ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 21.04.2019
Просмотров: 2087
Скачиваний: 1
В середньому шкільному віці необхідно обмежувати застосування вправ для розвитку м’язової сили, так як вони можуть затримувати ріст кісток в довжину.
В старшому шкільному віці важливо, щоб швидкісні вправи були перед вправами на витривалість, а силові вправи необхідно давати в останню чергу.
Фізичні навантаження повинні нормуватися відповідно віковим і другим особливостям школярів. До максимального фізичного навантаження учнів необхідно підводити поступово, застосовуючи вправи з зростаючим навантаженням. Закінчувати урок необхідно більш легкими вправами та ходьбою, що успокоює нервову, серцево-судинну та дихальну системи.
При заняттях з дівчатками додатково включають вправи, що укріплюють м’язи живота та дна тазу, зменшують загальне фізичне навантаження.
Уроки фізичної культури проводять в залах, краще на свіжому повітрі.
Фізкультурні паузи – одна із форм активного відпочинку. Проводяться вони під час уроків на протязі 3 – 4 хвилин з метою попередження втоми і підвищення працездатності учнів. Вони покращують функціональний стан центральної нервової системи, знімають втому, відновлюють працездатність, а також сприяють усуненню застійних явищ в тазу і нижніх кінцівках. В молодших класах їх краще проводити на третьому уроці, в старших – не четвертому. Важливо, щоб фізкультурні паузи не порушували нормального ходу навчального процесу, тому проводити їх повинен тільки педагог.
Спорт. Заняття спортом в шкільному віці, як і у дорослих, розширює можливості всебічного фізичного розвитку. Дозволяє удосконалювати фізіологічні функції, сприяє загальному укріпленню здоров’я. У школярів-спортсменів відмічають меншу загальну захворюваність і захворюваність простудними хворобами, кращі показники фізичного розвитку, успішності, суспільної активності.
Для забезпечення оздоровчої ролі дитячого спорту і недопущення яких-небудь негативних наслідків, що можуть виникнути при неправильній організації тренувальних занять, необхідно виходити із положення, що головною задачею спорту є оздоровчий ефект, а не спортивні досягнення. У фізичному вихованні школярів на перший план необхідно ставити загальну всебічну фізичну підготовленість і тільки на її фоні проводити заняття по вибраному виду спорту. Зловживання вузькою спеціалізацією в спорті не допустиме, так як в цьому випадку юні спортсмени швидко розтрачають свою енергію, необхідну для росту, розвитку та здоров’я, і рано зійдуть зі спортивної арени. Всі рекорди юних спортсменів повинні бути природними наслідками укріплення здоров’я і підвищення рівня функціональних можливостей під впливом загальної та спеціальної фізичної підготовки.
Однією із перших умов, яка регламентує спортивну роботу з дітьми і юнаками є вік, в якому дозволяється займатися тим чи іншим видом спорту. В цьому відношенні НДІ фізичної культури і спорту розроблені спеціальні рекомендації, де вказано з якого віку яким видом спорту можуть займатися діти в ДЮСШ.
Типове положення про ДЮСШ (1970) передбачає режим учбово-тренувальної роботи залежно від віку учнів, статі, фізичної підготовленості, виду спорту. Тренувальні заняття проводяться від 2 до5 раз на тиждень тривалістю від 1,5 до 3 – 4 годин.. Для попередження втоми важливо правильно побудувати режим дня. Найбільш сприятливий час для тренувань учнів – від 16 до 20 години, для тих, хто навчається в другу зміну – від 9 до 12 години.
Велике оздоровче значення мають піші прогулянки, екскурсії, лижні прогулянки, дитячий туризм, що дає широкі можливості для поєднання різних видів м’язової діяльності і використання загартовуючої дії природних факторів. В цьому відношенні велике значення має літня оздоровча робота. В туристських походах дітям приймати участь дозволяється, починаючи з 5 класу.
Загартування і його гігієнічне значення. Важливе місце у фізичному вихованні дітей належить загартуванню за допомогою природних факторів. Загартування є невід’ємною частиною фізичного виховання дітей і підлітків. Загартування – це комплекс заходів, направлених на тренування захисних сил організму, підвищення його стійкості до впливу факторів зовнішнього середовища.
Загартування впливає на діяльність нервової і ендокринної систем, що відбивається на регуляції всіх фізіологічних процесів. На початкових стадіях загартування підсилюється діяльність гіпофізу, надниркових залоз. По мірі пристосування організму напруга ендокринної системи зменшується..
Загартування має специфічну і неспецифічну дію на організм: специфічна дія проявляється в підвищенні стійкості організму до впливу метеорологічних факторів; неспецифічний ефект проявляється підвищенням стійкості організму до різних несприятливих впливів (навіть до збудників деяких інфекційних захворювань). В зв’язку з тим, що у виникненні ряду захворювань значну роль відіграє переохолодження організму, часто загартування розглядають як фактор, що сприяє підвищенню стійкості організму дітей до простудних захворювань.
Загартування – це тренування, удосконалення хімічної та фізичної терморегуляції організму. Воно може бути успішним тільки при дотриманні гігієнічних принципів і правильної методики проведення його.
Основні принципи загартування:
* проведення загартовуючих процедур з урахуванням стану здоров’я дитини;
* поступове збільшення інтенсивності процедур;
* систематичність і послідовність проведення процедур;
* комплексний вплив загартовуючих факторів;
* позитивна реакція на проведення загартовуючих заходів;
* відновлення процедур після перерв починається з такої ж інтенсивності впливу, яка була на початку загартування, але з більш швидким збільшенням.
Загартовуючі процедури слід розпочинати влітку, коли маємо незначне напруження теплорегуляторних механізмів. Всі загартовуючі заходи поділяються на загальні і спеціальні. До загальних заходів відносяться щоденні прогулянки, сон на свіжому повітрі, відповідні віку повітряний і температурний режим в приміщенні, регулярне провітрювання кімнат, що повинно проводитися на протязі всього життя дитини.
До спеціальних загартовуючих процедур відносять гімнастику, масаж, повітряні і світло-повітряні ванни, водяні та сонячні процедури.
Загартування повітрям починають в тиху погоду при температурі повітря 16 – 180С, тривалість сеансів не повинна перевищувати 5 – 10 хвилин. Поступово тривалість доводять до 25 хвилин, а також поступово переходять до більш низьких температур, але не нижче 120, зменшуючи тривалість до 10 хвилин. Загартування повітрям необхідно поєднувати з фізичними вправами. Весною та влітку перебування школярів на свіжому повітрі ( не на сонці) в напівоголеному стані можна доводити до 3 – 4 годин щодня.
Загартування водою. Обтирання починають при температурі води 30 – 320, понижуючи її кожні 2 – 3 дня на 1 – 20 і доводять до 15 – 160. Тривалість обтирань – 3 – 4 хвилини. Температура повітря в кімнаті повинна бути не нижче 15 – 160. При обливаннях температуру води можна знижувати до 19 – 200, а тривалість процедури – до 2 хвилин. Душ можливо застосовувати тільки дітям старшого віку з температурою води не нижче 200. Купання необхідно починати при температурі води 20 – 220, а час перебування у воді необхідно поступово збільшувати від 5 до 15 хвилин в молодшому віці і до 20 хвилин – в старшому. Закінчувати купальний сезон необхідно при температурі води 160 і повітря – 170.
Загартування сонцем необхідно починати з 4 – 5 хвилин і доводити тривалість повітряно-сонячних ван для дітей середнього та старшого віку до 50 – 60 хвилин, Після 30 хвилинного опромінення необхідно робити перерву на 10 хвилин для відпочинку в тіні. Тривалість опромінення в молодшому віці зменшується.. При перебуванні на пляжу у вертикальному положенні час перебування на сонці може бути збільшений.
В період світлового «голоду» восени та взимку, велике профілактичне значення має опромінення УФ променями від штучних джерел. В якості такого джерела часто користуються ртутно-кварцовими лампами, встановленими в спеціальних приміщеннях (солярії). При таких опроміненнях обов’язково бути в світлозахисних окулярах. Опромінення школярів необхідно проводити 3 рази на тиждень до початку занять, або після їх закінчення. Курс повинен складатися із 15 опромінень. Його проводять взимку і повторно в березні. Дітей краще опромінювати еритемними лампами.
ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ТА ГІГІЄНІЧНІ ВИМОГИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ І ПРОВЕДЕННЯ
НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ В ШКОЛІ
Основними функціями нервової системи є швидка і точна передача інформації і її інтеграція, що забезпечує взаємозв’язок між органами і системами органів, функціонування організму як єдиного цілого і його взаємодію з зовнішнім середовищем. Нервова система регулює і координує діяльність різних органів, пристосовує діяльність всього організму до умов зовнішнього і внутрішнього середовища, які постійно змінюються. З допомогою нервової системи відбувається прийом і аналіз різноманітних сигналів із навколишнього середовища та внутрішніх органів, формуються відповідні реакції на ці сигнали. Діяльністю вищих відділів нервової системи здійснюються психічні функції – усвідомлення сигналів навколишнього світу, їх запам’ятовування, прийняття рішення і організація цілеспрямованої поведінки, абстрактне мислення і мова.
Нервова система в функціональному і структурному відношенні ділиться на периферичну і центральну. Центральна нервова система – сукупність пов’язаних між собою нейронів. Вона представлена головним та спинним мозком. На розрізі головного та спинного мозку виділяють ділянки більш темного кольору – сіра речовина (тіла нервових клітин) і ділянки світлого кольору – біла речовина мозку (скопичення нервових волокон, покритих оболонкою).
Периферична нервова система представлена нервами – пучками нервових волокон, покритих загальною оболонкою. По функціональному призначенню нервові волокна бувають різні: одні передають збудження від центральної нервової системи до органів, інші передають подразнення від органів до центральної нервової системи. Більшість нервів є змішаними.
Розподіл нервової системи на периферичну і центральну багато в чому умовний, так як нервова система функціонує як єдине ціле.
Структурною і функціональною одиницею нервової системи є нейрон. Його функції – прийом, обробка, зберігання, передача і інтеграція інформації. Нейрон складається із тіла і різного типу (дендрити і аксони). В тілі нейрона відбуваються складні процеси обміну, утворюються макромолекули, виробляється енергія, необхідна для нормального функціонування нервової системи..
Дендрити – короткі, сильно розгалужені відростки з незначними шипами на кінці, що значно збільшує площу контакту їх з іншими клітинами. Їх роль – сприймати сигнали, що поступають.
Аксон – ниткоподібний відросток від тіла клітини, довжина якого може досягати 1,5 м. Кінець аксона ділиться на багато гілочок, які утворюють контакти з сотнями клітин. Аксон – це провідникова частина нейрона, він проводить збудження від рецепторів до нервових клітин, від однієї до іншої клітини і від нейрона до виконавчого органу. Покритий оболонками аксон називається нервовим волокном.
Основні властивості і функції нервової системи.
Подразненність – здатність нервової клітини під впливом факторів зовнішнього чи внутрішнього середовища (подразники) переходити із стану спокою в активний стан. Природним подразником нейрона є нервовий імпульс, що поступає від других нейронів, або від рецепторів (клітини, що спеціалізуються на сприйнятті різноманітних фізико-хімічних подразників.
Збудливість – здатність нервової клітини швидко відповісти на дію подразника. Виникнення і розповсюдження збудження пов’язано із зміною електричного заряду живої тканини.
Основною формою нервової діяльності є рефлекторні акти. Рефлекс – реакція організму на подразнення із зовнішнього чи внутрішнього середовища (ступеневий рефлекс, колінний ). Рефлекторні реакції різноманітні. Вони можуть бути умовними та безумовними.
Кора головного мозку і найближчі до неї підкоркові структури являються вищим відділом ЦНС – субстратом здійснення складних рефлекторних реакцій, що лежать в основі вищої нервової діяльності. Вперше діяльність вищої нервової системи пояснювалась рефлекторною діяльністю І.М.Сєченовим. До нього вважалось, що душа і тіло розділені і навіть не ставилось питання можливості вивчення психічної діяльності людини. Ідеї І.М.Сєченова були підтверджені експериментами І.П.Павлова, який являється основоположником рефлекторної теорії, який створив вчення про вищу нервову діяльність. Він відкрив вірний механізм, що забезпечує складну форму реагування організму людини і вищих тварин на дію зовнішнього середовища. Цим механізмом є умовний рефлекс.
Вищою нервовою діяльністю називають сукупність складних форм діяльності кори великих півкуль і найближчих підкоркових утворень, яка забезпечує взаємодію цілого організму з зовнішнім середовищем.
Умовні та безумовні рефлекси. Безумовні рефлекси – уроджені реакції організму, що сформувались і закріпились в процесі еволюції і передаються спадково. Умовні рефлекси виникають, закріплюються, затухають на протязі життя і є індивідуальними. Безумовні рефлекси здійснюються на рівні спинного мозку і можуть забезпечувати діяльність організму тільки на самих ранніх стадіях розвитку.
Умовні рефлекси можуть з’являтися на самі різні подразники, являються функцією кори великих півкуль головного мозку, виробляються на протязі всього життя і вони забезпечують діяльність організму при постійній зміні умов навколишнього середовища.
Організм народжується з відповідним фондом безумовних рефлексів, що забезпечує йому підтримання життєдіяльності у відносно постійних умовах (харчові, оборонні, терморегуляційні, дихальні та інші).
Умовні рефлекси забезпечують пристосування до умов життя, що постійно змінюються. При дії умовного сигналу кора головного мозку забезпечує організму попередню підготовку реагування на ті чи інші подразники, які можуть проявити свою дію. Тому діяльність кори великих півкуль є сигнальною.
Умовні рефлекси виробляються на базі безумовних. Умовними їх назвав І.П.Павлов тому, що для їх появи необхідний умовний подразник, сигнал. Умовним подразником може бути любий подразник зовнішнього середовища, або зміни внутрішнього середовища. Умовні рефлекси виробляються спільною дією умовного і безумовного подразника. Утворення умовного рефлексу пов’язано з встановленням тимчасового зв’язку між двома групами клітин кори, що сприймають умовне і безумовне подразнення. Цей зв’язок стає тим тривкішим, чим частіше вони збуджуються одночасно
Вища нервова діяльність людини, як і тварини, носить рефлекторний характер. Загальними і для тварин і для людей є аналіз і синтез конкретних сигналів, предметів і явищ, що становить першу сигнальну систему. Але вища нервова система людини має свої якісні особливості, які поставили її над всім тваринним світом. У людини в процесі розвитку з’явилася суттєва добавка до механізму роботи мозку – друга сигнальна система. У людини з’явились, розвинулись і надзвичайно удосконалились сигнали другої системи у вигляді слів, які читають, чують і вимовляють. Розвиток словесної сигналізації зробило можливим узагальнення, що знайшло своє вираження у поняттях.
Друга сигнальна система соціально обумовлена. Поза суспільством, без спілкування з другими людьми вона не розвивається.
Перша і друга сигнальні системи неподільні і функціонують разом. Вища нервова діяльність людини в цьому єдина.