Файл: Operativna_khirurgiya_ZAG_ChAST_Vlasenko_-BTs200345019148.pdf

327

При  зшиванні  судини  більшого  діаметра  із  судиною  меншого  діаметра  останню  розширюють  або 

зрізають  в  косому  напрямку  (див.  рис.  124,  б,  в),  утворений  таким  чином  овал  попереджує  звуження 
анастомозу. 

Шов на нерви 

Кінці нерва обрізають, ретельно співставляють один з одним і зближують, накладаючи на епіневрій по 

боках два стібки вузлового шва (рис. 125). Кінці нерва не зближують наглухо, а з розрахунком, 
щоб між ними залишився проміжок в 1-2 мм. При зав'язуванні кінців лігатур слід запобігати скручуванню 
нерва по поздовжній осі. Фасції і шкіру з'єднують одним із описаних вище способів. Для накладання шва 

придатні  тонкі  (атравматичні)  хірургічні  голки  й  лігатури  з  шовку 

Рис. 125. Шов нерва

або кетгуту. 

Сухожилкові шви 

Сухожилкові  шви  накладають  для  відновлення  цілісності 

сухожилка після його розтину або розриву. При свіжих і асептичних 
пораненнях  накладають  первинний  сухожилковий  шов,  а  при 
інфікованих  -  спочатку  лікують  рану,  а  потім  (4-5-а  доба)  з'єднують 
ушкоджений  сухожилок  вторинним  швом.  Сухожилковий  шов 
повинен  забезпечувати  міцне  з'єднання  кінців  сухожилка,  здатне 

протистояти помірному натягненню. 

Накладання  цих  швів  можливе  після  повного  розслаблення  м'язів  пошкодженого  сухожилка  за 

допомогою  застосування  міорелаксантів  (транквілізаторів)  у  поєднанні  з  наркозом  або  місцевим 
знеболюванням. Кінцівку тварини фіксують в напівзігнутому положенні. 

При  виборі  того  або  іншого  сухожилкового  шва  потрібно  пам'ятати,  що  сухожилок  складається  із 

поздовжніх пучків волокон, тому слід враховувати спрямування лігатури по відношенню до напрямку ходу 
волокон. Перед накладанням швів освіжають кінці сухожилка скальпелем або лезом, обрізуючи його краї 
шириною 1- 2 мм. Для накладання шва використовують шовк або синтетичну нитку. Існує кілька способів 
накладання сухожилкового шва. 

328

Шов  за  Тихоніним  застосовують  при  розриві  сухожилка  у  великих  тварин  (рис.  126,  б).  Кінці 

роз'єднаного  сухожилка  з'єднують 

трьома 

циркулярними 

стібками, накладеними в трьох різних 

площинах.  Перший  стібок 

накладають на відстані 0,5 см від кінця 

розриву,  другий  і  третій  - 

па відстані 1-1,5 см від попереднього. 

Операцію 

завершують 

накладанням 

шва 

на 

шкіру, 

іммобілізуючої пов'язки на 

ушкоджену  ділянку,  включаючи  два 

суміжні суглоби, а в коней 

додатково  застосовують  спеціальне 

підковування. 

Іммобілізуючу  пов'язку  знімають  у 

великих 

тварин 

на 

30—40-й, а у дрібних - на 15-20-й день. 

На  тонкі  сухожилки  і  в  дрібних 

тварин  застосовують  шов 

за  Вітцелем.  Відступивши  1  см  від 

кінців  сухожилка,  останні 

прошиваються з обох боків впоперек, і 

кінці  лігатур  зав'язують 

вузлом.  Потім  кінці  лігатур  обох 

відрізків 

сухожилля 

стягують і зав'язують між собою (див. рис. 126, а). Після закриття шкірної рани, на кінцівку накладають 
іммобілізуючу пов'язку. 

Шов за Амманом. Відступивши 2-4 см від одного з кінців розірваного сухожилка, проколюють його 

товщу  перпендикулярно  і  протягують  лігатуру  так,  щоб  обидва  її  кінці  були  однакові.  Далі  кілька  разів 
прошивають залишену куксу сухожилка обома кінцями лігатури, проводячи їх почергово назустріч один 
одному під кутом 45° до поздовжньої осі сухожилка. Протилежний кінець сухожилка прошивають цією ж 
лігатурою так само, але в зворотній послідовності (рис. 127). 

Рис. 126. Сухожилкові шви: 

а - за Вітцелем; б - за Тихоніним 

Рис. 127. Сухожилковий шов за Амманом: а, б, в - етапи накладання шва 

329

З'єднання кісток (остеосинтез) 

Виконання  остеосинтезу  залежить  від  характеру  перелому,  виду  тварини,  анатомо-топографічних 

особливостей розташування тієї або іншої кістки тощо. Лікування переломів кісток може бути консерва-
тивним або оперативним. Воно включає некриваві і криваві методи з'єднання уламків. 

Усі методи з'єднання уламків кісток, що застосовуються у ветеринарній практиці, можна розділити на 

дві групи - зовнішньотканин- ні і внутрішньотканинні. 

Зовнішньотканинні методи фіксації кісткових фрагментів здійснюються за допомогою іммобілізуючих 

пов'язок або апаратів для зовнішньої фіксації. 

Вони  передбачають  вправлення  відламків,  репозицію  та  їх  іммобілізацію  за  допомогою  застигаючих 

пов'язок.  Слід  враховувати,  що  в  задавнених  випадках  відламки  кісток  важко  вправити,  тому  закриту 
репозицію  необхідно  виконувати  при  повному  розслабленні  м'язів  за  допомогою  міорелаксантів  у 
поєднанні з наркозом або місцевим знеболюванням. 

Для зовнішнього лікування в основні проксимальний і дистальний фрагменти кістки вставляють по дві 

або  більше  шпиць  або  гвинтів.  Після  репозиції  фрагментів  кінці  шпиць  або  гвинтів,  які  виступають  над 
шкірним  покривом,  міцно  з'єднують  одну  з  одною  стальними  шинами  (рис.  128)  або  однією  стальною 
шиною. 

Внутрішньотканинні  методи  з'єднання  уламків  кісток  (остеосинтез)  передбачають  використання 

металевих  пластин,  шпиць,  штифтів  і  петель  із  дроту,  що  закріплюються  на  кістці  (надкістковий 
остеосинтез) або пронизують її губчастий чи компактний шари та проходять через кістково-мозковий канал 
(внутрішньокіст-  ковий  остеосинтез).  Показанням  для  оперативного  лікування  є  відкриті  й  закриті 
переломи кісток із зміщенням відламків. 

двостороннім апаратом 

зовнішньої фіксації 

36.)

Найбільш раціональним методом з'єднання уламків трубчастих кісток є виконання остеосинтезу. Для 

успішного проведення операції і запобігання віддалених ускладнень, крім зви

36.)

чайного  хірургічного  інструментарію  (пінцетів,  затискачів  тощо),  необхідний  і  спеціальний.  Основними 
вимогами до нього, як і до всіх інструментів, є абсолютна інертність до біологічних тканин. Виготовляється 
він  з  нержавіючої  сталі.  До  таких  наборів  входять:  ручні  чи  електричні  дрилі,  свердла  різних  діаметрів, 
молотки, направники, долота, штифти, пластини, шурупи, гвинти, дріт, які виготовлені із 

нержавіючої стаючі.

Підготовка до операції починається з проведення рентгенографії, краще всього в двох проекціях. Аналіз 

рентгенівського знімку дозволяє оцінити ступінь, характер і вид перелому. Крім цього, за рентгенівським 
знімком  підбирають  і  з'єднувальний  матеріал,  тобто  діаметр  і  довжину  штифта,  ширину  та  довжину 
пластин, довжину шурупів і гвинтів. При підборі штифта, наприклад, потрібно, щоб його діаметр був на 
1-1,5  мм  менший  від  ширини  кістково-мозкового  каналу  на  рівні  середньої  частини  діафізу.  Довжину 
штифта  розраховують  у  кожному  конкретному  випадку.  При  підборі  пластин  необхідно,  щоб  вони 
рівномірно  прилягали  до  поверхні  відламків,  а  їх  ширина  була  близькою  до  поверхні  кістки.  Шурупи 
підбирають так, щоб при фіксації пластини до відламків вони проходили через протилежний кортикальний 
шар кістки на глибину 1,5-3 мм. 

При  переломах  (діафізарних,  метафізарних  тощо)  кісток  тварин,  як  правило,  готують  до  операції 

(витримують 8-12 годин на голодній дієті, виконують премедикацію і наркоз). 

Рис. 129. Остеосинтез: а-дротяною лігатурою; б - штифтами; в - 

гвинтами; г - пластинами