ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 03.07.2019
Просмотров: 9584
Скачиваний: 1
421
значеннями відстані в метрах від покажчика до гідранта, внутрішньо2
го діаметра трубопроводу в міліметрах, зазначенням виду водопровід2
ної мережі (тупикова чи кільцева).
Пожежний кран являє собою комплект пристроїв, який складаєть2
ся із клапана (вентиля), що встановлюється на пожежному трубопро2
воді і обладнаного пожежною з’єднувальною головкою, а також
пожежного рукава з ручним стволом. Пожежні крани повинні розмі2
щуватись у вбудованих або навісних шафах, які мають отвори для
провітрювання і пристосовані для опломбування та візуального огля2
ду їх без розкривання. Пожежні рукави необхідно утримувати сухи2
ми, складеними в «гармошку» або скатку, приєднаними до кранів та
стволів. Не рідше одного разу на 6 місяців їх треба розгортати та згор2
тати заново. На дверцятах пожежних шаф повинні бути вказані після
літерного індексу «ПШ» порядковий номер крана та номер телефону
для виклику пожежної охорони.
Для ліквідації невеликих осередків пожеж, а також для гасіння
пожеж у початковій стадії їх розвитку силами персоналу об’єктів
застосовуються первинні засоби пожежогасіння. До них відносяться:
вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізо2
ляційного полотна або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожеж2
ні відра, совкові лопати), пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири
тощо). Їх застосовують для ліквідації невеликих загорянь до приве2
дення в дію стаціонарних та пересувних засобів гасіння пожежі або до
прибуття пожежної команди. Кожне приміщення, відділення, цех,
транспортні засоби повинні бути забезпечені такими засобами у від2
повідності з нормами. Фарбування первинних засобів гасіння пожежі
та їх розташування виконуються згідно з вимогами ГОСТ 12.4.026276.
Як правило, первинні засоби пожежогасіння розміщуються на пожеж2
них щитах або стендах, які встановлюються на території об’єкта з роз2
рахунку один щит (стенд) на площу 5000 м
2
.
Серед первинних засобів пожежогасіння особливе місце займають
вогнегасники. Залежно від вогнегасних речовин, що використовують2
ся, вогнегасники ділять на пінні, газові та порошкові.
Пінні вогнегасники застосовують при пожежах класів А і В для
гасіння твердих та рідких горючих матеріалів, за виключенням речо2
вин, які горять без доступу повітря або здатні горіти та вибухати при
взаємодії з піною та електрообладнання, що знаходиться під напругою.
За способом утворення піни пінні вогнегасники поділяються на
хімічні та повітряно2механічні.
Заряд хімічно2пінного вогнегасника ВХП210 складається з кислот2
ної та лужної частин. При приведенні вогнегасника в дію кислотна та
422
лужна складові змішуються і відбувається хімічна реакція з інтенсив2
ним виділенням вуглекислого газу. Частина цього газу іде на утворення
піни з розчину, який містить піноутворювач. Інша частина створює тиск
(до 1 МПа), необхідний для викиду піни. Час дії вогнегасника 60 с, дов2
жина струменя 6–8 м, кратність піни 8–10. У повітряно2пінних вогне2
гасниках (ВПП25, ВПП210) піна утворюється завдяки механічному
перемішуванню розчину піноутворювача стиснутим повітрям, яке
міститься у спеціальному балончику. Кратність піни цих вогнегасни2
ків 55, дальність викиду піни – 4,5 м.
За обмеженості сфери застосування, незручностей щодо утриман2
ня пінних вогнегасників у стані готовності тощо їх випуск практично
призупинено.
На даний час більш досконалими і такими, що відповідають тен2
денціям у розвитку засобів пожежогасіння, є порошкові вогнегасники.
Вони можуть застосовуватись при пожежах класів А, В, С, D і Е для
гасіння загорань твердих речовин, рідин, газів та електрообладнання
під напругою до 1000 В. Порошкові вогнегасники випускаються двох
типів: з пусковим балоном і закачні.
У вогнегасниках з пусковим балоном (ОП22, ОП25Б, ОП25М,ОП2
9, ОП250) корпус, в якому знаходиться пусковий балон з газом чи
повітрям під тиском, заповнюється вогнегасним порошком.
При приведенні вогнегасника в дію відкривається пусковий балон
і порошок витискується з корпуса вогнегасника через сильфонну
трубку. Враховуючи останнє, при використанні цих вогнегасників їх
необхідно тримати у вертикальному положенні горловиною догори.
У закачних вогнегасників (ОП22(з), ОП25(з)М, ОП29(з), ОП250(з))
відсутній пусковий балон, а тиск повітря чи газу підтримується безпо2
середньо у корпусі вогнегасника. Це дає можливість контролювати
наявність тиску у вогнегаснику а також підтримувати його потрібні
параметри.
Загальний вид порошкових вогнегасників, які випускаються Чер2
нігівським колективним підприємством «Пожтехніка», наведено на
рис. 4.2.
Вуглекислотні вогнегасники випускають трьох типів: ВВ22, ВВ25 та
ВВ28 (цифри показують місткість балону у літрах). Їх застосовують
при пожежах класів А, В і Е для гасіння твердих та рідких речовин
(крім тих, що можуть горіти без доступу повітря), а також електроуста2
новок, що знаходяться під напругою до 1000 В за умови обмеження
наближення до струмопровідних частин на відстань не ближче 1 м.
Вуглекислота у вогнегаснику знаходиться у рідкому стані під
тиском 6–7 МПа. При відкритті вентилю балона вогнегасника, за
423
рахунок швидкого адіабатичного розширення, вуглекислий газ миттє2
во перетворюється у снігоподібну масу, у вигляді якої він і викидаєть2
ся з дифузора вогнегасника. Час дії вогнегасників цього типу 25–40 с,
довжина струменя 1,5–3 м.
Вуглекислотно2брометилові вогнегасники ВВБ23 та ВВБ27 за зов2
нішнім виглядом та побудовою мало відрізняються від вуглекислот2
них. Їх заряджають сумішшю, що складається із 97% бромистого
етилу та 3% вуглекислого газу. Завдяки високій змочувальній здатно2
сті бромистого етилу продуктивність цих вогнегасників у 4 рази вища
за продуктивність вуглекислотних. У зв’язку з високою токсичністю
бромистого етилу вказані вогнегасники мають обмежене використан2
ня і застосовуються в основному при пожежах класів В, С, Е. При
цьому використання спеціальних засобів захисту органів дихання
особами, що беруть участь у гасінні пожежі, є обов’язковим.
Вибір типу і розрахунок необхідної кількості вогнегасників прово2
диться в залежності від їх вогнегасної здатності, граничної площі,
класу пожежі у приміщенні чи об’єкта, що потребує захисту відповід2
но до чинних нормативів (див. ОНТП 24286).
Громадські будівлі та споруди промислових підприємств повинні
мати на кожному поверсі не менше двох ручних вогнегасників. При
захисті приміщень, в яких знаходяться електронно2обчислювальні
машини, копіювальна та інша оргтехніка, а також телефонних станцій,
Рис. 4.2. Загальний вид порошкових вогнегасників
424
архівів тощо, необхідно враховувати специфіку вогнегасних речовин
у вогнегасниках, що можуть призвести під час гасіння пожежі до псу2
вання обладнання, документів та інших матеріальних цінностей. Такі
приміщення рекомендується забезпечувати вуглекислотними вогне2
гасниками з урахуванням гранично допустимої концентрації вогне2
гасної речовини.
Максимально допустима відстань від можливого осередку пожежі
до місця розташування вогнегасника має бути: 20 м – для громадських
будівель та споруд, 30 м – для приміщень категорії А, Б, В (горючі
гази та рідини); 40 м – для приміщень категорії В і Г, 70 м – для при2
міщень категорії Д.
Приміщення, обладнані стаціонарними установками автоматично2
го пожежогасіння, комплектуються вогнегасниками на 50% їх розра2
хункової кількості.
Для гасіння великих загорянь у приміщеннях категорій А, Б, В
застосовують стаціонарні установки водяного, газового, хімічного та
повітряно2пінного гасіння.
До розповсюджених стаціонарних засобів гасіння пожежі відно2
сять спринклерні та дренчерні установки. Вони являють собою розга2
лужену мережу трубопроводів зі спринклерними або дренчерними
головками і розташовуються під стелею приміщення, яке потрібно
захистити, або в інших місцях – залежно від типу і властивостей
вогнегасячих речовин.
У водяних спринклерних установках водорозпилюючі головки
одночасно є датчиками. Вони спрацьовують при підвищенні темпера2
тури у зоні дії спринклерної головки. Сплав, який з’єднує пластини
замка, що закриває вихід води, плавиться, замок розпадається і розпи2
лена завдяки спеціальній розетці вода починає падати на джерело зай2
мання. Кількість спринклерних головок визначають з розрахунку 12 м
2
підлоги на одну головку.
Дренчерна головка за зовнішнім виглядом мало відрізняється від
спринклерної. Але вона відкрита – не має легкоплавкого замка. Вми2
кання дренчерної установки при пожежі у приміщенні, що потребує
захисту, здійснюється або за допомогою пускового вентиля, який від2
кривається вручну, або за допомогою спеціального клапана, обладна2
ного легкоплавким замком. В обох випадках вода поступає до всіх
дренчерів і в розпиленому стані одночасно починає зрощувати всю
площу, над якою розташовані дренчерні головки. Таким чином
можуть створюватися водяні завіси або здійснюватися гасіння пожеж
на великій площі. Замки спринклерних головок та контрольні клапа2
ни дренчерних установок розраховані на температуру розкривання
425
72, 93, 141 та 182
о
С у залежності від можливої температури при поже2
жі у приміщенні, що потребує захисту.
Спринклерні та дренчерні установки безперервно вдосконалюють2
ся. На даний час застосовують дренчерні установки для гасіння пожеж
повітряно2механічною піною, у яких звичайні дренчери замінені пін2
ними, а керування автоматизоване. Кран автоматичного пуску зв’яза2
ний із температурним датчиком, що знаходиться безпосередньо у при2
міщені. Є також автоматичні вуглекислотні установки гасіння пожежі.
Одним з варіантів стаціонарних установок пожежогасіння є системи
автоматичні модульні САМ23,САМ26, САМ29 (див. рис. 4.3), у яких
використовуються вогнегасні порошки. У цих системах принцип дії
закачних порошкових вогнегасників суміщено з принципом дії теплово2
го замка. При досягненні певної температури, що є свідченням вини2
кнення у приміщенні пожежі, спрацьовує тепловий замок і автоматично
починається розпилення порошка. Це забезпечує ефективне застосуван2
ня таких САМ для протипожежного захисту об’єктів без участі людини.
САМ23
САМ26
САМ29
Рис. 4.3. Загальний вид автоматичних модульних систем
Застосовуються САМ для гасіння пожеж класів А, В, С, а також Е.
4.6.3. Система організаційнотехнічних заходів
Організаційноправові основи та структура забезпечення по
жежної безпеки.
Складність та різноманітність завдань, пов’язаних з
організацією забезпечення пожежної безпеки, викликають необхід2
ність безпосередньої участі в цьому процесі всіх державних, господар2
ських, комерційних та громадських організацій, окремих громадян.