Файл: Operativna_khirurgiya_ZAG_ChAST_Vlasenko_-BTs200345019148.pdf

173

Дослідження тварин перед наркозом

Успіх хірургічного лікування багато в чому залежить  від анестезіологічного забезпечення виконання 

операції та перебігу післяопераційного періоду. Таке забезпечення включає в себе наступні етапи: клінічне 
дослідження й оцінка стану хворої тварини, підготовка її до операції та анестезії, застосування загального та 
місцевого знеболювання, лікування й догляд за твариною в післяопераційний період. 

Підготовка  хворої  тварини  до  анестезії  є  частиною  загальної  передопераційної  підготовки.  Вона 

починається з клінічного дослідження хворої тварини, яке при планових оперативних втручаннях проводять 
напередодні  операції  або  за  кілька  днів  до  неї.  При  термінових  хірургічних  втручаннях  хвору  тварину 
досліджують  безпосередньо  перед  операцією.  На  основі  даних,  отриманих  при  збиранні  анамнезу, 
результатів клінічного, функціонального й лабораторного досліджень, урахування характеру майбутнього 
оперативного втручання визначають ступінь оперативного ризику. Клінічне дослідження є також основою 
для спеціальної підготовки до анестезії та операції, для вибору оптимального варіанта анестезії. 

Анамнез і загальне дослідження 

При  загальному  дослідженні  лікар  звертає  увагу  на  вік  тварини,  вгодованість,  розвиток 

кістково-м'язової  системи,  стан  волосяного  покриву,  наявність  захворювань  шкіри.  Дані,  отримані  при 
загальному  дослідженні,  допомагають  лікарю  з'ясувати  стан  фізичного  розвитку  тварини,  запідозрити 
наявність ендокринних захворювань, гіповітамінозів, порушень обміну речовин, паразитарних хвороб. 

Після огляду тварини слід ретельно зібрати анамнез. При цьому звертають увагу на утримання тварини, 

годівлю, експлуатацію та догляд, особливості перебігу захворювання. 

Слід  з'ясувати,  чи  тварина  отримує  які-небудь  лікарські  препарати  та  які  саме.  Наприклад, 

кортикостероїди,  антибіотики,  серцеві  глікозиди,  бета-блокатори  можуть  істотно  вплинути  на  перебіг 
наркозу.  Такі  антибіотики,  як  гентаміцин  і  канаміцин  мають  курареподібний  ефект  і  можуть 
спричиняти  серйозні  ускладнення  в  післяопераційному  періоді,  особливо  при  використанні 
міорелаксантів, ксилазину! 

Порушення глибини і ритму дихання, наявність задишки можуть свідчити про ураження дихальної або 

серцево-судинної систем. Наявність кашлю вказує на підвищену секрецію бронхіальних залоз, гостру або 
хронічну бронхопневмонію, плеврит, новоутворення, гельмінтози тощо. Порушення діурезу може свідчити 
про  захворювання  нирок.  Діарея  та  блювання  можуть  бути  при  захворюваннях  підшлункової  залози, 
токсикозах тощо, і, як правило, потрібно попередньо коректувати водно-електролітний баланс. 

Необхідно також з'ясувати: 
-  яка  температура  тіла  була  у  тварини  останнім  часом.  Підвищення  її  можливе  при  інфекційних  або 

запальних процесах, зниження може свідчити про глибокі метаболічні порушення; 

-  коли  тварина  приймала  останній  раз  корм,  тому  що  при  наркозі  можливе  блювання,  яке  може 

призвести до аспіраційного синдрому. Застосовувати наркоз можна лише через 12-24 год після годівлі; 

-  які захворювання серця, легень, печінки, нирок та інших органів перенесла тварина. Як відомо, під 

впливом  ефірного  наркозу  загострюється  хронічна  пневмонія,  більшість  анестетиків  пригнічують  функ-

173

ціональну  діяльність  нирок;  наркоз  препаратами,  які  містять  галогени,  у  хворих  з  патологією  печінки 
можуть сприяти розвитку її недостатності; 

-  психічний  стан  тварини.  При  підвищеній  збудливості  слід  збільшити  дозу  седативних  препаратів 

перед операцією; 

-  чи застосовували тварині раніше наркоз, чи виконували операцію, як вона її перенесла; 
-  чи спостерігалася в тварини алергічна реакція на введення якихось лікарських препаратів; 
-  чи виконували раніше гемогрансфузію; 
-  яка  поведінка  відмічалася  у  тварини  останнім  часом,  чи  не  було  епілептичних  нападів,  чи  не 

застосовували протисудомні препарати, тому що при проведенні наркозу може розвиватися кумулятивний 
або потенційний ефект. 

Крім  перерахованого  вище,  слід  ураховувати  вид  і  породу  тварин,  тому  що,  наприклад, 

французькі бульдоги, боксери та інші собаки великих порід чутливі до аміназину та його похідних, у 
деяких коней він спричиняє не седативний ефект, а збудження! 

Клінічне дослідження 

При  дослідженні  хворої  тварини  звертають  увагу  на  деформацію  скелета,  шиї,  грудної  клітки,  стан 

зубів,  щелеп  і  ротової  порожнини  (чи  немає  пухлин,  стан  мигдаликів  тощо),  тому  що  будь-які  з  пере-
рахованих змін можуть стати причиною ускладнень при інгаляційному наркозі. 

Особливу  увагу  приділяють  тим  ознакам,  недостатнє  врахування  яких  може  утруднити  проведення 

наркозу або призвести до розвитку певних ускладнень, що пов'язані з операцією або знеболюванням. Слід 
спочатку з'ясувати, чи збережене носове дихання. Воно порушується при хронічному риніті, викривленні 
носової перегородки, наявності сторонніх тіл або новоутворень у носовій порожнині тощо. Це має істотне 
значення при застосуванні інгаляційного наркозу. 

Має  значення  визначення  конфігурації  грудної  клітки.  При  її  деформації  порушується  нормальне 

дихання, і в таких тварин часто розвиваються легеневі ускладнення. До операції необхідно оцінити розміри 
та еластичність грудної клітки, тип та частоту дихання. 

За кольором слизових оболонок можна скласти уявлення про функціональний стан серцево-судинної 

системи, розвиток анемії,  інтоксикації  тощо. Сухість слизових оболонок ротової порожнини  й зниження 
тургору шкіри свідчать про дегідратацію та порушення водно- електролітного складу крові. 

Методом  пальпації  артеріальних  судин  досліджують  пульс  і  звертають  увагу  на  частоту,  ритм, 

наповнення  й стан стінок судин, що може  свідчити про стан збудження або страх, гіповолемію,  серцеву 
недостатність тощо. 

Набряки в тварини можуть розвиватися при гіпопротеїнемії, серцевій або нирковій недостатності. Якщо 

в  тварини  асцит,  то  це  може  бути  проявом  серцевої,  печінкової  або  ниркової  недостатності.  Збільшення 
лімфатичних  вузлів  спостерігається  при  злоякісних  новоутвореннях,  захворюваннях  крові,  інфекційних 
процесах.  Несиметричне  розширення  грудної  клітки  при  диханні  свідчить  про  захворювання  плеври,  а 
зміщення  серцевого  поштовху  -  про  пошкодження  органів  грудної  клітки,  наявність  пневмо-  або 
гемотораксу, ексудату. Пальпацією можна визначити локалізацію болю. 

174

Перкусією  грудної  клітки  визначають  розташування  серця,  його  розміри,  наявність  ексудату  або 

повітря  в  грудній  порожнині,  стан  легеневої  тканини  (притуплення  свідчить  про  бронхопневмонію  або 
інфільтрацію легеневої тканини, що викликано іншими причинами, наприклад, при травмах). При перкусії 
живота визначають межі печінки, наявність пухлин, газонаповнення шлунково-кишкового тракту. 

Аускультація  легень  дає  уявлення  про  стан  респіраторної  системи,  наявність  гострих  або  хронічних 

захворювань, набряку легень. Зміна ритмів і поява серцевих шумів при аускультації серця говорять про його 
функціональний  стан,  необхідність  корекції  серцевої  діяльності  (застосування  серцевих  глікозидів, 
антиаритмічних  засобів  тощо).  При  аускультації  органів  черевної  порожнини  виявляють  наявність  або 
відсутність перистальтики, "шум падаючої краплі". 

З  метою  більш  глибокого  вивчення  стану  організму  застосовують  спеціальні  методи  дослідження: 

морфологічний  або  біохімічний  аналіз  крові  і  сечі  (дозволяє  визначити  функціональний  стан  печінки, 
підшлункової  залози,  нирок,  обмін  речовин  тощо);  ультразвукова  діагностика  (УЗД),  рентгенографія  та 
рентгеноскопія  допомагають  визначити  функціональний  стан  легень,  серця,  органів  травлення, 
кістково-суглобового апарату; електрокардіографія дає картину стану функції автоматизму, збудливості й 
провідності,  наявності  аритмій,  порушення  скорочувальної  властивості  серця  (міокардіодистрофія, 
кардіосклероз тощо) і внутрішньосерцевого кровообігу (інфаркти міокарда). 

Перед проведенням наркозу та операції обов'язковим є рентгенологічне  дослідження органів грудної 

порожнини,  загальний  аналіз  сечі  й  крові,  визначення  кількості  цукру  та  білірубіну  в  крові,  основних 
показників зсідання крові (швидкість зсідання, протромбіновий індекс, фібриноген). Якщо за об'єктивними 
даними виникає підозра на захворювання печінки, нирок, підшлункової залози, слід обов'язково провести 
необхідні лабораторні дослідження для уточнення діагнозу. 

Отримані  результати  передопераційного  дослідження  тварини  є  основними  при  визначенні  методів 

знеболювання як під час проведення операції, так і в післяопераційний період. 

Підготовка тварин до наркозу 

У період підготовки тварини до наркозу слід ретельно обстежити її, звернувши особливу увагу на ті 

органи і системи, на які діє наркотична речовина і суворо індивідуально (враховуючи виявлені відхилення) 
визначити показання та протипоказання до застосування того чи іншого виду наркозу. 

Тварину  перед  наркозом  витримують  на  12-24-годинній  голодній  дієті  для  запобігання  аспірації 

блювоти в легені під час наркозу (операції). У м'ясоїдних можна звільнити від вмісту шлунок, викликавши 
штучне  блювання  підшкірним  введенням  апоморфіну  гідрохлориду  (собакам  -  0,002-0,005;  кішкам  - 
0,001-0,002; свиням - 0,01-0,02 г). 
Препарат збуджує блювотний центр, спричинює блювання. Блювання настає через 3-5 хв після підшкірного 
введення препарату й триває 5- 15 хв. У великих тварин спорожняють від вмісту шлунково-кишковий тракт 
або, принаймні, пряму кишку, а також сечовий міхур. Для звільнення прямої кишки в неї вводять руку й 
видаляють калові маси. Сечовий міхур звільнюють катетером, введеним через уретру. 

Премедикація 

175

Одним  з  найважливіших  моментів  сучасного  наркозу  є  переднар-  козна  підготовка  тварини 

фармакологічними  ненаркотичними  засобами  -  премедикація.  Вона  призначена  для:  а)  полегшення 
технічного здійснення наркозу; б) усунення побічної дії наркотику; в) зменшення або усунення небезпечних 
вегетативних рефлексів; г) зменшення дози наркотику; д) поліпшення перебігу наркозу й поглиблення його. 

Для  премедикації  застосовують  фармакологічні  препарати,  які  не  є  наркотичними,  але  сприяють 

поліпшенню й поглибленню наркозу. Вони відрізняються від загальних анестетиків високою вибірністю дії 
на  різні  відділи  центральної  та  периферичної  нервової  системи  -  больові  центри  (ділянку  таламуса), 
ретикулярну формацію, гангліонарні синапси тощо. їх застосування дає змогу обмежити дози наркотичних 
речовин.  Поверхневий  наркоз  за  допомогою  малих  доз  наркотику  в  поєднанні  з  премедикацією  широко 
використовується в практиці сучасного наркозу великих тварин. 

Розрізняють  такі  групи  засобів  премедикації:  седативні,  холінолітичні,  аналгетичні,  снодійні, 

міорелаксанти, антигістамінні. 

1.  Засоби  седативної  премедикації  -  так  звані  нейролептики  (транквілізатори,  від  лат.  tranquillare  - 

заспокоювання) описані в розділі "Нейролептаналгезія" (див. с. 185). 

2.  Холінолітичні  засоби.  Холінолітичними  засобами  називають  речовини,  які  послаблюють  або 

запобігають взаємодії ацетилхоліну з холінореактивними системами організму. Блокуючи холінореактивні 
системи, вони діють протилежно ацетилхоліну. 

Холінолітичні  властивості  мають  також  деякі  протигістамінні  препарати  (димедрол  тощо), 

місцевоанестезувальні та інші засоби. До них відносяться наступні фармакологічні препарати. 

Атропіну  сульфат блокує М-холінореактивні системи, і вони стають нечутливими до ацетилхоліну. 

Препарат спричинює слабку місцеву анестезію. 

Атропін обмежує секрецію залоз, зменшує ларинго- і бронхо- спазм, знижує гальмівний вплив вагуса на 

серце і збуджує дихання, чим запобігає колапсу, зупинці серця и дихання. 

При передозуванні атропіну можуть спостерігатися різноманітні неврологічні соматичні розлади! 
Дози атропіну під шкіру: коням - 0,02-0,08 г; великій рогатій худобі - 0,01-0,06; дрібній рогатій худобі й 

свиням - 0,005-0,05; собакам - 0,002-0,03; кішкам - 0,001-0,003 г. Вводять за 30-40 хв до наркозу. 

Платифіліну гідротартрат за дією подібний до атропіну, але діє значно слабше й менш тривало. На 

відміну від останнього, не збуджує центральну нервову систему, але знижує кров'яний тиск, слабо впливає 
на  секрецію  залоз,  роботу  серця  істотно  не  змінює.  Введений  під  шкіру  платифілін  спричиняє 
антиспазматичну дію: розслаблює шлунок, кишечник, сечовий міхур і бронхи. При цьому він не викликає 
сухості слизових оболонок, спазм сфінктерів, тахікардію. 

Особливої  уваги  заслуговує  дія  платифіліну  на  травний  тракт  у  травоїдних  тварин.  Тонус  м'язів 

передшлунків і кишечнику у тварин він послаблює в перші 10-15 хв, а потім відмічається тенденція до його 
посилення.  Скорочення  передшлунків  хоч  стають  рідкими,  але  сильними,  а  розслаблення  повними.  Так 
само платифілін діє і на кишечник. 

Дози платифіліну під шкіру: коням - 0,015-0,1 г; великій рогатій худобі - 0,01-0,07; собакам - 0,002-0,01 

г. Вводять за 30-40 хв до наркозу. 

176

Скополаміну  гідробромід  діє  подібно  до  атропіну,  але  швидше  й  короткочасніше.  На  відміну  від 

атропіну, скополамін майже не викликає збудження, а навпаки, гальмує як рухові, так і чутливі центри кори 
головного мозку, діючи заспокійливо й навіть снодійно. Введений підшкірно, він спричинює седативний, 
знеболювальний і снодійний ефекти. У комбінації з омнопоном або морфіном скополамін використовують 
також в акушерській практиці при тяжких родах, а також у хірургії як знеболювальний засіб. 

Сконоламін може різко пригнічувати дихальний центр і послаблювати роботу серця! 
Дози  під  шкіру:  коням  і  великій  рогатій  худобі  -  0,001-0,003  г;  дрібній  рогатій  худобі  й  свиням  - 

0,0002-0,0005; собакам - 0,0001- 0,0003; кішкам - 0,0001-0,0002 г. 

Метацин на периферичні системи діє сильніше, ніж атропін, більш сильно пригнічує секрецію слинних 

і бронхіальних залоз, але менше впливає на ширину зіниці й частоту скорочень серця. 

Дози  під  шкіру:  коням  -  0,01-0,015  г;  великій  рогатій  худобі  -  0,015-  0,05;  дрібній  рогатій  худобі  - 

0,0005-0,002; собакам - 0,0005-0,001 г. 

3. Аналгетичні засоби. Аналгезивними засобами, або аналгети- ками (від грец. ап - без + а^оі - біль), 

називають лікарські препарати, що мають специфічну властивість послабляти або усувати відчуття болю. 

За  хімічною  природою,  характером  і  механізмом  фармакологічної  активності  сучасні  аналгетики 

поділяють на дві основні групи: наркотичні аналгетики, включаючи морфін і подібні до нього алкалоїди 
та синтетичні сполуки, що мають морфіноподібні властивості; ненаркотичні аналгетики, які включають 
синтетичні  похідні  саліцилової  кислоти  та  інших  хімічних  сполук.  Для  наркотичних  аналге-  тиків 
характерна  сильна  аналгезивна  активність,  яка  забезпечує  можливість  їх  використання  як 
високоефективних  болезаспокійливих  засобів  і  при  захворюваннях,  які  супроводжуються  вираженим 
больовим синдромом. 

Вираженого впливу на чутливі нервові закінчення більшість наркотичних аналгетиків не справляють. 

Деякі  з  них  (промедол)  мають  помірну  спазмолітичну  активність,  внаслідок  якої  зменшується  біль, 
пов'язаний зі спазмами гладких м'язів. Основним у механізмі дії наркотичних аналгетиків є їхній вплив на 
центральну нервову систему. 

Препарати аналгетичної дії порушують зв'язок в асоціативних ядрах таламічної зони довгастого мозку й 

утруднюють передачу імпульсів, що надходять по аферентних шляхах спинного мозку в асоціативні центри 
кори  головного  мозку.  Внаслідок  цього  зменшується  реакція  больових  центрів  на  дію  подразників  без 
порушення  вищої  нервової  діяльності.  Аналгетична  дія  триває  4-6  год.  Прй  повторних  введеннях 
аналгетичних  препаратів  болезаспокійлива  дія  послаблюється,  токсичність  препаратів 
підвищується! 

Аналгетики  підвищують  поріг  реактивності  центру  терморегуляції  та  уповільнюють  перебіг 

метаболічних  процесів,  внаслідок  чого  знижується  теплоутворення,  водночас  розширюються  поверхневі 
судини  і  посилюється  тепловіддача,  що  проявляється  жарознижувальною  дією.  Температура  тіла 
знижується повільно - протягом 30- 40 хв і досягає максимального зниження через 2-3 год. 

Морфіну гідрохлорид. Неоднаково впливає на тварин різних видів. Більше того, він неоднаково діє на 

різні відділи центральної нервової системи однієї й тієї ж тварини^ одні пригнічує, інші збуджує, а деякі - 
збуджує в малих дозах і пригнічує - у великих.