ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 03.07.2019
Просмотров: 9306
Скачиваний: 1
141
потребою в тривалому (до 50% робочого часу) відпочинку. У сучасному
виробництві частка фізичної праці постійно знижується (у розвинутих краї2
нах частка неавтоматизованої праці не перевищує 8% від загальних трудових
витрат).
Розумові навантаження. Розумова праця поєднує роботи, пов’яза2
ні з прийомом і переробкою інформації, що вимагають переважно
напруженості сенсорного апарату, уваги, пам’яті, а також активізації
процесів мислення та емоційної сфери. Можна виділити дві основні
форми розумової праці (за професіями): професії в сфері матеріаль2
ного виробництва (конструктори, проектанти; інженери2технологи,
управлінський персонал, оператори технологічного устаткування,
програмісти й ін.) і професії поза матеріальним виробництвом (учені,
лікарі, учителі, учні, письменники, артисти й ін.)
Ступінь емоційного навантаження на організм, що вимагає пере2
важно інтенсивної роботи мозку по одержанню і переробці інформа2
ції, визначає напруженість праці. Крім того, при оцінці ступеня
напруженості праці враховують ергономічні показники: змінність
праці, позу, число рухів, зорову і слухову напруженість та ін.
Фізіологічною особливістю розумової праці є мала рухливість і
вимушена одноманітна поза. При цьому послабляються обмінні про2
цеси, що обумовлюють застійні явища в м’язах ніг, органах черевної
порожнини і малого тазу, погіршується постачання кисню до головно2
го мозку. У той же час мозок споживає при цьому близько 20% всіх
енергетичних ресурсів. Приплив крові до працюючого мозку збільшу2
ється в 8–10 разів у порівнянні зі станом спокою. Вміст глюкози в
крові збільшується на 18–36% і зростає вміст адреналіну, норадрена2
ліну та жирних кислот. Збільшується споживання амінокислот, віта2
мінів групи В. Погіршується гострота зору, контрастна чутливість і
зорова працездатність, в результаті чого збільшується час зорово2мо2
торних реакцій. Тривале розумове навантаження впливає на психічну
діяльність, погіршує функції уваги (обсяг, концентрація, переключен2
ня), пам’яті (короткочасної і довгострокової), сприйняття (збільшу2
ється частота помилок). При значній розумовій напруженості спосте2
рігається тахікардія (частішання пульсу), підвищення кров’яного
тиску, зміни в електрокардіограмі, електроенцефалограмі, які характе2
ризують біоелектричну активність мозку, збільшення легеневої венти2
ляції і споживання кисню. А ці функціональні зміни в організмі, в
свою чергу, викликають настання гальмових процесів: ослаблення
пильності й уваги, стомлення.
Добові витрати енергії для осіб розумової праці (інженери, педагоги, ліка2
рі й ін.) сягають 10,5...11,7 МДж (2500–2800 ккал).
Незважаючи на те, що розумова робота не пов’язана з великими енерге2
тичними витратами, вона ставить до організму не менше вимог, веде до сто2
млення і перевтоми не менше, ніж інтенсивне фізичне навантаження. У
загальному випадку це пов’язано з особливостями діяльності «оператора» у
сучасному виробництві:
• з розвитком техніки збільшується число об’єктів, якими необхідно
керувати, та їхніх параметрів, які необхідно враховувати при цьому. Це
ускладнює і підвищує роль операцій по плануванню й організації
праці, по контролю і керуванню виробничими процесами;
• розвиваються системи дистанційного керування і людина все більше
віддаляється від керованих об’єктів, про динаміку стану яких вона
судить не за даними безпосереднього спостереження, а на підставі
сприйняття сигналів, що надходять від реальних об’єктів;
• часто сигнали від об’єктів надходять у кодованому виді, що обумовлює
необхідність декодування та уявного співставлення отриманої інфор2
мації зі станом реального об’єкта;
• збільшення складності і швидкості виробничих процесів висуває
підвищені вимоги до точності дій оператора, швидкості прийняття
рішення в здійсненні управлінських функцій; зростає ступінь відпові2
дальності за свої дії, а це призводить до збільшення навантаження на
нервово2психічну діяльність людини.
• для оператора характерне обмеження рухової активності зі зменшен2
ням м’язової активності, але зв’язано з переважним використанням
малих груп м’язів;
• іноді оператор виконує роботу в умовах ізоляції від звичного соціаль2
ного середовища;
• підвищення ступеня автоматизації виробничих процесів вимагає від
оператора готовності до екстрених дій, при цьому відбувається різкий
перехід від монотонної роботи до активних енергійних дій, що призво2
дить до виникнення сенсорних, емоційних і інтелектуальних переван2
тажень.
Стомлення і перевтома. Будь2яка діяльність, якщо вона оптималь2
на для організму по інтенсивності і тривалості та проходить у сприят2
ливих виробничих умовах, благотворно впливає на організм і сприяє
його удосконалюванню. Ефективність діяльності людини базується на
рівні психічної напруги, яка прямо пропорційно труднощі задачі. Пси2
хічна напруга – це фізіологічна реакція організму, що мобілізує його
ресурси (біологічно і соціально корисна реакція). Під впливом психіч2
ної напруги змінюються життєво важливі функції організму: обмін
речовин, кровообіг, дихання. У поводженні людини спостерігається
загальна зібраність, дії стають більш чіткими, підвищується швидкість
рухових реакцій, зростає фізична працездатність. При цьому загострю2
ється сприйняття, прискорюється процес мислення, поліпшується
142
143
пам’ять, підвищується концентрація уваги. Пристосувальні можливо2
сті психічної напруги тим більше, чим вище психічний потенціал осо2
бистості. Механізм емоційної стимуляції має фізіологічний бар’єр, за
яким настає негативний ефект (позамежна форма психічної напруги).
При надмірній інтенсивності чи тривалості робота приводить до
розвитку вираженого стомлення, зниження продуктивності, неповного
відновлення за період відпочинку. Стомлення – загальний фізіологіч2
ний процес, яким супроводжуються усі види активної діяльності
людини. З біологічної точки зору стомлення – це тимчасове погіршен2
ня функціонального стану організму людини, що виявляється в змінах
фізіологічних функцій і є захисною реакцією організму. Воно спрямо2
ване проти виснаження функціонального потенціалу центральної нер2
вової системи і характеризується розвитком гальмових процесів у корі
головного мозку. Внаслідок невідповідності між витратами організму в
процесі роботи і темпом протікання відновлювальних процесів вини2
кає перевтома. Позамежні форми психічної напруги викликають дезін2
теграцію психічної діяльності різної вираженості. При цьому втрача2
ється жвавість і координація рухів, знижується швидкість відповідних
реакцій (гальмовий тип), з’являються непродуктивні форми пово2
дження – гіперактивність, тремтіння рук, запальність, невластива різ2
кість і ін. (збудливий тип). Обидва типи позамежної напруги супрово2
джуються вираженими вегетативно2судинними змінами (блідість
обличчя, краплі поту, прискорений пульс). До суб’єктивних ознак
перевтоми відноситься почуття втоми, бажання знизити ритм роботи
чи припинити її, почуття слабості в кінцівках. Важке стомлення –
крайній варіант фізіологічного стану, що граничить з патологічними
формами реакції. При перевтомі порушуються відновні процеси в
організмі. Прикмети втоми не зникають до початку роботи наступного
дня. При наявності хронічної перевтоми часто зменшується маса тіла,
змінюються показники серцево2судинної системи, знижується опір
організму до інфекції і т. ін. Це спричиняє зниження продуктивності
праці, збільшує кількість помилок. Такий стан насамперед утрудняє
складні (інтелектуальні ) і нові, що не стали звичними, дії. Позамежні
форми психічної напруги нерідко лежать в основі неправильних дій
оператора і створюють небезпечні ситуації.
На виникнення стомлення впливають зацікавленість людини в
роботі, його функціональний стан, фізичний розвиток, тренованість,
досвід роботи і т.п. У сучасних умовах особливого значення набуває
стомлення, що розвивається при відсутності діяльності, при виконан2
ні одноманітної, нецікавої роботи, при значних розумових і емоційних
навантаженнях, зв’язаних з необхідністю швидкого вибору рішень,
труднощами завдання, дефіцитом часу, підвищеною відповідальністю,
небезпекою, невдачами в діяльності і т. д.
У профілактиці стомлення і перевтоми працівника значна роль належить
організації раціонального режиму праці і відпочинку. Фізіологи обґрунтува2
ли п’ять умов підвищення працездатності, що сприяють ефективному попере2
дженню стомлення:
· у будь2яку роботу потрібно входити поступово;
· умовою успішної працездатності є розміреність і ритмічність;
· звичність, послідовність і плановість;
· недбалість і квапливість у праці не припустима;
· фізіологічно обґрунтоване чергування праці і відпочинку, а також зміна
форм діяльності (найбільш ефективним є відпочинок, зв’язаний з
активним діяльним станом);
· сприятливе відношення суспільства до праці (мотивація праці і соціаль2
ні умови).
2.1.2. Основні поняття гігієни праці
Гігієна – це галузь медицини, яка вивчає вплив умов життя на здо2
ров’я людини і розробляє заходи профілактики захворювань, забезпе2
чення оптимальних умов існування, збереження здоров’я та продов2
ження життя.
Гігієна праці це підгалузь загальної гігієни, яка вивчає вплив
виробничого середовища на функціонування організму людини і його
окремих систем. Організм людини формувався в умовах реального
природного середовища. Основними чинниками цього середовища є
мікроклімат, склад повітря, електромагнітний, радіаційний і акустич2
ний фон, світловий клімат тощо.
Техногенна діяльність людини, залежно від умов реалізації, осо2
бливостей технологічних процесів, може супроводжуватись суттєвим
відхиленням параметрів виробничого середовища від їх природного
значення, бажаного для забезпечення нормального функціонування
організму людини.
Результатом відхилення чинників виробничого середовища від
природних фізіологічних норм для людини, залежно від ступеня
цього відхилення, можуть бути різного характеру порушення функ2
ціонування окремих систем організму, або організму і цілому – част2
кові або повні, тимчасові чи постійні. Механізм впливу окремих чин2
ників виробничого середовища на організм людини і можливі наслід2
ки його та заходи і засоби захисту працюючих будуть розглянуті в
наступних темах цього розділу.
144
145
Уникнути небажаного впливу техногенної діяльності людини на
стан виробничого середовища і довкілля в цілому практично не реаль2
но. Тому метою гігієни праці є встановлення таких граничних відхи2
лень від природних фізіологічних норм для людини, таких допусти2
мих навантажень на організм людини за окремими чинниками вироб2
ничого середовища, а також допустимих навантажень на організм
людини при комплексній дії цих чинників, які не будуть викликати
негативних змін як у функціонуванні організму людини і окремих
його систем так і генетичних у майбутніх поколінь.
На сучасному стані розвитку гігієни праці як науки, гігієністи при
вирішенні питань охорони здоров’я працюючих дотримаються так
званого порогового принципу: до якогось критичного відхилення пев2
ного чинника виробничого середовища від природної фізіологічної
норми для людини відхилення не спричиняє небажаних змін в орга2
нізмі працівника і не буде мати генетичних наслідків. Згідно з цим
гігієністами за окремими чинниками виробничого середовища вста2
новлюють науково обґрунтовані граничні нормативи (гранично допу2
стимі концентрації, рівні, тощо), які в установленому порядку затвер2
джуються відповідними центральними органами державного упра2
вління. На основі цих нормативів здійснюється аудит гігієнічних
умов праці на їх відповідність чинній нормативно2правової базі.
З метою комплексної оцінки умов праці – з урахуванням фізіологіч2
них і гігієнічних умов праці, Київським інститутом медицини праці роз2
роблена і затверджена і затверджена наказом Міністра охорони здоров’я
України № 382 від 31 грудня 1997 р. Гігієнічна класифікація заснована
на принципі диференціації умов праці залежно від фактично діючих рів2
нів факторів виробничого середовища і трудового процесу порівняно з
санітарними нормами, правилами, гігієнічними нормативами, а також
можливим впливом їх на стан здоров’я працюючих. (див. 1.1.4).
Відповідно до Гігієничної класифікації клас умов праці визнача2
ється тим чинником виробничого середовища, напруженості або тяж2
кості праці, який має найбільше відхилення від нормативних вимог.
Реальні умови праці мають виключати передумови для виникнен2
ня травм та професійних захворювань.
Фактори, що зумовлюють умови праці, поділяють на чотири групи
(таблиця 2. 1).
Перша група – санітарно2гігієнічні фактори – включає показники,
що характеризують виробниче середовище робочої зони. Вони зал2
ежать від особливостей виробничого обладнання і технологічних про2
цесів, можуть бути оцінені кількісно і нормовані.