Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 17449
Скачиваний: 5
Контрольні запитання
1. Яким чином можна визначити, що саме є «міжнародний комерційний арбітраж»?
2. Які вимоги, за сучасними уявленнями, висуваються до розгляду справ міжнародним комерційним арбітражем та до законодавства держав у зв'язку з таким розглядом?
3. Що Вам відомо про переваги арбітражного розгляду справ порівняно з їх судовим розглядом?
4. Які види міжнародних комерційних арбітражїв Вам відомі?
5. Що є арбітражною угодою і які вимоги до неї висуваються у сучасному арбітражному процесі?
див.: міжнародне приватне право. Актуальні проблеми.- С 279.
Глава 27
Здійснення провадження у справі та винесення арбітражного рішення
Отже, укладення арбітражної угоди підпорядковане тому, щоб спір, який може виникнути між сторонами або той, що вже реально виник між ними, було вирішено не державним судом, а в порядку арбітражу. Вирішення арбітражем спору по суті передбачає проведення ним слухання справи (здійснення арбітражного провадження) та винесення за його наслідками рішення з приводу цього спору.
У загальному, найбільш повному вигляді, процедура арбітражного провадження у справі складається з таких стадій:
• формування складу арбітражного суду;
• підготовка та здійснення арбітражного провадження у справі;
• винесення арбітражного рішення.
Саме в цій послідовності питання, пов'язані з арбітражним розглядом справи, і будуть нами розглянуті.
27.1. Формування складу арбітражного суду
1. Як зазначалося, принциповою відмінністю міжнародного комерційного арбітражу від розгляду спорів у державних судах є те, що у випадках арбітражу сторони самі, у той чи інший спосіб, беруть участь у формуванні складу майбутнього суду, тоді як при розгляді справ у державних судах їх можливість впливати на склад суду обмежується лише правом на відвід суддів. Причому, за загальним правилом, сторони у арбітражному процесі мають майже необмежене право на вибір арбітрів. Це означає, що при здійсненні вибору не існує обмежень ані щодо громадянства арбітрів, ані стосовно виду професійної діяльності чи кваліфікації арбітра тощо. Загальновизнаною може бути лише вимога, суть якої полягає в тому, що арбітром у справі повинна бути тільки дієздатна фізична особа, хоча все ж слід мати на увазі, що певні додаткові обмеження щодо можливості особи бути арбітром у справі можуть встановлюватись на рівні національних законодавств.
Так, за законодавством Португалії, арбітром може виступати лише особа, Ідо маг фахову юридичну освіту, у Саудівській Аравії функції арбітра може виконувати лише особа чоловічої статі, що сповідує іслам, тимчасом як за законодавством Польщі, ним не
535
може бути особа, яка виконує функції державного судді, І т. ін. До речі, за вимогами національних законодавств щодо арбітрів, сторони повинні уважно стежити, бо подібні норми є Імперативними, внаслідок чого їх порушення може призвести до неможливості визнання або виконання майбутніх арбітражних рішень у відповідних державах чи до скасування таких рішень у випадку їх винесення на території чи за правом цих держав.
2. При формуванні складу арбітражного суду сторони зазвичай намагаються обмежити кількість суддів з І им, аби, по можливості, зменшити свої витрати на розгляд спору. Причому, якщо їм не вдається досягти згоди щодо розгляду справи одноособовим арбітром, арбітражний суд, як правило, складається з трьох суддів. Якщо ж в арбітражній угоді взагалі відсутня будь-яка вказівка щодо кількісного складу майбутнього арбітражного суду, то у випадках арбітражу ad hoc це потребує додаткового узгодження сторонами, а при зверненні до постійно діючої установи застосовуються відповідні положення регламенту цієї установи.
В останньому випадку, якщо за регламентом спір, що виник між сторонами, може бути розглянутим одноособовим арбітром, а сторони не наполягають на іншому, то саме такий арбітр і розгляне їх спір. У протилежному випадку, а також коли сторони не можуть досягти згоди щодо кількісного складу арбітрів або в арбітражній угоді відсутні відповідні вказівки, спір зазвичай розглядається арбітражним судом у складі трьох арбітрів.
Процедура призначення арбітрів с різною залежно від виду арбітражу.
3. У випадках арбітражу ad hoc сторони самі узгоджують як кандидатуру одноособового арбі гра, так і процедуру призначення колегії арбітрів. Коли одна зі сторін зволікає з призначенням арбі'фа чи арбітрів, призначення здійснюються або спеціальним (так званим компетентним) органом, якщо сторони домовились про застосування Арбітражного Регламенту ЮНСІТРАЛ, або воно проводиться в порядку, передбаченому національним законодавством держави місця здійснення арбі'фажного розгляду. Проте у будь-якому ьипадку сторона не може бути позбавлена права звернутися з відповідним проханням до Генерального секретаря Постійного третейського суду в Гаазі.
Що стосується постійно діючих арбітражів, то сторони мають право вільно обрати будь-який з них у якості органу, що буде вирішувати спори, які можуть між ними виникнути. Зрозуміло, що цей вибір не повинен суперечити ані регламенту відповідного суду, ані
536
міжнародному договору держав, до яких належать сторони спору, якщо такий договір існує І в ньому містяться Імперативні приписи щодо міжнародної підсудності. Проте, на думку В. В. Гаврилова, переважна більшість підприємців виходять з того, що спір повинен розглядатися у арбітражному суді держави відповідача. З цією метою у контрактах зазвичай обумовлюється дві арбітражних установи -держави продавця та держави покупця з відповідним розподілом компетенції між ними1 (тобто, за так званим паритетним принципом).
Процедури формування'складу арбітражного суду за регламентами постійно діючих арбітражних установ дещо відрізняються одна від одної, проте лише у деталях. Наприклад, у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Міжнародній торговій палаті, якщо сторони не домовились про кандидатуру одноособового арбітра протягом тридцяти днів після отримання відповідачем заяви про здійснення арбітражного розгляду, арбітр призначається арбітражним судом. Процедура призначення колегії арбітрів, наприклад, з фьох осіб, зазвичай має такий вигляд.
Відповідальний секретар арбітражного суду надсилає позивачеві інформацію стосовно суми арбітражного збору, що підлягає сплаті, і одночасно направляє йому копію регламенту суду та орієнтовний (рекомендований) список арбітрів, з якого позивач має право обрати одну кандидатуру і повідомити про свій вибір до спливу певного, встановленого у повідомленні відповідального секретаря строку. Одночасно про надходження позовної заяви повідомляється відповідач, якому надсилаються копії позовної заяви та доданих до неї документів, копія регламенту арбітражного суду та той самий орієнтовний список арбітрів, з якого він у встановлений строк теж має можливість обрати одного арбі'фа, про що мас повідомити відповідального секретаря суду.
Два призначених у такій спосіб арбітри збираються і з зазначеного орієнтовного списку обирають третього арбітра, який буде арбіфом-головуючим у складі цього суду. Тобто, у виборі третього арбітра сторони безпосередньої участі не беруть, І він завжди обирається за тією чи іншою особливою процедурою.
4. Як вже зазначалось, відповідач у справі практично може блокувати (точніше намагатись блокувати) процес формування складу арбітражного суду. Щоб уникнути у такому випадку не-розв'язуваної ситуації, регламентами постійно діючих арбітражів передбачаються певні «захисні механізми» протидії подібній
Див.: Гащп\:тк В. В. Цит. праця.- С. 270.
537
поведінці. Для цього створюються спеціальні інституції, які отримали назву органів, «що здійснюють призначення арбітрів», або «компетентних органів». Наприклад, за Європейською конвенцією про зовнішньоторговельний арбітраж (1961) - цс Спеціальний комітет. До речі, відповідно до положень цієї Конвенції ряд установ її держав-у ч ас ниць проголосили себе органами, що будуть здійснювати функції призначення арбітрів на своїх територіях (всі такі установи нотифікуються Генеральним секретарем ООН).
Щоправда, вивчення ставок, які стягуються за виконання компетентними органами своїх функцій, дозволяє дійти висновку, за яким ці органи не заохочують небажання сторін самим вирішити відповідні питання. Наприклад, за виконання Міжнародним комерційним арбітражним судом при ТИП РФ функцій компетентного органу щодо призначення арбітра, прийняття рішення про відвід чи припинення повноважень арбітра з інших підстав сплаті підлягає у кожному з цих випадків окремо збір у розмірі 1000 доларів США незалежно від суми позову1.
Таким чином, якщо одна зі сторін зволікає з призначенням чи не призначає арбітра, сторона, яка таке призначення здійснила, може звернутись до компетентного органу з проханням про призначення другого арбітра. Компетентний орган у такому випадку здійснює призначення, після чого обраний стороною та призначений компетентним органом арбітри збираються і обирають третього арбітра (головуючого).
Можлива ситуація, коли два тим чи іншим чином призначені арбітри не можуть дійти згоди щодо кандидатури третього арбітра, або з якихось причин вони не збираються для того, щоб обрати третього арбітра. І ці ситуації передбачаються правилами відповідних регламентів, за якими у таких випадках на вимогу однієї зі сторін спору призначення третього арбітра теж здійснюється компетентним органом. Більше того, за ст. 6 Арбітражного Регламенту ЮНСІТРАЛ передбачено загальну норму, за якою у випадках, коли компетентний орган сторонами не визначено, або коли узгоджений ними компетентний орган не починає діяти (чи не здійснює призначення арбітра) протягом шістдесяти днів після отримання відповідного прохання однієї зі сторін, ця сторона має право звернутися до Генерального секретаря Постійного третейського суду в Гаазі з проханням про призначення ком-петеншого для розгляду цього спору арбітражного суду.
Див.. Международное частное; право: современная практика.- С. 287.
538
5. Проте, призначенням арбітрів формування складу арбітражного суду фактично може бути не закінчено, оскільки у кожної зі сторін залишається право заявити відвід арбітру, якого було призначено іншою стороною, арбітру головуючому та, нарешті, всьому складу арбітражного суду. З тим, щоб краще зрозуміти процедуру га можливі наслідки відводу, слід дещо детальніше розглянути вимоги до арбітрів, які в сучасному міжнародному арбітражному процесі існують. Загальне правило щодо цього викладено у Правилах стики міжнародних арбітрів, що були прийняті у 1987р. Міжнародною асоціацією юристів (International Bar Association) таким чином: арбітр має право прийняти призначення тільки тоді, коли він упевнений, що здатен виконати свої функції неупередже-но, має для цього достатні професійні знання, володіє мовою арбітражного розгляду і має можливість приділити арбітражу той час та увагу, яких від нього очікують сторони.
Перше питання, яке може постати у зв'язку з призначенням арбітра, це його національність. У зв'язку з цим наголошую, що законодавство більшості держав не містить обмежень стосовно національності арбітрів. Проте, частіш за все, сторони призначають арбітрами представників своїх власних держав, і подібні рішення не викликають заперечень ні арбітражних установ, ні державних судів. Що ж стосується арбітра-головуючого чи одноособового арбітра, то за сталою світовою практикою вимагається, щоб ним було призначено громадянина нейтральної держави, окрім тих випадків, коли сторони спеціально домовились про інше.
Ще є питання, пов'язане з кваліфікацією арбітрів, стосовно якого сталих рекомендацій не існує. Практика рекомендує щодо одноособових арбітрів та арбітрів-головуючих обирати юристів за фахом. Стосовно вибору арбітрів взагалі вважається, що арбітр повинен знати як теорію, так і практику відповідної галузі права та звичаї світової торгівлі, а також теорію та практику міжнародного комерційного арбітражу. Доречно також враховувати необхідність призначення арбітром особи, що належить до відповідної системи права, оскільки ці системи інколи суттєво відрізняються.
Важливою вимогою, що висувається до арбітра, є володіння робочою мовою, на якій буде здійснюватись арбітражне провадження. Використання перекладачів, як зрозуміло, не вирішить проблеми хоча б тому, що їх присутність при прийнятті рішення не є бажаною. Внаслідок цього питання забезпечення належного
539
рівня комунікації між сторонами та арбітром, а особливо між членами колегії арбітрів, є суттєвим.
Як зазначалось, при виборі арбітра слід брати до уваги ступінь його зайнятості, яка може увійти в конфлікт з необхідністю швидкого здійснення арбітражного розгляду справи.
6. Окремо слід наголосити на таких двох вимогах, що висуваються до кандидатури арбітра. Це, по-перше, його незалежність та, по-друге, його неупередженість. Незалежність арбітра розуміється як ситуація, коли у нього відсутні фінансові чи інші особисті стосунки зі стороною процесу. З неупередженістю справа обстоїть складніше, бо формального визначення їй дати неможливо. Існують лише більш або менш повні переліки відомих практиці підстав, які можуть вказувати на упередженість арбітра, таких, як публічне висловлення попередніх міркувань за справою або наявність трудових відносин з підприємством, яке прямо конкурує з однією із сторін тощо. Внаслідок цього практикою вироблена рекомендація, за якою призначення одноособового арбітра або арбітра-головуючого, що є географічне нейтральним, як правило забезпечить його неупередженість.
З метою належного вирішення питань, пов'язаних з незалежністю та неупередженістю арбітрів, останні ще до свого призначення зобов'язані письмово викласти всі обставини, які можуть стати підставою для заявления відводу. Найбільш яскраво ця вимога роз'яснена у справі корпорація «Коммонвеле Котинг» проти компанії «Континентал Казуалті», шо дійшла до Верховного Суду США. У справі генпідрядник (відповідач у цій справі) відмовився сплатити субпідряднику (позивачеві) обумовлену договором грошову суму, внаслідок чого справу було передано, згідно з угодою сторін, до арбітражу. Сторони призначили арбітрів, а останні обрали арбітра-головуючого, який, за припущенням, був нейтральним. Після винесення арбітражного рішення субпідрядник з'ясував, що генпідрядник був постійним клієнтом третього арбітра і сплатив йому декілька тисяч доларів у якості гонорарів за його послуги шженера-консультанта, включаючи послуги за проектами, що були предметом арбітражу. Субпідрядник звернувся до суду з позовом про скасування арбітражного рішення,
У зв'язку з його принциповістю, наведу повністю витяг з цього рішення Верховного Суду США, який дане рішення скасував, зазначивши таке.
«Арбітражний процес найкраще функціонує тоді, коли у ньому
540
підтримується дружня та довірлива атмосфера І накази виконуються добровільно, без застосування судового примусу. Цьому краще всього слугує встановлення атмосфери відкритості з самого початку, шляхом розкрий я арбітром будь-якої фінансової угоди, яку він уклав чи збирається укласти з однією зі сторін. У багатьох випадках арбітр може вірити, що ці ділові стосунки є настільки малозначними, що розкриття їх здатне привести до думки про тс, що його легко підкорити впливу або що він є. прибічником відповідного учасника процесу. Однак, якщо закон вимагає розкриття, жодне з цих припущень не повинно виникати. Значно краще, коли відносини розкриваються із самого початку, коли сторони вільні відхилити арбітра або прийняти його, знаючи про його відносини зі стороною і продовжуючи вірити в його об'єктивність, ніж такі відносини з'ясовуються після арбітражу, коли незадоволена сторона може використовувати цс у якості підстави для визнання арбітражного рішення недійсним. Суди повинні мінімізувати свою роль у арбітражі та не втручатися у рішення питань стосовно неупередженості арбітра. Цю роль краще доручити сторонам, котрі є архітекторами свого власного арбітражного процесу і тому значно краще поінформовані про домінуючі етичні стандарти та репутації у своїй галузі»1.