Файл: Петрушенко В.Л. Філософія. Навчальний посібник.doc

Роблячи висновки з розглянутого питання, звернемося до найпоширенішої класифікації філософських позицій на основі розуміння вихідних характеристик буття (що певною мірою перегукуються із основними світоглядно-філософськими позиціями, розглянутими нами у першому розділі):

>   монізм - розуміння буття як єдиного у своїй основі;

>   матеріалізм - субстанцією світу є вічна та нескінченна матерія;

>    ідеалізм - субстанцією світу є дух, ідея;

>    дуалізм - визнання двох коренів буття — матеріального та духовного -рівноправними і взаємодіючими;

>    плюралізм - розуміння буття як абстракції від реально існуючої множини речей, якостей, процесів і явищ;

>    субстащіалізм - визнання того, що за поверхнею явищ лежить глибинна внутрішня сутність;

>   реїзм - позиція, згідно з якою немає ніяких сутностей поза речами;

>    організм (або організмизм) - позиція, згідно з якою будова світу подібна до організму, тобто внутрішньо пов'язана так, що окремі елементи не мають у ній самостійного значення;

>   механіцизм - позиція, згідно з якою елементи світобудови пов'язані суто зовнішньо, тобто механічно;

>    динамізм - коли світ постає рухливим;

>    статичність - світ у своїй основі незмінний.

неоргашчні процеси нежива природа (механічні, фізичні, хімічні, геологічні, космічні процеси та їх структурні елементи);

органічні процеси жива природа (клітини, організми, популяції, види, біосфера та ін.);

світ людського буття (географічне середовище, техніка, матеріальне виробництво, суспільство з його підструктурами, буття осо бистості, світ духовності - суспільної та індивідуальної свідомості);

Висновки

В сучасній філософій поняття буття доволі глибоко розроблене, гнучке, внутрішньо диференційоване. Воно дає нам вагомі орієнтири для пізнання та практичної діяльності. Водночас стає зрозумілою і причина складності цього поняття: воно охоплює самі підвалини суб'єктно-об'єктного відношення й одночасно вписує людину у структуру світобудови, роблячи її, а особливо її свідомість фундаментальною умовою виявлення форм буття. Отже, ми, люди, є завжди при бутті у відношенні до буття, а з іншого боку, буття ніби стоїть завжди за нами, за нашими спинами, воно апріорно надане нам як тотальна якість, котру ми знаходимо в усьому (тому що вона — у нас) і в яку ми вкладаємо все те, з чим маємо справу. Буття є наш універсальний масштаб для пізнання та діяльності, а наші пізнання та діяльність постають реальними мірами використання цього масштабу.

Тема 12 свідомість як філософська проблема

Свідомість так само первісна, як і матерія. П'єр Тейяр де Шарден

Людське буття неможливе без звернення до свідомості, без "свідомого виміру ".

Жан-Поль Сартр

Свідомість є, з одного боку, усвідомлення предмета, а з другого боку, усвідомлення самої себе: свідомість того, що для неї є істинне, і усвідомлення свого знання про це.

Георг Гегель

Проблема свідомості належить до найскладніших філософських проблем; певне Ті усвідомлення приводить до розуміння сутності внутрішнього світу людини, різноманітних знань, ідей, надій, що становлять його багатство. Філософія визначає свідомість як таку властивість людини, що забезпечує її доцільну діяльність та особливий, предметно зумовлений спосіб орієнтування в світі. Завдяки здатності до саморефлексії, свідомість набуває можливості оперування узагальненими, абстрактно-теоретичними характеристиками речей і процесів світу. Якраз тому свідомість, що завжди є особистою і неповторною, дає людині змогу діяти універсальним чином, жити не лише у згоді з наявним світом, а й реалізовувати його приховані можливості, творити новий світ - світ культури.

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні знати

основні причини складності розуміння та наукового вивчення свідомості;

провідні ознаки, за якими ми можемо переконуватись у реальному існуванні свідомості;

зміст основних концепцій походження свідомості;

основні чинники виникнення та функціонування свідомості;

значення ідеальності свідомості для визначення її онтологічного статусу;

основні складові структури свідомості та її функції.

використовувати основні ознаки свідомості для пояснення особливостей людської поведінки;

аргументовано демонструвати переваги та недоліки основних концепцій походження свідомості;

пояснювати конкретними прикладами значення ідеального для функціонування свідомості;

застосовувати структурні одиниці свідомості для прояснення складностей людського свідомого сприйняття дійсності.

  зв'язок проблеми свідомості із найважливішими особливостями людини, людського способу буття та філософським їх осмисленням;

незавершеність концептуальних вирішень проблеми походження свідомості;

зв'язок між провідними чинниками виникнення та функціонування свідомості;

  єдність свідомості та самосвідомості;

♦    значення еталонних, ідеальних вимірів сущого для людського свідомого орієнтування в дійсності;

♦    неоднозначність взаємозв'язку свідомості і мови;

♦    системний характер будови людської свідомості та зв'язків між її складовими.

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

12.1. Проблема онтологічного статусу свідомості та її суттєві ознаки.

12.2.  Проблема походження свідомості.

12.3.  Ідеальний статус буття свідомості. Свідомість і мова.

12.4.  Структура та функції свідомості.

ключові терміни і поняття

* АБСОЛЮЦІЯ (або ЩЕ А ЦІ Я) - здатність людської свідомості створювати у полі свого інтелектуального споглядання ідеальні, тобто завершені, еталонні виміри сущого, завдяки яким свідомість набуває здатності орієнтуватися в предметній дійсності, оцінювати її.

* ІДЕАЛЬНЕ - характеристика онтологічного статусу свідомості, згідно з яким свідомість не відтворює дійсність у вигляді копій, а фіксує її через виявлення суттєвих, необхідних зв 'язків та через доведення параметрів будь-якого сущого до гранично можливого виміру (див. термін "Абсолюція").

* МИСЛЕННЯ- процес інтелектуального оперування предметним змістом свідомості, тобто упорядкований та усвідомлений рух думки через серію фіксованих пунктів до виправданого змістом цього руху результату; за змістом та суттю це є виведення у поле свідомого споглядання фундаментальних характеристик буття. Ъ МОВА (І МОВЛЕННЯ) - провідна форма виразу предметного змісту людської свідомості, тобто форма передачі того, що не може бути вказане безпосередньо, натуралістично (наприклад, ті самі еталонні орієнтири мислення); існує цілий спектр мов: мова видів мистецтва, мова науки, мова жестів, - серед яких людське мовлення постає найбільш гнучкою та оперативною формою виразу змісту свідомості.

* ОНТОЛОГІЧНИЙ СТА ІУС СВІДОМОСТІ здатність людської свідомості мати у своєму змісті те, чого без свідомості або поза свідомістю не існує і існувати не може; йдеться, насамперед, про ідеацію, предметність, цілеспрямованість, саморефлексію.

*  ПРЕДМЕТНІСТЬ - здатність людської свідомості вибудовувати свій зміст із опорою на ідеальні системи визначень (чи відліку), внаслідок цього цей зміст не збігається із наочно спостережуваним; завдяки такій здатності людина може бачити в речах світу не лише чуттєво надане, а й приховане, потенційне, належне; в цілому: предметність - це сприйняття людською свідомістю дійсності у вимірах людської інтелектуальної та матеріальної діяльності.

* ЦІЛЕСПРЯМОВАНІСТЬ - характеристика людськоїсвідомості, пов'язана із її здатністю подумки вибудовувати образи та процедури майбутніх дій, здатність в подальшому концентрувати людські зусилля на їх реалізації.

12.1. Проблема онтологічного статусу свідомості та її суттєві ознаки

Однією з найбільших таємниць світу є людська здатність усвідомлювати, розуміти дійсність, тобто людський інтелект. Він вражає своєю красою та могутністю, невичерпністю та універсальністю. В цілому якісні особливості людського інтелекту окреслюють терміном свідомість, тому питання про сутність свідомості, її виникнення та можливості століттями хвилювало кращих представників людства, надихало на пошук та творчі злети. Музика, поезія, усе мистецтво, наукові розвідки глибин сущого та інші напрями інтелектуальної діяльності прагнуть розкрити можливості людської свідомості та неповторно-чарівний внутрішній світ людини.

Перші уявлення про свідомість виникли у прадавні часи, коли люди дійшли висновку, що процеси, які відбуваються в їхніх головах, відмінні від процесів природи, що їхнє бачення світу, а відповідно і місце в ньому, відрізняється від тваринного. Такі особливі властивості приписували душі як прояву чогось надприродного.

Найперші складності розуміння та вивчення свідомості пов'язані значною мірою з тим, що ми не можемо спостерігати явищ свідомості безпосередньо, чуттєво, не можемо їх вимірювати, досліджувати за допомогою різноманітних приладів. Наприклад, відомий американський нейрофізіолог Я. Прибрам писав, що ні на якому рівні наукового дослідження мозку людини не фіксується те, що ми називаємо думкою, хоча мозок узагалі не можна досліджувати інакше, ніж виходячи із тези, що він є орган думки та свідомості. Узв язку із зазначеним інколи висувають досить радикальне твердження про те, що свідомості як особливої сутності взагалі не існує, що ЇЇ можна звести або до функцій та процесів організму людини, або до реакцій нервової системи людського організму на зовнішні чинники (біхевіоризм у психології, філософські течії натуралістичного спрямування).

Лише у XX ст. була видана низка праць, спрямованих на доведення того, що насправді не існує нічого такого, що можна було би назвати явищами ментальними або свідомістю. Досить поширеним було (і залишається ще й у наш час) тлумачення свідомості як особливої форми відображення дійсності. Якщо свідомість розглядають як відображення, то її позбавляють будь-якого онтологічного статусу, тобто при цьому вважається, що вона не вносить у дійсність нічого принципово нового. Свідомість як форму відображення дійсності наділяють здатністю лише відтворювати та перекомбіновувати наявні форми буття. Слід визнати, що для деяких наук (біологія, психологія) теорія відображення виявилась результативною.