Файл: Operativna_khirurgiya_ZAG_ChAST_Vlasenko_-BTs200345019148.pdf

150

Розділ 5 

АНЕСТЕЗІОЛОГІЯ 

" Знеболювання - одне з основних питань хірургії. Воно не лише полегшує проведення самої операції, 
але й служить виконанню гуманної ролі лікаря ветеринарної медицини - захисту тварин від згубної дії 
болю. Знеболювання є важливим засобом охорони праці, створює сприятливий фон для нормалізації 
фізіологічних  функцій  організму  тварини  в  післяопераційний  період,  зберігаючи  її  подальшу 
продуктивність. 

Сприйняття  і  передача  больових  імпульсів  здійснюється  за  допомогою  певних  морфологічних 

утворень: рецептори болю, провідники болю, мозковий стовбур і кінцевий мозок. Залежно від якості, 
характеру і місця виникнення подразнення, розрізняють такі види чутливості: 

-  шкірна,  поверхнева  або  екстероцептивна  чутливість  являє  такий  її  вид,  коли  сприймається 

біль, тактильні й температурні (тепло, холод) відчуття; 

-  пропріоцептивна — глибока чутливість - м'язово-суглобові відчуття; 
-  інтероцептнвна,  вегетативно-вісцеральна  чутливість  характеризує  відчуття,  що  йдуть  від 

внутрішніх органів і судин. 

Питання усунення больових відчуттів вивчає анестезіологія. 
Анестезіологія  (від  грец.  an-  заперечення,  відсутність  +  aesthesis-  відчуття,  чутливість  +  logos- 

слово, наука) - наука, яка вивчає способи усунення больової чутливості у тварин. У сучасному уявленні 
- це наука про знеболювання та інші методи захисту організму тварини від надмірного подразнення, 
яким є оперативне втручання. Заходи "> щодо захисту організму тварини від хірургічної травми мають 
розпочинатися  до  операції,  продовжуватися  під  час  її  проведення  та  в  ранньому  післяопераційному 
періоді.  Запобігання  небажаній  дії  хірургічної  агресії  може  бути  досягнуте  за  допомогою  методів 
місцевої або загальної анестезії. 

Сприйняття  больового  відчуття  пов'язане  з  наявністю  нервових  закінчень  у  різних  ділянках 

організму. 

БОЛЬОВА ЧУТЛИВІСТЬ ОКРЕМИХ ОРГАНІВ І ТКАНИН 

На  нервові  закінчення  особливо  багаті  ектодермальні  утворення  (шкіра,  рогівка,  зуби),  слизові 

оболонки, парієтальні листки очеревини і плеври, окістя, стінки кровоносних судин. 

Дуже  чутлива  шкіра  в  ділянці  губ,  вінчика,  міжкопитцевої  щілини,  подушок  пальців  у  м'ясоїдних, 

вентральної ділянки очеревини, промежини, статевих органів. Підшкірна сполучна тканина найчутли- віша 
в місцях проходження нервових стовбурів і судин. 

Чутливість  м'язів  виявляється  при  подразненні  фасцій,  які  їх  покривають.  Надто  чутливі  сполучні 

оболонки,  які  утворюють  гіерите-  нон,  сухожилкові  піхви  і  перихондріум,  тоді  як  самі  сухожилки  та 
суглобові хрящі - нечутливі. Чутлива капсула суглоба, її синовіальна оболонка й зв'язки. 

Досить болюче окістя, але чутливість компактної частини кістки заперечується; спонгіоза (губчаста) і 

кістковий мозок чутливі лише при натискуванні. 

151

Дуже  чутливі  слизові  оболонки  очей,  ротової  і  носової  порожнин,  сечовипускного  каналу,  сечового 

міхура,  присінка  піхви  й  ділянки  ануса.  Больова  чутливість  слизових  оболонок  травного  тракту  (від 
стравоходу до ампулоподібного розширення прямої кишки), піхви й матки в процесі операції практично 
відсутня.  Нечутливі  легені,  нирки,  печінка,  паренхіма  сім'яників  і  яєчників.  Чутливі  сім'яний  канатик  і 
мезоварій, оболонки сім'яників. Надзвичайно болючі парієтальні листки плеври та очеревини. 

Шлунок  і  кишечник  не  чутливі  до  уколів,  розрізів,  але  вони  різко  реагують  при  підтягуванні, 

перев'язуванні і стисканні їхніх бриж. При запаленні чутливість цих органів зростає. 

ВПЛИВ БОЛЮ НА ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ОРГАНІЗМУ 

Потік  больових  імпульсів,  який  надходить  у  центральну  нервову  систему  або  замикається  за  типом 

рефлексів  на  різних  рівнях  нервової  системи,  призводить  залежно  від  інтенсивності,  тривалості  дії 
подразника  і  початкового  стану  організму  до  появи  неприємних  суб'єктивних  відчуттів  і  зміни  деяких 
життєвих  функцій  та  систем  організму.  Однією  із  ранніх  реакцій  організму  на  больове  подразнення  є 
збудження  різних  відділів  центральної  і  вегетативної  нервової  системи,  зокрема  симпатичної  частини 
вегетативної нервової системи. 

Реакція різних відділів нервової системи на больове подразнення неоднорідна! 
1.  У  спинному  мозку  у  відповідь  на  ноцицептивні  подразники  виникають  елементарні  соматичні 

(захисні) і вісцеральні реакції. 

2.  У  середньому  мозку  виникає  більшість  вегетативних  і  деяких  рухових  реакцій  на  біль.  Провідну 

роль  при  цьому  відіграє  підвищення  тонусу  симпатичної  частини  вегетативної  нервової  системи,  що 
проявляється тахікардією, тахіпное. 

3.  У проміжному мозку реакція на біль .більш складна. У цьому особливу роль відіграє гіпоталамус, 

який впливає на вегетативну нервову систему, ендокринну систему та внутрішні органи. З подразненнями в 
цих  відділах  пов'язані  гіпервентиляція,  тахікардія,  мідріаз,  виникнення  тремтіння.  Стимуляція  гіпофіза, 
щитовидної і надниркових залоз забезпечує нейроендокринну реакцію на біль. 

4.  Таламус  бере  участь  у  здійсненні  несвідомих,  але  більш  узгоджених  реакцій  на  біль.  Вони 

визначають  загальноємоційні  поведін-  кові  реакції  (звукова  і  рухова  реакція  тощо).  Водночас  таламус 
посилає імпульси в кору кінцевого мозку. 

5.  У  півкулях  кінцевого  мозку  формується  свідоме  сприйняття  болю.  Лобні  частки  забезпечують 

відчуття  дифузного  нелокалізова-  ного  болю,  нюховий  мозок  -  появу  емоційної  реакції,  тім'яні  частки  - 
швидке  розпізнання  характеру  і  локалізації  болю.  Останні  забезпечують  адекватну  свідому  реакцію 
організму. 

Таким чином, реакція на біль формується на різних рівнях нервової системи. У відповідь на шкідливі 

подразники  включається  також  нейроендокринна  система.  Активація  передньої  частки  гіпофіза  здій-
снюється аденогіпофізарними факторами з гіпоталамуса. Одночасно нейросекреторні клітини гіпоталамуса 
продукують  нейрогіпофізарні  гормони  (антидіуретичний  гормон  та  окситоцин).  Стимуляція  центрів 
симпатичної  частини  вегетативної  нервової  системи  з  гіпоталамуса  супроводжується  посиленою 
продукцією катехоламінів (адреналіну і норадреналіну) мозковою речовиною надниркових залоз. 

152

Під впливом больового подразника діяльність організму зосереджується на організації заходів захисту, 

проявленням  яких  є  підвищення  тонусу  смугастих  м'язів,  посилення  обміну  речовин,  підвищення 
температури  тіла  і  споживання  кисню.  Під  впливом  болю  відбуваються  значні  зміни  серцево-судинної 
діяльності.  Це  проявляється  зміною  частоти  скорочення  серця,  підвищенням  артеріального  тиску,  що 
пов'язане з підвищенням тонусу периферичних судин і збільшенням серцевого викиду. При дії надмірних 
больових подразників замість тахікардії може настати брадикардія, зниження артеріального тиску і навіть 
зупинка серця. 

Часто  під  впливом  сильних  больових  подразників  настає  різке  розширення  периферичних  судин 

(колапс)  з  децентралізацією  кровообігу,  погіршенням  мозкового  кровотоку,  втратою  свідомості.  Таким 
чином,  реакція  серцево-судинної  системи  на  ноцицегітивні  подразники  може  бути  різноманітною  й 
залежати від сили подразника, переваги тонусу симпатичної або парасимпатичної нервової системи та від 
інших факторів. 

Зміна зовнішнього дихання під впливом болю проявляється спочатку тимчасовою затримкою дихання, 

після  якої  настає  його  прискорення.  Виразність  і  тривалість  задишки  залежать  від  інтенсивності 
подразнення.  Зміни  газового  складу  крові  також  неоднорідні,  частіше  спостерігається  гіпокапнія  при 
нормальному або дещо зниженому вмісту кисню в артеріальній крові. У більш тяжких випадках розвива-
ється гіпоксія з гіперкапнією. Під впливом болю настає виражене зниження секреції травних залоз, може 
виникнути також діарея, блювання, мимовільне сечовиділення, а в тяжких випадках - атонія кишечнику. 

В організмі тварин виникають зміни в обміні речовин при дії больових факторів. Це пов'язано з різким 

підвищенням катаболічних процесів. 

ШЛЯХИ І МЕТОДИ БЛОКАДИ БОЛЬОВИХ ІМПУЛЬСІВ 

Знання  анатомо-фізіологічних  основ  учення  про  біль  дає  змогу  накреслити  шляхи  блокади  больової 

імпульсації.  Нині  є  великий  арсенал  методів  і  засобів,  які  забезпечують  ефективне  виконання  блокади 
різних відділів нервової системи. Якщо розглядати ці методи, починаючи від периферичних рецепторів і 
закінчуючи  центральною  нервовою  системою,  то  вони  розташовані  в  такій  послідовності:  термінальна 
анестезія,  інфільтраційна,  провідникова,  спинномозкова,  наркоз.  У  свою  чергу  ці  методи  мають  багато 
варіантів, які можна класифікувати за наступною схемою (рис. 66).

Доведено,  що  різноманітні  загальні  анестетики  неоднаково  впливають  на  різні  функціональні  ланки 

нервової системи. Вони часто спричиняють вибіркову дію навіть у межах однієї функціональної системи. 

Рис. 66.Схема класифікації видів знеболювання 

154

Наприклад, ефір і циклопропан справляють виражену дію на кірковий ланцюг соматосенсорної системи, але 
майже не впливають на таламічні та бульбарні ланцюги і на ретикулярну формацію. Барбітурати і пропа- 
нідиди пригнічують збудливість ретикулярної формації середнього мозку, що веде до втрати свідомості й 
розвитку загальної анестезії. 

При  дії  загальних  анестетиків  виникає  пригнічення  проведення  больової  імпульсації  не  лише  в 

головному мозку, але і в деяких структурах спинного (драглистої речовини). Раннє пригнічення синаптич- 
ної передачі в спинному мозку виникає під впливом натрію оксибу- тирату, фторотану, метоксифлуретану, 
меншою мірою її пригнічує ефір, слабко — азоту закис і не пригнічує пропанідид. 

Основним принципом сучасної загальної анестезії є її багатоком-  понентність.  При цьому кожний із 

застосовуваних препаратів повинен мати суворо спрямовану дію, а поєднання препаратів - забезпечувати 
основні компоненти загального знеболювання, а саме: гальмування психічного сприйняття (наркоз, сон); 
блокаду больових імпульсів (аналгезія); гальмування соматичних і вегетативних рефлексів (гіпорефлексія); 
усунення  рухової  активності  (міорелаксація);  не  справляти  негативного  впливу  на  газообмін  і 
гемодинаміку.  При  такому  підході  зникає  необхідність  застосування  одного  анестетика.  Це  дозволяє 
максимально  індивідуалізувати  анестезію  шляхом  вибору  фармакологічних  засобів,  що  мають 
вузьконаправлену дію. Нині є ряд фармакологічних препаратів, правильний вибір яких може забезпечити 
всі вимоги до загального знеболювання. При цьому вони не повинні чинити вираженого негативного впливу 
на основні життєво важливі функції й системи організму. Залежно від анестетиків, які застосовуються, та їх 
поєднань методи загального знеболювання розділяються на 6 видів. 

1.  Мононаркоз, при якому  використовується один із традиційних загальних анестетиків (ефір, азоту 

закис, фторотан, циклопропан, метоксифлуран, барбітурати тощо). їхнє застосування спричинює глибоке 
пригнічення  центральної  нервової  системи  на  різних  рівнях  і  в  результаті  цього  блокаду  всіх  видів 
аферентації. 

2.  Комбінований  наркоз  спричинюється  тими  самими  загальними  анестетиками,  справляє  той  же 

ефект,  що  й  мононаркоз,  проте  поєднання  їх  дає  змогу  застосувати  менші  дози  препаратів  і  знизити  їх 
негативну дію на основні життєво важливі функції організму при достатній глибині наркозу. 

3.  Нейролептаналгезія  досягається  застосуванням  нейролептичних  препаратів  та  аналгетиків,  за 

допомогою  яких  настає  вибірне  гальмування  певних  відділів  мозку  в  результаті  блокади  больової  та 
гальмування інших видів аферентації. 

4.  Полінаркоз  -  поєднання  загальних  анестетиків  з  аналгетиками.  При  цьому  за  допомогою 

раціонального підбору субнаркотичних концентрацій анестетиків, що діють на різних рівнях центральної 
нервової системи, досягається вибірне гальмування певних відділів мозку, що забезпечує блокаду всіх видів 
аферентації. 

5.  Дисоціативна  анестезія  (після  введення  кетаміну)  спричинює  блокаду  больової  та  інших  видів 

аферентації, справляючи вибірне гальмування одних і збудження інших відділів мозку. 

6.  Центральна аналгезія викликає припинення лише больової аферентації шляхом вибірної блокади 

шляхів передачі і центрів болю. Для цієї мети використовуються такі аналгетики, як морфіну гідро- хлорид, 
фентаніл тощо.