Файл: Osnovu_ohorona_praci_1_new.pdf

61

Усі види соціальних послуг та виплат надаються застрахованому та

особам, які перебувають на його утриманні, незалежно від того, заре2
єстровано підприємство, на якому стався страховий випадок, у Фонді
соціального страхування від нещасних випадків чи ні. 

З метою профілактики нещасних випадків та професійних захво2

рювань на виробництві Фонд здійснює заходи, спрямовані на запобі2
гання нещасним випадкам, усунення загрози здоров’ю працівників,
викликаної умовами праці. 

Фонд провадить збір та акумулювання страхових внесків, має

автономну, незалежну від будь2якої іншої, систему фінансування.

Фінансування Фонду здійснюється за рахунок: 

♦ внесків роботодавців: для підприємств – з віднесенням на валові

витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій – з асигну2
вань, виділених на їх утримання та забезпечення; 

♦ капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації

страхувальників; 

♦ прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на

депозитних рахунках; 

♦ коштів, одержаних від стягнення відповідно до законодавства

штрафів і пені з підприємств, а також штрафів з працівників, винних
у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці; 

♦ добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не

суперечить законодавству. 

Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасного

випадку. 

Розміри страхових внесків страхувальників обчислюються у відсот2

ках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників,
що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної
плати, на інші заохочувальні і компенсаційні виплати. 

Розмір страхового внеску, який сплачує страхувальник до Фонду

визначається страховим тарифом, який диференціюється по групах
галузей економіки (видах робіт) залежно від класу професійного ризи2
ку виробництва, знижкою до нього (за низькі рівні травматизму, профе2
сійної захворюваності та належний стан охорони праці) чи надбавкою
(за високі рівні травматизму, професійної захворюваності та неналеж2
ний стан охорони праці). Клас професійного ризику виробництва та
розмір страхового тарифу встановлює Закон «Про страхові тарифи на
загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричини2
ли втрату працездатності».

1.3.5. Нормативноправові акти 

та документи підприємств з охорони праці

Конкретні вимоги охорони праці до виробничого середовища,

обладнання, устаткування, порядку ведення робіт, засобів захисту
працюючих, порядку навчання працюючих тощо регламентуються
відповідними нормативно2правовими актами, які розробляються у
відповідності з законодавством про охорону праці і становлять норма2
тивно2технічну базу охорони праці.

Нормативноправовий акт – це офіційний документ компе

тентного органу державної влади, яким встановлюються загаль
нообов’язкові правила (норми).

Законом України «Про охорону

праці» визначено, що нормативно2правові акти з охорони праці
(НПАОП) – це правила, норми, регламенти, положення, стандарти,
інструкції та інші документи, обов’язкові для виконання.

Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних

НПАОП здійснює Державна служба гірничого нагляду та промислової
безпеки України (Держгірпромнагляд)* за участю професійних спілок і
Фонду соціального страхування від нещасних випадків та за погоджен2
ням з іншими органами державного нагляду за охороною праці. НПАОП
переглядаються в міру впровадження досягнень науки і техніки, що
сприяють поліпшенню безпеки, гігієни праці та виробничого середовища,
але не рідше одного разу на десять років.

Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і тех2

нологічні процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці і
погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці.

НПАОП поширюються також і на сферу трудового і професійного

навчання. Вони є обов’язковими для виконання у виробничих май2
стернях, лабораторіях, цехах, на дільницях та в інших місцях трудово2
го і професійного навчання, облаштованих у будь2яких навчальних
закладах. До учнів і студентів, які проходять трудове і професійне
навчання (виробничу практику) на підприємствах під керівництвом
їх персоналу, застосовується законодавство про охорону праці у тако2
му ж порядку, що й до працівників підприємства.

НПАОП, що затверджуються Держгірпромнаглядом України, та

НПАОП колишнього СРСР, що діють на території України, підлягають
включенню до Державного реєстру нормативно2правових актів з охоро2
ни праці (Реєстру НПАОП). Реєстр НПАОП – це банк даних, який скла2
дається і ведеться з метою забезпечення єдиного обліку та формування

62

* До 20 квітня 2005 р. – «Держнаглядохоронпраці», до 6 квітня 2011 р. –

Держпромгірнагляд.

63

відповідного інформаційного фонду цих актів. Відомості про зміни у
Реєстрі НПАОП, про затвердження і введення нових, перегляд і зміни
чинних НПАОП щоквартально надаються у покажчику НПАОП, який
публікується у журналі «Охорона праці» та інших виданнях.

У Реєстрі НПАОП кожному нормативному акту присвоєно відпо2

відне позначення (код) – для можливості машинного обліку, ефектив2
ного зберігання і зручності користування ним. Кодове позначення
складається з абревіатури НПАОП і трьох груп цифр:

НПАОПХХ.Х2Х.ХХ2ХХ (далі повна назва нормативно2правовго

акта).

Перша група цифр (ХХ.Х) вказує вид економічної діяльності, на

який поширюється цей документ – розділ (перші дві цифри) і група (2
третя цифра) відповідно до Державного класифікатора України ДК
009296. Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД). Якщо
НПАОП поширюється на всі або декілька видів економічної діяльно2
сті, у коді зазначається 00.0.

У другій групі цифр (Х.ХХ) – перша цифра означає вид норматив2

ного акта (1 – правила, 2 – переліки, 3 – норми, 4 – положення, 5 –
інструкції, 6 – порядки, 7 – інші документи), дві наступні – порядковий
номер нормативного акта у межах цього виду в порядку реєстрації.

Останнє двозначне число (ХХ) – рік затвердження нормативного акта.
Серед нормативно2правових актів з охорони праці важливе місце

посідають державні стандарти України (ДСТУ) та відповідні норма2
тивні акти (правила, норми, інструкції тощо) колишнього Радянсько2
го Союзу, які є чинними в Україні на цей час.

Починаючи з 1972 р. в СРСР була розроблена і впроваджена в дію Система

стандартів безпеки праці, а її стандарти складали окрему – 122у групу Єдиної
Державної Системи стандартів СРСР, яка мала назву «Система стандартов
безопасности труда» (ССБТ). Відповідно до Угоди про співробітництво в галу2
зі охорони праці, укладеної керівниками урядів держав СНД у грудні 1994 року,
ця система продовжує розвиватись та удосконалюватись на міждержавному
рівні, а її стандарти надалі визнаються Україною як міждержавні стандарти за
узгодженим переліком. Ці стандарти внесені до Реєстру НПАОП окремою гру2
пою під рубрикою «Міждержавні стандарти системи стандартів безпеки праці».

В Реєстрі НПАОП нормативи цієї групи приводяться в такому вигляді:
ГОСТ 12.Х.ХХХ2ХХ.ССБТ (далі повна назва стандарту).
В наведеному вище коді цифра 12 означає, що норматив відноситься до

ССБТ.

Перша цифра після 12. визначає групу цього нормативу в системі. Систе2

ма передбачає 10 груп нормативів – від 0 до 9. Чинними на цей час є групи
0–5. Групи 6–9 – резервні.

Стандарти групи 0 – основоположні. Вони встановлюють організаційно2

методичні основи ССБТ, термінологію в галузі охорони праці, класифікацію
безпечних та шкідливих виробничих факторів, вимоги до організації трудо2
вих процесів, навчання, атестації тощо.

Стандарти групи 1 регламентують загальні вимоги безпеки до окремих видів

небезпечних і шкідливих виробничих факторів, гранично допустимих значень
їх параметрів і характеристик, методів контролю та захисту працюючих.

Стандарти групи 2 встановлюють загальні вимоги безпеки до виробничо2

го устаткування, до окремих його видів, до методів контролю за дотриманням
вимог безпеки.

Стандарти групи 3 регламентують вимоги безпеки до технологічних про2

цесів, робочих місць, режимів праці, систем управління тощо.

Стандарти групи 4 – це стандарти вимог до засобів колективного та інди2

відуального захисту, їх конструктивних, експлуатаційних та гігієнічних яко2
стей, а також до методів їх випробування та оцінки.

Стандарти групи 5 визначають загальні вимоги безпеки до виробничих

будівель, приміщень і споруд.

Подальші три цифри (ХХХ) визначають порядковий номер цього ГОСТ в

групі за реєстрацією, а дві останні (ХХ) – рік видання.

Крім НПАОП, Держаних та міждержавних стандартів для регла2

ментації вимог охорони праці застосовуються також нормативно2пра2
вові акти, що вводяться іншими державними органами. Такими доку2
ментами є Державні санітарні норми (ДСН), Державні санітарні пра2
вила і норми (ДСанПіН), Державні будівельні норми (ДБН), Норма2
тивні акти з пожежної безпеки (НАПБ) тощо. 

Нормативно2правові акти з охорони праці потрібно відрізняти від

відомчих документів, що можуть розроблятися на їх основі і затвер2
джуватися міністерствами, відомствами України або асоціаціями, кор2
пораціями та іншими об’єднаннями підприємств з метою конкретиза2
ції вимог нормативно2правових актів залежно від специфіки галузі.

Обов’язком роботодавців є неухильне дотримання вимог норма2

тивно2правових актів, що діють у сфері охорони праці. У разі немож2
ливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я умов
праці роботодавець зобов’язаний повідомити про це відповідний
орган державного нагляду за охороною праці. Він може звернутися до
зазначеного органу з клопотанням про встановлення необхідного
строку для виконання заходів щодо приведення умов праці на кон2
кретному виробництві чи робочому місці до нормативних вимог.

Відповідний орган державного нагляду за охороною праці розгля2

дає клопотання роботодавця, проводить у разі потреби експертизу
запланованих заходів, визначає їх достатність і за наявності підстав

64

65

може, як виняток, прийняти рішення про встановлення іншого строку
застосування вимог нормативних актів з охорони праці.

Роботодавець зобов’язаний невідкладно повідомити зацікавлених

працівників про рішення зазначеного органу державного нагляду за
охороною праці.

Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені

ними органи розробляють на основі нормативно2правових актів і
затверджують власні нормативні акти з охорони праці, що діють в
межах цього підприємства, установи, організації. Нормативні акти
підприємства конкретизують вимоги нормативно2правових актів і не
можуть містити вимоги з охорони праці менші або слабші ніж ті, що
містяться в державних нормах.

Компетенцією нормативних актів підприємства можуть бути: 

• організація управління охороною праці на підприємстві;

• визначення обов’язків, прав та відповідальності служб і посадових осіб

за дотриманням функцій щодо охорони праці; 

• забезпечення перспективного і поточного планування роботи щодо

поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, усунення при2
чин травматизму професійних та виробничо обумовлених захворювань;

• організація лабораторних досліджень умов праці, атестація робочих

місць на відповідність чинним нормативам з охорони праці; 

• внесення вимог нормативно2правових актів з охорони праці до техноло2

гічної і конструкторської документації, встановлення порядку проведення
експертизи цієї документації щодо повноти викладення цих вимог; 

• організація правильної експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки (кра2

нів, посудин, що працюють під тиском тощо); 

• організація проведення інструктажів, навчання і перевірки знань працю2

ючих з питань охорони праці, впровадження чіткої системи допуску до робіт
з підвищеною небезпекою; 

• встановлення правил безпечного виконання робіт і поведінки працівни2

ків на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних
майданчиках та робочих місцях; 

• опрацювання, узгодження в установленому порядку та затвердження захо2

дів щодо забезпечення безпеки працівників на певних роботах у разі відсутності
в нормативно2правових актах з охорони праці конкретних вимог; 

• визначення заходів щодо пожежної безпеки; 

• організація забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту,

мийними та знезаражувальними засобами, а також лікувально2профілактич2
ним харчуванням, молоком, газованою підсоленою водою тощо; 

• організація проведення попереднього (при влаштуванні на роботу) і

періодичних медичних оглядів працівників певних категорій;