ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 03.07.2019
Просмотров: 9601
Скачиваний: 1
396
Допускається не відносити будівлі до категорії Г, якщо сумарна
площа приміщень категорій А, Б, В і Г не перевищує 25% сумарної
площі усіх розташованих в ній приміщень (але не більше 5000 м
2
) і
приміщення категорій А, Б, В обладнуються установками автоматич2
ного пожежогасіння.
Будівля належить до категорії Д
, якщо вона одночасно не нале2
жить до категорії А, Б, В або Г.
Визначення категорії будівель в цілому виконується після визна2
чення категорій приміщень. Залежно від встановленої категорії за
вибухопожежною та пожежною небезпекою, передбачається відповід2
ний чинним нормативам комплекс об’ємно2планувальних рішень та
профілактичних заходів.
4.5.3. Класифікація пожежонебезпечних та вибухонебезпечних зон
Класифікація пожежонебезпечних та вибухонебезпечних зон виз2
начається «Правилами улаштування електроустановок» (ПУЕ22009).
Характеристика пожежо2 та вибухонебезпеки може бути загаль2
ною для усього приміщення або різною в окремих його частинах. Це
також стосується надвірних установок і ділянок територій. Таким
чином, усі приміщення, або їх окремі зони, поділяються на пожежоне2
безпечні та вибухонебезпечні
Пожежонебезпечна зона
– це простір у приміщенні або за його
межами, у якому постійно або періодично знаходяться (зберігаються,
використовуються або виділяються під час технологічного процесу)
горючі речовини, як при нормальному технологічному процесі, так і
при його порушенні в такій кількості, яка вимагає спеціальних заходів
у конструкції електрообладнання під час його монтажу та експлуата2
ції. Ці зони в разі використання у них електроустаткування поділя2
ються на чотири класи: ПІ, ПІІ, ПІІа і ПІІІ.
Пожежонебезпечна зона класу ПІ
– простір у приміщенні, у якому зна2
ходиться горюча рідина – ридина, що має температуру спалаху, більшу за
+61
о
С.
Пожежонебезпечна зона класу ПІІ
– простір у приміщенні, у якому
можуть накопичуватися і виділятися горючий пил або волокна з нижньою
концентраційною межею спалахування, більшою за 65 г/м
3
.
Пожежонебезпечна зона класу ПІІа
– простір у приміщенні, у якому
знаходяться тверді горючі речовини та матеріали.
Пожежонебезпечна зона класу ПІІІ
– простір поза приміщенням, у
якому знаходяться горючі рідини, пожежонебезпечний пил та волокна або
тверді горючі речовини і матеріали.
397
Вибухонебезпечна зона
– це простір у приміщенні або за його
межами, у якому є в наявності, чи здатні утворюватися вибухонебез2
печні суміші.
Газо – пароповітряні вибухонебезпечні середовища утворюють
вибухонебезпечні зони класів 0, 1, 2, а пилоповітряні – вибухонебез2
печні зони класів 20, 21, 22.
Вибухонебезпечна зона класу 0
– простір, у якому вибухонебезпечне
середовище присутнє постійно, або протягом тривалого часу. Вибухонебез2
печні зони класу 0 можуть мати місце переважно в межах корпусів техноло2
гічного обладнання і, у меншій мірі, в робочому просторі (вугільна, хімічна,
нафтопереробна промисловість).
Вибухонебезпечна зона класу 1
– простір, у якому вибухонебезпечне
середовище може утворитися під час нормальної роботи (тут і далі нормаль2
на робота – ситуація, коли установка працює відповідно до своїх розрахунко2
вих параметрів).
Вибухонебезпечна зона класу 2
– простір, у якому вибухонебезпечне
середовище за нормальних умов експлуатації відсутнє, а якщо воно вини2
кає, то рідко і триває недовго. У цих випадках можливі аварії катастрофіч2
них розмірів (розрив трубопроводів високого тиску або резервуарів значної
місткості), які не повинні розглядатися під час проектування електроуста2
новок.
Частоту виникнення і тривалість вибухонебезпечного газопароповітряно2
го середовища визначають за правилами (нормами) відповідних галузей про2
мисловості.
Вибухонебезпечна зона класу 20
– простір, у якому під час нормальної
експлуатації вибухонебезпечний пил у вигляді хмари присутній постійно або
часто у кількості, достатній для утворення небезпечної концентрації суміші з
повітрям, і простір, де можуть утворюватися пилові шари непередбаченої або
надмірної товщини. Звичайно, це має місце всередині обладнання, де пил
може формувати вибухонебезпечні суміші часто і на тривалий термін.
Вибухонебезпечна зона класу 21
– простір, у якому під час нормальної
експлуатації ймовірна поява пилу у вигляді хмари в кількості, достатній для
утворення суміші з повітрям вибухонебезпечної концентрації.
Ця зона може включати простір поблизу місця порошкового заповнення
або осідання і простір, де під час нормальної експлуатації ймовірна поява
пилових шарів, які можуть утворювати небезпечну концентрацію пилопові2
тряної суміші.
Вибухонебезпечна зона класу 22
– простір, у якому вибухонебезпечний
пил у завислому стані може з’являтися не часто і існувати недовго, або в
якому шари вибухонебезпечного пилу можуть існувати і утворювати вибухо2
небезпечні суміші в разі аварії. Ця зона може включати простір поблизу
обладнання, що утримує пил, який може вивільнятися шляхом витоку і фор2
мувати пилові утворення.
398
При визначенні розмірів вибухонебезпечних зон у приміщеннях слід
враховувати що:
1) при розрахунковому надлишковому тиску вибуху газо – пароповітря2
ної вибухонебезпечної суміші, що перевищує 5 кПа, вибухонебезпечна зона
займає весь об’єм приміщення;
2) вибухонебезпечна зона класів 20, 21, 22 займає весь об’єм приміщення;
3) при розрахунковому надлишковому тиску вибуху газопароповітряної
вибухонебезпечної суміші, що дорівнює або менше 5 кПа, вибухонебезпечна
зона займає частину об’єму приміщення і визначається відповідно до норм
технологічного проектування або обчислюється технологами згідно з ГОСТ
12.1.004291. За відсутності даних допускається приймати вибухонебезпечну
зону в межах до 5м по вертикалі і горизонталі від технологічного апарату, з
якого можливий викид горючих газів або парів ЛЗР;
4) при розрахунковому надлишковому тиску вибуху в приміщенні, що не
перевищує 0,5 кПа, матиме місце пожежонебезпечна зона, що визначається
згідно з вимогами розділу 5;
5) при розрахунковому надлишковому тиску вибуху пилоповітряної суміші
або парів ГР, що дорівнює або менше 5 кПа, матиме місце пожежонебезпечна зона;
6) простір за межами вибухонебезпечних зон класів 21, 22 не вважається
вибухонебезпечним, якщо немає інших умов, що створюють для нього вибу2
хонебезпеку.
Зони в приміщеннях або за їх межами, в яких тверді, рідкі та газоподібні
горючі речовини спалюються як паливо, або утилізуються шляхом спалюван2
ня, не належать у частині їх електрообладнання до пожежонебезпечних і
вибухонебезпечних зон. До них також не належать зони до 5 м по горизонта2
лі та вертикалі від апарата, у якому знаходяться горючі речовини, якщо тех2
нологічний процес ведеться із застосуванням відкритого вогню, розжарених
частин, або технологічні апарати мають поверхні, нагріті до температури сам2
озаймання горючої пари, пилу або волокон.
Клас пожежонебезпечної та вибухонебезпечної зони визначається
технологами разом з електриками проектної або експлуатуючої орга2
нізації у залежності від частоти і тривалості присутнього вибухоне2
безпечного середовища.
Залежно від класу зони згідно з вимогами ПУЕ22009 визначається
тип виконання електроустаткування, що є одним з головних напрям2
ків у запобіганні пожежам і вибухам від теплового прояву електрич2
ного струму. Правильний вибір типу виконання електрообладнання
забезпечує виключення можливості виникнення пожежі чи вибуху за
умови підтримання допустимих режимів його експлуатації.
Усі електричні машини, апарати і прилади, розподільні пристрої,
трансформаторні і перетворювальні підстанції, елементи електропро2
водки, струмоводи, світильники, тощо повинні використовуватися у
виконанні, яке б відповідало класу зони з пожежовибухонебезпеки,
399
тобто мати відповідний рівень і вид вибухозахисту або ступінь захи2
сту оболонок згідно з ГОСТ 14254, ПУЕ22009.
Електроустаткування, що використовується, повинно мати чітке
маркування щодо його вибухозахисних властивостей і ступеню захи2
сту оболонки згідно з чинними нормативами.
4.6. С
ИСТЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ВИБУХОПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ ОБ
’
ЄКТА
Як уже зазначалось, відповідно до ГОСТ 12.1.004291 ССБТ вибу2
хопожежна безпека об’єкта забезпечується системами:
♦ попередження вибухів і пожеж (блоки 5, 5.1, 5.2 рис. 4.1);
♦ протипожежного та противибухового захисту (блоки 6, 6.1–6.4
рис. 4.1);
♦ організаційно2технічних заходів (блоки 7, 7.1–7.3 рис. 4.1).
4.6.1. Система попередження вибухів і пожеж
Мета системи – не допустити виникнення вибухів і пожеж.
Вихідні положення системи попередження пожежі (вибухів):
• пожежа (вибух) можливі при наявності 32х чинників: горючої
речовини, окисника і джерела запалювання;
• за відсутності будь2якого зі згаданих чинників, або обмеження його
визначаючого параметра безпечною величиною, пожежа неможлива.
Горюча речовина і окислювач за певних умов утворюють горюче
(вибухонебезпечне) середовище. Тоді попередження пожеж (вибухів)
буде зводитись до:
♦ попередження утворення горючого середовища;
♦ попередження виникнення у горючому середовищі або внесення
в це середовище джерела запалювання.
Заходи і засоби попередження утворення горючого середовища в
кожному конкретному випадку визначаються реальними умовами, що
розглядаються, та вибухопожежонебезпечними властивостями речо2
вин і матеріалів, що використовуються у технологічному циклі.
Залежно від агрегатного стану та ступеню подрібненості речовин,
горюче середовище може утворюватися твердими речовинами, легко2
займистими та горючими рідинами, горючим пилом та горючими
газами за наявності окисника.
Тверді горючі речовини, що зберігаються у приміщеннях та на
складах, чи застосовуються у технологічному процесі, утворюють
400
разом з повітрям стійке горюче середовище. При визначенні пожеж2
ної небезпеки такого середовища слід враховувати кількість матеріа2
лів, інтенсивність та тривалість можливого горіння.
Легкозаймисті та горючі рідини можуть утворювати горюче сере2
довище під час нагрівання чи зміни тиску, при зливанні чи наливанні,
перекачуванні а також під час перебування усередині апаратів, трубо2
проводів, сховищ. Тому можливі причини утворення горючого середо2
вища такого типу необхідно детально вивчати в кожному конкретно2
му випадку з урахуванням особливостей відповідного етапу техноло2
гічного процесу.
При обробці ряду твердих речовин (графіту, деревини, бавовни і т. ін.)
утворюється горючий пил, який перебуває у зваженому стані в повітрі
або осідає на будівельних конструкціях, машинах, устаткуванні. В обох
випадках пил знаходиться у повітряному середовищі, тому утворює
горюче середовище підвищеної небезпеки, яке може займатися або вибу2
хати. Горюче середовище може виникати всередині апаратів та трубопро2
водів, а також у приміщеннях в разі виходу пилу через нещільність устат2
кування. Під час аналізу слід також встановлювати походження, розмір
пилинок та умови займання і горіння (вибуху) пилу, що утворюється.
Гази можуть утворювати горюче середовище в посудинах і апара2
тах, коли досягають вибухонебезпечних концентрацій з киснем.
Маючи здатність проникати через незначні нещільності і тріщини при
найменших пошкодженнях обладнання вони можуть утворювати
вибухонебезпечні суміші у навколишньому середовищі.
Згідно з ГОСТ 12.1.004291 попередження утворення горючого
середовища може забезпечуватись наступними загальними заходами
або їх комбінаціями:
• максимально можливе використання негорючих та важкогорю2
чих матеріалів замість горючих, в тому числі заміна легкозаймистих
та горючих рідин як миючих засобів на пожежобезпечні;
• максимально можливе за умови технології та будівництва обме2
ження маси та об’єму горючих речовин, матеріалів та найбільш без2
печні способи їх розміщення;
• ізоляція горючого середовища (використання ізольованих відсі2
ків, камер, кабін тощо);
• підтримання безпечної концентрації середовища відповідно до
норм і правил безпеки;
• достатня концентрація флегматизатора в повітрі захищуваного
об’єму (його складової частини);
• підтримання відповідних значень температур та тиску середови2
ща, за яких поширення полум’я виключається;