Файл: Operativna_khirurgiya_ZAG_ChAST_Vlasenko_-BTs200345019148.pdf

364

При поперечних переломах трубчастих кісток застосовують металеві Штифти (рИс. 129, б). ДОСТУП 

ДО  КІСТОК  ПрИ  ОСТеОСИНТеЗІ  З  ВИ1<0-  ржтаншм  штифтів  виконують  з  доку,  який  вільний  від 
великих  судин  і  нервів.  До  стегнової  КІСТКИ  він  знаходиться  на  лінії  від  верхівки  великого  вертела  до 
задньої  третини  латерального  виростка  стегна.  Оперативний  доступ  до  великогомілкової  кістки 
знаходиться з боку ЇЇ ВІЛЬНОЇ Дор

365

сальної поверхні. Доступ до плечової кістки виконують у латеральному жолобі, в напрямку від акроміона 
лопатки до латерального над- виростка плечової кістки. 

Остеосинтез переламаних  ділянок кісток, що виступають (горби, відростки) з'єднують шурупами або 

гвинтами. Розсікають м'які тканини, просвердлюють канал у з'єднуваних відламках і вкручують гвинт (див. 
рис. 129, в). На м'які тканини накладають шов. Гвинт видаляють через 8 тижнів. 

При  переломі  шийки  стегна  для  остеосинтезу  також  застосовують  гвинти  з  нержавіючої  сталі. 

Попередньо, за рентгенограмою визначають приблизну довжину гвинта. Оголюють місце перелому; після 
звільнення відламків їх вправляють під контролем зору. Потім, відпрепарувавши ділянку великого вертела, 
з  того  самого  розрізу  вводять  гвинт  у  шийку  й  головку  стегнової  кістки.  Основна  задача  при  цьому  — 
надати  точний  напрямок  гвинту  і  правильно  встановити  кінцівку.  Гвинт  може  залишитися  на  1-2  міс.,  а 
потім його видаляють. 

При  довгих  косих  переломах  трубчастих  кісток  доцільно  накладати  лігатури  з  дроту.  М'які  тканини 

розсікають,  оголюючи  місце  перелому,  поверхні  зламу  ретельно  зближують  і  навколо  місця  перелому 
голкою Дешампа проводять кілька лігатур із м'якого (нікелевого, латунного тощо) дроту (див. рис. 129, а). 
Кінці  кожної  лігатури  скручують  і  виводять  за  межі  рани  шкіри.  На  рану  накладають  шви.  На  кінцівку 
накладають іммобілізуючу пов'язку. Пов'язку і лігатуру видаляють після утворення кісткової мозолі (через 
6-8 тижнів). 

Склеювання тканин 

Поряд  з  вищеописаними  способами  з'єднання  тканин,  пов'язаними  з  повторним  їх  травмуванням  у 

процесі накладання шва, існують безкровні способи без застосування шовного матеріалу: з'єднання країв 
рани  лейкопластиром,  склеювання  тканин,  ультразвукове  зварювання  кісток.  При  безкровному  з'єднанні 
виключається  стискування  тканин  швами,  порушення  кровообігу,  іннервації  і  забезпечується  висока 
герметичність з'єднання. 

Для  з'єднання  країв  рани  в  хірургічній  практиці  застосовують  тканинні  клеї.  Більшість  із  них  є 

ціаноакриловими  полімерами,  які  полімеризуються  за  10-30  с  перебування  в  середовищі  рани.  Для 
склеювання  м'яких  тканин  застосовуються  ціаноакрилові  клейові  композиції:  ціаиоакрил  СО-4,  СО-9, 
СО-ЮО,  МК-6,  гістоакрил-М-блау  та  ін.  Ціаноакрилові  полімери  самостійно  стерилізуються  в  рані  про-
тягом 2-60 с. Тканина, що загоюється, не може проникнути через полімер і змушена розростатися навколо, 
тому  необхідно  обережно  застосовувати  ці  клеї.  У  подальшому  в  результаті  біодеструкції  клей 
розсмоктується і поступово заміщується сполучною тканиною. 

Ціаноакрили зберігають у поліетиленових ампулах разового використання при температурі від 0 до 5 

°С.  Вони  придатні  для  склеювання  тканин  при  гастротомії,  румінотомії,  абомазотомії,  ентеротомії, 
цистотомії,  гістеротомії,  уретротомії,  герметизації  одноповерхових  швів  на  внутрішніх  органах, 
кровоносних судинах, резекції паренхіматозних органів, підтримці протезних імплантатів, фіксації транс-
плантатів  шкіри.  Наприклад,  при  закритті  ран  і  хірургічному  лікуванні  нориць  дійок  молочної  залози  в 
лактуючих  корів  ціаиоакрил  створює  надійну  герметичність  рани  після  склеювання  ранових  поверхонь. 

366

Склеювання країв шкірної рани після ампутації вушних раковин у собак забезпечує утворення гладкого й 
рівного рубця. 

При з'єднанні країв рани її поверхня повинна бути сухою, без згустків крові й сторонніх тіл. Полімер 

наносять краплями вздовж розрізу поряд з краями тканин, але не прямо в порожнину рани. Кількість клею 
повинна бути мінімальною. Хоч він досить інертний, але утворення великого рубця, інфікування рани та 
повільне її загоювання мають місце в окремих випадках. 

При  виконанні  операцій  на  порожнистих  органах  по  кінцях  наміченого  розрізу  стінки  органа 

накладають  стібки-тримачі за принципом шва  Ламбера. Перед склеюванням забезпечують  гемостаз, краї 
рани висушують стерильним тампоном і за допомогою тримачів їх з'єднують серозними поверхнями. Потім 
між  краями  рани  вводять  2-  3  краплі  ціаноакрилу,  і  місце  склеювання  злегка  стискують  пальцями  через 
поліетиленову  плівку  протягом  20-30  с,  підводять  ближню  ділянку  великого  або  малого  сальника  і 
приклеюють його 1-2-ма краплями ціаноакрилу по лінії склеювання країв рани. 

При ультразвуковому зварюванні кісток їх уламки склеюють ціаноакрилом, а потім дією ультразвуку 

прискорюють полімеризацію клею. Для заповнення великих кісткових дефектів кісткову стружку змішують 
з  ціаноакрилом  і  після  заповнення  цією  масою  дефекту,  піддають  його  ультразвуковій  обробці 
(ультразвукове наплавлення кісток).

Протипоказання до застосування ціаноакрилових клеїв: наявність в операційній рані великої кількості 

жирової тканини, сильна кровотеча, порушення цілісності великих кровоносних судин, значне напруження 
тканин до і після операції. 

Застосовують  також  і  фібринові  клеї,  які  можуть  забезпечити  додаткове  механічне  скріплення  країв 

рани  при  тривалому  її  незагоЮ-  ванні.  Ці  клеї,  на  противагу  ціаноакриловим,  створені  як

  доповнення 

до 

накладання швів чи дужок, наприклад, для попередження витікання рідкого вмісту із кишкового анастомозу 
або рани. Дані про їх експериментальне чи клінічне використання досить суперечливі, що разом з високою 
вартістю робить ї* застосування обмеженим.

Розділ 7 

ЗАГАЛЬНІ  О П Е Р А Т И В Н І  ВТРУЧАННЯ В РІЗНИХ ДІЛЯНКАХ ТІЛА 

ІН'ЄКЦІЇ, ПУНКЦІЇ, ВЛИВАННЯ, ВЗЯТТЯ 

І ПЕРЕЛИВАННЯ КРОВІ

Ін'єкції  -  один  із  найпоширеніших  способів  введення  рідких  лікарських  препаратів  у  товщу  тканин, 

порожнини  організму,  в  судинне  русло.  Лікарські  препарати  ін'єктують  у  випадках,  коли  деякі  з  них  не 
можна задати через рот або якщо необхідно одержати швидкий лікувальний ефект. 

Ін'єкції  бувають  діагностичні,  лікувальні  та  профілактичні',  їх  широко  застосовують  при  різних 

способах  знеболювання.  Залежно  від  шляхів  уведення  рідини  ін'єкції  розрізняють:  внутрішньошкірні, 
підшкірні, 

внутріишьом 

'язові, 

внутрішньовенні, 

інтраперитонеальні, 

внутрішньокісткові, 

внутріїиньоаортальні тощо. 

Ін'єкція великої кількості рідини самопливом або під тиском - це вливання, або інфузія. 
Для  ін'єкції  використовують  шприци  різної  ємності,  ін'єкційні  голки  різної

  Д О В Ж И Н И   І

  поперечного 

перерізу, безголковг ін'єктори або спеціальні системи. 

Шприц  складається  з  циліндра  й  поршня  із  штоком  (рис.  130).  У  шприців  типу  "Рекорд"  і 

"Правац-Рекорд"  циліндр  виготовлений  з  термостійкого  скла,  а  решта  деталей  -  з  металу.  На  поршні  є 
ущільнююче кільце з  поліхлорвінілу. Градуювання нанесені на циліндрі або на штоці, який має бігунок. 
Розміри конічного наконечника для з'єднання з голкою і внутрішнього конуса канюлі голки відповідають 
вимогам  міжнародного  стандарту.  Шприци  випускають  ємністю  1,  2,  5,  10,  20  мл.  Шприци  типу  Люера 
(ємністю 2, 5, 10, 20, 50, 100 мл) виготовляють цілком із скла. Градуювання нанесене тільки на циліндрі. 
Діаметр внутрішнього конуса канюлі голок до цих шприців більший порівняно з голками до шприців типу 
"Рекорд", тому вони не

368

взаємозамінні. Нині випускають пластмасові стерильні шприци одноразового використання ємністю 1, 2, 5, 
10, 20 мл. 

Ін'єкційні голки мають різну довжину і діаметр (рис. 131). Голка складається з трубки, виготовленої з 

нержавіючої сталі, і канюлі - з

V 

латуні.  Голки  випускають  з  гладенькими,  круглими,  гранчастими  і  фігурними 

канюлями.  Розміри  голок  позначаються  номерами,  що  складаються  з  чотиризначних  або  п'ятизначних 
чисел, в яких перші дві цифри означають діаметр трубки в десятих долях міліметра, а останні  - довжину 
трубки в міліметрах. Наприклад, №12120: діаметр трубки голки дорівнює 1,2 мм, а довжина трубки - 120 
мм. Довжина канюлі у всіх голок - у межах 12-13 мм. Для прочищення каналу голки в упаковку вкладають 
тонкі мандрени (шматочки тонкого стального дроту) відповідного діаметра. 

Голки для взяття і переливання крові мають номери, а також авторські назви: Ананьева, Боброва, 

Трофімова та інші (рис. 132). 

Коли необхідно проколоти щільні тканини, користуються так званою направляючою голкою (її роль з 

успіхом виконує голка Боброва). У канал направляючої голки після введення в тканини вводять більш тонку 
ін'єкційну голку і через неї виконують ін'єкцію. 

При  вливаннях  і  переливаннях  крові  застосовують  шприц  Жане  ємністю  150,  200  мл  та  інфузійні 

апарати Конькова і Боброва

Рис. 130. Шприци: 1 - „Рекорд"; 2 - Люера; 3 - 

Жане; 4 - „Правац-Рекорд' 

U 

Рис. 131. Ін'єкційні голки