Файл: Osnovu_ohorona_praci_1_new.pdf

К

ч

МОП

= 1 000 000 п/Т,

де Т – загальний час роботи, людино2годин.

Вищенаведені та інші показники, наприклад коефіцієнт електро2

травматизму, дозволяють вивчати динаміку травматизму на підпри2
ємстві, в галузі, регіоні тощо, порівнювати ці показники, робити певні
висновки, застосовувати організаційні заходи, спрямовані на профі2
лактику травматизму.

Топографічні методи

ґрунтуються на тому, що на плані цеху (під2

приємства) відмічають місця, де сталися нещасні випадки, або ж на
схемі, що являє собою контури тіла людини, позначають травмовані
органи чи ділянки тіла. Це дозволяє наочно бачити місця з підвище2
ною небезпекою або ж найбільш часто травмовані органи. Повторен2
ня нещасних випадків в певних місцях свідчить про незадовільний
стан охорони праці на цих об’єктах. На ці місця звертають особливу
увагу, вивчають причини травматизму. Шляхом додаткового
обстеження згаданих місць виявляють причини, які викликали
нещасні випадки, формують поточні та перспективні заходи щодо
запобігання нещасним випадкам для кожного окремого об’єкта. Пов2
торення аналогічних травм свідчить про незадовільну організацію
інструктажу, невикористання конкретних засобів індивідуального
захисту тощо.

Монографічний метод

полягає в детальному обстеженні всього

комплексу умов праці, технологічного процесу, обладнання робочого
місця, прийомів праці, санітарно2гігієнічних умов, засобів колектив2
ного та індивідуального захисту. Іншими словами, цей метод полягає
в аналізі небезпечних та шкідливих виробничих факторів, притаман2
них лише тій чи іншій (моно) дільниці виробництва, обладнанню, тех2
нологічному процесу. За цим методом поглиблено розглядають всі
обставини нещасного випадку і, якщо необхідно, то виконують відпо2
відні дослідження та випробування. Дослідженню підлягають: цех,
дільниця, технологічний процес, основне та допоміжне обладнання,
трудові прийоми, засоби індивідуального захисту, умови виробничого
середовища, метеорологічні умови в приміщенні, освітленість, загазо2
ваність, запиленість, шум, вібрація, випромінювання, причини неща2
сних випадків, що сталися раніше на цьому робочому місці. Таким
чином, нещасний випадок вивчається комплексно. Цей метод дозво2
ляє аналізувати не лише нещасні випадки, що відбулися, але й вияви2
ти потенційно небезпечні фактори, а результати використати для роз2
робки заходів охорони праці, вдосконалення виробництва.

46

47

Економічні методи 

полягають у визначенні економічної шкоди,

спричиненої травмами та захворюваннями, з одного боку, та економіч2
ної ефективності від витрат на розробку та впровадження заходів на
охорону праці, з другого. Ці методи дозволяють знайти оптимальне
рішення, що забезпечить заданий рівень безпеки, однак вони не дозво2
ляють вивчити причини травматизму та захворювань. Використанню
економічних методів в охороні праці присвячено окрему главу цього
підручника.

Методи анкетування

передбачають письмове опитування пра2

цівників з метою отримання інформації про потенційні небезпеки
трудових процесів, про умови праці. Для цього розробляються анке2
ти для робітників, в яких в залежності від мети опитування визнача2
ються питання та чинники. На підставі анкетних даних (відповідей
на запитання) розробляють профілактичні заходи щодо попере2
дження нещасних випадків.

Ергономічні методи

ґрунтуються на комплексному вивченні

системи «людина – машина – виробниче середовище». Відомо, що
кожному виду трудової діяльності відповідають певні фізіологічні,
психофізіологічні і психологічні якості людини, а також антропоме2
тричні дані. Тому при комплексній відповідності вказаних власти2
востей людини і конкретної трудової діяльності можлива ефектив2
на і безпечна робота. Порушення відповідності веде до нещасного
випадку. Ергономічні методи дозволяють знайти невідповідності та
усунути їх.

Психофізіологічні методи 

аналізу травматизму враховують, що

здоров’я і працездатність людини залежать від біологічних ритмів
функціонування організму. Такі явища, як іонізація атмосфери, маг2
нітне і гравітаційне поле Землі, активність Сонця, гравітація Місяця
та ін., викликають відповідні зміни в організмі людини, що змінюють
її стан і впливають на поведінку не на краще. Це призводить до зни2
ження сприйняття дійсності і може спричинитися до нещасних
випадків. 

Метод експертних оцінок

базується на експертних висновках

(оцінках) умов праці, на виявленні відповідності технологічного об2
ладнання, пристроїв, інструментів, технологічних процесів вимогам
стандартів та ергономічним вимогам, що ставляться до машин,
механізмів, обладнання, інструментів, пультів керування. Виявлен2
ня думки експертів може бути очним і заочним (за допомогою
анкет). 

1.3. Н

ОРМАТИВНО

ПРАВОВА БАЗА ОХОРОНИ ПРАЦІ В

У

КРАЇНІ

1.3.1. Законодавство України в галузі охорони праці

Законодавство України про охорону праці – це система взаємозв’я2

заних законів та інших нормативно2правових актів, що регулюють
відносини у сфері реалізації державної політики щодо соціального
захисту її громадян в процесі трудової діяльності. Воно складається з
Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю Ук2
раїни, Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих
відповідно до них нормативно2правових актів.

Базується законодавство України про охорону праці на конституцій2

ному праві всіх громадян України на належні, безпечні і здорові умови
праці, гарантовані статтею 43 Конституції України. Ця ж стаття встано2
влює також заборону використання праці жінок і неповнолітніх на небез2
печних для їхнього здоров’я роботах. Ст. 45 Конституції гарантує право
всіх працюючих на щотижневий відпочинок та щорічну оплачувану від2
пустку, а також встановлення скороченого робочого дня щодо окремих
професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Інші статті Конституції встановлюють право громадян на соціаль2

ний захист, що включає право забезпечення їх у разі повної, часткової
або тимчасової втрати працездатності (ст. 46); охорону здоров’я,
медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право знати свої
права та обов’язки (ст. 57) та інші загальні права громадян, в тому
числі, право на охорону праці.

Основоположним документом в галузі охорони праці є Закон Укра2

їни «Про охорону праці», який визначає основні положення щодо реа2
лізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здо2
ров’я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови
праці, регулює за участю відповідних державних органів відносини між
роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробни2
чого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони
праці в Україні. Інші нормативні акти мають відповідати не тільки Кон2
ституції та іншим законам України, але, насамперед, цьому Законові.

Закон України «Про охорону праці», прийнятий у 1992 році, впер2

ше не лише в Україні, а й на теренах колишнього СРСР став таким
правовим актом, який на відміну від норм охорони праці, що діяли в
кодексах законів про працю Союзу РСР та союзних республік, орієн2

48

49

тує законодавство на захист інтересів громадянина, віддаючи перева2
гу в цій важливій сфері правовому регулюванню на відміну від адмі2
ністративного, що існувало раніше. У листопаді 2002 р. Верховна Рада
України прийняла нову редакцію цього закону. Закон «Про охорону
праці» відповідає діючим конвенціям і рекомендаціям Міжнародної
організації праці, іншим міжнародним правовим нормам у цій галузі.

Кодекс законів про працю (КЗпП) України затверджено Законом

Української РСР від 10 грудня 1971 р. і введено в дію з 1 червня 1972 р.
До нього неодноразово вносилися зміни і доповнення. Правове регу2
лювання охорони праці в ньому не обмежується главою ХІ «Охорона
праці». Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших
глав КЗпП України: «Трудовий договір», «Робочий час», «Час відпо2
чинку», «Праця жінок», «Праця молоді», «Професійні спілки»,
«Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю».

Відповідно до Конституції України, Закону України «Про охорону

праці» та Основ законодавства України про загальнообов’язкове дер2
жавне соціальне страхування у 1999 р. було прийнято Закон України
«Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від неща2
сного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спри2
чинили втрату працездатності». Цей закон визначає правову основу,
економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язково2
го державного соціального страхування громадян від нещасного випад2
ку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втра2
ти працездатності або загибелі людини на виробництві. 

До основних законодавчих актів про охорону праці слід віднести

також «Основи законодавства України про охорону здоров’я», що
регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гар2
монічного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності
і довголітнього активного життя громадян, усунення чинників, які
шкідливо впливають на їхнє здоров’я, попередження і зниження зах2
ворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадкоємності.
«Основи законодавства України про охорону здоров’я» передбачають
встановлення єдиних санітарно2гігієнічних вимог до організації
виробничих та інших процесів, пов’язаних з діяльністю людей, а
також до якості машин, устаткування, будинків та таких об’єктів, що
можуть шкідливо впливати на здоров’я людей (ст. 28); вимагають про2
ведення обов’язкових медичних оглядів осіб певних категорій, в тому
числі працівників, зайнятих на роботах із шкідливими та небезпечни2
ми умовами праці (ст. 31); закладають правові основи медико2соціаль2
ної експертизи втрати працездатності (ст. 69).

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного бла2

гополуччя населення» встановлює необхідність гігієнічної регламен2
тації небезпечних та шкідливих факторів фізичної, хімічної та біоло2
гічної природи, присутніх в середовищі життєдіяльності людини, та
їхньої державної реєстрації (ст. 9), вимоги до проектування, будівниц2
тва, розробки, виготовлення і використання нових засобів виробниц2
тва та технологій (ст. 15), гігієнічні вимоги до атмосферного повітря в
населених пунктах, повітря у виробничих та інших приміщеннях 
(ст. 19), вимоги щодо забезпечення радіаційної безпеки (ст. 23) тощо.

Закон України «Про пожежну безпеку» визначає загальні правові,

економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на
території України, регулює відносини державних органів, юридичних
і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм
власності. Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною
виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підпри2
ємств, установ, організацій та підприємців, що повинно бути відобра2
жено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств,
установ та організацій. Забезпечення пожежної безпеки підприємств,
установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених
ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором (ст. 2).

Закон України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» визначає пра2

вові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов’яза2
ної з об’єктами підвищеної небезпеки, і спрямований на захист життя
і здоров’я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих
об’єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження (локалізації)
розвитку і ліквідації наслідків.

Окремо питання правового регулювання охорони праці містяться в

багатьох інших законодавчих актах України.

Глава 40 Цивільного кодексу України «Зобов’язання, що виника2

ють внаслідок заподіяння шкоди» регулює загальні підстави відшко2
дування шкоди і у т. ч. відповідальність за ушкодження здоров’я і
смерть працівника у зв’язку з виконанням ним трудових обов’язків.

Карний кодекс України містить розділ Х «Злочини проти вироб2

ництва», 271–275 статті якого встановлюють кримінальну відпові2
дальність за порушення вимог охорони праці, які привели до ушко2
дження здоров’я або смерті працівника або створили ситуацію, що
загрожує життю людей.

Крім вищезазначених законів, правові відносини у сфері охорони

праці регулюють інші національні законодавчі акти, міжнародні дого2
вори та угоди, до яких Україна приєдналася в установленому порядку,

50