Файл: Operativna_khirurgiya_ZAG_ChAST_Vlasenko_-BTs200345019148.pdf

110

Однак,  у цей  період дуже  поширеним  було припікання ран розпеченим залізом чи кип'ячою олією з 

метою попередження гнійних ускладнень при пораненнях. У подальшому рани лікували під пов'язками з 
різноманітними рослинними оліями, вином, мазями, екстрактами лікарських трав. 

Честь першої спроби пояснити причини розвитку заразних хвороб і нагноєння ран належить арабському 

вченому Разі (Абу-Бекр бен Захарія, 850 - 923 рр). Підшуковуючи місце для лікарні в Багдаді, він наказав 
розвісити по місту шматки м'яса і в результаті вибрав те місце, де гниття почалося найпізніше. 

Лише  в

  1546

р.

Д.

  Фракасторо  (1478-1

.553)

  видав  тритомну  працю  "Про  контагії,  контагіозні  хвороби  і 

лікування",  де  довів  контактну  природу  інфекційних  захворювань-  Як  дійовий  засіб  щодо  поширення 
зарази, він висунув ізоляцію хворого та ретельне прибирання приміщень, де той знаходиться. Фактично це 
стало основою асептики. 

Істотний  прогрес  в  хірургії  розпочався  в  середині  XVIII  ст.,  коли  в  університетах  Франції  та  Англії 

почали викладати хірургію та з'явилися школи для підготовки військово-цольових хірургів. 

Вже  в  цей,  ще  доантисептичний  період,  ряд  хірургів  запропонували  замість  ампутації  розсікати  чи 

висікати рану з метою попередження гнійно-запальних ускладнень. 

Видатний вітчизняний хірург М. І. Пирогов

(1810-1881)

 висунув геніальну догадку про заразну природу 

ранових  ускладнень  ("госпітальних  міазм").

  У

  своїх  знаменитих  "Началах  общей  военно-полевой 

хирургии"

(1865)

  він  писав:"Гнійне  зараження  поширюється  не  стільки  через  повітря,  яке  стає  явно 

шкідливим  при  скупченні  поранених  у  закритому  просторі,  скільки  через

  оточуючі

  поранених  предмети: 

білизну, матраци, перев 'язувальні засоби, стіни, підлогу і навіть санітарний персонал ". 

Проте, незважаючи на застосування М.І.Пироговим хлорного вапна, спирту та йодної настоянки, все ж 

таки системи боротьби з "міазмами" ще не було. 

Власне,  поняття  "антисептика"

  ввів

  англійський  військовий  хірург 

Л.

Прайнгл

  у  1750

  р.  на  основі

спостережень

  за  протигнильним  ефектом  мінеральних  кислот,  які

  використовували

  в  той  час

  для

  знезара-

жування  нечистот.

  У  XIX

  столітті  цей  термін  поширився

  на

  заходи  щодо  попередження  післяродових

ускладнень і

 нагноєння ран. 

Найближче  до  стрункої  системи  профілактичної  антисептики  підійшов  угорський  лікар-акушер  І.

Земмельвейс

 (1848). Такі заходи, як дезінфекція рук, інструментів, родових

 шляхів

 хлорною водою дозволили 

йому значно знизити смертність від післяродового сепсису. 

І. Земмельвейс, увівши в кров кролів секрет із матки породіль з лихоманкою, експериментально довів 

наявність у ньому заразних факторів, що можуть передаватися через брудні руки лікаря та інструменти від 
однієї пацієнтки до іншої. 

Проте  вирішальними  в  розвитку  вчення  про  антисептику  стали  дослідження  JI.  Пастера.  У  1867  р. 

англійському хірургу Д. Лістеру вдалося довести, що причиною нагноєння ран є мікроби повітря. У журналі 
"Lancet"  він  опублікував  статтю  "Антисептичний  принцип  у  хірургічній  практиці".  Д.  Лістер  розробив 
запобіжно-антисептичну  методику  підготовки  рук,  інструментів,  перев'язувального  матеріалу  та  повітря 
приміщень з використанням 2,5-5 %-них розчинів карболової кислоти. Перші результати Д. Лістера були 
вражаючими.  Йому  вдавалося  зберігати  кінцівки  хворих  з  відкритими  багатоосколковими  переломами, 
наслідком яких, як правило, були ампутація чи смерть. 

111

Таким  чином,  під  антисептикою(anti-  проти  +  sepsis-  гниття)  розуміли  метод  знезаражування  рук 

хірурга, інструментів, перев'язувального матеріалу та повітря приміщень за допомогою хімічних речовин 
неспецифічної дії, названих антисептиками. 

Лістерівський антисептичний метод профілактики нагноєнь швидко отримав визнання і був прийнятий 

на  озброєння  більшістю  хірургічних  клінік  Європи.  Згодом  як  антисептичні  засоби  стали  застосовувати 
сулему, борну кислоту, йодоформ, йод, ксероформ, лізол, перекис водню, анілінові фарби, іхтіол, нафталін, 
препарати  срібла,  перуанський  бальзам.  Однак  поступово  виявилися  його  недоліки,  пов'язані,  в  першу 
чергу, з вираженою місцевою і загальнотоксичною дією карболової кислоти на організм хворого та лікарів. 

Ця  обставина  та  розвиток  наукових  уявлень  про  збудників  нагноєнь  привели  до  широкої  критики 

антисептики та формування нового вчення про асептику. 

Еру асептики відкрив Т. Більрот, який першим одягнув лікарів у білі халати та увів обов'язкове миття 

рук перед операцією. У 1876 р. Ф. Есмарх вперше запропонував індивідуальний перев'язувальний пакет. 

Проте  струнка  система  асептичних  заходів,  висунута  як  альтернатива  антисептиці,  була  науково 

обґрунтована і впроваджена в практику німецькими хірургами Е. Бергманом і Шиммельбуршем та росій-
ським хірургом М. С. Субботіним (1885). 

Прибічники асептичного методу головним вважали захист рани від попадання мікроорганізмів. Так, Е. 

Бергман  стверджував,  що  вогнепальні  рани  практично  стерильні.  Звідси  виник  постулат:  "Первинна 
асептична  пов'язка  вирішує  долю  пораненого".  Попередньо  перев'язувальний  матеріал  знезаражували 
високою температурою, причому ця концепція превалювала аж до періоду першої світової війни. В умовах 
бойових  дій  асептика  і  антисептика  мирного  періоду  виявилися  недостатньо  спроможними  щодо 
профілактики нагноєнь поранень при їх нарізному застосуванні. 

Масованість  бойових  дій,  насиченість  армій  артилерією,  різке  збільшення  кількості  осколкових 

поранень та відповідно випадків газової гангрени призвели до того, що шпиталі буквально тонули в потоках 
гнійного ексудату внаслідок істотного поширення ранової інфекції. 

Виходячи  з  досвіду  військовопольової  хірургії  періоду  першої  світової  війни,  стала  зрозумілою 

необхідність  поєднання  обох  методів.  Слушним  з  цього  приводу  було  ще  в  період  їх  протиставлення, 
висловлювання  Нейдорфа  (1890)  про  те,  що  хірургія  не  перейшла  від  антисептики  до  асептики,  а 
прогресувала асептикою в антисептиці. Тому нині говорять про єдиний асептико-антисептичний метод як 
сукупність  способів  і  засобів  запобігання  інфекційним  процесам  у  тканинах  макроорганізму  чи  їх 
припинення . 

СУЧАСНЕ РОЗУМІННЯ АСЕПТИКИ ТА АНТИСЕПТИКИ 

Незважаючи  на  те,  що  з  принципових  позицій  ці  методи  в  своєму  теоретичному  значенні  стали 

єдиними, в методичному плані поняття "асептика" й "антисептика" розрізняють і тепер відповідно до нових 
поглядів. 

Асептика  -  це  система  профілактичних  заходів,  спрямованих  на  запобігання  хірургічної  інфекції 

шляхом  недопущення  потрапляння  мікроорганізмів  у  рану,  тканини,  органи,  порожнини  організму.  Для 
досягнення  цієї  мети  використовують  як  фізичні  (ультрафіолетове  випромінювання,  іонізуюча  радіація, 

112

ультразвук, фільтрування,  дія високих температур і тиску), так і  хімічні  (гази, пари чи розчини хімічних 
речовин) способи знезараження. 

Істотне значення також мають організаційні, ветеринарно- санітарні та зоогігієнічні заходи. 
Згідно  сучасного  поняття  асептики,  її  поповним  завданням  є  профілактика  екзогенної  інфекції,  яка 

може розвинутися як результат контактного, імплантаційного та повітряно-крапельного зараження. 

Найбільше  практичне  значення  для  ветеринарної  хірургії  має  профілактика  контактного  зараження, 

тобто запобігання внесенню мікроорганізмів у рану непідготовленими руками, погано простерилізованими 
інструментами  та  перев'язувальним  матеріалом,  внаслідок  незадовільної  ізоляції  рани  від  оточуючих 
ділянок шкіри тощо. 

При  імплантаційному  зараженні  інфекційний  процес  розвивається  внаслідок  проникнення 

мікроорганізмів у глибину тканин разом з уведеним предметом (шовним матеріалом, тампоном, дренажем 
тощо) або рідиною, наприклад, при введенні лікарських речовин. 

Попередження  повітряно-крапельного  зараження  здебільшого  залежить  від  рівня  та  якості 

організаційних,  ветеринарно-санітарних  та  зоогігієнічних  заходів,  спрямованих  на  зменшення  та 
знешкодження мікроорганізмів у повітрі. 

Враховуючи можливі шляхи зараження, необхідно суворо дотримуватися основного закону асептики: 

все, що контактуватиме з поверхнею рани має бути знезаражене. 

Основними  способами  асептики  є  стерилізація  та  дезінфекція.  Під  стерилізацією  розуміють 

сукупність фізичних і хімічних способів повного звільнення об'єктів зовнішнього середовища від усіх форм 
мікроорганізмів.  У  стерилізованих  об'єктах  допускається  присутність  тільки  невеликої  кількості 
термофільних мікробів, які не розмножуються при температурі тіла тварини, а тому не представляють для 
неї загрози. Для забезпечення асептики використовують фізичний і хімічний методи стерилізації. Перший 
передбачає застосування кип'ятіння, плинної пари, гарячого повітря, відкритого полум'я, випромінювання 
(ультрафіолетового, іонізуючого, ультразвукового), фільтрування через бактерицидні фільтри. 

Для  стерилізації  крупногабаритних  об'єктів,  предметів  із  термолабільних  і  різнорідних  матеріалів 

використовують  хімічну  (холодну)  стерилізацію,  яка  досягається  дією  газів  чи  занурюванням  у  розчини 
хімічних  речовин.  Однак,  головний  недолік  хімічної  стерилізації  -  необхідність  звільнення 
простерилізованого  об'єкта  від  залишків  стерилізуючого  агента,  під  час  якого  можлива  повторна 
контамінація  мікробами.  Широкому  використанню  цього  методу  перешкоджають  тривала  стерилізація, 
висока вартість, можливість побічної дії хімічної речовини на організм тварини. 

Під дезінфекцією розуміють сукупність способів повного, часткового чи селективного знешкодження 

потенційно патогенних для тварини мікроорганізмів на об'єктах зовнішнього середовища з метою розриву 
шляхів передачі збудників інфекційних захворювань від джерела інфекції до сприйнятливих тварин. 

Здебільшого  для  дезінфекції  використовують  хімічні  речовини  -  дезінфектанти.  Вони  повинні 

володіти широким спектром дії: мати мікробоцидний ефект; добре розчинятися у воді чи утворювати з нею 
або ж з повітрям стійкі активні суспензії, емульсії, аерозолі; володіти низькою токсичністю та алергенністю; 
зберігати активність у середовищі знезараження; не пошкоджувати об'єкти знезараження. Нерідко хімічні 
дезінфектанти  поєднують  з  дією  фізичних  агентів.  Так,  дезін-  фікуючий  ефект  може  бути  досягнутий  у 

113

парових  дезінфекційних  камерах,  шляхом  кип'ятіння  у  розчинах  дезінфектантів  чи  антисептиків, 
створенням у приміщенні вологого дезінфікуючого аерозолю тощо. 

Антисептика - комплекс лікувально-профілактичних заходів місцевої та загальної дії, спрямованих на 

знищення чи пригнічення життєдіяльності потенційно небезпечних для здоров'я тварини мікроорганізмів у 
ранах, на  шкірі,  слизових оболонках і  в порожнинах.  У  своєму семантичному значенні антисептика  -  це 
застосування  механічних,  фізичних,  хімічних  і  біологічних  засобів  з  метою  попередження  заселення  і 
розмноження  (колонізації)  збудників  хвороб  на  шкірі  і  слизових  оболонках,  та  запобігання  цим  самим 
розвитку місцевих і системних інфекцій, переходу їх у сепсис. Загальною ознакою антисептичних заходів є 
те, що в епісоматичних біотопах досягається здебільшого антисептична (в основному бактеріостатична), а 
не дез- інфікуюча (бактерицидна) дія. 

Механічна  антисептика  -  включає  механічне  видалення  мікроорганізмів  з  рук  хірурга,  ділянки 

операційного поля та з рани. Важливим елементом механічної антисептики є первинна хірургічна обробка 
рани,  яка  передбачає  видалення  з  неї  згустків  крові,  некротичних  та  нежиттєздатних  тканин,  а  також 
сторонніх тіл, які є живильним середовищем для мікроорганізмів чи їх джерелом. 

Фізична  антисептика  -  ґрунтується  на  застосуванні  способів  і  засобів,  в  основі  механізму  дії  яких 

лежить  конкретне  фізичне  явище  чи  закон.  На  фізичних  явищах  гігроскопічності,  осмотичності, 
капілярності ґрунтується дія ватно-марлевих тампонів, серветок, дренажів, відсмоктувальних пов'язок, які 
забезпечують відтік ранового ексудату і сприяють видаленню мікробів, їх токсинів та продуктів розпаду 
тканин. 

До  фізичної  антисептики  відносяться:  обробка  операційних  і  гнійних  ран  ультрафіолетовим  та 

лазерним випромінюванням, ультразвуком, постійним електричним струмом тощо. 

Ультрафіолетові  промені  довжиною  хвилі  240-280  нм  викликають  загибель  мікроорганізмів,  проте 

глибоко в тканини вони не проникають. 

Ультразвук  -  несприйнятливі  слуховим  апаратом  звукові  хвилі  з  частотою  коливання  понад  20  кГц. 

Бактерицидна дія ультразвуку проявляється в рідкому середовищі і базується на фізичному та хімічному 
ефектах. У першому випадку  - це явище кавітації, тобто на мікроорганізми діють ударні хвилі (імпульси 
тиску) зі швидкістю, що перевищує швидкість звуку. При цьому тиск у бульбашках рідини досягає 300 атм, 
а температура підвищується до 700 °С. Хімічний ефект полягає у вивільненні із молекул води Н

+

 та ОН - 

іонів, які блокують окисно-відновні реакції в мікробних клітинах. Обробка операційної (профілактика) чи 
гнійної (лікування) рани ультразвуком полягає в наступному: в її порожнину заливають 0,9 %-ний розчин 
натрію хлориду чи розчин антисептика, потім вводять ультразвуковий хви- льовод і таким чином досягають 
акустичних коливань. 

Лазер  (оптичний  квантовий  генератор)  -  джерело  світлового  когерентного  монохроматичного 

випромінювання, яке характеризується високим ступенем направленості та великою щільністю енергії. За-
стосовуються два види лазерного випромінювання: високоенергетичне та низькоенергетичне. 

Стерилізуюча дія високоенергетичного лазерного випромінювання (10,6 мкм) досягається за рахунок 

кількох ефектів: 

1) температура в тканинах досягає кількасот градусів; 

114

2)  виникнення  в  тканинах  ударної  хвилі  при  миттєвому  переході  твердих  та  рідких  речовин  у 

газоподібний стан веде до підвищення внутрішньоклітинного тиску; 

3)  висока  енергія  променів  лазера  сприяє  появі  в  тканинах  електричного  поля,  що  веде  до 

електрохімічного ефекту - змін електричних параметрів, питомої ваги, діаелектричної проникності, що при-
водить,  по  суті,  до  утворення  на  поверхні  тканин  стерильної  коагу-  ляційної  плівки.  Це  попереджує 
всмоктування токсинів та розповсюдження інфекції. Встановлено, що обробка гнійних та операційних ран у 
свиней  високоенергетичним  лазером  скорочує  термін  їх  лікування  відповідно  в  1,9  та  1,3  рази  (В.  М. 
Власенко, М. Г. Ільніць- кий, 1990). 

Низькоенергетичне  випромінювання  гелій-неонового  лазера  0,633  мкм  має  протизапальну  та 

судинорозширювальну  дію, стимулює активність місцевих, загальних обмінних та імунних  процесів, що 
також створює несприятливі умови для мікроорганізмів у ранах (В. М. Вла- сенко та співавт., 1987). 

Останнім часом у ветеринарній медицині впроваджуються фізико- хімічні методи антисептики. Одним 

із  таких  направлень  є  застосування  розчинів  гіпохлориду  натрію,  одержаного  шляхом  електролізу.  Для 
цього  застосовують  спеціальні  пристрої  (ЕДП-01,  ЕХА,  Елма  та  інші).  Обробка  такими  розчинами 
операційного  поля  дозволяє  досягти  повного  знешкодження  на  ньому  кишкової  палички,  стафілококів, 
анаеробів (М. Ш. Шакуров та співавт., 1994). 

До  засобів  фізико-хімічної  антисептики  слід  віднести  застосування  речовин  із  адсорбуючими 

властивостями, що видаляють із поверхні ран токсини та мікроорганізми. Перспективними в цьому відно-
шенні  є  кремнійорганічні  сполуки  з  іммобілізованими  на  них  лікарськими  засобами  (М.  Г.  Ільніцький, 
2003). 

Біологічна  антисептика  -  це  використання  в  боротьбі  з  мікроорганізмами  препаратів  біологічного 

походження, які діляться на дві групи: а) діючі безпосередньо і специфічно на мікроорганізми та їх токсини 
- антибіотики, бактеріофаги, анатоксини; б) діючі на мікроорганізми опосередковано, через макроорганізм, 
підвищуючи  його  імунологічні  властивості.  Сюди  слід  віднести  вак-  цинопрофілактику,  специфічні 
сироватки,  препарати  крові,  іму-  ностимулятори  (левомізол,  нуклеїнат  натрію,  ізатизон,  метилура-  цил, 
вірутрицид). 

Хімічна антисептика - це запобігання зараженню мікроорганізмами ран, шкіри та слизових оболонок 

тварин або знищення їх у рані за допомогою протимікробних речовин неспецифічної дії, які називаються 
антисептиками.  До  антисептиків  відносять:  спирти,  лактони,  феноли  та  інші  похідні  від  бензолу, 
окислювачі,  солі  важких  металів,  барвники,  поверхнево-активні  речовини.  Ефективність  дії  антисептика 
залежить від його концентрації, лікарської форми, способу застосування. Антисептики повинні володіти- 
наступними  властивостями:  1)  локалізувати  інфект  у  рані,  попереджувати  його  розповсюдження  та 
проникнення  у  лімфатичне  та  кровоносне  русло; 2) попереджувати адгезію мікробів до тканин ранового 
ложа; 3) пригнічувати фактор патогенності мікроорганізмів; 4) проявляти тривалий антимікробний ефект; 
5) посилювати дію інших антимікробних препаратів та різноманітних фізичних факторів. 

Сучасні засоби хімічної антисептики 

Докладна характеристика традиційних антисептичних препаратів подана у відповідних підручниках з 

фармакології. Проте, в практику ветеринарної хірургії інтенсивно впроваджуються все нові антисептичні