Банківські повідомлення поділяють на термінові і звичайні, причому за відправлення спеціальних повідомлень стягується спеціальний тариф.

Повідомлення всіх типів побудовані за загальним принципом (табл. 3.4). Вони складаються з початкової частини, в яку входить мітка початку повідомлення (Start of Message), заголовок (Header), мітки початку тексту повідомлення (Start of Text), тексту повідом­лення (Text of Message) і закінчення повідомлення, в яке входять мітка кінця тексту (End of Text), параметри (Trailer) і мітка кінця повідомлення (End of Message). Початкова частина і закінчення утворюють «Конверт», в якому пересилаються повідомлення і який вміщує інформацію, необхідну для управління рухом повід­омлень у мережі. Заголовок вміщує одинадцятизначний код-іденти- фікатор отримувача повідомлення (Bank Identifier Code, ВІС, що є адресою в мережі), код термінала відправника, поточний п'яти­значний номер, виконуючий контрольну і захисну функції, три­значний код повідомлення з двозначним кодом пріоритету. При передачі повідомлення текст повідомлення система не бачить.

Таблиця 3.4

СТРУКТУРА ПОВІДОМЛЕННЯ SWIFT

Початок повідомлення	Заго­ловок	Початок тексту	Текст по­відомлення	Кінець тексту	Хвосто­вик	Кінець по­відомлення
Tart of Message	Header	Start of text	Text of Message	End of text	Trailer	End of Message

---

Приклад повідомлення, де «Данмакс Національбанк» (Копен­гаген) за розпорядженням свого клієнта «Ампаго» здійснює пе­реказ у 60 000 євро на рахунок компанії «Holland and CO», клієн­та «Вестдойчебанка» (Дюссельдорф) з датою валютування 15 березня 2007 р. показано в табл. 3.5.

Існують три основні системні повідомлення:

• LOG-IN/OUT — системне повідомлення для входу/виходу в систему;

• RETRIEVAL — за цим запитанням система надсилає копію повідомлення, яке зберігається;

• REPORTS — дає змогу одержати різні види рахунків (пері­одичних або разових).

Системним повідомленням надається першочерговий пріори­тет, оскільки вони містять основну інформацію щодо функціону­вання системи. Банківські повідомлення поділяються на терміно­ві та звичайні. За пересилання термінових повідомлень стягуєть­ся спеціальний тариф.

Валюти держав відображують у коді ISO (міжнародна органі- зація зі стандартизації). За цією стандартизації визначення валю- ти складається із зазначення країни (два знаки) і скорочення ва- люти (один знак), а також має цифровий код.

Валютування за кодом ISO, наприклад на 2 травня 2006 року, виглядає так: 060502; на 10 лютого 2007 року — 070210, на 5 кві- тня 2007 року — 070405.

Для правильної доставки повідомлення мережею SWIFT усі банки-учасники мають код-ідентифікатор (Bank Identifier Code— ВІС), який є адресою в системі SWIFT і має важливе

значення для функціонування всієї системи. Наприклад, такі по­відомлення надсилаються для інформування про наявність «нос- тро» — рахунків на певну дату (табл. 3.6).

ВІС — універсальний стандарт для ідентифікації банків у по­відомленнях, які пересилаються по мережі телекомунікації. Він базується на розробленій товариством SWIFT методології.

Таблиця 3.6

ПРИКЛАД ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО НАЯВНІСТЬ «НОСТРО»-РАХУНКІВ

1)1

У структурі коду виділяється три обов'язкові частини: — чотиризначний код установи (коротке унікальне позначен- ня члена SWIFT);

---

• двозначний код країни за стандартом ISO;

• двозначний код місцезнаходження банку (місто, штат, тим­часова територія);

Наприклад:

BELA DE ВВ Лаядесбанк, Берлін

MIDL GB LL Мідленд бенк, Лондон

Адресу можна розширити кодом, який інформує користувача мережі про рівень доступу до неї всередині країни; для тих, хто не є членом товариства, літери «ВІС» інформують, що фінансова установа не має доступу до мережі (Branch Code).

ВІС-коди публікуються чотири рази на рік у збірці «ВІС Directory». Починаючи з 1976 р._? збірка складається з чотирьох розділів; секція банків, географічна секція, секція адрес та інфо­рмаційний розділ, у яких відповідно до критерію здійснено сор­тування банківських установ.

За допомогою збірки користувач SWIFT може знайти необ­хідний банк-учасник системи з тим, щоб потім переслати йому повідомлення.

Повідомлення, які підлягають відправленню, банк готує у від­повідному форматі й вводяться в термінальне обладнання, під­ключене до системи SWIFT (термінал SWIFT). Така технологія до­зволяє використовувати термінал SWIFT як простий телекс; вона характерна для ^комп'ютеризованих банків з невеликим обсягом повідомлень, які вони відправляють і отримують. При цьому клі­єнт банку заповнює паперову форму для переказу коштів, а бан­ківський службовець вводить дані з цієї форми в термінал системи t наступним відправленням банку-партнерові по SWIFT. У біль­шості банків повідомлення готують за допомогою внутрішньобан- к міської ЕОМ, яка зв'язана з терміналом SWIFT каналами зв'язку і цас змогу без ручного втручання (з метою виключення помилки) передавати повідомлення в SWIFT. Повідомлення, які надходять зі SWIFT, також передаються на термінал SWIFT і далі без ручного втручання— на внутрішньобанківський комп'ютер, де оброблю­ються для використання працівниками банку.

Що SWIFT відповідає лише за доставку і зберігання повідом­ить, які надходять у мережу, і зовсім не несе відповідальності за «дроблення повідомлень усередині банку. Отже, послуги SWIFT по межені передачею і прийомом повідомлень, які надходять від Vчас»шків системи, і їх відправленням іншим учасникам за вказівкою відправника (рис. 3.6).

---

До певного часу SWIFT-1 успішно справлялася з покладеними на неї завданняами. Перехід до SWIFT почався в кінці 1989 р. і до 1995 р. був повністю закінчений, причому всі роботи прово­дилися таким чином, що користувачі мережі не відчували ніякої негативної дії на свою роботу.

В SWIFT-2 використовуються швидші процесори і обладнан­ня мережі, що здатні підтримувати збільшення графіка протягом декількох років, а також більш сучасне програмне забезпечення. Як і в SWIFT-1, в SWIFT-2 використовуються два рівноправних пов'язаних між собою і працюючих без участі людини операцій­них центра (в Нідерландах і США).

Мережа SWIFT-2 (рис. 3.7) ґрунтується на чотирирівневій ар­хітектурі й керується системним керуючим процесором (System Control Processor — SCP).

Рис. 3.7. Архітектура SWIFT 115

1. Термінал користувача, що дозволяє йому підключитися до мережі. На ринку є великий вибір терміналів підключення до SWIFT різних виробників. Однак усі вони повинні бути сертифіковані SWIFT.

2. Регіональні процесори, призначенням яких є отримання по­відомлень від користувачів з деякої обмеженої території та їх пе­ревірка для первинного оброблення на груповому процесорі (слайс-процесорі). Вони забезпечують підтримку протоколів прикладного рівня, контроль усіх вхідних і повідомлень на від­повідність стандартам, здійснюють верифікацію їх контрольних сум, генерують користувачам повідомлення про успішність про­ходження їх фінансових повідомлень. Регіональні процесори, які розміщені в операційних центрах, працюють без участі людини і обладнанні Unisys A Series, що дубльовані для безпеки.

3. Групові процесори (слайс-процесори), розміщені також в операційних центрах, складаються з трьох комп'ютерів А12 фір­ми Unisys, один з яких працює в режимі «гарячого» резерву. В слайс-процесорах здійснюється основна маршрутизація повідом­лень і оброблення системних повідомлень, а також довгострокова і короткострокова архівація повідомлень, генерація системних звітів, оброблення повернутих повідомлень, генерація даних для розрахунків з користувачами та ін. В SWIFT-2 інформація збері­гається протягом чотирьох місяців. У мережі закладені можливо­сті збільшення за необхідності кількості слайс-процесорів.

4. Процесори керування системою — це новий рівень, введе­ний в SWIFT-2. Вони розташовані в операційних центрах і вико­ристовують комп'ютери фірми Unisys. Це єдиний архітектурний рівень, який не зайнятий обробленням повідомлень, а призначе­ний виключно для керування. Передбачена можливість викорис­тання декількох процесорів керування системою зі 100% резер­вуванням, хоча поки що використовується тільки один, розташований в Нідерландах (інші — «гарячий» резерв).

Весь процес передачі повідомлень від користувача А до кори­стувача Б мережею S WIFT можна подати як послідовність таких кроків (рис. 3.8). 1. Отримавши доступ до мережі SWIFT, користувач А надси­лає повідомлення для користувача Б на свій вхідний регіональ­ний процесор.

2. Вхідний регіональний процесор перевіряє правильність за­головка і тексту повідомлення, а також правильність номера по­відомлення. Після цього результати перевірки і повідомлення пе­ресилаються на відповідний вхідний маршрутний процесор (IPS).

---

Рис. 3.8. Схема проходження повідомлень через мережу SWIFT

3. Вхідний маршрутний процесор записує отримане повідом­лення на диск.

4. Вхідний маршрутний процесор надсилає на адресу вхідного регіонального процесора підтвердження про отримання і запис повідомлення.

5. Отримавши таке підтвердження від вхідного процесора, ихідний регіональний процесор відсилає користувачу А позитив­не (АСК) або негативне (NAK) підтвердження, залежно від того, було прийняте повідомлення чи ні маршрутним процесором. Прийняття АСК свідчить про те, що система SWIFT взяла на себе відповідальність за подальшу доставку повідомлення, a NAK — що повідомлення не може бути доставлене, хоча й було збереже­но І SP для подальшого використання.

2. Отримавши повідомлення, вхідний маршрутний процесор визначає за своєю базою даних, який вихідний регіональний про­цесор є основним для користувача Б, і надсилає копію повідом­лення на цей регіональний процесор.

3. Вихідний регіональний процесор-одержувач тимчасово за­писує повідомлення і встановлює його в одну з черг доставки, які визначені для користувача Б. Тут повідомлення перебуває доти, доки користувач Б не підключиться до мережі і не відправить за­пит на отримання повідомлень із цієї черги.

4. Перед спробою доставки повідомлення вихідний регіональ­ний процесор-одержувач надає йому номер і запитує у свого ви­хідного маршрутного процесора про дозвіл на доставку.

5. Вихідний маршрутний процесор-одержувач переві­ряє достовірність номера повідомлення для доставки і записує його.

6. Вихідний маршрутний процесор-одержувач дозволяє до­ставити повідомлення від вихідного регіонального процесора до користувача Б.

7. Вихідний регіональний процесор-одержувач відправляє повідомлення користувачу Б.

8. Користувач Б отримує повідомлення і записує його для подальшого використання.

9. Якщо термінальне обладнання користувача підтверджує достовірність одержаного повідомлення, на основний для корис­тувача вихідний регіональний процесор передається позитивне підтвердження прийому. Якщо контрольна сума не збігається, на регіональний процесор повертається негативне підтвердження, і повідомлення вважається недоставленим.

10. Вихідний регіональний процесор-одержувач формує з по­зитивних і негативних повідомлень історію доставки повідом­лень і передає її своєму вихідному маршрутному процесору.

11. Вихідний маршрутний процесор доповнює загальну істо­рію доставки повідомлення і зберігає його.

12. Вихідний маршрутний процесор-приймач відправляє ко­пію історії доставки маршрутному процесору-відправнику, який зберігає її.

13. Якщо користувач А запитував підтвердження про доста­вку повідомлення, то після отримання від вихідного маршрут­ного процесора-приймача історії доставки вхідний маршрут­ний процесор-відправник відправляє відповідне підтверджен­ня вхідному регіональному процесору для передачі користува­чеві.

---

Смотрите также файлы

• книга міжнарод розрах Савлук.doc

• книга міжнарод розрах Рудаківська.doc

• Metod_stat_II.doc

• Metod_stat_1.doc

• Тема 7 н.docx