Файл: Osnovu_ohorona_praci_1_new.pdf

411

відстані від житлових, громадських, адміністративно2побутових буді2
вель до виробничих будинків, промислових підприємств, сільськогос2
подарських будівель і споруд. Чинними будівельними нормами вста2
новлюються відстані між виробничими будинками промислових під2
приємств, будинками і спорудами сільськогосподарських підпри2
ємств, протипожежні відстані від житлових і громадських будинків до
трамвайних, тролейбусних, автобусних парків, депо метрополітену,
складів з горючими речовинами. 

Протипожежні відстані не дозволяється захаращувати, використо2

вувати для складування матеріалів та устаткування, стоянок транс2
порту, будівництва та встановлення тимчасових будівель, споруд,
індивідуальних гаражів. 

Для запобігання розповсюдженню пожежі та продуктів горіння з

приміщень або пожежного відсіку з осередком пожежі в інші примі2
щення, створюють протипожежні перешкоди. Протипожежна переш2
кода – це будівельна конструкція, інженерна споруда чи технічний
засіб, що має нормовану межу вогнестійкості і перешкоджає поширен2
ню вогню. Вогнестійкість протипожежної перешкоди визначається
вогнестійкістю її елементів, до яких належать огороджувальні частини,
конструкції, що забезпечують стійкість перешкоди, елементи опори та
вузли кріплення. Тому межі вогнестійкості вказаних вище елементів
не повинні бути меншими, ніж потрібні межі вогнестійкості огороджу2
вальної частини протипожежної перешкоди. До протипожежних
перешкод належать: протипожежні стіни, перегородки, перекриття,
зони, тамбури2шлюзи, двері, вікна, люки, клапани, гребені тощо.

Вертикальні перешкоди, що розділяють будівлю за висотою, нази2

вають протипожежними стінами, а об’єм будинку (споруди), виділе2
ний протипожежними стінами – пожежним відсіком. Якщо верти2
кальна перешкода відділяє одне приміщення від іншого в межах
поверху, то її іменують протипожежною перегородкою, а приміщення,
що розділяють, називають секціями. Протипожежні двері, вікна, воро2
та, люки, клапани тощо служать для захисту дверних та віконних про2
різів, а також отворів для прокладання технологічних комунікацій.
Гребені, козирки, діафрагми, пояси обмежують розповсюдження
пожежі по поверхнях конструкцій, по рідині, що розлита, та інших
горючих матеріалах. За допомогою перешкод, які обмежують розпов2
сюдження пожежі та продуктів горіння, можуть бути створені безпеч2
ні зони або приміщення для тривалого чи короткочасного перебуван2
ня людей, що сприяє успішному проведенню операцій їх рятування у
разі пожежі. Типи протипожежних перешкод та їх мінімальні межі
вогнестійкості наведені в ДБН В.1.12722002. У цьому ж документі,

412

відповідних інших ДБН та нормативних актах визначені поняття, сут2
ність межі використання, кількісні параметри решти способів та засо2
бів попередження розповсюдження і розвитку пожежі.

Захист людей у разі пожежі

є найважливішим завданням всієї

системи протипожежного захисту. Вирішення цього завдання стано2
вить велику складність, оскільки має власну специфіку та здійснюєть2
ся іншими шляхами, ніж захист будівельних конструкцій чи мате2
ріальних цінностей.

Рятування являє собою вимушене переміщення людей назовні при

впливові на них небезпечних факторів пожежі або при виникненні без2
посередньої загрози цього впливу. Вимушений процес руху людей з
метою рятування називається евакуацією. Евакуація людей із будівель
та споруд здійснюється через евакуаційні виходи. Шляхом евакуації є
безпечний для руху людей шлях, який веде до евакуаційного виходу.

Евакуаційний вихід – це вихід з будинку (споруди) безпосередньо

назовні або вихід із приміщення, що веде до коридору чи сходового
майданчика безпосередньо або через суміжне приміщення. Виходи
вважаються евакуаційними, якщо вони ведуть із приміщень:

• першого поверху безпосередньо назовні або через вестибюль,

коридор, сходовий майданчик;

• будь2якого поверху, крім першого у коридор, що веде на внутріш2

ній сходовий майданчик або безпосередньо на зовнішні відкриті сходи;

• у сусіднє приміщення на тому ж поверсі, яке забезпечене вихода2

ми, зазначеними у попередніх пунктах;

• цокольного, підвального, підземного поверху назовні безпосе2

редньо через сходовий майданчик або коридор, що веде на сходовий
майданчик, який має вихід назовні.

Із приміщень, розташованих на другому та більш високих поверхах

(висотою не більше 30 м) допускається передбачати евакуаційний
(запасний) вихід на зовнішні сталеві сходи. Кількість евакуаційних
виходів із приміщень та з кожного поверху будівель потрібно прийма2
ти за ДБН В.1.12722002, але не менше двох. Евакуаційні виходи
повинні розташовуватись розосереджено. Мінімальну відстань між
найбільш віддаленими один від одного евакуаційними виходами з
приміщення можна визначати за формулою:

L = 1,5√П,

де П – периметр приміщення.

Ширина шляхів евакуації в світлі повинна бути не менша 1 м, висо2

та проходу – не менша 2 м. Улаштування гвинтових сходів на шляхах

413

евакуації не допускається. Між маршами сходів необхідно передбача2
ти горизонтальний зазор не менше 50 мм.

Двері на шляху евакуації повинні відкриватися за напрямком

виходу з приміщення. Двері на балкони та площадки, призначені для
евакуації з приміщень із одночасним перебуванням не більше 15 лю2
дей, а також із комор з площею не більше 200 м

2

та санітарних вузлів,

допускається проектувати такими, що відкриваються в середину при2
міщення. Улаштування розсувних та в’їзних дверей на шляхах евакуа2
ції не допускається. Мінімальна ширина дверей на шляхах евакуації
повинна бути 0,8 м. Ширина зовнішніх дверей сходових майданчиків
повинна бути не менша ширини маршу сходів.

Відстань від найбільш віддаленого робочого місця до найближчого

евакуаційного виходу із приміщення безпосередньо назовні або на
сходову клітку не повинна перевищувати значень, наведених у ДБН
В1.12722002.

Шляхи евакуації людей на випадок пожеж мають забезпечити ева2

куацію в терміни, що не перевищують значень, наведених у табл. 4.2.

Таблиця 4.2

Необхідний час евакуації людей (хв.) із виробничих будинків 

І і ІІ ступеню вогнестійкості відповідно до СНиП ІІ280

Категорія

виробництва

Об’єм приміщення, тис. м

3

до 15

30

40

50

А, Б

0,50

0,75

1,00

1,50

В

1,25

2,00

2,00

2,50

Г, Д

Не

обмежується

При проміжних значеннях об’ємів 

необхідний час варто визначати інтерполяцією

Виконання нормативних вимог до шляхів евакуації ще не гарантує

повного успіху евакуації людей у разі пожежі. Для забезпечення орга2
нізованого руху під час евакуації та попередження паніки технічні
рішення повинні бути доповнені організаційними заходами, до яких,
передусім, відносяться інструктаж та навчання персоналу. З цією ж
метою розробляють плани евакуації з будівель та місць з масовим
перебуванням людей.

414

План евакуації складається з двох частин: графічної і текстової.

Графічна частина являє собою план поверху або приміщення, на який
нанесено пронумеровані евакуаційні шляхи і виходи з маршрутами
руху. Маршрути руху до основних евакуаційних виходів зображують2
ся суцільними лініями зі стрілками зеленого кольору, маршрути до
запасних виходів – пунктирними зеленими лініями зі стрілками.
Окрім маршруту руху на плані позначаються місця розташування
засобів оповіщення та пожежогасіння.

Текстова частина плану евакуації, яка являє собою таблицю з пере2

ліком та послідовністю дій у разі пожежі для конкретних посадових
осіб і працівників, затверджується керівником об’єкта. План евакуації
вивішується на видному місці, а його положення повинні систематич2
но відпрацьовуватись на практиці.

Дуже важливо для безпеки людей створити протидимний захист

приміщень і особливо шляхів евакуації. Протидимний захист забезпе2
чується обмеженням розповсюдження продуктів горіння по будівлях
та приміщеннях, ізоляцією можливих місць виникнення пожежі, при2
мусовим видаленням диму. Ці завдання вирішуються за допомогою
об’ємно2планувальних та конструктивних рішень при проектуванні
об’єктів, деякими технологічними прийомами в процесі будівництва,
завдяки використанню спеціальних пристроїв і вентиляційних
систем, які призначені для видалення диму, зниження температури і
конденсації продуктів горіння.

Виявлення та гасіння пожежі 

є важливою складовою у справі

забезпечення пожежної безпеки.

Для своєчасного здійснення заходів з евакуації людей, включення

стаціонарних установок пожежогасіння, виклику пожежників тощо,
вибухопожежонебезпечні об’єкти обладнуються системами пожежної
сигналізації, запуск яких може здійснюватись автоматично або вручну.

Система пожежної сигналізації повинна швидко виявляти місця

виникнення пожежі, надійно передавати сигнал на приймальнокон2
трольний прилад і до пункту прийому сигналів про пожежу, перетво2
рювати сигнал про пожежу у сприйнятливу для персоналу об’єкту, що
захищується, форму, вмикати існуючі стаціонарні системи пожежога2
сіння, забезпечувати самоконтроль функціонування.

До складу будь2якої системи пожежної сигналізації входять

пожежні сповіщувачі, приймальний прилад та автономне джерело
електроживлення.

Пожежний сповіщувач

– це пристрій для формування сигналу

про пожежу. В залежності від способу формування сигнали ПС бува2
ють ручні та автоматичні.

415

Ручний сповіщувач являє собою технічний пристрій (кнопка, тум2

блер тощо), за допомогою якого особа, яка виявила пожежу, може пода2
ти повідомлення на приймальний прилад або пульт пожежної сигналіза2
ції. Ручні сповіщувачі встановлюються всередині приміщень на відстані
50 м, а поза межами приміщень – на відстані 150 м один від одного.

Автоматичний пожежний сповіщувач системи пожежної сигналі2

зації встановлюється в зоні, яка охороняється, та автоматично подає
сигнал тривоги на приймальний прилад (пульт) при виникненні одно2
го або кількох ознак пожежі: підвищенні температури, появи диму або
полум’я, появі значних теплових випромінювань.

Сповіщувачі за видом контрольованого параметра поділяються на

теплові, димові, полум’яневі (світлові), комбіновані. За видом зони,
автоматичні сповіщувачі поділяються на точкові (найбільш чисельна
група) та лінійні. Точкові сповіщувачі контролюють ситуацію в місці
розташування сповіщувача і, таким чином, сигнали від них є адресни2
ми, з точним визначенням місця пожежі. Лінійні ПС реагують на
виникнення фактора пожежі впродовж певної безперервної лінії, при
цьому спрацювання будь2якого ПС у шлейфі не дає інформацію про
конкретне місце пожежі.

За видом вихідного сигналу сповіщувачі поділяються на дискретні

та аналогові.

Дискретні ПС у більшості випадків можуть бути в одному з двох

станів: у черговому режимі (нормальний режим) та в режимі «Триво2
га» (в деяких ПС є також стан «Несправність», наприклад, в лінійних
активних сповіщувачах). До такої групи належить більшість сповіщу2
вачів. Аналоговий ПС – це перетворювач, вихідний сигнал якого є
безперервною монотонною функцією параметра, що контролюється.
Такий сповіщувач у відповідності з визначенням ПС не є функціо2
нально завершеним вузлом і може працювати тільки зі станцією
пожежної сигналізації, яка приймає вихідний сигнал аналогового ПС
і, після порівняння його з певним, програмно встановленим порого2
вим значенням, приймає рішення про визначення або невизначення
фактора, що контролюється, пожежонебезпечним.

За кількістю можливих спрацьовувань ПС поділяють на одноразо2

ві та багаторазові. Більшість ПС, що випускається, є багаторазовим.
Одноразові ПС в наш час застосовуються у виключних випадках,
наприклад, як запобіжники, що вимикають подачу живлення на певну
установку у разі виникнення пожежі.

ПС за способом реагування на параметри, що контролюються,

поділяються на максимальні та диференційні. Сповіщувач макси2
мального типу формує сповіщення про пожежу у разі перевищення за