ється за вимогою і на основі інструкцій клієнта (заявника ак­редитива):

• здійснити оплату бенефіціарові чи на його вимогу третій

особі;

• акцептувати та оплатити переказні векселі (тратти), складені на бенефіціара;

• уповноважити інший банк виконати оплату, акцептування чи негоціацію таких переказних векселів (тратт).

Він надає значно більші можливості захисту інтересів експор­тера, ніж інкасо.

Вже в момент висунення пропозиції чи укладення угоди про купівлю-продаж продавець повинен чітко собі уявити, які ризики і вимоги йому потрібно враховувати, стосовно:

• надійності та кредитоспроможності покупця;

• політичних, економічних та юридичних умов у країні покупця;

• власної ліквідності.

Для безперешкодного здійснення акредитивної операції про­давець, крім усього іншого, повинен мати точне уявлення про обраний вид акредитива, а також стосовно його конструкції, строку дії, шляху та засобів транспортування, страхового захис­ту, базису цін.

За способом використання акредитиви поділяються на доку­ментарні (товарні) та грошові (циркулярні або фінансові):

• документарні (товарні) використовуються для розрахунків за товари та послуги при наданні обумовлених в акредитиві до­кументів;

• грошові (циркулярні або фінансові) — це такі акредитиви, виплата за якими не обумовлена наданням документів.

За формою акредитиви поділяються на документарні акреди­тиви та акредитивні листи.

У більшості країн терміни «документарний акредитив» та «комерційний акредитивний лист» — синоніми. Але, наприклад, у США, Великій Британії та Китаї, а також у закордонних відді­леннях найбільших банків Англії та США технологічні процеси та можливості акредитивних листів суттєво відрізняються від за­пропонованих документарними акредитивами.

Розрахунки у формі акредитивних комерційних листів пови­нні бути погоджені сторонами у контракті купівлі-продажу.

Особливість акредитивних комерційних листів полягає в тому, що вони направляються не банку в країні продавця, а безпосере­дньо бенефіціарові. При цьому банк у країні продавця може ви­користовуватися лише як проміжна інстанція. Бенефіціар після

---

відправлення товару та отримання всіх необхідних, передбачених у акредитивному листі, документів може або передати їх банку, обраному на свій розсуд, або направити для сплати безпосеред­ньо банку, який виписав акредитивний лист.

Експортер, який погодився на розрахунки з використанням акредитивних листів, повинен прийняти до уваги, що йому не буде відмовлено в негоціації тратт банком його країни лише в тому випадку, якщо акредитивний лист виписаний солідним (першокласним) банком та його гарантія купити виставлені трат­ти вважатиметься іншими банками достатньою.

Суб'єктам господарської діяльності України варто погоджува­тися на розрахунки за акредитивними листами лише за умови, що акредитивні листи виписуватимуться банками-кореспондентами Національного банку України та іншими першокласними інозем­ними банками, платоспроможність яких не викликає сумніву, а також з урахуванням того, що така форма розрахунків здійсню­ватиметься обома сторонами на принципах взаємності. В іншому акредитивні листи відповідають документарним акредитивам.

Банк імпортера (банк-емітент) відкриває акредитив на користь бенефіціара (експортера). Якщо документи бенефіціара відпові­дають поставленим вимогам, він одержить від банку-емітента кошти (оплату), незалежно від можливостей та бажання імпортера.

Послідовність дій при оформленні акредитива, схематично наведена на рис. 4.3, передбачає:

1. Укладення договору між покупцем і продавцем.

2. Доручення імпортера своєму банку про відкриття акреди­тива.

3. Відкриття вітчизняним банком акредитива в іноземному банку.

4. Авізування акредитива бенефіціару-експортеру вітчизняним банком.

5. Перевірка акредитива експортером (відповідність договору, виконання).

6 а. Відправка товару експортером імпортерові.

6 б. Передача експортером документів вітчизняному банку — (авізуючому банку).

7. Перевірка документів вітчизняним банком.

8 а. Виплата вітчизняним банком пред'явнику документа су­ми, визначеної в документі.

8 б. Передача вітчизняним банком документів іноземному ба­нку і перерахування відповідної суми.

9. Вручення документів іноземним банком імпортеру.

Рис. 4.3. Схема здійснення документарного акредитива

Термін та умови акредитива мають бути узгодженими до про­ведення оплати (негоціації чи акцептування). Угода з документа­рним акредитивом передбачає такі документи:

• вексель;

• коносамент чи інший транспортний документ, що може бути товаророзпорядним;

• комерційний рахунок, рахунок-фактура, інвойс;

• свідоцтво про походження товару;

• страховий поліс або сертифікат.

Перед тим як експортер подасть документи до банку, він по­винен обов'язково переконатися, що вони за усіма пунктами від­повідають умовам акредитиву.

Усі необхідні документи мають бути в наявності, вони не по­винні ні порушувати умови акредитиву, ні суперечити один од­

---

ному, оскільки банк, вирішуючи питання про прийняття чи не­прийняття документів, чітко дотримується принципів суворої від­повідності документів та строків.

Документи, що мають недоліки, банк повинен протягом необ­хідного часу повернути бенефіціарові. Таким чином, останній має можливість виправити оспорені документи чи виставити їх знову у відповідності з вимогами у відповідні строки. Отже, ак­редитив не припиняє своєї дії, якщо банк повинен повернути до­кумент. У більшості випадків шукають можливе інше рішення, оскільки загальне повернення суперечило б економічним інтере­сам бенефіціара, а також інтересам покупця.

Використання акредитивної форми розрахунків у міжнародній практиці регулюється Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів (Uniform Customs and Practice for Documentary Credits), які розроблені Міжнародною торговою па­латою. З 1 січня 1994 р. вступили в дію МТП №500 (УСР № 500) — редакція 1993 р. Вони застосовуються до всіх докуме­нтарних акредитивів, включаючи резервні акредитиви.

UCP визначають:

• визначення і види акредитивів;

• способи і порядок їх виконання і передачі;

• зобов'язання і відповідальність банків;

• вимоги до документів, які представляються по акредитиву і порядок їх подання;

• інші питання, які виникають у практиці розрахунків за акре­дитивами;

• тлумачення різних термінів.

У кожного документарного акредитива включається обмовка про те, що він підпорядкований UCP.

UCP дотримуються банки більше ніж 160 країн світу, в т. ч. США. Оскільки більшість акредитивів підпорядкована UCP, усі сторони (імпортер, експортер, експедитор, брокер тощо) повинні бути ознайомлені і правильно розуміти їх перед укладенням уго­ди. UCP містять вичерпну інформацію про правила та звичаї, але не мають законної сили в усіх відношеннях.

Стаття 5 Міжнародних Комерційних Термінів (Uniform Com­mercial Code, U.C.C.) встановлює для акредитивів державну мову США.

Звичайно банки випускають комерційні та резервні акредити­ви, які, відповідно до U.C.P, можуть бути внутрішні чи міжнаро­дні. Однак за запитом заявника або бенефіціара, внутрішній ак­редитив може підкорятися U.C.C.

Класифікація акредитивів

Акредитиви класифікують за різними критеріями. Залежно від способу використання, вони можуть бути відкличні чи безвідк­личні, підтверджені чи непідтверджені, в прямій чи негоційова- ній формі.

За способом повідомлення бенефіціара про відкриття акреди­тиви поділяються на:

• прямо авізовані та авізовані через авізуючий банк;

• попередньо авізовані.

Прямо авізовані акредитиви банк-емітент направляє безпосе­редньо бенефіціарові без втручання іншого банку. Бенефіціар, у свою чергу, повинен звернутися з вимогами до закордонного ба­нку, що його обслуговує. Ця форма авізування має ряд недоліків, характерних при розрахунках. Насамперед бенефіціар не має не­обхідних умов для контролю справжності акредитива, більше то­го, ускладнюється процес з'ясування платоспроможності банку - емітента.

Акредитиви, які направляються безпосередньо бенефіціарові, тобто без втручання іншого банку, використовуються підробіт­ками документації навіть щодо банків, які є досить надійними та мають досконалу технічну базу. Експортер, який бажає захистити себе від подібної практики, повинен вимагати авізований акреди­тив або підтверджений банком у його власній країні.

Авізований акредитив — це акредитив, за яким банк-емітент звертається з дорученням до іншого банку (авізуючого), щоб сповістити бенефіціарові про відкриття акредитиву без будь- якого зобов'язання як із боку авізуючого банку, так і з боку бан- ку-емітента.

За ступенем гарантованості оплати сум, які мають бути спла­чені експортерові, акредитиви поділяються на відкличні та без­відкличні.

Відкличний акредитив — це акредитив, який може бути в будь-який час змінений або відкличний (анульований) банком- емітентом за дорученням імпортера без обов'язкового повідом­лення бенефіціара.

Оскільки відкличний акредитив не забезпечує обов'язкових зобов'язань імпортера в частині оплата куплених ним товарів, експортери не вважають його достатньою гарантією і в зовніш­ньоторговельних розрахунках він використовується досить рідко. У випадку, коли імпортер та експортер усе ж таки дійдуть згоди щодо використання в міжнародних розрахунках відкличного ак­

---

редитива, він може бути використаний як інструмент, який за­вдяки своїй простоті, точності та невеликій вартості порівняно з безвідкличним акредитивом забезпечить:

• платіж у встановлені терміни, роблячи зручнішим управлін­ня грошовими ресурсами продавця;

• контролювання банком розпоряджень продавця, що стосу­ються документів про відправлення товару.

Юридичне зобов'язання банку-емітента, який відкрив без­відкличний акредитив, не може переглядатися в межах встано­вленого терміну дії без згоди всіх зацікавлених сторін (покуп­ця, його банку та продавця). Однак у цій конструкції відсутній прямий зв'язок між покупцем та продавцем. Справді, лише то­рговельний контракт пов'язує їх та накладає зобов'язання на експортера за поставку товару, а на імпортера— за оплату цього товару.

Відповідно до наявності (або відсутності) підтвердження за акредитивом з боку авізуючого або іншого банку акредитиви по­діляються на підтверджені та непідтверджені.

Безвідкличний акредитив може бути авізований бенефіціарові через інший банк без будь-якої відповідальності з боку авізуючо­го банку. Разом з тим, безвідкличний акредитив за дорученням банку-емітента може бути підтверджений іншим банком (безвід­кличний підтверджений акредитив). Банк, який підтвердив акре­дитив, зобов'язаний перед бенефіціаром своєчасно здійснити обумовлені акредитивом платежі. Тому підтвердженим може бу­ти тільки безвідкличний акредитив.

Таким чином, підтверджений безвідкличний акредитив — це акредитив, за яким банк-емітент звертається з проханням до ін­шого банку (досить часто — до авізуючого) взяти безпосередню участь в операції шляхом надання свого власного зобов'язання до безвідкличного зобов'язання банку-емітента. Підтверджуючий банк зв'язаний із банком-емітентом. Останній повинен здійснити рамбурс на банк, який робить підтвердження, якщо той здійснив платіж.

Безвідкличний підтверджений акредитив надає експортерові таку перевагу, що перед ним відповідає не тільки банк-емітент, а й банк, який підтвердив акредитив. Якщо акредитив підтвер­джено іншим банком, експортер отримує додаткові гарантії від деяких ризиків, які не можуть бути забезпечені банком-емі- тентом (наприклад, ризиків, пов'язаних із забороною в країні імпортера виплати іноземної валюти за торговельним зобов'я­занням).

---

Банки, які підтверджують акредитиви, як правило, страху­ють себе від зазначених ризиків, вимагаючи при підтвер­дженні від банку-емітента негайного перерахування коштів у рахунок покриття платежів за акредитивом, а це призводить до заморожування коштів імпортера на період від відкриття акредитива до виплати коштів за ним. Враховуючи це, украї­нським імпортерам доцільно уникати підтверджених акреди­тивів. За нормальних умов торгівлі підтвердження акредити­вів вимагається лише за відсутності абсолютної довіри банку­єм і тенту.

Англійські банки та банки деяких інших держав практикують відкриття у себе безвідкличних акредитивів з одночасним їх під­твердженням. При цьому мається на увазі, що експортер у дано­му випадку отримує додаткові гарантії, однак таке підтвердження не має нічого спільного з UCP та практикою більшості країн. Відповідно до UCP, безвідкличний акредитив, підтверджений ба- нком-емітентом, може розглядатися просто як безвідкличний ак­редитив. Тому якщо український експортер хоче отримати додат­кові гарантії за акредитивом, він повинен вказати в контракті, яким банком (своєї або третьої сторони) цей акредитив повинен бути підтверджений.

Якщо уповноважений банк не є кореспондентом банку- емітента, в платіжних умовах контракту доцільно вказувати рамбурсуючий банк, який розташований у країні валюти плате­жу та є кореспондентом цього уповноваженого банку. При ви­користанні рамбурсних інструкцій акредитив повинен містити інформацію про те, що рамбурс здійснюється згідно з «Уніфіко­ваними правилами» для рамбурсів за документарними акреди­тивами, розробленими та затвердженими Міжнародною торго­вою палатою, (публікація МТП № 25). У деяких випадках українські банки можуть підтверджувати акредитиви банків ко­респондентів, які мають стабільне фінансове становище та з якими вже існує позитивний досвід співпраці у різних галузях банківських діяльності. Такі акредитиви можуть підтверджува­тися у межах лімітів та правил, встановлених банком. При цьо­му під правилами підтвердження акредитивів мається на увазі дотримання таких умов:

• при акредитиві на експорт у якості виконуючого банку не­обхідно призначити уповноважений український банк;

• рамбурсні інструкції повинні передбачати якнайшвидше на­дання уповноваженому банку покриття. Тобто банк-емітент при відкритті акредитива мусить надати право дебетувати свій раху­

---

Смотрите также файлы

• книга міжнарод розрах Савлук.doc

• книга міжнарод розрах Рудаківська.doc

• Metod_stat_II.doc

• Metod_stat_1.doc

• Тема 7 н.docx