Файл: Operativna_khirurgiya_ZAG_ChAST_Vlasenko_-BTs200345019148.pdf

155

ВИБІР ВИДУ АНЕСТЕЗІЇ 

Різні види місцевої анестезії показані в таких випадках: при малих операціях (на  кінцівках, черевній 

стінці, голові тощо); у тварин з вираженим порушенням функції серцево-судинної системи, в яких загальні 
анестетики можуть посилити наявні порушення; при гострих респіраторних інфекціях дихальних шляхів; у 
тварин  з  вираженими  порушеннями  обмінних  процесів,  функції  печінки,  нирок;  при  необхідності 
забезпечення тривалої післяопераційної анестезії тощо. 

Показаннями  до  загальної  анестезії  є:  операції  на  органах  грудної  і  черевної  порожнин;  підвищена 

чутливість  тварини  (алергія)  до  місцевих  анестетиків;  наявність  інфекційного  процесу  в  ділянці  ін'єкції 
анестетика, що перешкоджає виконанню анестезії.

Великий  арсенал  фармакологічних  засобів  і  можливості  їх  застосування  в  різних  поєднаннях  нині 

дозволяють  використовувати  найрізноманітніші  методи  наркозу.  Однак  ні  один  із  них  не  відповідає  ви-
могам,  які  пред'являються  до  ідеального  наркозу  (відсутність  болю,  побічної  дії,  сон,  міорелаксація, 
відсутність  матаболізації  і  кумуляції,  добрий  контроль,  простота  застосування  тощо).  Тому  неможливо 
однозначно рекомендувати будь-який конкретний метод наркозу. 

Вибір  методу  наркозу  повинен  відповідати,  перш  за  все,  стану  пацієнта,  а  також  характеру  й 

тривалості  запланованої  операції.  Тому,  слід  застосовувати  такий  метод  наркозу,  який  забезпечить 
безпеку  тварини.  При  цьому  важливу  роль  відіграє  і  досвід  ветеринарного  лікаря,  оскільки  найчастіше 
вірним є той метод, з яким він більш знайомий. 

При виборі наркозу необхідно враховувати деякі загальні принципи, які описані нижче. 
Шлунок пацієнтів, яким необхідна екстрена допомога, із захворюваннями стравоходу (розширення 

стравоходу,  його  закупорка),  а  також  з  кишковою  непрохідністю  ніколи  не  буває  пустим. Тому  в  цих 
випадках необхідно проводити інтубацію, щоб попередити аспірацію. 

Якщо тварина надмірно збуджена й чинить опір, не слід виключати можливість перенесення операції 

на пізніший строк. Високий рівень ендогенного катехоламіна може призвести до важких ускладнень при 
наркозі. При застосуванні анестезії в більш пізніший час можна вибрати метод наркозу у відповідності з уже 
відомою  реакцією  тварини.  Допоможуть  запобігти  стресові  та  агресії  наступні  заходи:  максимальне 
скорочення часу очікування, цілеспрямовані швидкі дії, іммобілізація тварини за допомогою господаря або 
в  деяких  випадках  без  нього,  спокійні,  але  впевнені  дії  персоналу,  підшкірна  або  внут-  рішньом'язова 
премедикація. 

Неінгаляційну  (внутрішньовенну)  анестезію,  без  застосування  місцевого  знеболювання  слід,  по 

можливості,  використовувати як метод  наркозу тільки в тому  випадку,  коли операція триватиме  менше 
години, оскільки загальна доза анестетика й пов'язана з нею небезпека ускладнень є надто високими. 

Інгаляційний наркоз необхідно застосовувати при дуже тривалих оперативних втручаннях, оскільки 

він добре керований й немає кумулятивної небезпеки. Оскільки всі анестетики пригнічують дихання, при 
тривалому наркозі рекомендується застосовувати штучну вентиляцію легень. 

Застосування місцевої анестезії дозволяє зменшити дозу наркотичних засобів і тим самим зменшити 

ризик розвитку побічних ефектів. 

У певних положеннях дихання пацієнтів утруднюється настільки, що слід застосовувати штучну 

вентиляцію легень, напри

клад, при  фіксації  на  животі з піднятою до верху головою! Штучне дихання  є обов'язковим у всіх 
випадках при проведенні операцій на грудній клітці! 

При оперативному лікуванні французьких бульдогів, пскіне- сів і боксерів з метою профілактики 

обтурації дихальних шлнхів І розвитку аспіраційної пневмонії слід застосовувати інтубацію! 

Найчастіше  в  практиці  ветеринарної  медицини  застосовують  поєднаний  наркоз  (поверхневий 

наркоз  і  місцева  анестезія)!  І  (е  дає змогу зменшити дозу наркотичної речовини  (тобто знизити її ток-
сичність) і досягти максимального  знеболювального ефекту.  Але  при  поверхневому  наркозі  не  настає 
розслаблення м'язів, тому обов'язково слід застосовувати міорелаксанти! 

ЗАГАЛЬНЕ ЗНЕБОЛЮВАННЯ (НАРКОЗ) 

Наркоз (від грец.narcosis- заціпеніти, робити нечутливим) - штучно спричинений стан тварини, який 

характеризується глибоким, але оборотним пригніченням функцій центральної нервової системи внаслідок 
застосування наркотичних речовин. Наркоз супроводжується втратою свідомості, різних видів чутливості, 
пригніченням  рефлекторної  активності.  Глибокий  наркоз,  як  правило,  супроводжується  також 
розслабленням м'язів, блокадою нейровегетативних і нейроендокринних реакцій, вираженим пригніченням 
життєво  важливих  функцій  організму.  При  цьому  зберігається  діяльність  життєво  важливих  центрів,  які 
знаходяться в довгастому мозку, - дихання, судинорухового і гладких м'язів. 

При введенні наркотичних речовин має значення, коли в тварини виникає повне знерухомлення, зникає 

сприйняття  відчуття  болю  і  повністю  розслабляються  м'язи.  Але  не  всі  наркотичні  речовини  володіють 
властивостями повною мірою визивати в тварин ці необхідні при наркозі стани. Вони розвиваються тільки 
із збільшенням їх дози, яка межує з небезпечною дозою для життя тварини. 

Види й класифікація наркозу 

Залежно від сили дії, кількості введеної наркотичної речовини, способів її введення, ступеня й глибини 

загального  знеболювання  розрізняють  поверхневий  (рауш-наркоз, 

оглушливий)  і  глибокий 

наркоз (рис. 67). 

6

М29

161 

Рис. 67.Схема класифікації основних видів наркозу 

158

При рауш-наркозі вводять невелику кількість препарату, щоб викликати нетривале знеболювання для 

фіксації тварини й виконання операції в стоячому положенні. При поверхневому наркозі тварина засинає, 
рефлекторна діяльність у неї знижується, м'язи розслаблюються неповністю. Тварину можна оперувати як у 
стоячому, так і в лежачому положеннях. 

При  глибокому  наркозі  настає  глибокий  сон,  втрата  рефлексів  і  розслаблення  м'язів.  Операцію 

виконують  у  лежачому  положенні  тварини.  Глибокий  наркоз  застосовують  при  виконанні  тривалих  і 
великих операцій. 

Залежно від шляху введення загальну анестезію можна розділити на дві основні групи: інгаляційний і 

неінгаляційний наркоз. 

Інгаляційним  називається  наркоз,  який  досягається  шляхом  вдихання  різних  наркотичних  летких 

рідин  (ефір,  хлороформ)  або  вдування  в  дихальні  шляхи  (інсуфляційний  наркоз)  тварин  газоподібних 
речовин  (азоту  закис,  циклопропан  тощо).  При  введенні  в  легені  парів  або  газів  через  маску  наркоз 
називають масковим; якщо безпосередньо в легені через інтубаційну трубку - інтубаційним; при введенні 
безпосередньо  в  трахею  -  ендотрахеальним.  При  особливих  показаннях  наркоз  можна  проводити  через 
трахеостому. 

Неінгаляційним  називається  наркоз,  який  досягається  шляхом  введення  наркотичних  речовин  в 

організм,  минаючи  дихальні  шляхи  (етиловий  спирт,  хлоралгідрат,  пентотал  натрію,  тіопентал  натрію, 
гексенал  тощо).  Найпоширеніший  -  внутрішньовенний  спосіб  введення  загальнознеболювальних 
анестетиків.  Певну  глибину  наркозу  можна  забезпечити  введенням  наркотичних  препаратів  у  шлунок, 
пряму  кишку,  інтраперитонеально,  внутрішньокістково.  Тому,  залежно  від  шляху  введення,  наркоз  має 
відповідну  назву:  внутрішньовенний,  оральний,  прямокииіковий,  інтраперитонеальний,  внутрішньокі- 
стковий (різновидність внутрішньовенного). 

Крім того, наркоз може бути  однокомпонентним (використовують одну речовину)  - хлороформний, 

ефірний, хлоралгідратний, пен- тоталовий - або змішаним (багатокомпонентний; суміш двох або кількох 
речовин), наприклад, хлороформ-ефірний та інші. 

Якщо наркотичні речовини вводять в організм послідовно різними шляхами, то такий наркоз називають 

комбінованим  (наприклад,  пен-  тотало-ефірний).  У  цьому  випадку  розрізняють  вступний  та  базисний 
наркоз. Спочатку застосовують одну наркотичну речовину (на- приклад, пентогал натрію), яка спричинює 
нетривалий  сон  і  різко  знижує  больову  чутливість  тварини  (вступний  наркоз),  а  потім  на  фоні  дії  цього 
анестетика вводять засіб більш тривалої і глибокої дії (ефір, хлороформ), за якого найчастіше і перебігає 
подальший наркоз (базисний). На фоні базисного наркозу виконують операцію. 

Застосування  поверхневого  наркозу,  який  дає  змогу  зафіксувати  тварину  в  бажаному  положенні,  та 

подальше  застосування  місцево-  анестезувальних  речовин  у  ділянці  операції  називають  поєднаним 
наркозом  (наприклад,  тіопентал  натрію  вводять  внутрішньовенно,  а  новокаїн  використовують  для 
інфільтраційної анестезії за лінією розрізу і провідникової). 

Встановлено, що навіть глибокий наркоз не супроводжується повною втратою рефлексів, які виникають 

у  відповідь  на  сильне  подразнення.  Тому  наркоз  намагаються  не  доводити  до  небезпечної  глибини  і 
використовують засоби премедикації, усувають вегетативні й соматичні реакції, які пов'язані з наркозом та 

159

операційною  травмою.  Це  досягається  поєднаним  застосуванням  невеликих  доз  наркотиків  з 
ненаркотичними  речовинами,  які  пригнічують  проведення  нервових  імпульсів  у  різних  ланках  нервової 
системи, що носить назву потенційованого наркозу. 

Перебіг наркозу 

При  застосуванні  наркозу  в  тварин  відмічається  стадійність  розвитку  клінічної  картини  змін  стану 

організму (рис. 68). Незважаючи на те, що клінічна картина наркозу при застосуванні різних наркотичних 
речовин відрізняється, його стадії залишаються незмінними. 

Особливості  клінічного  перебігу  наркозу  зумовлені  певними  факторами,  які  залежать  від  виду  і 

концентрації наркотику, виду тварини, початкового стану хворого, застосування інших фармакологічних 
препаратів, що посилюють дію наркотичних речовин або є їх антагоністами. Незважаючи на те, що клінічна 
картина  наркозу,  досягнена  різними  наркотичними  речовинами,  дещо  відрізняється,  в  ній  є  багато 
загального. Класичним прикладом наркозу, при якому можна легко простежити різні фази його розвитку, є 
наркоз ефіром. Це пов'язано з тим, що клінічна картина цього наркозу розвивається досить повільно і тому її 
легко простежити, в той час як при швидкому введенні в наркоз іншими анестетиками багато ознак важко 
вловити. 

У 1920 р. Гведел розділив наркоз на чотири стадії, із яких третя стадія розділяється на чотири ступені: 

III], ІІІ

2і

 ІІІ

3і

 ІІІ

4

 Ця класифіка-