ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 22.08.2024
Просмотров: 1409
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
Тема 1. Філософія, її походження, проблематика та функції......16
Тема 2. Філософія стародавнього сходу...42
Тема 3. Антична філософія................. 61
Тема 4. Західноєвропейська філософія середньовіччя............81
Тема 5. Філософія відродження..............99
Тема 6. Філософія нового часу............. 116
Тема 7. Німецька класична філософія...............141
Тема 8. Історико-філософський процес у європі XIX ст……162
Тема 9. Зарубіжна філософія XX ст………...178
Тема 10. Нарис історії української філософії .... 213
Тема 11. Проблема буття у філософії................257
Тема 12. Свідомість як філософська проблема .277
Тема 13. Людина та II буття як предмет філософського осмислення.. 300
Тема 14. Філософія особистості................................329
1.2. Поняття та типологія світогляду. Світогляд і філософія
1.3. Особливості історичного виникнення філософії. Філософія і міфологія
Міфологічний світогляд і філософія
1.5. Структура та функції філософського знання. Провідні позиції у філософії
2.2. Джерела, провідні ідеї та напрями філософської думки Стародавньої Індії
2.3. Канонічні джерела, провідні ідеї та напрями філософії Стародавнього Китаю
6.4. Б. Спіноза та г. Лейбніц -тотожність і відмінність їх вчень про субстанцію
Тема 4 німецька класична філософія
7.2. Іммануїл Кант - творець німецької класичної філософії. Основні ідеї і. Канта
8.4. Фрідріх Ніцше та ідеї "філософії життя"
9.1. Загальні особливості духовних процесів та розвитку філософи у XX ст.
9.2. Сцієнтистські напрями у зарубіжній філософії XX ст.
9.4. Культурологічні та історіософські напрями у філософії XX ст.
9.5. Релігійна філософія XX ст.
Тема 10 нарис історії української філософії
10.1. Українська філософія як органічна складова української духовної культури.
10.2. Провідні філософські джерела та філософські ідеї часів Київської Русі
10.3. Україна - Європа: духовні зв'язки Відродження. Поява професійної філософії в Україні
10.4. Особливості філософських курсів Києво-
10.5. Університетська філософія в Україні XIX ст.
10.6. Особливості розвитку української філософії XX ст.
11.2. Проблеми буття в історико-філософському окресленні. Категоріальні визначення буття
Тема 11. Проблема буття у філософії
11.3. Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття (філософське окреслення)
Тема 12 свідомість як філософська проблема
12.2. Проблема походження свідомості
Сучасні концепції походження свідомості
12.3. Ідеальний статус буття свідомості. Свідомість і мова
12.4. Структура та функції свідомості
13.1. Проблематичність людського буття. Життя, буття та існування як характеристики людини
13.2. Проблема походження людини: сперечання еволюціонізму та креаціонізму
13.5. Проблема смерті та безсмертя людини у філософсько-світоглядному окресленні
14.1. Співвідношення понять "людина - індивід -особа - особистість - індивідуальність" .
Тема 15 проблема пізнання у філософії
15.1. Поняття пізнання та його види
15.3. Проблема істини в пізнанні. Істина та якісні характеристики знання
15.4. Людина і пізнання. Істина і правда
План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:
16.1. Особливості методологічної ситуації в сучасній філософії
16.3. Проблема методу та методології в сучасній філософії
16.5. Поняття науки та її суттєві ознаки. Методи і форми наукового пізнання
Тема 17 діалектика як загальна теорія розвитку і метод та її альтернативи
17.1. Діалектика як складова філософії, теорія та метод
17.2. Вихідні складові теорії діалектики: рівні діалектичного мислення, принципи, категорії
17.3. Співвідношення діалектики із метафізикою, релятивізмом, софістикою, догматизмом та еклектикою
17.4. Визначення та оцінки діалектики в історії філософії
18.4. Людина та історія. Роль особи в історії
Після вивчення матеріалу теми Ви повинні
19.1. Онтологія соціального. Поняття та зміст соціальних якостей
19.2. Поняття суспільства. Співвідношення суспільства і природи
19.4. Людина і суспільство: основні аспекти взаємозв'язку
Тема 20 культура та цивілізація
План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:
20.1. Причини загострення питання про культуру наприкінці XIX - в перший половині XX ст.
Буттєві прояви особистості
Творчість активність спілкування культурні традиції психологічні особливості людини стать: гендерні характеристики соціальні ролі та статуси
До особливої сфери реальних проявів людської особистості слід віднести також спілкування, яке філософія розглядає досить широко: це не лише сумісне проживання, сумісна діяльність, мовне спілкування, а й входження в інтимні стосунки, діалог із іншими історичними епохами, культурами, зміна форм діяльності, взаємини із природою, акти самопізнання та самоідентифікації. Оскільки людина не наслідує генетично людські якості, саме спілкування відіграє вирішальну роль у тому, що і як буде входити в духовний, світ людини, та як в останньому буде проявляти себе людська самотність.
Спілкування - це один із важливих початків людини як людини; недаремно інколи говорять, наставляючи людину: дивися, як це роблять інші, і роби так само. Естафету людськості ми переймаємо від інших у людей, які є справжньою актуалізацією людського початку буття, і • вже внаслідок того ми не можемо бути настільки егоїстичними, щоби не визнавати: найперше та необхідне задля того, щоби бути людиною, нам дароване іншими людьми, врешті всіма попередніми поколіннями. Якою може бути і реально буває людина - це ми також здобуваємо в спілкуванні та через спілкування, бо лише тут ми перебуваємо в стихії людського початку буття.
Те ж саме стосується і народів: навряд чи існує такий народ або такий етнос, який створив себе сам, поза спілкуваннями та діалогами із іншими. Звичайно, врешті найціннішим для людини (і народу) виявляється те, наскільки вона (і він) змогли прийняте перетворити на органічний елемент свого духовного ядра, але поза людським спілкуванням та людським середовищем не було би чого приймати та перетворювати.
Отже, спілкування - одна із фундаментальних форм виявлення принципової єдності людства та людського способу буття. Водночас це і фундаментальна форма становлення та виявлення людської особистості. Врешті, лише у спілкуванні - прямому чи опосередкованому - може відбутися найважливіше та найзаповітніше для людської особистості: досягнута єдність сутності та існування, за якої людина зможе в своїх діях відчувати власну повноту та автентичність, а в своїх самоусвідомленнях приймати свої дії та вчинки як внутрішньо виправдані, важливі, необхідні.
Висновки
Людська особистість як осереддя людського початку в людині - це явище в багатьох відношеннях унікальне і незвичне: саме завдяки здатності бути особистістю людина набуває субстанціальних виявлень, тобто постає самовладною, самодетермінованою, такою, що продукує сенси. Характеристики людської особистості розкриваються у двох провідних вимірах: спрямованому всередину людського єства (де особистість постає як "самотність") та спрямованому назовні, на діяльну та творчу активність. Поняття людської особистості окреслюється через співвідношення із іншими поняттями, що характеризують людину, а також через сукупність найперших цінностей та реальних буттєвих виявлень.
Тема 15 проблема пізнання у філософії
Пізнання є процесом ідеального освоєння світу. .. Будь-яке наше пізнання починається з досвіду.
Іммануш Кант
Усі люди за своєю природою прагнуть здобувати знання.
Аріст отель
Знання і могутність людини співпадають, адже незнання причини утруднює дію.
Фрєнсіс Бекон
Питання про природу та сутність людського пізнання, його можливості, рівні, форми, ознаки достовірності знання упродовж майже всієї історії філософії були її органічною складовою частиною. Без певних вирішень пізнавальної проблематики навряд чи можливі виправдані, обґрунтовані філософські вчення та дослідження. Крім того, філософські проблеми пізнання служать орієнтирами для наукових пошуків, а також для життєвого людського самоутвердження.
Після вивчення матеріалу теми Ви повинні
основні смислові наголоси поняття пізнання;
основні види, рівні та форми пізнання;
філософські позиції, що виникають на ґрунті тлумачення можливостей людського пізнання та значення для нього його окремих складових;
існуючі у філософії тлумачення істини, її співвідношення із життєвою правдою людини.
наводити конкретні приклади реальних виявлень різних смислових наголосів поняття пізнання; співставляти між собою життєво-досвідне, наукове та художньо-мистецьке пізнання, виділяти їх переваги та недоліки;
пояснювати процесуальний характер пізнання в його основних формах та рівнях;
використовувати поняття істини для оцінки реальних знань; пояснювати відмінність між поняттями істини і правди.
складність і неоднозначність зв'язку людини і пізнання; цілісний, системний та процесуальний характер пізнавальної діяльності;
багатоаспектність філософського поняття істини; значення методів для якісних характеристик наукового пізнання.
План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:
15.1. Поняття пізнання та його види.
15.2. Рівні та форми пізнання.
15.3. Проблема істини в пізнанні. Істина та якісні характеристики знання.
15.4. Людина і пізнання. Істина і правда.
КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ
АГНОСТИЦИЗМ - позиція у підході до пізнання, яка заперечує принципову можливість або мати істинні знання, або мати можливість надійно оцінювати знання щодо їх відношення до істини.
■ ЕПІСТЕМОЛОГІЯ -розділ філософського знання, філософсько-методологічна наука про знання; у деяких країнах - перш за все та переважно - про наукове знання.
• ГНОСЕОЛОГІЯ - одна із фундаментальних наукових дисциплін, що вивчає пізнання, його роль у людській життєдіяльності, рушійні сили, суперечності пізнання, критерії та ознаки істинних знань.
ДОГМАТИЗМ - надмірне наголошування на цінності та незмінності виправданих знань, ідей та принципів.
ІСТИНА якісна характеристика знання тамета пізнання - така характеристика знань, згідно із якою знання повністю співпадають із реальним станом справ; проте пряме дублювання реальності позбавляє людське пізнання сенсу, а тому істина постає як еталон та ідеал пізнання, який спрямовує пізнання, якісно його зумовлює; в своїй же повноті пізнання постає багатостороннім процесом продукування засобів наближення до істини. *■ СКЕПТИЦИЗМ - висловлення сумніву як у позитивних можливостях пізнання, так і в його повній неспроможності
15.1. Поняття пізнання та його види
Проблеми пізнання досліджує розділ філософії (або філософська наука) під назвою "гносеологія" (давньогрец. "гносис" - пізнання; "логос" - учення, наука). Інколи цей розділ філософії іменують "епістемологія'1'' (давньогрец. "епістема" - знання, наука; "логос" - учення), але здебільшого епістемологію розглядають або як теорію знання, або як дослідження лише наукового знання.
♦ Гносеологія була бшьше характерною для часів класичної філософії, оскільки розглядала пізнання з позиції відстороненого спостереження, а епістемологія це більше явище некласичної філософії. Для нашої філософської традиції епістемологічні студії були не характерними, проте сьогодні саме епістемологія виходить на пер-ший план в дослідженні проблем знання та пізнання. Тому в даному розділі враховуються як традиційні гносеологічні підходи, так і нові віяння, пов'язані із епістемологією.
Першим питанням гносеології є визначення природи пізнання: що є пізнання, що штовхає людину до пізнання, чи приречена людина пізнавати? У найзагальнішому розумінні пізнання постає як процес взаємодії свідомості та дійсності, унаслідок якої у свідомості вибудовуються образи, інтелектуальні моделі та конструкції, які дають змогу людині поліпшувати свої стосунки з дійсністю, робити свої дії оптимальнішими або ефективнішими, збільшувати свої можливості та міру свободи.
При осмисленні наведеного розуміння пізнання важливо звернути увагу на те, що реально здійснює пізнання не свідомість сама по собі, не мозок, а людина з усіма її життєвими проблемами, можливостями, бажаннями та пристрастями. Цей момент входить у поняття об'єкта та суб'єкта як вихідних понять гносеології.
•Суб'єкт пізнання — це людина, що постає вихідним пунктом життєвої та пізнавальної активності, що здобуває знання, вибудовує теорії та концепції, зберігає та історично передає їх новим поколінням. Об'єкт пізнання фрагмент (частина) будь-якої реальності (природної, соціальної, суб'єктивної, розумової, душевної та ін.), який не збігається у цей момент з інтелектом, що пізнає, та на який спрямована пізнавальна активність.
Таке розуміння суб'єкта та об'єкта засвідчує:
> по-перше, що об'єктом пізнання може бути будь-що, пізнання може набувати характеру самопізнання;
^ по-друге, що суб'єкт та об'єкт співвідносні: об'єкт набуває характеристик саме об'єкта лише у відношенні до певного су б 'єкта, тоді як останній виявляє себе лише через дію на певний об'єкт. Мало того, сучасна гносеологія (та особливо - епістемологія) розглядає їх як узагалі невіддільні. Отже, об'єктом може ставати лише те, що виявляється як окрема особлива реальність у полі активної діяльності суб'єкта; при тому об'єкт постає як похідне від суб'єкта і навіть як його елемент. З іншого боку, можна розглядати самого суб'єкта як елемент об'єкта: природа — єдиний об'єкт, а людина як частина природи є елементом об'єкта. Названі нібито протилежні виявлення суб'єкта та об'єкта ми повинні спробувати зрозуміти як єдиний процес, де разом із зростанням меж та горизонтів людської активності зростає, стає складнішим і предметно насиченішим об'єктний обсяг її життєдіяльності. В цьому сенсі пізнання постає як процес вичерпування за допомогою предметних визначень змісту об'єктів пізнання та діяльності. Сучасні гносеологія та епістемологія вважають, що поняття пізнання має принаймні три основні змістові наголоси: