ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 03.07.2019
Просмотров: 9594
Скачиваний: 1
Праці у галузі поліпшення умов праці та рекомендації щодо їх засто2
сування. До МОП зараз входить 173 країни. Структурно МОП скла2
дається з Міжнародної Конференції праці, Адміністративної Ради та
Міжнародного Бюро праці.
Міжнародна Конференція праці – вищий орган МОП і тому вона
зветься також Всесвітнім Парламентом праці – проводиться щороку у
червні за участю представників всіх країн2членів.
Міжнародне Бюро праці – це постійний секретаріат організації,
який розробляє Кодекси практичних заходів, здійснює моніторинг
фінансових справ, розробляє порядок денний наступних Міжнарод2
них Конференцій праці.
Адміністративна Рада включає 28 урядових представників, 14 пред2
ставників роботодавців та 14 представників робітників. Адміністратив2
на Рада здійснює контроль за діяльністю Міжнародного Бюро праці та
зв’язок між ним і Міжнародною Конференцією праці.
Всі механізми прийняття рішень в МОП пов’язані з її унікаль
ною структурою, яка базується на принципі ТРИПАРТИЗМУ,
тобто рівного представництва трьох сторін – уряду, роботодав
ців і робітників.
Так приймаються рішення кожної країни2члена, так
приймаються рішення по суті роботи комітетів Конференції по Між2
народним Конвенціям, Рекомендаціям тощо.
Розглянутий вище принцип державної політики нашої країни в
галузі охорони праці, який полягає у «...координації діяльності орга2
нів державної влади, установ, організацій, об’єднань громадян, що
розв’язують проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а
також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями
та працівниками...» базується на унікальному, майже 902річному, сві2
товому досвіді використання принципу трипартизму.
Технічне сприяння МОП у сфері охорони праці носить різні
форми. Деякі проекти допомогли країнам2членам під час розробки
нових законодавств з охорони праці і при зміцненні інспекційних
служб. В інших країнах здійснювалась підтримка при створенні
інститутів з виробничої безпеки та гігієни праці для сприяння нау2
ковим дослідженням і розробці навчальних програм. Основними
формами діяльності МОП є розробка стандартів, дослідження, збір
та розповсюдження інформації, технічне сприяння. При активному
співробітництві з країнами2членами ці заходи роблять більш успіш2
ною боротьбу за досягнення соціальної справедливості та миру у
всьому світі. За свою діяльність МОП отримала у 1969 р. Нобелів2
ську Премію Миру.
56
57
З часу свого заснування МОП ухвалила понад 180 Конвенцій, 74
з яких пов’язані з умовами праці. Вагома частина цих конвенцій стос2
ується питань охорони пpaцi. Особливе місце серед Конвенцій МОП
займає Конвенція № 155 «Про безпеку і гігієну праці та виробничу
санітарію», яка закладає міжнародно2правову основу національної
політики щодо створення всебічної і послідовної системи профілак2
тики нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
У МОП діє система контролю за застосуванням в країнах2членах
Організації конвенцій і рекомендацій. Кожна держава зобов’язана
подавати доповіді про застосування на своїй території ратифікованих
нею конвенцій, а також інформації про стан законодавства і практи2
ки з питань, що порушуються в окремих, не ратифікованих нею кон2
венціях.
Директиви, що приймаються в рамках Європейського Союзу і є
законом для всіх його країн, відповідають конвенціям МОП. З іншого
боку, при розробці нових конвенцій, рекомендацій та інших докумен2
тів МОП враховується передовий досвід країн2членів ЄС. Все зрос2
таюча важливість директив ЄС обумовлена багатьма причинами,
серед яких найсуттєвішими є наступні чотири:
• спільні стандарти здоров’я і безпеки сприяють економічній інте2
грації, оскільки продукти не можуть вільно циркулювати всередині
Союзу, якщо ціни на аналогічні вироби різняться в різних країнах2
членах через різні витрати, які накладає безпека та гігієна праці на
бізнес;
• скорочення людських, соціальних та економічних витрат, пов’яза2
них з нещасними випадками та професійними захворюваннями, при2
веде до великої фінансової економії і викличе суттєве зростання яко2
сті життя у всьому Співтоваристві;
• запровадження найбільш ефективних методів роботи повинно
принести з собою ріст продуктивності, зменшення експлуатаційних
(поточних) витрат і покращання трудових стосунків;
• регулювання певних ризиків (таких, як ризики, що виникають
при великих вибухах) повинно узгоджуватися на наднаціональному
рівні в зв’язку з масштабом ресурсних затрат і з тим, що будь2яка
невідповідність в суті і використанні таких положень приводить до
«викривлень» у конкуренції і впливає на ціни товарів.
Україна не являється членом ЄС, але неодноразово на найвищих
рівнях заявляла про своє прагнення до вступу до цієї організації.
Однією з умов прийняття нових країн до ЄС є відповідність їхнього
законодавства законодавству ЄС, тому в нашій країні ведеться актив2
на робота по узгодженню вимог законів та інших нормативно2право2
вих актів директивам ЄС.
Активна робота щодо розвитку та удосконалення правової бази
охорони праці проводиться в країнах членах СНД. Важливу роль в цій
роботі відіграють модельні закони, прийняті на міждержавному рівні.
Мета цих законів сприяти зближенню національного законодавства в
галузі охорони праці на міждержавному рівні, створення єдиної пра2
вової бази, спрямованої на максимальне забезпечення соціальної
захищеності працівників.
1.3.4. Основні положення державного соціального страхування
від нещасного випадку на виробництві
та професійного захворювання
Соціальне страхування являє собою систему прав і гарантій, що
спрямовані на матеріальну підтримку громадян, насамперед працюю2
чих, і членів їх сімей у разі втрати ними з незалежних від них обставин
(захворювання, нещасний випадок, безробіття, досягнення пенсійно2
го віку тощо) заробітку, а також здійснення заходів, пов’язаних з охо2
роною здоров’я застрахованих осіб. Соціальне страхування є важли2
вим фактором соціального захисту населення.
Згідно з ст. 5 Закону України «Про охорону праці» усі працівники
підлягають загальнообов’язковому соціальному страхуванню від
нещасного випадку і професійного захворювання, які спричинили
втрату працездатності. Правову основу, економічний механізм та
організаційну структуру такого страхування визначає Закон України
«Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від неща2
сного випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності».
Розробники цього Закону заклали в нього сучасну систему соціаль2
ного страхування від нещасних випадків та профзахворювань, яка поля2
гає не просто у збиранні внесків з підприємств і виплаті компенсацій
тим, хто одержав травму чи захворів, а насамперед на недопущенні трав2
матизму, прагненні повернути працівника «до ладу», а вже потім на
виплаті допомоги. Ефективність такої системи доведено досвідом функ2
ціонування систем соціального страхування Німеччини, Великобрита2
нії, США та інших розвинених країн.
Завданнями страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі
в підручнику буде писатись скорочено – від «нещасного випадку») є:
58
59
• проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення
шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання неща2
сним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та
іншим випадкам загрози здоров’ю працівників;
• відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробниц2
тві від нещасних випадків або професійних захворювань;
• відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і
членам їх сімей.
Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних зах%
ворювань України – некомерційна самоврядна організація, що діє на під2
ставі статуту, який затверджується її правлінням. Управління Фондом
базується на принципі трипартизму, тобто здійснюється на паритетній
основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців.
Суб’єктами страхування від нещасного випадку є застраховані гро2
мадяни (в окремих випадках – члени їх сімей), страхувальники та
страховик.
Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється
страхування, тобто працівники.
(Добровільно, за письмовою заявою, від нещасного випадку у Фонді
соціального страхування від нещасних випадків можуть застрахуватися:
1) священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релі2
гійних організаціях на виборних посадах;
2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно;
3) громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності.)
Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках – застра2
ховані особи.
Страховик – Фонд соціального страхування від нещасних випад2
ків на виробництві та професійних захворювань України (далі по
тексту – Фонд).
Об’єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахова2
ного, його здоров’я та працездатність.
Для страхування від нещасного випадку на виробництві не пот
рібно згоди або заяви працівника. Страхування здійснюється в
безособовій формі.
Всі особи, які підлягають обов’язковому страхуван2
ню, вважаються застрахованими незалежно від фактичного виконання
страхувальниками своїх зобов’язань щодо сплати страхових внесків.
Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або профе2
сійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумо2
влену фізичну чи психічну травму за обставин, з настанням яких вини2
кає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечен2
ня та/або соціальних послуг. Перелік обставин, за яких настає страховий
випадок державного соціального страхування громадян від нещасного
випадку, та перелік професійних захворювань затверджується Постано2
вою Кабінету Міністрів України.
Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, про2
ведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхо2
вих виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідуван2
ня професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.
Порушення правил охорони праці застрахованим, яке спричинило
нещасний випадок або професійне захворювання, не звільняє страхови2
ка від виконання зобов’язань перед потерпілим, а такого роду нещасний
випадок або професійне захворювання також є страховим випадком.
У разі настання страхового випадку Фонд зобов’язаний:
1) своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну
працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смер2
ті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні
відповідну допомогу, пенсію чи компенсацію;
2) організувати поховання померлого, відшкодувати вартість
пов’язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов;
3) сприяти створенню умов для своєчасного надання кваліфікова2
ної першої невідкладної або швидкої допомоги потерпілому;
4) організувати цілеспрямоване та ефективне лікування потерпілого;
5) забезпечити потерпілому повний обсяг медичної допомоги;
6) вжити всіх необхідних заходів для підтримання, підвищення та
відновлення працездатності потерпілого;
7) забезпечити домашній догляд за потерпілим, допомогу у веден2
ні домашнього господарства;
8) відповідно до висновку лікарсько2консультаційної комісії
(ЛКК) або медико2соціальної експертної комісії (МСЕК) проводити
навчання та перекваліфікацію потерпілого, якщо потерпілий не може
виконувати попередню роботу; працевлаштовувати осіб із зниженою
працездатністю;
9) організовувати робочі місця для інвалідів;
10) надавати інвалідам разову грошову допомогу, допомогу у вирі2
шенні соціально2побутових питань за їх рахунок або за рахунок
Фонду;
11) сплачувати за потерпілого внески на медичне та пенсійне
страхування;
12) організовувати залучення інвалідів до участі у громадському
житті.
60