
ч Див.: Ерпылква Н. Д. Цит. праця,- С. 296. " Див,: Брунцева Е. В. Цит. праця.-С. 190.
526
рюються відповідними міжнародними комерційними організаціями. Наприклад, Міжнародний Комерційний Арбітражний Суд при МТП в Парижі функціонує з 1923 р. За період свого існування Суд розглянув більше 8 тис. справ, нагромадивши унікальний досвід та отримавши високу світову репутацію1. На національних рівнях постійно діючі арбітражні установи створюються національними торговими асоціаціями (наприклад - Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України). Об'єднує всі такі арбітражі те, що вони діють не просто на постійних засадах, а відповідно до встановленого у кожному окремому випадку регламенту, який являє собою своєрідний, «арбітражно-процесуальний кодекс» того чи іншого арбітражного суду.
Міжнародні комерційні арбітражні суди ad hoc створюються сторонами спеціально для вирішення певного спору. Тобто, такі суди створюються кожен раз як наслідок виникнення спору і втрачають свої повноваження (припиняють свою діяльність) разом з винесенням рішення, яким закінчується розгляд цього спору.
Арбітражі ad hoc, певною мірою умовно, можна поділити на два різновиди. «Чистий» випадок арбітражу ad hoc має місце тоді, коли разом з його створенням сторони визначили процедуру, за якою цей суд буде здійснювати арбітражне провадження та виносити рішення у справі. Проте, сторони не завжди здатні, мають змогу або бажають створювати правила процедури для таких арбіт-ражів. У зв'язку з цим певні комерційні організації, а частіше -постійно діючі міжнародні комерційні арбітражі передбачають можливість на умовах, визначених у їхніх регламентах, здійснювати діяльність щодо процесуального забезпечення розгляду справ арбітражами ad hoc. Тобто, у таких випадках має місце певна взаємодія цих двох видів арбітражу. У доктрині МПрП підкреслюється, що практика сприяння діяльності арбітражів ad hoc з боку постійно діючих арбітражів отримала досить широке розповсюдження. Сутність цієї практики полягає в тому, що у випадку наміру господарюючих суб'єктів передати свої суперечки на розгляд арбітражу ad hoc, відповідні арбітражні центри часто надають допомогу у призначенні арбітрів, прийнятті рішення з питань відводу арбітрів чи припинення їх повноважень з інших підстав, в організації слухання справи, зокрема шляхом надання для цього приміщень, послуг,
Див.: АшераД. Международный арбитражный суд МТП // Хозяйство и прано.- 1996,-№ 10.-С. 162.
527
перекладачів, друкарок тощо1, Найвідомішим прикладом цього є діяльність Міжнародного комерційного суду у Стокгольмі.
Такий різновид арбітражних судів ad hoc прийнято позначати як випадок «адміністрованого арбітражного суду». Цей різновид займає певне проміжне положення між власне арбітражом ad hoc, до якого він належить за характером утворення, та постійно діючим арбітражним судом, процедурні правила якого він використовує у процесі розгляду справ. У зв'язку з цим у доктрині не існує єдності поглядів щодо таких судів. Одні автори не вважають цей різновид самостійним, відносячи їх до арбітражів ad hoc як таких, інші виокремлюють його у третій, особливий вид арбітражних судів поряд з двома зазначеними вище, хоча така точка зору не виглядає досить переконливою. Справа в тому, що без відповідної угоди сторін арбітраж ad hoc не виникне ніколи, а от здійснювати арбітражне провадження без сторонньої допомоги він зз певних умов може,
2. За характером комерційних спорів постійно діючі арбітражні суди розподіляються на арбітражі загальної юрисдикції та спеціалізовані арбітражні суди. До судів загальної юрисдикції відносяться названі раніше Міжнародний комерційний арбітражний суд при МТП або Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України. Спеціалізованими міжнародними арбії-ражами є такі, що розглядають лише окремі види спорів- морські арбітражі (арбітраж Ллойда, Морська арбітражна палата у Парижі) та арбітражі, які розглядають спори щодо торгівлі конкретними видами товарів (арбітраж Лондонської асоціації по торгівлі зерновими, арбітражний суд при Федерації по торгівлі бавовною у Гдині, арбітраж при Нідерландській асоціації по торгівлі кавою тощо).
28.5. Компетенція арбітражного суду. Арбітражна угода
І. Питання про компетенцію міжнародного комерційного арбітражу є ключовим у всьому арбітражному процесі. Справа в тому. що стосовно діяльності державних судів, зокрема щодо їх права порушити цивільну справу, ці питання зводяться, головним чином, до спорів про підвідомчість або про підсудність цивільних справ. Вони виникають рідко тому, що відповідними національними процесуальними нормами ці питання регулюються жорстко І взагалі кожен законодавець ставить собі за мету виробити таке правове
реіулювання в цій частіші, яке б зводило нанівець саму можливість виникнення подібних спорів. Зовсім інше ми маемо у випадках з міжнародним комерційним арбітражем. Як І взагалі в міжнародному цивільному процесі, міжнародний комерційний арбітраж перш ніж порушувати справу, повинен переконатись, що він має компетенцію на її розгляд.
Компетенція міжнародного комерційного арбітражу, в принципі, може виникати так само, як і компетенція державних судів, тобто - безпосередньо з закону або міжнародного договору. Так, за Московською конвенцією про вирішення арбітражним шляхом цивільно-правових спорів, що випливають із відносин економічного та науково-технічного співробітництва (1972), укладеною в межах Ради Економічної Взаємодопомоги, було встановлено правило, за яким всі спори між господарюючими суб'єктами виключались зі сфери судового розгляду і, незалежно від ставлення до цього сторін конкретної угоди, вважались підлягаючими розгляду арбітражним судом. При цьому, обмежено було також можливість вибору сторонами арбітражного суду: вони повинні були звертатись у той арбітражний (третейський) суд, який діяв на території відповідної держави-учасниці цієї Конвенції1.
Дещо своєрідним є механізм виникнення компетенції у арбітражному суді за Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності (1992). За нею передбачається можливість розгляду спору судом будь-якої держави-учасника, якщо є письмова угода сторін про направлення спору на розгляд цього суду. На думку Г. К. Дмитрієвої, якщо така угода відсутня, то автоматично застосовуються правила про обов'язкову юрисдикцію, передбачені п. 1 ст. 4 цієї Угоди і тоді згоди відповідача на арбітражний розгляд не потрібно".
Проте цитований автор зазначає, то сторони у таких випадках украй рідко користуються цією можливістю, звертаючись, переважно, до державних арбітражних судів. 1 взагалі, випадки виникнення компетенції арбітражного суду на підставі закону мають
528
Див,: Международное частное право: современная практика.- С. 280,
1 Статус цієї Конвенції залишається незрозумілим, ї'ї учасницями дотепер внажають себе лише Росія, Куба га Монголія. Питання про участь Іде двох держав (Болгарії та Румунії) с спірним. Докладніше про цс див.: Петросжі Р. А. Применение Московской конвенции 1972 г. в современных условиях / Право и арбитражная практика. Вып. 1.-М.ІТПП РФ. 1997 - С. 22-24.
Див.: Международное частное право: Учебник / Под ред. Г. К. Дмитриевой-С. 606.
529
місце на практиці тільки як винятки із загального правила, за яким ця компетенція виникає лише завдяки узгодженості волі сторін, що матеріалізується у вигляді арбітражної угоди.
2. Зазначена угода сторін має такі дві форми:
» арбітражний компроміс (Його інколи називають ще третейським записом);
• арбітражне застереження.
Хоча, як стверджується, законодавство більшості сучасних країн не проводить різниці між арбітражним застереженням і третейським записом1, така різниця все ж існує і полягає в тому, що арбітражний компроміс досягається лише в тому випадку, коли спір між сторонами з приводу певного, укладеного між ними раніше контракту, вже виник, внаслідок чого його у той чи інший засіб необхідно вирішувати. Інакше кажучи, про арбітражний компроміс у відповідному контракті мова не тільки не йде, а й не може йти тому, що невідомо, чи якийсь спір виникне між сторонами у подальшому, чи його взагалі не буде. Внаслідок цього арбітражний компроміс - це завжди додаток до основного, тепер вже ставшим спірним, контракту.
Навпаки, арбітражне застереження, як правило, є складовою контракту, і воно являє собою попередню домовленість сторін про те, що у випадку виникнення між ними певного спору за основним контрактом, вони будуть врегульовувати цей спір не у судовому порядку, а шляхом звернення до арбітражного суду, процедуру звернення до якого вони одночасно у той чи інший спосіб у цьому застереженні встановлюють. До речі, в доктрині МПрП стверджується, що вже у середині 60-х років минулого сторіччя близько 80% зовнішньоекономічних контрактів містили арбітражне застереження". Мабуть, зазначена поширеність арбітражних застережень у контрактах пояснюється певною мірою тим, шо після виникнення спору потерпіла сторона, «за відсутності відповідного розділу в контракті, буде вже не в змозі примусити Іншу сторону дати згоду на позасудову процедуру розгляду спорів» , коли звернення до державного суду за захистом своїх прав залишається для неї єдиним виходом.
3. Таким чином, різниця між зазначеними двома формами арбітражної угоди, як підкреслено в одному з арбітражних рішень,
Див.. Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми,- С. 276. " Див.: Там само. ' Див : Гаери.іоа В. В. Цит. праця,- С. 265.
полягає тільки в юридично-технічних методах вираження волі сторін, які погодились передати спір на вирішення арбітрів, обраних сторонами1. Але з цієї відмінності випливають різні вимоги до змісту зазначених видів арбітражних угод. У випадку арбітражного компромісу, як зазначалося, предмет спору вже з'ясовано, тому при укладенні цього компромісу у письмовому вигляді особливих ускладнень, як правило, не виникає. Що ж стосується арбітражного застереження, то у ньому, відповідно до ст. 1 Нью-Йоркської конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень (1958), повинно бути зазначено, чи всі, чи тільки деякі категорії спорів, що виникають або можуть виникнути між сторонами, підлягають розгляду у міжнародному комерційному арбітражі. Тобто, сторони мають зазначити в арбітражній угоді цілком конкретно таке:
а) що будь-який спір, що випливає з їх конкретного договору чи у зв'язку з ним, буде розглядатися в арбітражному порядку; або
б) перелічити конкретно в той чи інший спосіб, які саме спори сторони зобов'язуються підпорядковувати арбітражному розгляду.
Другий із зазначених варіантів арбітражної угоди потребує обережності та певної юридичної культури, тому шо у кожному конкретному випадку арбітражний суд має вирішити питання, чи виникла у нього, відповідно до угоди сторін, компетенція на розгляд спору, чи ні. Оскільки це питання є суттєвим, бо у випадку виходу арбітражем за межі угоди сторін, винесене у справі рішення може бути скасованим або у його визнанні чи виконанні відмовлено, арбітри вкрай уважно ставляться до формулювання, яке міститься в арбітражному застереженні, розцінюючи будь-який сумнів, що виникає, як підставу для відмови у розгляді справи".
Зі сказаного випливає, що наведені вище вимоги до арбітражної угоди є обов'язковими, оскільки їх недотримання унеможливлює сам процес арбітражного розгляду справ внаслідок того, що у арбітражного суду не виникає компетенції на такий розгляд.
4. Щоб зменшити певною мірою негативні наслідки можливих дефектів волевиявлення сторін під час укладення арбітражних угод, практикою постійно діючих арбітражних судів вироблені типові
530
1 Дик.: БруІщеваЕ. В. Цит. праця.-С. 317.
Проте, як свідчить практика американських судів, останні схильні будь-які сумніви шоло можливості розгляду справи арбітражем вирішувати на користь останнього (Див., наприклад: БруІщеваЕ. В. Цит. праця.- С. 314-315).
531
7. Стосовно форми арбітражної угоди практика засвідчує, що пропозиція укласти арбітражну угоду інколи може прийматися в усній формі або шляхом реалізації конклюдентних дій. До речі, подібна практика знайшла широке розповсюдження відповідно до законодавства США, Нідерландів і деяких інших держав. Однак вона не с одностайною. Наприклад, Женевський суд, посилаючись на вимоги Нью-Иоркської конвенції (1958) щодо письмової форми арбітражної угоди, відмовив у наданні дозволу на виконання на території Швейцарії арбітражного рішення, ухваленого у Нідерландах. На думку суду, поняття «обмін листами», яке міститься в цій Конвенції, означає явно висловлену пропозицію однієї із сторін укласти арбітражну угоду І відповідь на цю пропозицію другої сторони. Оскільки у розглядуваному випадку відповідь було надано шляхом відкриття акредитива, вимогу про обов'язкову письмову форму суд визнає порушеною1.