Файл: Руденко Л. Міжнар. кред-розрах. операції-1част.doc

Категорія валюта забезпечує зв'язок і взаємодію національно­го та світового господарства.

Крім того, важливим є поняття резервна валюта, під якою ро­зуміють іноземну валюту, в якій центральні банки інших держав накопичують і зберігають резерви для міжнародних розрахунків за зовнішньоторговельними операціями і іноземними інвестиція­ми. Резервна валюта є базою визначення валютного паритету і валютного курсу для інших країн, широко використовується для проведення валютної інтервенції з метою регулювання курсу ва­лют країн—учасниць світової валютної системи. До резервних валют, наприклад, відносять долар США, японську єну, фунт стерлінгів.

Валюту традиційно класифікують відповідно до критеріаль- них ознак (табл. 1.8).

Таблиця 1.8

КЛАСИФІКАЦІЯ ВАЛЮТ

Міжнародна валютна ліквідність (MBJT) — здатність країни (чи групи країн) знецінювати своєчасне погашення своїх міжна­родних зобов'язань прийнятними для кредитора платіжними за­собами. З погляду всесвітнього господарства, міжнародна валют­на ліквідність означає сукупність джерел фінансування та кредиту­вання світового платіжного обороту і залежить від забезпеченості світової валютної системи міжнародними резервними активами, необхідними для її нормального функціонування. MBJ1 характе­ризує стан зовнішньої платоспроможності окремих чи країн регі­онів (наприклад, Росії та нафтовидобувних країн). Основу зовні­шньої ліквідності утворюють золотовалютні резерви держави.

Структура МВЛ містить такі компоненти:

• офіційні валютні резерви країн;

• офіційні золоті резерви;

• резервну позицію в МВФ (право країни-члена автоматично одержати безумовний кредит в іноземній валюті в межах 25 % від її квоти в МВФ);

• рахунка в СПЗ і євро.

Показником МВЛ звичайно служить відношення офіційних зо­лото-валютних резервів до суми річного товарного імпорту. Цін­ність цього показника обмежена, тому що він не враховує всіх май­бутніх платежів, зокрема, з послуг, некомерційних, а також фінан­сових операцій, ров'язаних з міжнародним рухом капіталів і кредитів.

Міжнародна ліквідність виконує три функції, будучи засобом утворення ліквідних резервів, засобом міжнародних платежів (в основному для покриття дефіциту платіжного балансу) і засобом валютної інтервенції.

Основну частину МВЛ становлять офіційні золотовалютні ре­зерви, тобто запаси золота й іноземної валюти Центрального ба­нку і фінансових органів країни.

До резервів відносяться запаси золота в стандартних злитках, а також високоліквідні іноземні активи у вільно конвертованій валюті (валютні резерви). Крім того, в золотовалютні резерви можуть бути включені дорогоцінні метали (платина і срібло).

При визначенні деномінації резервів центральні банки керу­ються таким правилом: необхідно розміщувати валютні ресурси у валюту, що є резервною по відношенню до національної. Німе­ччина, наприклад, вибирає за резервні гроші долар США. Зі свого ґмжу, США розглядають як гроші більш високого порядку золо- it і, тому валютна частина резервів США менша від золотої.

Ліквідні позиції країни-боржника характеризуються відно­шенням золотовалютних резервів країни до боргу.

КЛАСИФІКАЦІЯ ВАЛЮТНИХ КУРСІВ ЗА РІЗНИМИ ОЗНАКАМИ

Одними найважливіших понять, які використовуються на ва­лютному ринку, є реальний і номінальний валютний курс.

Реальний валютний курс можна визначити як відношення цін товарів двох країн, узятих у відповідній валюті.

Номінальний валютний курс показує обмінний курс валют, що діє в даний момент на валютному ринку країни.

Валютний курс, що підтримує постійний паритет купівельної сили, — це такий номінальний валютний курс, при якому реаль­ний валютний курс незмінний.

Крім реального валютного курсу, розрахованого на базі відно­сини цін, можна використовувати цей самий показник, але з ін­шою базою. Наприклад, коли приймають за неї відношення вар­тості робочої сили в двох країнах.

Курс національної валюти може змінюватися неоднаково сто­совно різних валют у часі (Додаток А). Так, щодо сильних валют він може падати, а щодо слабких — підніматися. Саме тому для визначення динаміки курсу валюти в цілому розраховують індекс валютного курсу. При його численні кожна валюта одержує свою частку залежно від частки зовнішньоекономічних угод даної країни, що приходяться на неї. Сума усіх часток складає одини­цю (100 %). Курси валют збільшуються на їхню частку, далі су- муються всі отримані величини і береться їхнє середнє значення.

У сучасних умовах валютний курс формується, як і будь-яка ринкова ціна, під впливом попиту та пропозиції. Зрівноважуван­ня останніх на валютному ринку приводить до встановлення рів­новажного рівня ринкового курсу валюти. Це — фундаментальна рівновага.

Розмір попиту на іноземну валюту визначається потребами країни в імпорті товарів і послуг, витратами туристів даної краї­ни, що виїжджають в іноземні держави, попитом на іноземні фі­нансові активи та попитом на іноземну валюту у зв'язку з намі­рами резидентів здійснювати інвестиційні проекти за рубежем.

Чим вищий курс іноземної валюти, тим менший попит на неї; чим нижчий курс іноземної валюти, тим більший попит на неї.

Розмір пропозиції іноземної валюти визначається попитом ре­зидентів іноземної держави на валюту даної держави, попитом іноземних туристів на послуги в даній державі, попитом інозем­них інвесторів на активи, виражені в національній валюті даної держави, і попитом на національну валюту в зв'язку з намірами нерезидентів здійснювати інвестиційні проекти в даній державі.

Так, чим вищий курс іноземної валюти стосовно вітчизняного, тим менша кількість національних суб'єктів валютного ринку,

КЛАСИФІКАЦІЯ ФАКТОРІВ ВПЛИВУ НА РОЗМІР ВАЛЮТНОГО КУРСУ

У банківській практиці прийняте таке позначення курсів ва­лют: одна валюта/інша валюта. Наприклад, курс долара США до української гривні позначається USD/LJAN.

У цьому позначенні ліворуч ставлять базу котирування (базо­ва валюта- яку вимірюють), а праворуч — валюту котирування (котирувальна валюта— чим вимірюють). Наприклад, курс USD/UAN = 5,0236 визначає кількість котирувальної валюти за

одиницю базової валюти (в даному разі 5,0236 українських гри­вень за один американський долар):

база валюта курс

котирування котирування

Валютний курс як базове співвідношення цін двох валют мо- же встановлюватися законодавчо або визначатися в процесі їх взаємного котирування.

Котирування валют (від франц. coter — розмічати, нумеру- вати)— це встановлення валютного курсу на основі ринкових механізмів.

Кількісне значення валютного курсу розраховується (котиру- ється), як правило, з точністю до 1/10 000, тобто визначається до 4-го знака після коми.

Котирування курсів валют буває прямим та непрямим. Пряме котирування визначає кількість національної валюти за одиницю іноземної. Як правило, валюти порівнюють з американським до- ларом: кількість національної валюти за один долар США (тут долар є базою котирування, а інша валюта — котирувальною). У вигляді прямого котирування офіційно визначаються курси біль- шості валют світу.

Непряме (зворотне) котирування визначає кількість іноземної валюти, що виражається в одиницях національної валюти (долар є валютою котирування, а інша валюта— базою котирування). Як правило, це менш поширений вид встановлення валютно- го курсу. Так, за прямого котирування курс долара до гривні ви- глядатиме як USD/UAN = 5,0236, а за непрямого котирування 0,1990.

Оскільки основна частина міжнародних розрахунків здійсню- ється в доларах, для полегшення визначення курсів національні валюти в більшості країн котируються не одна до одної, а до до- лара США і через нього — до інших валют світу, тобто викорис- товується крос-курс.

Крос-курс— співвідношення між двома валютами (жодна з яких не є доларом США), що визначається на підставі курсів цих валют щодо третьої, як правило, — долара США.

Наприклад, 1 USD = 5,0236 UAH 1 EUR = 6,7096 UAH