Файл: Operativna_khirurgiya_ZAG_ChAST_Vlasenko_-BTs200345019148.pdf

317

степлер повинен знаходитися під кутом до поверхні шкіри. Для зняття дужок використовують спеціальний 
інструмент,  який  за  своєю  формою  нагадує  ножиці.  Однак  при  цьому  методі  з'єднання  краї  рани  не  так 
щільно прилягають один до одного, як після накладання шва. 

Описаний спосіб некривавого з'єднання рани вимагає мінімальної витрати часу та усуває необхідність 

утворення каналу шва. Однак у ветеринарній хірургії цей спосіб знаходить обмежене застосування. Товста 
шкіра, малі розміри самих дужок, зяяння рани і прагнення тварини їх зірвати є головними перешкодами до 
широкого їх використання. 

Безперервні шви 

їх застосовують у тих випадках, коли необхідно накласти шви на асептичну рану слизових, серозних 

оболонок, м'язової тканини і фас- цій, коли відсутнє зяяння й не потрібно зусиль для зближення її країв. 
Безперервні  шви,  як  правило,  застосовують  як  заглибні,  для  прискорення  проведення  операцій  при 
загрозливому стані хворої тварини чи для економії шовного матеріалу. У тих випадках, коли безперервні 
шви накладені на шкіру, при їх знятті кожен стібок видаляють окремо. 

До безперервних швів відносяться: кушнірський, матрацний і ки- сетний. 
Кушнірський,  або  швацький  шов,  застосовується  найчастіше  з  усіх  видів  безперервних  швів. 

Особливість накладання його полягає в наступному. Беруть достатньої довжини лігатуру і заправляють її у 
вушко  голки  таким  чином,  щоб  один  кінець  її  був  значно  коротший  від  іншого.  Перший  стібок  роблять 
поблизу кута  рани. Голка  повинна  проходити перпендикулярно до країв рани з  таким розрахунком, щоб 
укол і викол знаходилися на відстані 0,5-0,75 см по обох боках від її країв. Зблизивши краї рани до повного 
їх зіткнення між собою, закріплюють цей перший стібок морським вузлом. Усі наступні стібки роблять тією 
ж  голкою  й  лігатурою  на  однакових  відстанях  від  країв  рани,  з  рівними  проміжками  між  уколами  і 
виколами. Укол голки постійно роблять з одного краю рани. При такому шві лігатура повинна лежати на 
поверхні  рани  в  косому  напрямку,  а  в  глибині  рани  -  перпендикулярно  до  ЇЇ  країв  (рис.  111).  Коли 
закінчують накладати шов, вузол зав'язують таким чином. Перш, ніж зробити останній укол, вільний кінець 
лігатури роблять настільки довгим, щоб після накладання останнього стібка він залишався на боці уколу. 
Видаляють голку, а петлю лігатури, що звільнилася, зав'язують з її кінцем

318

морським вузлом. При такому способі закріплення шов добре тримається і не утворює складки. 
Якщо доводиться зашивати безперервним швом довгу рану і виникають побоювання за його міцність, то 
можна  закінчити  безперервний  шов  на  середині 

довжини  рани,  а  на  другу  її 

частину,  що  залишилася,  накласти  новий 

безперервний 

шов 

чи 

підкріпити  його  кількома  стібками  вузлового. 

Оскільки  кушнірський  шов 

за- 

Рис  т  Купн

~^

Ь

кий 

шов 

безпечує  герметичність 

рани,  він  знаходить  широке 

застосування  при  зашиванні  очеревини  після 

розкриття 

порожнини 

живота,  операціях  на  шлунку,  кишечнику,  а 

також м'язів, фасцій тощо. 

Матрацний  шов  іноді  застосовується  при 

з'єднанні пухкої клітковини, 

що  легко  рветься,  а  також  м'язів,  розрізаних 

перпендикулярно 

до 

напряму волокон. Перший стібок роблять поблизу кута рани так само, як і при кушнірському шві. Наступні 
стібки  накладають  таким  чином,  щоб  зовні  лігатура  кожного  стібка  знаходилася  між  уколом  і  виколом 
паралельно краю рани (рис. 112). Для цього при накладанні кожного наступного стібка міняють напрямок 
голки,  а  також  укол  і  викол  відносно  краю  рани.  Після  закінчення  шва  вузол  зав'язують  як  і  при 
кушнірському. Матрацний шов дає можливість легко зблизити краї рани й уникнути прорізу- 

Рис

  , 

12 

Матрацний шов 

вання тканин лігатурою. 

Недоліком  цього шва  є  утворення складок і вивертання країв рани, що можна  усунути накладанням 

кількох стібків вузлового шва там, де це необхідно. 

Кисетний  шов  застосовують  на  невеликі  рани  очеревини,  колоті  рани  порожнистих  органів, 

наприклад, кишки, сечового міхура, шлунка, при операціях на прямій кишці, а також його накладають на 
шкіру  навколо  ануса  і  зовнішніх 

статевих 

губ, 

щоб 

попередити  випадання  прямої  кишки, 

піхви й матки. 

Виконують  його  таким  чином:  за 

допомогою 

голки 

і 

голкотримача  проводять  лігатуру  на 

деякій  відстані  від  країв 

рани, роблячи

319

по  черзі  уколи  й  виколи  паралельно  її  краям,  по  колу.  Кінці  лігатур  стягують  до 
повного закриття рани і закріплюють морським вузлом (рис. 113). 

Будь-який  безперервний  шов  позбавляє  можливості  частково  розкрити 

рану,  якщо  в  цьому  виникне  необхідність!  Якщо  хоча  б  один  стібок  проріже 
тканини  або  розірветься,  то  і  всі  інші  стібки  легко  слабшають  і  перестають 
виконувати своє призначення, тому рана розходиться! 

СПЕЦІАЛЬНІ ШВИ 
Шов на слизові оболонки 

Показаннями  для  застосування  такого  шва  на  слизову  оболонку  є  операції  на 

слизових оболонках, при яких залишення відкритих ранових поверхонь призводить, 
як правило, до потрапляння в них мікроорганізмів. Матеріалом для шва на слизовій 
оболонці рота є кінський волос або тонкий кетгут чи шовк. Для з'єднання країв рани 
застосовують вузловий шов. Якщо одночасно є ушкодження чи розріз інших тканин 

і  накладання  ізольованого  шва  на  слизову  оболонку,  наприклад,  ротової  порожнини,  неможливе,  то 
застосовують шов на шкіру і прилеглі тканини, не захоплюючи слизової оболонки. Так доводиться робити і 
при зашиванні ран повік або соскового каналу. 

Кишкові шви 

Кишкові шви - це збірна назва. Ці шви накладають не тільки на кишечник, а й на всі інші порожнисті 

органи: стравохід, шлунок, передшлунки, сечовий міхур і матку. 

Шви  на  стінках  порожнистих  органів  (шлунка,  кишечнику  тощо),  вистелених  слизовою  оболонкою, 

повинні забезпечувати: 1) герметичність закриття рани, що попереджує проникнення вмісту кишечнику не 
тільки через ранову щілину, але й по каналах шва; 2) міцність з'єднання країв рани, яка досягається шляхом 
щільного зближення серозних оболонок органа. Остання, на відміну від слизової, швидше утворює ранову 
спайку (склеювання серозних покривів настає вже в перші години після операції), тому що уже через 3 год 
між з'єдна

Рис. 113. Кисетний шов 

320

ними серозними оболонками випадає фібрин, який склеює їх; 3) збереження нормальної прохідності органа, 
що особливо важливо при операціях на тонкому відділі кишечнику. 

Правила накладання кишкових швів. 1. На порожнисті органи накладають дво- або триповерхові шви. 

2.  На  другий  або  на  третій  поверхи  накладають  шов  таким  чином,  що  прошивають  тільки  серозний  і 
м'язовий  шари  порожнистих  органів.  Слизову  оболонку  прошивати  не  можна,  тому  що  лігатура  буде 
являтися  провідником  рідкого  вмісту  порожнистих  органів.  3.  Шви  накладають  таким  чином,  щоб 
проходило  з'єднання  серозної  оболонки  із  серозною.  4.  Перший  поверх  шва  повинен  починатися  й 
закінчуватися  на  відстані  0,2-0,5  см  від  кута  рани.  5.  Другий  поверх  шва  накладають,  відступивши  від 
першого 0,2-0,5 см. 6. На 1,0 см довжини рани накладають не менше трьох стібків шва. 7. Укол голки від 
краю рани роблять  на відстані 0,2-0,8 см. 8. Для з'єднання країв рани застосовують як безперервні, так і 
переривчасті кишкові шви. 9. Рану стінки кишечнику зашивають у поперечному напрямку, щоб запобігти 
звуженню просвіту кишки. 

Для кишкових швів використовують тонкі номери шовку або льняні, бавовняні чи синтетичні 

нитки (кетгут як матеріал, що швидко розсмоктується, в цих випадках ненадійний) та голки тільки з 
круглою  формою  на  розрізі,  зігнуті  чи  прямі,  а  також  анатомічні  пінцети,  кишкові  або  шлункові 
жоми! 

Як правило, двоповерховий шов накладають так: перший - наскрізний, що охоплює всі шари кишкової 

стінки; другий - серозно- м'язовий, яким прошивають тільки серозний, м'язовий та частково підслизовий 
шари.  На  товстому  відділі  кишечнику,  шлунка,  передшлунках,  матці  й  сечовому  міхурі  можна 
застосовувати триповерховий шов (перший - наскрізний і два - серозно-м'язових; рис. 114). 

12 з-*® 

353 

Рис. 114. Кишковий шов: 1а- перший поверх через усі шари стінки; 26 - серозно-м'язовий шов; 3 - загальний вигляд двоповерхового 

кишкового шва; 4 - триповерховий кишковий шов 

321

Шов  Шмідена.  Його  застосовують  на  перший  поверх,  прошиваючи  ним  всю  товщу  стінки  кишки, 

досягають міцного сполучення країв рани. Це безперервний ввертальний шов, який характеризується тим, 
що кожен укол голки виконують з боку слизової оболонки, а викол - на серозній, прошиваючи лігатурою всі 
шари стінки порожнистого органа (рис. 115; 3). Слизова оболонка при затягуванні стіб- 

ків  шва  завертається  в  просвіт  кишки,  а  серозна  оболонка  з'єднується  із  серозною,  чим  досягається 
герметичність з'єднання. Замість безперервного шва можна застосовувати вузловий шов. Відстань уколу і 
виколу голки від краю рани може коливатись на тонкому відділі кишечнику від 0,2 до 0,3 см, на товстому - 
від 0,4 до 0,5 см, на шлунку, передшлунках, сечовому міхурі, матці - від 0,5 до 0,8 см. 

Прошиваючи усі шари стінки кишечнику (першим поверхом), досягають міцного з'єднання країв рани. 

Перший  поверх  шва  повинен  починатися  й  закінчуватися  дещо  відступивши  за  межі  рани,  а  другий  - 
перевищувати за довжиною перший. 

Накладаючи  серозно-м'язовий  шов  (другий  поверх),  тобто  проколюючи  тільки  серозний,  м'язовий  і 

частково підслизовий шари, переслідують мету збільшити ступінь герметичності і міцності шва та закриття 
рани  шляхом  з'єднання  протилежних  ділянок  серозного  покриву  кишки  та  наступного  швидкого 
склеювання їх фібрином. Якість серозно-м'язового шва має вирішальне значення для кінця

Рис. 115. Кишкові шви: 1 - переривчастий шов Ламбера; 2 - безперервний шов Ламбера; З - шов Шмідена; 4 - шов 

Плахотіна-Садовського