тема, заснована на міжнародному використанні підданих знеці­ненню національних валют — долара і почасти фунта стерлінгів, зайшла в суперечність з інтернаціоналізацією світового госпо­дарства. Це протиріччя Бреттон-Вудської системи підсилювалося в міру ослаблення економічних позицій США і Великої Британії, що погашали дефіцит своїх платіжних балансів національними валютами, зловживаючи їх статусом резервних валют. У підсум­ку була підірвана стійкість резервних валют.

5. Активізація ринку «євродоларів». Оскільки США покрива­ють дефіцит свого платіжного балансу національною валютою, частина доларів переміщується в іноземні банки, сприяючи роз­витку ринку євродоларів. Цей колосальний ринок доларів «без батьківщини» зіграв двояку роль у розвитку кризи Бреттон- Вудської системи. Спочатку він підтримував позиції американсь­кої валюти, поглинаючи надлишок доларів, але в 70-х роках єв­родоларові операції, прискорюючи стихійний рух «гарячих» грошей між країнами, загострили валютну кризу. Надлишок до­ларів у вигляді лавини «гарячих» грошей періодично обрушував­ся то на одну, то на іншу країну, викликаючи валютні потрясіння і утечу від долара.

6. Дезорганізуюча роль транснаціональних корпорацій (ТНК) у валютній сфері: ТНК розташовують гігантськими короткостро­ковими активами в різних валютах, що більше ніж удвічі пере­вищують валютні резерви центральних банків, вислизають від національного контролю й у погоні за прибутками беруть участь у валютній спекуляції, додаючи їй грандіозний розмах.

Після тривалого перехідного періоду, протягом якого країни могли випробувати різні моделі валютної системи, почала утво­рюватися нова МВС, для якої було характерно значне коливання обмінних курсів.

Ямайська система плаваючих валютних курсів

Устрій сучасної МВС було офіційно обговорено на конферен­ції МВФ у Кінгстоні (Ямайка) в січні 1976 р.

Основні характеристики Ямайської валютної системи:

• система поліцентрична, тобто заснована не на одній, а на де­кількох ключових валютах;

• відмінний монетний паритет золота;

• основним засобом міжнародних розрахунків стала вільно конвертована валюта, а також СДР і резервні позиції в МВФ;

• не існує меж коливань валютних курсів. Курс валют форму­ється під впливом попиту та пропозиції;

• центральні банки країн не зобов'язані втручатися в роботу валютних ринків для підтримки фіксованого паритету своєї ва­люти. Однак вони здійснюють валютні інтервенції для стабіліза­ції курсів валют;

• країна сама вибирає режим валютного курсу, але їй заборо­нено виражати його через золото;

• МВФ спостерігає за політикою країн у сфері валютних кур­сів; країни—члени МВФ повинні уникати маніпулювання валют­ними курсами, що дозволяють перешкодити дійсній перебудові платіжних балансів одержувати однобічні переваги перед іншими країнами—членами МВФ.

За класифікацією МВФ країна може вибрати такі режими ва­лютних курсів: фіксований, плаваючий чи змішаний.

Фіксований валютний курс має цілий ряд різновидів:

1. — курс національної валюти фіксований стосовно однієї до­бровільно обраної валюти. Курс національної валюти автоматич­но змінюється в тих самий пропорціях, що і базовий курс. Для країн, що розвиваються була притаманна фіксація курсу їхніх ва­лют до долара США, англійського фунта стерлінгів, французько­му франку;

2. — курс національної валюти фіксується до СДР;

3. — «кошиковий» валютний курс. Курс національної валюти прив'язується до штучно сконструйованих валютних комбінацій. Звичайно в ці комбінації (чи кошика валют) входять валюти ос­новних країн — торгових партнерів даної країни;

4. — курс, розрахований на основі ковзаного паритету. Уста­новлюється твердий курс стосовно базової валюти, але зв'язок між динамікою національного і базового курсу не автоматична, а розраховується за спеціально обговореною формулою, що врахо­вує розходження (наприклад, у темпах зростання цін).

У «вільному плаванні» знаходяться валюти США, Канади, Великої Британії, Японії, Швейцарії та ряду інших країн. Однак часто центральні банки цих країн підтримують курси валют при їхніх різких коливаннях.

Саме тому говорять про «кероване», чи «брудне», плавання валютних курсів.

Змішане плавання також має ряд різновидів. По-перше, це групове плавання. Воно характерне для країн, що входять в ЄВС. Крім того, до цієї категорії валютних режимів належить режим спеціального курсу в країнах ОПЕК. Саудівська Аравія,

---

Об'єднані Арабські Емірати, Бахрейн та інші країни ОПЕК «прив'язали» курси своїх валют до ціни на нафту.

Функціонування Ямайської валютної системи суперечливо. Чекання, пов'язані з уведенням плаваючих валютних курсів, здійснились лише частково. Однією з причин є розмаїтість мож­ливих варіантів дій країн—учасниць, доступних їм у рамках цієї системи. Режими обмінних курсів у своєму чистому вигляді не практикуються протягом тривалого періоду.

Іншою причиною є збереження доларом США лідируючих по­зицій у Ямайській валютній системі. Пояснюється це рядом об­ставин:

• з часів Бреттон-Вудської валютної системи збереглися знач­ні запаси доларів у приватних осіб та урядів в усьому світі;

• альтернативні до долара, визнані всіма резервні й трансак- ційні валюти будуть постійно в дефіциті доти, поки платіжні ба­ланси країн, валюти яких можуть претендувати на цю роль (Ні­меччина, Швейцарія, Японія), мають стабільні активні сальдо;

• євродоларові ринки створюють долари незалежно від стану платіжного балансу США і тим самим сприяють постачанню сві­тової валютної системи необхідним засобом для трансакцій.

Для Ямайської валютної системи характерне сильне коливан­ня валютного курсу для долара США, що пояснюється супереч­ливою економічною політикою США у формі експансіоністської фіскальної та рестриктивної грошової політики.

Це коливання долара стало причиною багатьох валютних криз.

На фоні численних проблем, пов'язаних з коливанням валют­них курсів, особливий інтерес у світі викликає досвід функціону­вання зони стабільних валютних курсів у Європі, що дозволяє вхідним у це валютне угруповання країнам стійко розвиватися, незважаючи на проблеми, що виникають у світовій валютній сис­темі.

У відповідь на нестабільність Ямайської валютної системи країни ЄЕС створили власну міжнародну (регіональну) валютну систему з метою стимулювання процесу економічної інтеграції.

Європейська валютна система

Європейська валютна система. Це організаційно-економічна форма відносин країн ЄС у валютній сфері, міжнародна регіона­льна валютна система, підсистема Ямайської світової валютної системи. Створена в 1979 р. з метою стабілізації валютних курсів

у регіоні, послаблення економічної залежності країн—учасниць від дестабілізуючого зовнішнього впливу (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Характеристика Європейської валютної системи

Основні принципи Європейської валютної системи:

1. Створення на базі європейської колективної валюти ЕКЮ (European Currency Unit). Як і СПЗ, ЕКЮ — валюта записів. Курс її визначається методом валютного кошика. До складу його вхо­дили німецька марка, англійський фунт стерлінгів, французький франк, італійська ліра, голландський гульден, бельгійський франк, чеська крона, ірландський фунт, грецька драхма, люксем­бурзький франк.

2. Використання золота як реальних резервних активів. По перше, емісія ЕКЮ частково забезпечена золотом; по-друге, з ці­єю метою створено спільний золотий фонд за рахунок об'єднання

---

20 % офіційних золотих резервів країн—членів ЄС; по-третє, країни ЄС орієнтуються на ринкову ціну золота для визначення внеску в золотий фонд і регулювання емісії й обсягу резервів в ЕКЮ.

3. Встановлення режиму валютних курсів на спільному пла­ванні валют. Відбувалося це у формі «європейської валютної змії» (або «змії в тунелі») у визначених межах взаємних коливань (від ±1 % до ±10 % від центрального курсу). По суті, це валютний коридор.

4. Здійснення міждержавного регіонального валютного регу­лювання. Основний засіб — надання центральним банком креди­тів для покриття тимчасового дефіциту платіжних балансів і роз­рахунків, пов'язаних із валютною інтервенцією.

Головною стадією розвитку валютно-фінансової інтеграції країн ЄС став Європейський валютний союз (ЄВС), підготовка та створення якого відбувалися поступово:

1969. 1971 pp. — спеціальною комісією на чолі з Президентом Ради Міністрів Люксембургу П'єром Вернером розроблено «план Вернера», затверджений главами держав та урядів членів Європей­ського співтовариства у березні 1971 р. Мета плану— розробити програму створення економічного та валютного союзу в Європі.

1970. 80-ті роки — після затвердження «плану Вернера» ро­бота в напрямі європейської економічної інтеграції дещо загаль­мувалася через дестабілізацію світових ринків, спричинену зрос­танням цін на нафту та скасуванням Бреттон-Вудської системи фіксованих курсів валют. Зусилля щодо економічної та валютної інтеграції спрямувалися переважно на створення і розвиток ме­ханізму обмеження взаємних коливань обмінних курсі країн— членів ЄС (Exchange Pate Mechanism).

1988 р, — група експертів під керівництвом Президента Євро­пейської комісії Жана Делора розробила план створення Європей­ського валютного союзу (ЄВС), який отримав назву «звіт Делора» і містив три етапи. Після доопрацювання та уточнень звіт було схва­лено главами держав та урядів у грудні 1991 р. у формі договору, названого Маастрихтським (назвою голландського міста Мааст- рихт, де відбулося його підписання). Згодом договір ратифікували парламенти європейських держав, і він став основним правовим документом сучасного процесу європейської економічної інтегра­ції, створення ЄВС та запровадження євро. Згідно з Маастрихтсь­ким договором, процес створення ЄВС налічує три етапи.

Етап 1 —з 01.07.1990 р. по 31.12.1993 р. Лібералізація руху капіталу між країнами—членами ЄВС, запровадження механізмів

---

тіснішої співпраці між центральними банками цих країн і початок реалізації урядами країн—членів, політики конвергенції (збли­ження) для досягнення спільних економічних цілей та забезпечен­ня подальшого зближення рівнів і темпів економічного розвитку.

Етап 2 — з 01.01.1994 р. по 31.12.1998 р. Створення і функці­онування Європейського монетарного інституту у Франкфурті- на-Майні як попередника Європейського центрального банку. Створення Європейського центрального банку (ЄЦБ) і підготу­вання ним запровадження євро.

Керуюча структура ЄЦБ зафіксована в Статуті, що додається до Угоди про ЄВС. У ній виділяються три головних органи (рис. 1.2).

Керівна Рада ЄЦБ

Стаття 10.1 Статуту ЄСЦБ (ESCB): «згідно зі статею 109а (1) даної Угоди, Керівна Рада повинна включати членів Ради дирек­торів ЄЦБ і голів національних центральних банків».

Рада Директорів ЄЦБ

Стаття 11.1 Статуту ЄРЦБ: «згідно зі статею 109а (2) (а) даної Угоди, Рада директорів повинна включати Президента, віце- президента і чотирьох інших членів

Генеральна Рада ЄЦБ

Стаття 45.2 Статуту ЄРЦБ: «Генеральна Рада повинна вклю­чати Президента і віце-президента ЄЦБ та голів національних центральних банків. Інші члени Ради Директорів можуть брати участь у ньому без права голосу».

The European System of Central Banks (ESCB)

Рис. 1.2. Керівна структура ЄЦБ 27

Як видно, дії національних центральних банків країн—учас­ниць координуються Європейським центральним Банком. Разом ці два інститути складають Європейську систему центральних Банків (ЄСЦБ).

9 червня 1998 р. Генеральна Рада ЄЦБ затвердила відсотки участі держав—членів ЄС у капіталі ЄЦБ (табл. 1.3).

Таблиця 1.3

ЧАСТКА ДЕРЖАВ У КАПІТАЛІ ЄЦБ — ( %, станом на 1998 рік)

Banque Nationale de Belgique (Бельгія)	2,8885 %
Danmarks Nationalbank (Данія)	1,6573
Deutsche Bundesbank (Германія)	24,4096
Bank of Greece (Греція)	2,0585
Banco de Espaca (Іспанія)	8,8300%
Bangue de France (Франція)	16,8703 %
Central Bank of Ireland (Ірландія)	0,8384 %
Banca d'ltalia (Італія)	14,9616%
Bangue centrale du Luxembourd (Люксембург)	0,1469%
De Nederlandsche Bank (Нідерланди)	4,2796 %
Oesterreichische Nationalbank (Австралія)	2,3663 %
Banco de Portugal (Португалія)	1,9250%
Suomen Pankki (Фінляндія)	1,3991 %
Sveriges Riksbank (Швеція)	2,6580 %
Bank of England (Великобританія)	14,7109%

---

Наразі, на початок 2007 р. всі внески в євро національних центральних банків (НЦБ) до капіталу європейських центральних банків відносяться, відповідно, як €5760652402,58 до загальної кількості €4004183399,81 і розподіляються так, як показано в (табл. 1.4).

Таблищ 1.4

НАЦІОНАЛЬНІ ЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ, ЩО ЗНАХОДЯТЬСЯ НА ТЕРИТОРІЇ, ДЕ РОЗПОВСЮДЖЕНО ЄВРО (на 01.01.07)'

Національні Центральні банки	Капітал, %	Вкладений капітал (€)
Nationale Bank van Belgig / Banque Nationale de Belgique	2,4708	142,334,199,56
Deutsche Bundesbank	20,5211	1,182,149,240,19
Bank of Greece	1,8168	104,659,532,85
Banco de Espafia	7,5498	434,917,735,09
Banque de France	14,3875	828,813,864,42
Central Bank and Financial Services Authority of Ireland	0,8885	51,183,396,60
Banca d'Italia	12,5297	721,792,464,09
Banque centrale du Luxembourg	0,1575	9,073,027,53
De Nederlandsche Bank	3,8937	224,302,522,60
Oesterreichische Nationalbank	2,0159	116,128,991,78
Banco de Portugal	1,7137	98,720,300,22
Banka Slovenije	0,3194	18,399,523,77
Suomen Pankki — Finlands Bank	1,2448	71,708,601,11
Разом	69,5092	4,004,183,399,81

---

Смотрите также файлы

• книга міжнарод розрах Савлук.doc

• книга міжнарод розрах Рудаківська.doc

• Metod_stat_II.doc

• Metod_stat_1.doc

• Тема 7 н.docx